Постанова № 22240224, 20.03.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.12 Справа № 9/51/5022-1266/2011

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С. М.

Марко Р. І.

при секретарі судового засідання Н. Чорній

за участю представників сторін:

від позивача (апелянта) –Суворов Д. О. –представник

від відповідача –Іванкевич О. Я. –представник

розглянув апеляційну скаргу Обласного об’єднання міжгосподарських здравниць «Тернопільсільгоспздравниця», м. Вінниця б/н від 13/01/2012 р.

на рішення господарського суду Тернопільської області від 28.11.2011 р. (суддя Гевко В. Л.)

у справі № 9/51/5022-1266/2011

за позовом Обласного об’єднання міжгосподарських здравниць «Тернопільсільгоспздравниця», м. Вінниця

до відповідача Міжгосподарського пансіонату з лікуванням «Лісова пісня», м. Борщів, Тернопільська область

про визнання частково недійсним статуту

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Тернопільської області від 28.11.2011 р. у справі № 9/51/5022-1266/2011 відмовлено у задоволенні позову Обласного об’єднання міжгосподарських здравниць «Тернопільсільгоспздравниця», м. Вінниця до Міжгосподарського пансіонату з лікуванням «Лісова пісня», м. Борщів, Тернопільська область про визнання частково недійсним статуту, зокрема п. 7.1.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належним чином, що зазначені положення п. 7.1 статуту не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують його права та охоронювані законом інтереси.

У своїй апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов, посилаючись на те, що відповідач вступив в обласне об’єднання міжгосподарських здравниць «Тернопільсільгоспздравниця» добровільно. Із змісту ст. 120 ГК України вбачається, що член концерну відмовляється від частини своїх повноважень і передає їх об’єднанню, а отже, зобов’язаний привести у відповідність норми своїх установчих документів до норм чинного законодавства та статуту об’єднання. Крім цього, позивач зазначає, що учасниками об’єднання добровільно було прийнято протокольне рішення щодо узгодження статутних положень, що було підписано і уповноваженим представником пансіонату. Проте, за період своєї діяльності відповідач не вчинив жодних дій щодо цього, в результаті чого виник спір у даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення господарського суду Тернопільської області без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що відповідно до п. 1.1 статуту Обласного об’єднання міжгосподарських здравниць «Тернопільсільгоспздравниця», воно утворене на добровільних засадах, а Міжгосподарського пансіонату з лікуванням «Лісова пісня»є незалежною юридичною особою і одним з його учасників, вищий орган якого вправі самостійно вирішувати питання ліквідації.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.04.1993р. було утворене обласне об'єднання міжгосподарських здравниць «Тернопільсільгоспздравниця», що підтверджується витягом та довідкою з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.09.2011 р., а також належним чином завіреними копіями статуту обласного об'єднання міжгосподарських здравниць «Тернопільсільгоспздравниця», затвердженого зборами уповноважених представників господарств засновників від 09.02.1993 р., оформлених протоколом № 1, зареєстрованого Тернопільською міською адміністрацією за № 316 від 27.04.1993 р. з відповідними змінами і доповненнями:

- затверджених зборами уповноважених представників господарств учасників від 08.09.2006 р. (протокол № 1) зареєстрованого державним реєстратором від 26.10.2006 р. № запису 16461050001002882;

- затверджених зборами уповноважених представників господарств учасників від 26.12.2008 р. (протокол № 15) зареєстрованого державним реєстратором № запису 16461050014002882 від 21.01.2009 р.;

- затверджених зборами уповноважених представників господарств учасників від 16.06.2011 р. (протокол № 28) зареєстрованого державним реєстратором № запису 16461050035002882 від 08.07.2011 р.

Одночасно судом першої інстанції зазначено, що ні позивачем, ні відповідачем не подано суду ні оригіналів, ні належним чином завірених копій протоколів зборів від 08.09.2006 р. (протокол № 1), від 26.12.2008 р. (протокол № 15), від 16.06.2011 р. (протокол № 28), якими затверджені зазначені редакції статутів Об’єднання, як і протоколу зборів уповноважених представників господарств засновників від 09.02.1993 р. № 1 про створення об'єднання.

Щодо припинення об'єднанням своєї діяльності шляхом ліквідації, місцевий господарський суд вказав, що як вбачається із записів 17 –18 довідки від 27.09.2011 р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, державним реєстратором внесено записи про скасування згідно судового рішення реєстраційної дії про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації за рішенням засновників, що не пов’язано з реорганізацією. При цьому, як вбачається з довідки від 27.09.2011 р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме запису № 22, здійснювалась реєстрація змін до статуту Об'єднання.

