Постанова № 22240639, 15.03.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2012 р. Справа № 5021/2545/2011

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Василець Ю.О., посв. №26 від 23.02.2009 року

представників:

позивача - ОСОБА_1, дов. №433 від 01.12.2011 року

відповідачів - 1) ОСОБА_2, дов. б/н від 31.01.2012 року, 2) ОСОБА_3, дов. №2619/05.01-09 від 12.12.2011 року

треті особи - 1) ОСОБА_4, ОСОБА_5, дов. б/н від 03.11.2011 року, 2) ОСОБА_4, ОСОБА_5, дов. б/н від 03.11.2011 року, 3) ОСОБА_4, ОСОБА_5, дов. б/н від 03.11.2011 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача (вх. № 279 С/1-18) на рішення господарського суду Сумської області від 26.12.2011 року у справі № 5021/2545/2011

за позовом Фонду державного майна України, м. Київ,

треті особи на стороні позивача, які не заяляють самостійних вимог на предмет спору, - 1) Сумське міське громадське об"єднання "Курський-143", м. Суми, 2) Сумське міське громадське об"єднання "Харківське-22", м. Суми, 3) Сумське міське громадське об"єднання "Римського-Корсакова-10", м. Суми,

до 1) Публічного акціонерного товариства "Сумбуд", м. Суми, 2) Виконавчого комітету Сумської міської ради, м. Суми,

за участю прокуратури Сумської області, м. Суми,

про визнання недійсними рішень, визнання права власності та зобов"язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У позовній заяві до господарського суду Сумської області позивач (Фонд державного майна України) просив визнати недійсними: пункти 1.6,1.7 рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради (другого відповідача) від 20.11.2001 року № 635 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові і нежитлові приміщення і будівлі»; рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 21.08.2001р. № 467 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові і нежитлові приміщення і будівлі», а також визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України - на гуртожитки, розташовані по проспекту Курський, 143, вул. Харківській, 22 та вул. Римського-Корсакова, 10 міста Суми, а також зобовязати Публічне акціонерне товариство "Сумбуд" (першого відповідача) повернути гуртожитки, розташовані по проспекту Курський, 143, вул. Харківській, 22 та вул. Римського-Корсакова, 10 міста Суми, державі в особі Фонду державного майна України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.12.2011 року у справі № 5021/2545/2011 (суддя Левченко П.І) позов задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 1.5 рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 21.08.2001р. № 467 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові і нежитлові приміщення і будівлі».

Визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України - на гуртожитки, розташовані по проспекту Курський, 143, вул. Харківській, 22 та вул. Римського-Корсакова, 10 міста Суми.

Зобовязано Публічне акціонерне товариство "Сумбуд" повернути гуртожитки, розташовані по проспекту Курський, 143, вул. Харківській, 22 та вул. Римського-Корсакова, 10 міста Суми, державі в особі Фонду державного майна України.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсними пунктів 1.6,1.7 рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.11.2001 року № 635 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові і нежитлові приміщення і будівлі»провадження у справі припинено на підставі пункту 2 статті 80 ГПК України.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 21.08.2001р. № 467 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові і нежитлові приміщення і будівлі»в цілому (крім пункту 1,5 цього рішення) відмовлено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Сумбуд" до державного бюджету України 1176,25 грн. судового збору.

Стягнуто з Виконавчого комітету Сумської міської ради до державного бюджету України 1176,25 грн. судового збору.

Перший відповідач не погодився з вказаним рішенням місцевого господарського суду, вважає його винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права. Подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, просить оскаржуване ним рішення скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що спір у даній справі про визнання недійсним рішення Сумської міської ради від 20.11.2001 року № 635 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на нежитлові приміщення і будівлі»та визнання недійсним рішення Виконкому Сумської міської ради від 21.08.2011 р. № 467 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові і нежитлові приміщення і будівлі» є спором про визнання недійсним рішення субєкта владних повноважень, а спори юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Окрім цього зазначає, що, на його думку, місцевий господарський суд невірно зазначив, що спірні гуртожитки не були включені до статутного фонду ПАТ «Сумбуд», оскільки згідно з актом приймання- передачі № 63 від 03.10.1995 року, підписаним ВАТ «Сумбуд» та Регіональним відділенням фонду держмайна, спірні об'єкти були передані у власність на підставі частини 2 ст.24 Закону України, "Про приватизацію державного майна" (редакція чинна на момент виникнення правовідносин), де зазначено, що Товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.

