Постанова № 22240624, 01.03.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2012 р. Справа № 5023/9173/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1, довіреність № 16/178 від 20.01.2012 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 241 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 21.12.11 р. у справі № 5023/9173/11

за позовом Приватного акціонерного товариства "Макрохім", м. Київ

до Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків

про стягнення 22322,62 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року позивач Приватне акціонерне товариство "Макрохім", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків 22322,62 грн. боргу за товар, на підставі видаткової накладної № МХ010321 від 12 грудня 2008 року на загальну суму 28860,14 грн., яка була відповідачем частково оплачена в сумі 6537,52 грн., а також судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Жиляєв Є.М.) від 21.12.2011 р. по справі № 5023/9173/11 в позові відмовлено повністю.

Рішення мотивоване з тих підстав, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, оскільки з наданих позивачем накладної та довіреності не вбачається, що позивачем конкретно переданий товар відповідачеві та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та неповному з'ясуванні обставин справи, просить рішення скасувати повністю і прийняти нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу 22322 грн. 62 коп., сплачене державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Зокрема в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не надав належної оцінки доводам, наведеним позивачем в обґрунтування своїх вимог, та які, на думку позивача, свідчать про отримання відповідачем товару через його представника ОСОБА_2 за дорученням № 1370 від 11.12.2008 року і про порушення відповідачем своїх зобовязань щодо оплати отриманого товару та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що товар зазначений у видатковій накладній № МХ010321 від 12.12.2008 року Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" не отримувало.

Позивач у призначене судове засідання не зявився.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, наступне:

Відповідно до листа відповідача № 2081-4/3 від 10.12.2008 року; рахунку фактури позивача № М0044746 від 11.12.2008 року та видаткової накладної № МХ010321 від 12.12.2008 року позивач передав відповідачеві товар (борфтористоводородная кислота) на суму 28860,14 грн.

Відповідачем одержано товар від позивача на вказану суму за дорученням № 1370 від 11.12.2008 року (а. с. 14) на імя ОСОБА_2

Як зазначає в позовній заяві позивач виставлений ним до оплати вказаного товару рахунок фактура № М0044746 від 11.12.2008 року на суму 28860,14 грн. (а. с. 25), оплачений відповідачем частково, в результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 22322,62 грн.

В звязку з несплатою відповідачем заборгованості за товар, позивач надіслав на юридичну адресу відповідача претензію № 2241 від 29.09.2011 року (а. с. 11-12), в якій звернувся до відповідача з проханням погасити існуючу заборгованість.

Вказана вимога відповідачем залишена без задоволення.

Таким чином, неоплаченим залишився товар на суму 22322,62 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, оскільки з наданих позивачем накладної та довіреності не вбачається, що позивачем конкретно переданий товар відповідачеві, що в спірній видатковій накладній зазначено прізвище та ініціали особи, що отримала товар ОСОБА_2, а довіреність видано ОСОБА_3 та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в звязку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно зі ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного правомірно зазначив про те, що видаткова накладна № МХ010321 від 12.12.08 р. не містить підпису отримувача товару.

Однак, при цьому, не звернув увагу на той факт, що видаткова накладна містить відомості про отримувача товару, на підставу рухунок-фактуру № М0044746 від 11.12.2008 року та на особу, через яку покупець (відповідач) одержує товар “ОСОБА_2”за дорученням № 1370 від 11.12.2008 року.

Як свідчать матеріали справи, вказані копія рахунку-фактури та довіреності залучені до її матеріалів. Підприємством відповідача її видано на імя ОСОБА_2 на отримання від позивача товарно матеріальних цінностей за договором № 914-492дп від 16.07.2008 р., а саме кислота борфтористоводородная в кількості 1350,0 кг., тобто в кількості яка є не меншою, ніж зазначено в видатковій накладній № МХ010321 від 12.12.08 р.

Більш того, саме поставку цієї кількості та тієї ж продукції просив відповідач у позивача за листом № 2081-4/3 від 10.12.2008 року.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України за N 99 від 16.05.96 р. (далі - інструкція) Сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Тобто, довіреність є документом суворої бухгалтерської звітності та підставою для передачі товару її отримувачу.

П. 6 згаданої інструкції встановлено, що при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.

Відповідно до вимог п. 13 Інструкції, Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів невикористання вказаної довіреності, зазначене дає суду підстави вважати, що вона була використана уповноваженим представником відповідача під час отримання товару і спірний товар дійсно отримувався відповідачем за видатковою накладною № МХ010321 від 12.12.08 р.

Крім того, про отримання відповідачем товару за згаданими документами також свідчить факт часткової його оплати у сумі 6537,52 грн.

Таким чином, висновки господарського суду про відмову в задоволенні позову є такими, що суперечать матеріалам справи та вимогам чинного законодавства України, в звязку з чим, відповідне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги про стягнення з відповідача 22322,62 грн. заборгованості підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягнення 223,25 грн. держмита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 804,75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.12.11 р. у справі № 5023/9173/11скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків (адреса: 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126; код ЄДРПОУ 14315629) на користь Приватного акціонерного товариства "Макрохім", м. Київ (адреса: 02002, м. Київ, Луначарського, 4, 7 пов.; код ЄДРПОУ 24720905) 22322,62 грн. заборгованості, 223,25 грн. держмита, 804,75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 21.03.2012 р.