Крім цього, у матеріалах справи міститься копія постанови Тернопільського міськрайонного суду від 10.05.2011 р. у справі № 2-а-5692/11, якою позов Колективного міжгосподарського дитячого оздоровчого закладу «Веселка»задоволено частково, дії відділу державних реєстраторів Тернопільської міської ради щодо здійснення державної реєстрації запису № 1646 111 0029 002882 від 17.12.2010 р., яким проведено державну реєстрацію припинення обласного об'єднання міжгосподарських здравниць «Тернопільсільгоспздравниця»в результаті його ліквідації за рішенням засновників, що не пов’язане з реорганізацією, визнано неправомірними, в задоволені решти позову відмовлено.

Як встановлено судом, Міжгосподарський пансіонат з лікуванням «Лісова пісня», зареєстровано як юридичну особу 16.01.1995 р., що підтверджується витягом з ЄДР від 26.09.2001 р. № 888420, витягом з ЄДР від 28.11.2011 р. № 5643/1.5 та довідкою ЄДР від 28.11.2011 р. № 5644/1.5, а також статутом Міжгосподарський пансіонат з лікуванням «Лісова пісня», зареєстрованого 16.01.1995 р. № 21143525.

Як вбачається із статуту пансіонату, він є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, круглу печатку, і кутові штампи зі своєю назвою (п. 1.5). Даний статут відповідача погоджено в тому числі і об'єднанням «Тернопільсільгоспздравниця».

Згідно п.п. 1.2 статуту, пансіонат «Лісова пісня» створений колективними сільгоспідприємствами господарствами-дольовиками шляхом добровільного об'єднання частки своїх фінансових і матеріальних ресурсів та за рахунок коштів централізованого фонду соціального страхування колгоспників, з метою організації санаторно-курортного лікування працівників агропромислового комплексу та їх дітей.

Пансіонат «Лісова пісня» входить в обласне об'єднання «Тернопільсільгоспздравниця», обласну раду профспілки АПК, а також в раду господарств-дольовиків і підпорядковується їм (п. 1.4 статуту).

Також відповідно до статуту об'єднання, до його складу входять: 1. Міжгосподарський пансіонат з лікуванням «Лісова пісня»(м. Борщів, вул. Нічлава, 200); 2. Колективний міжгосподарський дитячий оздоровчий заклад «Лісовий дзвіночок»(с. Скоромохи, Бучацький район); 3. Колективний міжгосподарський дитячий оздоровчий заклад «Промінь»(с. Долина, Теребовлянський район); 4. Колективний міжгосподарський дитячий оздоровчий заклад «Веселка»(с. Колодіївка, Підволочиський район); 5. Дитячий оздоровчий заклад «Гайдарівець»(с. Кутянка, Шумський район); 6. Пансіонат «Збруч»(смт. Лазурне, Скадовський район, Херсонська область).

За змістом п.п. 3.1, 3.2 статуту об'єднання в редакції, чинній на час створення –09.02.1993 р., зареєстрованого 27.04.1993 р., вищим органом управління об'єднання є збори уповноважених представників господарств-засновників, працівників міжгосподарських закладів, які скликаються 1 раз в 5 років, а позачергові –на вимогу ради об'єднання, ревізійної комісії або 1/3 уповноважених представників. Збори правомочні при наявності 2/3 учасників. Рішення зборів приймається простою більшістю голосів. Збори визначають перспективи розвитку мережі здравниць, їх будівництва і експлуатації; кількісний склад і обирають раду і ревізійну комі сію об'єднання таємним чи відкритим голосуванням, строком на 5 років із числа уповноважених представників; заслуховують звіти ради і ревізійної комісії; затверджують статут об'єднання, вносять до нього зміни та доповнення; приймають рішення про припинення діяльності об'єднання, створю ють ліквідаційну комісію. Збори мають право розглядати і вирішувати інші питання щодо діяльності об'єднання.

Згідно змінами, внесеними до статуту об’єднання та зареєстрованими 26.10.2006 р. № 16461050001002882 і 21.01.2009 р. № 16461050014002882, компетенція вищого органу об'єднання була змінена, зокрема, п.п. 3.2 – 3.3 передбачено, що вищий орган об'єднання: 1) затверджує статут об'єднання та вносить зміни до нього; 2) вирішує питання про прийняття в об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу; 3) утворює виконавчий орган об'єднання відповідно до його статуту; 4) визначає голосуванням строком на 5 років кількісний та персональний склад Ради об'єднання та Ревізійної комісії із числа уповноважених представників; 4) заслуховує звіти Ради та Ревізійної комісії; 5) вирішує питання збільшення або зменшення статутного фонду об'єднання; 6) визначає перспективи розвитку мережі здравниць, їх будівництва і експлуатації; 7) вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів об'єднання; 8) приймає рішення про припинення (реорганізацію, ліквідацію) діяльності об'єднання та оздоровчих закладів (учасників), що входять до його складу; 9) створює ліквідаційну комісію. Збори мають право розглядати і вирішувати й інші питання, що стосуються діяльності об'єднання та оздоровчих закладів (учасників), що входять до його складу відповідно до цього статуту та статутів оздоровчих закладів. У всіх інших випадках збори здійснюють управління об'єднанням через Президента, якому делегують свої права по управлінню і який призначається Радою.