Також вказує на те, що з урахуванням пункту 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1993 р. N 717, та норм ч. 2 ст. 1 та ч. 2 ст. 2, ч. 2 п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", на момент проведення приватизації ПАТ «Сумбуд» гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Крім того, 14.03.2012 року першим відповідачем було надано апеляційному господарському суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, до яких додані документи, які, як стверджує апелянт, підтверджують наявність у його правонаступника права власності на спірні гуртожитки, а також судову практику у подібних справах, що свідчить про правомірність доводів апелянта.

При цьому, до вказаних додаткових пояснень як додаток додано наступні копії документи (мовою оригінала): решения Исполнительного комитета Заречноого районого совета народных депутатыв №239 от 19.08.1986 года с приложением І -перечень домов, принадлежащих ЖЭК треста Сумыхимстроя Заречного района г. Сумы, подлежащих регистрации в Сумском инвентарьбюро; приказа Территориального строительного объединения «Сумстрой»от 23.10.19909 года «О создании производственного проектно-строительного объединения «Сумстрой»с приложением №1 состав организаций и предприятий производственного проектно-строительного объединения «Сумстрой»Минстроя УССР; Рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради №467 від 21.08.2001 року «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові і нежитлові приміщення і будівлі»; Постанови верховного суду України від 10.10.2011 року у справі №27/167/10-4\16/10-27/187/10; Постанови верховного суду України від 10.10.2011 року у справі №27/167/10-4/16/10-27/187/10; Постанови Верховного суду України від 20.06.2011 року у справі №7/232-09; Постанови Верховного суду України від 08.11.2010 року у справі №3/039-08/5; Постанови Верховного суду України від29.09.2009 року №44/221; Інформаційного листа Верховного суду України №01-06/249 від 15.03.2011 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу першого відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 08.02.2012 року на 12:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 року розгляд справи було відкладено на 22.02.2012 року на 11:30 год. у зв"язку із неявкою у судове засідання представників позивача та другого відповідача та необхідністю витребування у сторін та третіх осіб додаткових пояснень по справі: щодо обставини передання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області першому відповідачу спірного майна за актом приймання-передачі №63 від 03.10.1995 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2012 року розгляд справи було відкладено на 14.03.2012 року на 11:30 год. у зв"язку із невиконанням сторонами та третіми особами вимог ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 року щодо надання пояснень по справі: щодо обставини передання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області першому відповідачу спірного майна за актом приймання-передачі №63 від 03.10.1995 року.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судових засіданнях 22.02.2012 року та 14.03.2012 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що згідно з розділом VI Плану приватизації «Порядок і умови використання об'єктів соціального призначення»ці об'єкти передавалися ВАТ «Сумбуд»на відповідних умовах, зокрема, гуртожитки закріплювались за підприємством на договірній основі на 2 роки.

При цьому, з урахуванням положень статей 4-6, 127, частини 2 статті З Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» спірні гуртожитки як об'єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації.

Також зазначає, що ані статтею 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, що діяла на час передачі майна відповіду у користування), ані іншими нормативними актами Фонду державного майна України і його регіональним відділенням не надано право передачі об'єктів, визначених статей 24 Закону, у власність на безоплатній основі. До того ж, відповідно до ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна» (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію державного майна» від 18.05.2000) законодавець чітко визначив безоплатну передачу як форму передачі права користування майном.

А тому, як вважає позивач, передача спірних об'єктів по завершенню приватизації обумовлювала не передачу прав власності, а лише право користування, в зв'язку з чим спірні об'єкти не увійшли до статутного фонду ВАТ «Сумбуд»і є державною власністю.

