Постанова № 22240223, 20.03.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.12 Справа № 5015/1901/11 (13/193 (2010)

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючої-суддіДубник О.П. суддівСкрипчук О.С.

Процика Т.С. при секретаріГуньці О.П. розглянув апеляційне подання Прокурора Сокальського району Львівської області № 56-80 вих.12 від 13.01.2012 року (вх. № 215 від 24.01.2012 року)

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року

у справі № 5015/1901/11 (13/193 (2010))

за позовом Прокурора Сокальського району Львівської області в інтересах Держави в особі Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Управління технічного контролю якості вугілля і стандартів Державного підприємства "Львіввугілля", м. Сокаль Львівської області

до Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія", м. Сокаль Львівської області

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного підприємства "Вугілля України", м. Київ

про стягнення 3401181,17 грн.

Представники сторін:

позивача ОСОБА_1 представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача ОСОБА_2 представник (довіреність в матеріалах справи);

від третьої особи не зявився (належно повідомлений);

від прокуратури - Рогожнікова Н.Б. (посвідчення №220).

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 29 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Відводів складу суду сторонами в порядку ст. 20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від сторін не надходило.

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалах суду від 15.02.2012 року та 06.03.2012 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області (головуючий суддя - Сухович Ю.О., судді Іванчук С.В., Матвіїв Р.І.) від 13.12.2011 року у справі №5015/1901/11(13/193(2010)) відмовлено в позові, поданому Прокурором Сокальського району Львівської області в інтересах Держави в особі Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Управління технічного контролю якості вугілля і стандартів Державного підприємства "Львіввугілля" до Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" про стягнення 2834317,64 грн. упущеної вигоди та штрафу в сумі 566869,53 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, Прокурор Сокальського району Львівської області оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема, в апеляційному поданні зазначає про те, оскаржене рішення прийнято судом першої інстанції за неповного з'ясування фактичних обставин справи, та за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення. В обґрунтування наведених підстав для скасування оскарженого рішення Прокурор стверджує, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, зокрема, факту поставки неякісного вугілля. Зазначає про те, що оригінали актів, які встановлюють неналежну якість вугілля, складались за дорученням позивача на підставі нотаріально посвідчених довіреностей працівниками відповідача в одному екземплярі і знаходяться у відповідача, однак останній вказаних документів суду не подав. Окрім цього, вказує на те, що факт поставки відповідачем неякісного вугілля та заподіяння йому цим збитків підтверджується, зокрема, поданими ним копіями актів відбору і обробки проб вугілля та про результати проведеного аналізу за січень 2010 року, складеними на Добротвірській ТЕС ВАТ "Західенерго" за участі представника ВАТ "Львівська вугільна компанія", а також заключеннями комісії вказаної ТЕС щодо якості вугілля.

Публічне акціонерне товариство "Львівська вугільна компанія" (надалі - ПАТ, відповідач) у письмових запереченнях на апеляційне подання Прокурора Сокальського району Львівської області заперечило проти його доводів та вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, а тому його слід залишити без змін. Зокрема, зазначає про те, що позивачем не доведено факту заподіяння йому збитків порушенням відповідачем зобов'язань по договорах щодо поставки вугілля неналежної якості. Зокрема, вказує на те, що подані позивачем акти звіряння кількості, якості вугільної продукції не відповідають вимогам Інструкції про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, як це передбачено договорами про закупівлю послуг по збагаченню рядового вугілля. Окрім цього, зазначені у вказаних актах показники щодо якості вугілля відповідають вимогам ТУ, зазначеним у вказаних договорах. Також відповідач звертає увагу апеляційного суду на те, що подані позивачем договори, укладені між позивачем та ДП «Вугілля України», на які посилається позивач, регулюють лише правовідносини між вказаними особами, і не встановлюють прав та обов'язків для відповідача, а тому знижки на ціну вугілля, про які домовились вказані особи, не можуть бути відшкодовані за рахунок ПАТ "Львівська вугільна компанія". Просить суд залишити без змін рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у цій справі.

Львівський апеляційний господарський суд перевіривши доводи прокуратури, заперечень на подання, та дослідивши наявні докази у справі, зробив висновок, що апеляційне подання не підлягає до задоволення. При цьому, апеляційний суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

Між ДП "Львіввугілля" як замовником, та ВАТ "Львівська вугільна компанія" (колишнє ЗАТ "Львівсистеменерго") як виконавцем, було укладено договори про закупівлю послуг по збагаченню рядового вугілля № 138 від 20.03.2008р., № 75 від 06.04.2009р., № 199 від 28.07.2009р., та № 39 від 11.05.2010р., як правильно встановлено судом першої інстанції - аналогічні за змістом. Зокрема, згідно умов вказаних Договорів, замовник зобов'язується передати виконавцеві рядове вугілля на умовах станція призначення (у редакції Інкотермс-2000) при доставці залізничним транспортом. Після виконання робіт по переробці рядового вугілля виконавець зобовязується здати вугільний концентрат станції відправлення залізниці згідно відвантажувальним документам (п. 1.1).