Отже, як вбачається із вказаного п.п. 8) п. 3.2 статуту, об'єднання має право приймати рішення про припинення (реорганізацію, ліквідацію) не тільки діяльності об'єднання, але й оздоровчих закладів (учасників), що входять до його складу.

При цьому, як свідчать матеріали справи, станом на час розгляду справи п.п. 8) п. 3.2 статуту не змінювався та є чинним.

Відповідно до п. 7.1 статуту пансіонату «Лісова пісня», реорганізація і припинення діяльності пансіонату здійснюється за рішенням зборів господарств-дольовиків. Припинення діяльності пансіонату проводиться лік відаційною комісією, призначеною зборами господарств-дольовиків. Майно і кошти, які залишаються після погашення заборгованості пансіонату, розподіляються між господарствами-дольовиками у відповідності з діючим законодавством.

Вказана редакція п. 7.1 статуту не змінювалась і є чинною на час розгляду справи.

При цьому, спір у справі виник щодо повноважень зборів господарств-дольовиків пансіонату «Лісова пісня»з прийняття рішення згідно п. 7.1 статуту про припинення пансіонату як юридичної особи. Зокрема, позивач вважає, що п. 7.1 статуту є таким, що втратив юридичну силу, оскільки ці повноваження були делеговані вищому органу об'єднання –загальним зборам уповноважених представників учасників при затверджені ними п. 3.2.8 статуту об'єднання.

В свою чергу, відповідач вважає, що пансіонат «Лісова пісня»є юридичною особою і жодною нормою чинного законодавства не передбачено, що об'єднання, як утворення з правовими наслідками концерну, може приймати рішення про припинення діяльності його учасників –юридичних осіб, а навпаки це право учасників, які незалежні у своєму волевиявленні як самостійні юридичні особи.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також, для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

При цьому, якщо за наслідками розгляду справи господарським судом не встановлено порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку з невідповідністю змісту установчих документів закону або недотриманням закону під час їх прийняття, суд не має підстав для прийняття рішення про визнання установчих документів товариства або їх окремих положень недійсними.

Згідно ст. 70 ГК України, підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених цим кодексом та іншими законами. За рішенням Кабінету Міністрів України або органів, до повноважень яких належить управління державними або комунальними підприємствами, можуть утворюватися об'єднання підприємств на умовах і в порядку, встановлених цим кодексом та іншими законами. Види об'єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності визначаються цим Кодексом, інші питання їх діяльності регулюються законодавством України.

Відповідно до ст. 118 ГК України, об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання. Об'єднання підприємств є юридичною особою. Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до ст. 58 цього кодексу.

Положеннями ст. 119 ГК України передбачено, що залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання. Господарське об'єднання – це об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками. Державне (комунальне) господарське об'єднання –це об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Положення цієї глави застосовуються також до об'єднань інших суб'єктів господарювання –юридичних осіб або об'єднань підприємств за участі таких осіб, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Так, Обласне об'єднання міжгосподарських здравниць «Тернопільсільгоспздравниця»є добровільним об'єднанням, участь у якому здійснюється на добровільних засадах, що зокрема, підтверджується п. 1.1 статуту, відповідно до якого Обласне об'єднання міжгосподарських здравниць «Тернопільсільгоспздравниця» утворене на підставі чинного законодавства на добровільних засадах з метою координації діяльності учасників об'єднання, для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Згідно ст. 120 ГК України, господарські об’єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. При цьому із змісту ст. 120 вбачається, що об'єднання поділяються на договірні –асоціація та корпорація та статутні –консорціум (тимчасове статутне об'єднання) та концерн.

Як встановлено судом, позивач, як об'єднання, був створений і діє на підставі статуту, згідно п.п. 2.1, 2.2, 2.3 якого головною метою діяльності об'єднання є координація діяльності учасників об'єднання для вирішення спільних економічних та соціальних завдань, будівництва та розвитку матеріально-технічної і оздоровчої бази здравниць, задоволення потреб оздоровлення та відпочинку працівників засновників та їх сімей, задоволення суспільних потреб в послугах по оздоровленню і реалізація на базі одержаних прибутків соціальних та економічних інтересів учасників об'єднання та членів трудового колективу, відповідно до вимог чинного законодавства України. На об'єднання покладаються центральні керівні функції. В об'єднанні централізуються функції виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності учасників. Об'єднання представляє інтереси учасників у відносинах з органами влади, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності.