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача:1) Сумське міське громадське об"єднання "Курський-143", 2) Сумське міське громадське об"єднання "Харківське-22", 3) Сумське міське громадське об"єднання "Римського-Корсакова-10" у відзиві на апеляційну скаргу та їхні представники у судових засіданнях 08.02.2012 року, 22.02.2012 року та 14.03.2012 року проти її доводів заперечують, вважають оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовують тим, що зі змісту наказу РВ ФДМУ по Сумській області від 02.04.1994 р. № 43, пункту 3 розділу VI Плану приватизації «Порядок і умови використання об'єктів соціального призначення», акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ «Сумбуд», затвердженого 30.12.1993 року, акту приймання-передачі об'єктів соціально-побутового призначення № 63, типовими формами документів, затвердженими наказом ФДМУ від 13.06.94 р. № 345 "Про затвердження типових форм Реєстру акцій (паїв, часток), що належить державі в майні господарських товариств", Додатку 2 "Відомість вартості державного майна, що не увійшло в статутний фонд господарського товариства" вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації, не могли бути включені спірні гуртожитки, оскільки останні не виконують виробничих функцій та не входять до завершеного циклу виробництва.

Також зазначають, що пунктом 6.2. Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, затвердженої постановою Верховної Ради України від 31.10.1991 року, встановлено, що членам трудового колективу, які стали власниками свого підприємства, надаються такі пільги: здійснення оплати платежу в розстрочку протягом 3-х років з початковим внеском не менше 35 процентів; безоплатне одержання в колективну власність об'єктів соціально-культурного і побутового призначення за умови збереження рівня обслуговування та покриття витрат на їх утримання за окремим рішенням Кабінету Міністрів України. Однак, жодного рішення щодо спірних гуртожитків Кабінетом Міністрів України не приймалось.

Крім того, вказують на те, що згідно зі статтею 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності" об'єктами управління державної власності є , зокрема, державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій. Проте, доказів передачі спірного майна до статутного фонду ПАТ "Сумбуд" вказаною юридичною особою не надано.

Також звартають увагу на те, що ВАТ «Сумбуд» не надав до Виконавчого комітету Сумської міської ради як до реєструючого органу документів, передбачених Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб ( затвердженої наказом Держкомбуду №121 від 09.06.98 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 р. за N 399/2839) та пунктом 2 Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно ( затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998 року № 450), а саме : наказ Фонду державного майна з додатком - переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним товариствам та акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства.

Прокурор у судових засіданнях 08.02.2012 року, 22.02.2012 року та 14.03.2012 року проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник другого відповідача в судове засідання 14.03.2012 року не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6115824751599 про вручення йому копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника другого відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, третіх осіб, а також прокурора, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 20.11.2001 року Виконавчим комітетом Сумської міської ради (другим відповідачем) пунктами 1.6 та 1.7 рішення № 635 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові і нежитлові приміщення і будівлі» вирішено оформити право власності на житлові приміщення в м. Суми з видачею свідоцтва про право власності: на гуртожиток, загальною площею 5251,9 кв.м. , житловою площею 1634,6 кв.м., розташований на земельній ділянці під номером 143 по вулиці Курській та на гуртожиток, загальною площею 3903,7 кв.м., житловою площею 1875,2 кв.м., розташований на земельній ділянці під номером 10 по вулиці Римського-Корсакова, за відкритим акціонерним товариством “Сумбуд” (першим відповідачем).

Пунктом 4 вказаного рішення доручено Державному комунальному підприємству «Сумське обласне обєднане бюро технічної інвентаризації»зареєструвати нерухоме майно, зазначене в пунктах 1.1-1.10; 2.1-2.8, згідно з законодавством України.

На підставі цього рішення Державним комунальним підприємством «Сумське обласне обєднане бюро технічної інвентаризації»03.12.2001 р. було здійснено реєстрацію права власності на гуртожиток по вул. Курській, 143 в м. Суми та гуртожиток по вул. Римського-Корсакова,10 в м. Суми за першим відповідачем.