Згідно п.1.2 вказаних Договорів, виконавець зобовязується прийняти і переробити рядове вугілля в кількості орієнтовно 2 263 200 тонн (згідно договору № 138 від 20.03.2008р.); 868 600,00 тонн (згідно договору від 06.04.2009р.); 1280 800 тонн (згідно договору № 199 від 28.07.2009р. та 1608 300,00 тонн (згідно договору № 39 від 11.05.2010р.). Найменування, кількість, марочний склад, якісні показники обумовлюються сторонами щомісячно в специфікаціях, які оформляються окремими додатками і є невідємними частинами договорів.

Відповідно до п.п.3.3.5. Договорів якість відвантажуваних продуктів збагачення повинна відповідати умовам договору, технічним умовам на даний вид споживання, специфікаціям і підтверджуватися посвідченням якості, виданим виконавцем.

Як вбачається з позовної заяви, позивач посилається на недотримання відповідачем умов п.п. 3.3.5 Договорів, зокрема щодо зольності, яка згідно ГЖСШ повинна становити 25%, та була перевищена відповідачем, але в межах встановлених норм та вологи, у звязку з чим, позивач змушений був продати це вугілля Державному підприємству "Вугілля України" по занижених цінах, в зв'язку з чим недоотримав 2 834 317,64 грн., внаслідок чого, на думку позивача, йому заподіяно збитків на вказану суму. Зокрема, по договору № 138 від 20.03.2008р. щодо якості відвантажених продуктів збагачення, а саме показників золи та вологи вугільного концентрату марки ГЖСШ за розрахунками позивача йому завдано збитків на суму 847 187,00 грн.; по договору № 75 від 06.04.2009р. на суму 895 417, 60 грн.; по договору № 199 від 28.07.2009р. на суму 1 005 402,13 грн. та по договору № 39 від 11.05.2010р. на суму 86 310,91 грн.

Також позивачем нараховано відповідачу 566863,53 грн. штрафу відповідно до п. 5.4 договорів та ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язань, доказується кредитором.

Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України під збитками розуміються, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як правильно зазначив суд першої інстанції, з системного аналізу вищенаведених норм матеріального права, для застосування такого виду відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, тобто такої яка не відповідає умовам договору (порушує його); фактичного заподіяння збитків та його розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими кредитору збитками; вини боржника у заподіяних збитках. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. А тому, оскільки, предметом спору у даній справі є, зокрема, стягнення збитків, заподіяних невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за умовами укладених між сторонами договорів, то предметом доказування у даній справі є встановлення всіх обставин, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.

Як встановлено судом, договорами про закупівлю послуг по збагаченню рядового вугілля № 138 від 20.03.2008р., № 75 від 06.04.2009р., № 199 від 28.07.2009р., та № 39 від 11.05.2010р., зокрема п. 3.1. вказаних Договорів, передбачено, що приймання вугілля по кількості і якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкції держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. № П-6 та від 25.04.1966р. № П-7 з подальшими змінами і доповненнями, ГОСТ 1137-64 "Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці і брикети. Правила приймання за якістю", ДСТУ 4083-4002 "Вугілля кам'яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях. Технічні умови", ДСТУ 4096-2002 "Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикет. Методи відбору та підготовки проб лабораторних випробувань", ГТР 34.09.110-2003 "Вхідний контроль палива на ТЕС та організація претензійної роботи", Інструкції "З обліку видобутку рядового вугілля та готової вугільної продукції на шахтах, розрізах та збагачувальних фабриках Мінвуглепрому України" і Положенням про взаємини шахти і ЦЗФ, затвердженим наказом Міністра вугільної промисловості України від 17.09.1996 р. №4 66 і/або іншими нормативними документами України, що не суперечать ним.

У п.п. 3.3.6 вищевказаних Договорів зазначено, що у разі постачання продуктів збагачення з показниками якості фактично, що відрізняються від вказаних в сертифікатах (посвідченнях) про якість в межах базової похибки випробування, згідно ДСТУ 4096-2002, приймання здійснюється по даним, вказаним в сертифікатах (посвідченнях) про якість Виконавця.

