Постанова № 22240488, 19.03.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2012 року Справа № 5020-1841/2011 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіКотлярової О.Л.,

суддівВоронцової Н.В.,

Заплава Л.М.,

за участю представників сторін:

позивача не з'явився (Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2");

відповідача ОСОБА_1, довіреність № б/н від 21 червня 2011 року (Мале приватне підприємство "ОСОБА_3");

розглянувши апеляційну скаргу малого приватного підприємства "ОСОБА_3" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Альошина С.М.) від 10 січня 2012 року у справі №5020-1841/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2"

(АДРЕСА_1)

(АДРЕСА_2)

до малого приватного підприємства "ОСОБА_3"

(АДРЕСА_3),

(АДРЕСА_4)

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_2” звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Малого приватного підприємства „ОСОБА_3” про визнання недійсним договору на маркетингові дослідження від 05 січня 1995 року, укладеного між малим частим підприємством „ОСОБА_3” та малим приватним підприємством „ОСОБА_2”.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зміст спірного договору суперечить вимогам законодавства, яке було чинним на момент його укладення, оскільки зобовязання за цим договором не виражені в національній валюті, а містять лише еквівалент ціни в іноземній валюті (доларах США). При цьому в оформлених первинних документах (актах) до договору також не зазначена сума зобовязань в національній валюті, та не визначений зміст господарських операцій (виконання послуг), які б надавались відповідачем позивачеві.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 10 січня 2012 року у справі №5020-1841/2011 у позові відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що чинне на момент підписання спірного договору законодавство певним чином обмежувало застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами, та не містило приписів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті виключно за умов, якщо таке вираження є еквівалентом відповідної суми в валюті України.

Також, суд зазначив, що первинні документи, оформлені до спірного договору (акти здачі-приймання виконаних робіт), також містять лише посилання на еквівалент вартості маркетингових послуг, виражений в доларах США, та не містять відповідного грошового визначення ціни у валюті України, отже не можуть бути розцінені як доказ узгодження умов договору шляхом зустрічного виконання та його прийняття.

Не погодившись з рішенням суду мале приватне підприємство "ОСОБА_3" звернулося до господарського суду міста Севастополя з апеляційною скаргою у якій просить прийняти нове рішення, яким змінити мотивувальну частину рішення, у якій зазначити про відмову у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2" до малого приватного підприємства "ОСОБА_3" про визнання договору на маркетингові послуги вивчення від 05 січня 1995 року недійсним.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неповним дослідженням місцевим господарським судом матеріалів справи та порушенням норм матеріального права, а саме судом не прийняті до уваги доводи скаржника та докази представлені у судовому засіданні першої інстанції які підтверджують, що договір було укладено та належним чином виконано, а визначення ціни договору у еквіваленті доларів США є правомірним.

Таким чином, скаржник погоджується з відмовою у задоволенні позову, проте не погоджується з підставою викладено у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 лютого 2012 року апеляційну скаргу малого приватного підприємства "ОСОБА_3" прийнято до провадження у складі судової колегії: головуючого судді Котлярової О.Л., суддів Воронцової Н.В., Заплава Л.М. та призначено до розгляду на 12 березня 2012 року.

12 березня 2012 року представником товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2" через канцелярію суду було надано відзив на апеляційну скаргу, у якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

У судовому засіданні 12 грудня 2012 року представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, надав заяву про уточнення апеляційної скарги, представник товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2" заперечував.

У судовому засіданні було оголошено перерву до 19 березня 2012 року.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини даної справи, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, заслухавши сторін, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 1.1.2. Статуту товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_2” (у новій редакції), затвердженого протоколом № 1/05 від 14 жовтня 2005 року загальних зборів учасників Товариства, мале приватне підприємство „ОСОБА_2” реорганізоване шляхом перетворення у товариство з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_2” із збереженням коду ЄДРПОУ 20717349.