21.08.2001 року Виконавчим комітетом Сумської міської ради згідно зпунктом 1.5 рішення № 467 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові та нежитлові приміщення і будівлі», вирішено оформити право власності на гуртожиток по вулиці Харківській, 22, загальною площею 7477,7 кв.м., житловою площею 3050,4 кв.м. за ВАТ «Сумбуд».

На підставі вказаного рішення, Державним комунальним підприємством «Сумське обласне обєднане бюро технічної інвентаризації»03.12.2001р. було здійснено реєстрацію права власності на гуртожиток по вул. Харківській,22 в м. Суми за ВАТ “Сумбуд”.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вищезазначені дії другого відповідача щодо прийняття оскаржуваних рішень та зобовязання вчинити дії не відповідають вимогам чинного законодавства , порушують права та інтереси держави, оскільки Відкрите акціонерне товариство “Сумбуд” створено шляхом приватизації Виробничого проектно-будівельного підприємства “Сумбуд” на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області від 27.10.1993р. № 222, наказом якого від 02.04.1994р. № 43 затверджено план приватизації цілісного майнового комплексу Виробничого проектно-будівельного підприємства “Сумбуд”.

03.10.1995р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області та Відкрите акціонерне підприємство “Сумбуд” уклали акт прийому-передачі обєктів соціально-побутового призначення № 63 , відповідно до якого на підставі ст.24 Закону України “Про приватизацію державного майна” було безоплатно передано майно соціально-побутового призначення, в тому числі і гуртожитки в місті Суми по вулицях Харківській, 22, Курській,143 та Римського-Корсакова, 10.

Даний акт прийому-передачі є похідним від Плану приватизації цілісного майнового комплексу Виробничого проектно-будівельного підприємства "Сумбуд». У заключній частині акту зазначено, що передача майна, у тому числі спірних гуртожитків, проводиться згідно з Планом приватизації.

З Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВПБП «Сумбуд»(загальна вартість майнового комплексу складала 13718189 тис. крб.) було вилучено вартість майна в розмірі 7707162 тис. крб., у тому числі і вартість державного житлового фонду, до якої увійшла вартість гуртожитків.

Згідно з Планом приватизації цілісного майнового комплексу ВПБП «Сумбуд», актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВПБП «Сумбуд», сертифікатом № 1 АТ «Сумбуд», статутом ВАТ «Сумбуд»статутний фонд акціонерного товариства (ВАТ «Сумбуд») мав становити і становив 6011100 тис. крб., тобто, вартість гуртожитків до статутного фонду ( статутного капіталу) ВАТ «Сумбуд»не увійшла, гуртожитки не були приватизовані і не стали власністю ВАТ «Сумбуд».

Передача майна у власність має бути обгрунтована посиланням нормативними актами, на підставі яких здійснюють свою діяльність державні органи приватизації відповідно до Конституції України.

При цьому, ані статтею 24 Закону України “Про приватизацію державного майна”, ані іншими нормативними актами Фонду державного майна України та його регіональним відділенням як субєктам цивільних правовідносин не надано право передачі обєктів, визначених статтею 24 Закону України “Про приватизацію державного майна” , у власність на безоплатній основі.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про приватизацію державного майна” приватизація майна державних підприємств України це відчуження державного майна. Зазначеним Законом регламентовано порядок та способи відчуження державного майна, яке здійснюється в процесі приватизації. Безоплатна передача, яка визначена статтею 24 Закону України “Про приватизацію державного майна”, не є відчуженням зазначеного майна, а є підставою для передачі обєктів соціально-побутового призначення в безоплатне користування.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як зазначає позивач у позовній заяві, другим відповідачем, в порушення чинного законодавства України , були прийняті рішення від 20.11.2001р. № 635 та рішення № 467 від 21.08.2001 року, згідно яких оформлено право власності на спірні гуртожитки в м. Суми за першим відповідачем.

Стаття 24 Закону України “Про приватизацію державного майна” (в редакції на час приватизації) передбачала - товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно зі статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає обєкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.