Разом з тим, відповідно до ст. 121 ГК України, підприємства-учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення цього кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств. Підприємство-учасник господарського об'єднання має право: добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання; бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше; одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства; одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства. Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності. Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

Отже, як вбачається із змісту вказаної ст. 121 ГК України, отримати згоду на прийняття рішення про припинення своєї діяльності від об'єднання повинні виключно члени державного чи комунального об'єднання. При цьому, вказана стаття вказує лише на обов’язок отримання згоди від об'єднання, а не на право прийняття безпосередньо об'єднанням рішення про припинення діяльності (реорганізації та ліквідації) юридичної особи-учасника об'єднання.

Також згідно ст. 122 ГК України, вищий орган господарського об'єднання вправі вирішити питання про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу, проте не передбачено його права на прийняття самостійного рішення про ліквідацію чи реорганізацію засновника (учасника) об'єднання.

Із змісту ст. 121 ГК України вбачається, що підприємства-учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи і на них поширюються положення цього кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.

При цьому, чинним законодавством чітко регламентовано підстави та порядок ліквідації юридичної особи.

Зокрема, згідно ч.ч. 1, 6 ст. 59 ГК України, припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації –за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб –засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання ліквідується: за ініціативою осіб, зазначених у ч. 1 цієї статті, у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено, у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом, а також у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам –правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Статтею 110 ЦК України передбачено, що юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам –правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

З аналізу змісту положень вимог чинного законодавства вбачається, що юридична особа припиняється або за рішенням власника (власників), за рішенням засновника (засновників) чи уповноважених ними органів або за рішенням суду.

При цьому, п. 7.1 статуту визначено, що припинення діяльності пансіонату проводиться за рішенням зборів господарств-дольовиків, які в силу п.п. 5.1 статуту є вищим органом управління пансіонату. Вказані положення статуту відповідають вищенаведеним законодавчим нормам в частині визначення засновниками (власниками, учасниками) юридичної особи уповноваженого органу з прийняття рішення про припинення юридичної особи.

Разом з тим, ні позивачем, ні відповідачем не подано суду інших рішень уповноважених органів пансіонату «Лісова пісня», які визначали би інший порядок припинення юридичної особи.

Щодо посилання відповідача на те, що з прийняттям нової редакції п.п. 8 п. 3.2 статуту об'єднання відбулась імплементація рішення про передачу статутних повноважень пансіонату в частині порядку реорганізації відповідача, то суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, положення ст.ст. 118, 120 ГК України чітко визначають мету, з якою утворюється оюбєднання – це координація виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. При цьому, учасники концерну можуть уповноважувати виконувати його функції з господарської діяльності, проте, не передбачено права централізації об'єднанням повноважень з прийняття рішення щодо припинення діяльності юридичних осіб-учасників об'єднання. Вищий орган управління об'єднання вправі відповідно до ст. 122 ГК України лише виключити учасника зі складу об'єднання.

А тому розглядаючи положення статуту об'єднання, на які посилається позивач, а саме п.п. 8 п. 3.2 в частині прийняття вищим органом об'єднання рішення про припинення діяльності юридичних осіб його учасників, суд вважає, що саме вказане положення статуту суперечить вищенаведеним нормам чинного законодавства, які регламентують правовий статус об'єднання та його учасників (засновників). Зокрема, чинним законодавством не передбачено права об'єднання припиняти (реорганізувати та ліквідовувати) своїм самостійним рішенням не тільки свою діяльність як юридичної особи але додатково й діяльність свого засновника (учасника) як самостійної юридичної особи. Такі положення статуту об'єднання навпаки порушують право засновника (учасника) об'єднання як самостійної юридичної особи, зокрема, в частині прийняття її засновниками (учасниками) чи уповноваженими ними особами рішення щодо припинення діяльності юридичної особи.

А тому, суд не вважає, що позивачем належним чином доведено, що п. 7.1 статуту пансіонату «Лісова пісня» не відповідає вимогам закону та порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.

Статут юридичної особи за змістом ч. 2 ст. 20 ГК є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту. Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Враховуючи наведені вище доводи та норми чинного законодавства, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним п. 7.1 статуту Міжгосподарського пансіонату з лікуванням «Лісова пісня»з огляду на те, що позивачем не доведено належним чином, що зазначені положення п. 7.1 статуту не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують його права та охоронювані законом інтереси.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 28.11.2011 р. у справі № 9/51/5022-1266/2011 залишити без змін, апеляційну скаргу Обласного об’єднання міжгосподарських здравниць «Тернопільсільгоспздравниця», м. Вінниця –без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С. М.

Суддя Марко Р. І.

Повний текст постанови виготовлений 23.03.2011 р.