05 січня 1995 року між малим приватним підприємством „ОСОБА_3” та малим приватним підприємством „ОСОБА_2” був підписаний договір на маркетингові дослідження. (а.с. 12)

Відповідно до розділу 1 договору мале приватне підприємство „ОСОБА_2” доручає, а мале приватне підприємство „ОСОБА_3” приймає на себе зобовязання виконати маркетингові наступні дослідження:

-вивчення ринку, споживчого попиту та пропозиції з питання реалізації інвестиційної програми, наявної в довірителя щодо житлового будівництва обєктів Чорноморського Флоту на період 1995-1997 роки (пункт 1.1. договору);

-пошук партнерів, проведення попередніх переговорів та експертної оцінки щодо можливості укладення договору в інтересах довірителя (пункт 1.2. договору);

-аналіз поточної вартості інвестицій по матеріалах та видах будівельних робіт, з системною та компютерною обробкою даних та наданням їх довірителю(пункт 1.3. договору).

Розділом 3 визначений порядок розрахунків, де встановлено, що вартість маркетингових послуг оцінюється сторонами в сумі еквівалентній десяти тисячам доларів США.

Дана винагорода перераховується товариством з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_2” на розрахунковий рахунок малого приватного підприємства „ОСОБА_3” протягом пяти банківських днів з моменту підписання акту здачі-приймання виконаних робіт по цьому договору. При цьому довіритель вправі замінити грошовий платіж зменшенням на дану суму вартості інвестицій, яка передбачається з Агента за договором про сумісну діяльність по інвестиціям у жиле будівництво обєктів ЧФ від 02 листопада 1994 року. (пункт 3.2. договору)

Строк дії договору визначений з моменту його підписання до 31 грудня 1996 року (пункт 6.1. договору)

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в абзаці 3 пункту 2 Постанови Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року №9, оцінка законності спірної угоди здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент її вчинення.

Отже, на правовідносини, повязані із укладенням зміною, припиненням, в тому числі і визнанням недійсними договорів, розповсюджуються Глава 3 (Правочини) Цивільного кодексу Української РСР, в редакції яка була чинна на момент укладення спірного договору 05 січня 1995 року.

Згідно із статтею 41 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент укладення спірного договору), правочинами визнавалися дії громадян та організацій направлені на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, які розподілялися на односторонні та двох або багатосторонні (договори).

Відповідно достатей 48 58 Цивільного кодексу Української РСР (далі Кодекс) передбачені норми, недотримання яких може призвести до визнання правочинів недійсними.

З огляду на зміст спірного договору він є змішаним договором, основні елементи якого відносяться до договору доручення.

Згідно з приписами статті 387 Кодексу довіритель зобов'язаний виплатити винагороду повіреному, якщо вона передбачена умовами договору.

Відповідно до статті 161 Кодексу зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк.

Як свідчать матеріали справи зобов'язання за договором були виконані, про що були між сторонами були оформлені та підписані акти здачі-приймання виконаних робіт, відповідно до яких договірна ціна винагород агента складала: 05 лютого 1995 року на суму еквівалентну1 500 (однієї тисячі пятистам) доларів США, 14 квітня 1995 року - на суму еквівалентну1 500 (однієї тисячі пятистам) доларів США; 20 травня 1995 року - на суму еквівалентну10 000 (десяти тисячам) доларів США; 05 грудня 1995 року - на суму еквівалентну2 000 (двом тисячам) доларів США. (а.с. 13-14)

Дані суми зараховано в оплату агентом інвестицій за договором про сумісну діяльність з інвестування в житлове будівництво обєктів ЧФ від 02 листопада 1994.

Відповідно до змісту статті 169 Цивільного кодексу Української РСР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, грошові зобов'язання мають бути виражені і підлягають оплаті у радянській валюті.

Таким чином, судова колегія погоджується з невідповідністю спірного договору (чинному на той час) законодавству, оскільки на порушення вимог статті 169 Цивільного кодексу Української РСР зобов'язання щодо виплати винагороди виражені у еквіваленті доларів США.

Вищезазначені обставини спростовують доводи скаржника викладені у апеляційній скарзі.

Також, судова колегія зазначає, що пункт 3 статті 267 Цивільного кодексу України, передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідна заява зроблена представником відповідача у справі, малого приватного підприємства "ОСОБА_3".

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

В силу статті 71 Цивільного кодексу Української РСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

При цьому, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (статті 76 Цивільного кодексу Української РСР).

Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що позивачем не було доведено порушення його субєктивного матеріального права у наслідок укладання спірного договору.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія дійшла висновку про те, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу малого приватного підприємства "ОСОБА_3" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 10 січня 2012 року у справі №5020-1841/2011 залишити без змін.

Головуючий суддяО.Л. Котлярова

СуддіН.В. Воронцова

Л.М. Заплава