Перший відповідач не довів суду того, що у період будівництва спірних гуртожитків у нього були такі фонди, а отже перший відповідач не довів, що спірні гуртожитки були збудовані за рахунок таких фондів.

Статтею 3 Закону України «Про управління обєктами державної власності» визначено, що обєктами управління державної власності є, зокрема державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановив господарський суд першої інстанції, саме таким майном, що перебуває на балансі першого відповідача і не увійшло до його статутного фонду, є гуртожитки.

Частиною 2 статті 3 Закону України “Про приватизацію державного майна” прямо передбачено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів житлового фонду, до складу яких, згідно з вимогами статей 4-6 Житлового кодексу Української PCP, також відносяться гуртожитки.

Статтею 4 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що до складу житлового фонду входять житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Визначення цілісного майнового комплексу наведено у статті 4 Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого цілісним майновим комплексом є господарський обєкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг).

Статтями 127-131 Житлового кодексу УРСР та пунктом 3 Примірного положення про гуртожитки , затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.86р. № 208, передбачено, що гуртожитки це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки.

Зі змісту наказу РВ ФДМУ по Сумській області від 02.04.1994 р. № 43, пункту 3 розділу VI Плану приватизації «Порядок і умови використання об'єктів соціального призначення», акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ «Сумбуд», затвердженого 30.12.1993 року, акту приймання-передачі об'єктів соціально-побутового призначення № 63, типовими формами документів, затвердженими наказом ФДМУ від 13.06.94 р. № 345 "Про затвердження типових форм Реєстру акцій (паїв, часток), що належить державі в майні господарських товариств", Додатку 2 "Відомість вартості державного майна, що не увійшло в статутний фонд господарського товариства" вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації, не могли бути включені спірні гуртожитки, оскільки останні не виконують виробничих функцій та не входять до завершеного циклу виробництва.

Отже, гуртожитки не входять до складу цілісних майнових комплексів, так як не виконують функції, пов"язані із виробничим циклом, а призначені для забезпечення житлових потреб, у зв"язку з чим входять до складу житлового фонду, а тому відносини щодо їх використання регулюються нормами Житлового кодексу УРСР та іншими актами житлового законодавства.

А оскільки такі житлові будинки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то ці гуртожитки слід відносити до обєктів державного житлового фонду.

При цьому, виходячи зі змісту статей 4 - 6 Житлового кодексу України гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду і відповідно до статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»приватизації не підлягають.

Згідно з пунктами 41, 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.93 р. N 717, вартість майна цілісного майнового комплексу, зокрема, зменшується на вартість майна державного житлового фонду, що приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також вартість об'єктів що не підлягають приватизації.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що спірне майно державного житлового фонду, що знаходилося у повному господарському віданні підприємства, не підлягає приватизації, набуття права власності на гуртожитки разом з іншим майном у процесі його приватизації законодавством не передбачалось.

Також, пунктрм 6.2. Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, затвердженої постановою Верховної Ради України від 31.10.1991 року. №1767-ХП встановлено, що членам трудового колективу, які стали власниками свого підприємства, надаються такі пільги: здійснення оплати платежу в розстрочку протягом 3-х років з початковим внеском не менше 35 процентів; безоплатне одержання в колективну власність об'єктів соціально-культурного і побутового призначення за умови збереження рівня обслуговування та покриття витрат на їх утримання (за окремим рішенням Кабінету Міністрів України)».

Однак, жодного рішення щодо спірних гуртожитків Кабінетом Міністрів України не приймалось.

У постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2011 року у справі №16/87-10 за позовом Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Сумської міської ради, третя особа Сумське міське обєднання гуртожитків «Кіровське-143», про визнання права власності та скасування рішення, зазначено, зокрема, про таке:

"Місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку, що обєкт державного житлового фонду, що знаходиться у повному господарському віданні підприємства, не підлягає приватизації, набуття права власності на гуртожитки разом з іншим майном у процесі його приватизації законодавством не передбачався.

Касаційна інстанція зазначає, що оскільки спірний гуртожиток передано підприємству в процесі приватизації як майно соціально-побутового призначення безоплатно у користування, до переліку обєктів, що підлягали приватизації не включений та до статутного фонду товариства не увійшов, обставин створення спірного обєкту за рахунок підприємства не встановлено, тому підстави вважати, що це майно є власністю підприємства, відсутні».

Таким чином, спірні гуртожитки передано підприємству в процесі приватизації як майно соціально-побутового призначення безоплатно у користування, оскільки до переліку об'єктів, що підлягали приватизації вони не включені та до статутного фонду товариства не увійшли, обставин створення спірного об'єкту за рахунок першого відповідача не встановлено, тому підстави вважати, що це майно є власністю першого відповідача, відсутні.

Вказана правова позиція узгоджиється із позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 29.09.2009 року у справі № 44/221, від 08.11.2010 року у справі № 3/039-08/5 ,від 20.06.2011 року у справі № 7/232-09, від 03.10.2011 року № 10-11/148-09- 4417.

Отже, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірні гуртожитки є власністю держави.

Пункт 1.5 Рішення № 467 від 20.08.2001 року та пункти 1.6 і 1.7 рішення № 635 від 20.11.2001 року Виконавчого комітету Сумської міської ради суперечать вищезгаданим нормам законодавства України .

Таким чином, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, право власності на гуртожитки по вул. Харківській, 22, по вул. Курській ,143 та по вул. Римського-Корсакова,10 в м. Суми повинно бути визнано за Державою в особі Фонду державного майна України, а пункт 1.5 рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 21.08.2001 року № 467 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові та нежитлові приміщення і будівлі»та пункти 1.6,1.7 рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 21.11.2001 року № 635 повинні бути визнані недійсними.

Отже, оскільки перебування спірних гуртожитків у власності ПАТ «Сумбуд»порушує права та інтереси як Держави так і мешканців гуртожитків, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те , що позов Фонду державного майна України підлягає задоволенню в частині визнання права власності на спірне майно гуртожитки за Державою в особі Фонду державного майна України, а також в частині зобов'язання ПАТ «Сумбуд»повернути гуртожитки Державі.

Позовна вимога позивача щодо визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 21.08.2001 року № 467 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові і нежитлові приміщення і будівлі»підлягає задоволенню частково , а саме: в частині визнання недійсним пункту 1.5 цього рішення , оскільки інші пункти цього рішення не стосуються предмету спору і визнання недійсним рішення в цілому порушить права та інтереси інших осіб.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.11.2010 року у справі № 16/87-10, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2011 року визнано недійсним в цілому рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.11.2001 року № 635 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові і нежитлові приміщення і будівлі».

А тому колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що провадження у даній справі в частині вимоги позивача щодо визнання недійсними пунктів 1.6 та 1.7 рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.11.2001 року № 635 підлягає припиненню згідно п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв"язку із наявністю рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав .

Перший відповідач у своєму відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзіпосилається на те, що спір у даній справі про визнання недійсним рішення Сумської міської ради від 20.11.2001 року № 635 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на нежитлові приміщення і будівлі»та визнання недійсним рішення Виконкому Сумської міської ради від 21.08.2011 р. № 467 «Про оформлення права власності юридичних та фізичних осіб на житлові і нежитлові приміщення і будівлі» є спором про визнання недійсним рішення субєкта владних повноважень, а спори юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Однак зазначені доводи, на думку колегії суддів, є безпідставні, у зв"язку з наступним.

В інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005 N 3.2.-2005 "Про застосування господарськими судами України законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і господарськими судами" вказане на таке.

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Стаття 17 КАС України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ. З господарськими спорами можуть пересікатись категорії спорів, визначені в пунктах 1, 3, 4 вказаної статті, а саме:

а) спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності;

б) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

в) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

У всіх наведених категоріях спорів передбачено, що хоча б однією із сторін такого спору повинен бути суб'єкт владних повноважень.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 КАС України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій", та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Підставою даного спору є невідповідність рішення органу місцевого самоврядування актам цивільного законодавства, зокрема, які регулюють підстави набуття права власності в процесі приватизації.

Тому у відносинах, з яких виник спір, сторони не знаходяться у відносинах влади та підпорядкування, а є рівноправними суб"єктами, оскільки між ними існує спір про право цивільне.

Отже, такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Окрім того, перший відповідач апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що суд невірно зазначив, що спірні гуртожитки не були включені до статутного фонду ПАТ «Сумбуд», оскільки згідно з актом приймання- передачі № 63 від 03.10.1995 року, підписаним ВАТ «Сумбуд»та Регіональним відділенням фонду державного майна, спірні об'єкти були передані у власність на підставі частини 2 ст.24 Закону України, "Про приватизацію державного майна" (редакція чинна на момент виникнення правовідносин), де зазначено, що Товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.

Однак, колегія суддів вважає такі твердження необгрунтованими, оскільки в акті приймання- передачі № 63 від 03.10.1995 року не міститься жодних відомостей про передачу спірних гуртожитків до статутного фонду ВАТ "Сумбуд". До того ж зазначені гуртожитки перебували до моменту передачі у правопопередника ТОВ "Сумбуд" в користуванні.

При цьому, статтею 3 Закону України «Про управління обєктами державної власності»визначено, що обєктами управління державної власності є, зокрема державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій .

Саме таким майном, що перебуває на балансі першого відповідача і не увійшло до його статутного фонду, і є гуртожитки.

Як зазначалося вище, даний акт приймання-передачі є похідним від Плану приватизації цілісного майнового комплексу Виробничого проектно-будівельного підприємства "Сумбуд». У заключній частині акту зазначено, що передача майна, у тому числі спірних гуртожитків, проводиться згідно з Планом приватизації.

З Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВПБП «Сумбуд»(загальна вартість майнового комплексу складала 13718189 тис. крб.) було вилучено вартість майна в розмірі 7707162 тис. крб., у тому числі і вартість державного житлового фонду, до якої увійшла вартість гуртожитків.

Також апелянт вказує на те, що з урахуванням пункту 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1993 р. N 717, та норм ч. 2 ст. 1 та ч. 2 ст. 2, ч. 2 п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", на момент проведення приватизації ПАТ «Сумбуд»гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Однак, як зазначалося вище, приватизації могла підлягати та частина майна підприємства, яка входить до цілісного майнового комплексу, однак спірні гуртожитки за своїм призначення не відносяться до виробничого циклу, у зв"язку з чим з урахуванням статті 4 Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” та стетей 27-131 Житлового кодексу УРСР, а також пункту 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.86р. № 208, вони не входять до складу цілісного майнового комплексу.

Разом з цим, першим відповідачем було надано апеляційному господарському суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, до яких додані документи, які, як стверджує апелянт, підтверджують наявність у його правонаступника права власності на спірні гуртожитки, а також судову практику у подібних справах, що свідчить про правомірність доводів апелянта.

Однак, вищезазначені посилання у додаткових поясненнях апелянта, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу.

Надані апелянтом документи свідчать лише про наявність права власності у право попередника апелянта до моменту приватизації спірного майна.

Згідно з відомістю вартості державного майна, що не увійшло до статутного фонду господарського товариства ВАТ «Сумбуд», яке є Додатком № 2 до Плану приватизації цілісного майнового комплексу виробничого проектно-будівельного підприємства "Сумбуд" від 20.01.1994 року, спірні гуртожитки не увійшли до статутного фонду апелянта.

До того ж, з аналізу судової практики, на яку є посилання вище, випливає, що підставою для визнання права власності на спірне майно могло бути включення вартості спірних гуртожитків до вартості майна цілісного майнового комплексу, що підлягає приватизації і відповідно - до статутного фонду підприємства, що затверджено планом приватизації.

Однак, як вже зазначалося вище, спірні гуртожитки не було включено до вартості майна цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягало приватизації, та вони не увійшли до статутного фонду апелянта.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 26.12.2011 року у справі № 5021/2545/2011 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Повний текст постанови складено 19.03.2012 року.