Згідно з п.п. 3.3.7 Договору, у випадку якщо при прийманні продуктів збагачення за якістю споживачем (вантажоодержувачем) буде виявлено невідповідність фактичних даних про якість продуктів збагачення з даними, вказаними в сертифікатах (посвідченнях) про якість, більше базової погрішності випробування, згідно ДСТУ 4096-2002, приймання продуктів збагачення за якістю здійснюється з обов'язковим викликом представників виконавця або вантажовідправника. Представники виконавця або вантажовідправника зобов'язані прибути не пізніше за 24 години з моменту отримання виклику або повідомити у 12 годинний термін про своє нез'явлення. У разі неприбуття представника виконавця (вантажовідправника) протягом 24 годин з моменту отримання повідомлення до розрахунку приймаються показники якості визначені лабораторією вантажоодержувача.

Відповідно до п.п. 3.3.9 Договорів фактична кількість і якість вугільної продукції, яка прийнята вантажоодержувачем відображається в Акті звірки кількості і якості вугільної продукції між виконавцем і вантажоодержувачем.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту невідповідності якості поставленого відповідачем вугілля, позивачем надані, зокрема, акти звірення кількості, якості вугільної продукції №№50,51 від 31.03.2009р.; №№20,21 від 30.04.2009р.; №№13,40 від 31.05.2009р.; №2 від 30.06.2009р.; №25 від 31.07.2009р.; №23 від 31.08.2009р.;№12 від 29.09.2009р.; №26 від 30.09.2009р.; №14 від 30.10.2009р., №30 від 31.10.20109р.; №№36,42 від 31.12.2009р.; №34 від 31.01.2010р.; №33 від 28.02.2010р.; №27 віл 31.03.2010р. та № 12 від 31.05.2010р.

Проте, як підставно встановлено судом першої інстанції, вказані Акти не відповідають вимогам Інструкції про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, яка затверджена постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7 (далі по тексту - Інструкція П-7), зокрема, п. 29 вказаної Інструкції, а тому не є належними та допустимими доказами відповідно до ст. 34 ГПК України факту відвантаження відповідачем позивачу продукції неналежної якості відповідно до умов Договорів.

До вказаних Актів в порушення вимог п. 31 Інструкції П-7 не додані відповідні документи, зокрема, транспортні документи (накладна, коносамент), документи, що підтверджують повноваження представника, який виділений для участі в прийнятті продукції за якістю, акт складений у відповідності до п. 16 Інструкції П-7, акт відбору зразків (проб) і заключення по результатах аналізу (випробування) відпрацьованих зразків (проб).

Як встановлено вище, в п.п. 3.3.5. Договорів сторони домовились про те, що якість відвантажуваних продуктів збагачення повинна відповідати умовам договору, технічним умовам на даний вид споживання, специфікаціям і підтверджуватись посвідченням якості виданим виконавцем.

Технічними умовами ТУ У 10.1.-23472138-259:2008 граничні норми якості концентрату ГЖСШ встановлені по золі -30%, по волозі -12%.

У специфікаціях до договорів № 138 від 20.03.2008р., № 75 від 06.04.2009р., № 199 від 28.07.2009р., та № 39 від 11.05.2010р., встановлено вимоги до показників якості: зола - не більше 25%, вологість - не більше 12%.

Як вбачається із долучених позивачем до матеріалів справи посвідчень про якість вугілля вміст золи в них не перевищує встановленого технічними умовами.

Таким чином, позивачем не доведено факту порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, оскільки факт поставки позивачу неякісного вугілля не доведений способами, передбаченими укладеним між сторонами Договорами, Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66 року № П-7.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що понесені ним збитки в сумі 2 834 317,64 грн. у вигляді знижок на ціну за поставлене вугілля, сталися внаслідок відвантаження відповідачем вугілля неналежної якості та виникли безпосередньо саме з вини відповідача. Таким чином, позивачем не доведено підставності та обґрунтованості застосування знижок при розрахунках з ДП "Вугілля України" за отримане ним вугілля за спірний період.

При цьому, слід зазначити, що договори № 14-09/1-ЕНЗ від 10.12.2008р.; № 14-089/2 ЕН від 05.02.2009р. та № 14-10/1ЕН від 01.02.2010р., укладені між ДП "Львіввугілля" та ДП "Вугілля України", на які посилається позивач, регулюють взаємовідносини між позивачем та ДП "Вугілля України" і не створюють обовязків для відповідача. Тобто, знижки на ціну вугілля, про які домовились ДП "Львіввугілля" та ДП "Вугілля України", не можуть бути відшкодовані за рахунок третьої особи - відповідача.

Відтак, розрахунок знижок (надбавок) ціни та вартості вугілля до актів приймання-передачі вугільної продукції між ДП "Львіввугілля" та ДП "Вугілля України" не є належними доказами у справі.

За таких обставин, як підставно зазначив суд першої інстанції, позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, які в сукупності є необхідними для застосування до боржника відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Щодо рішення місцевого господарського суду про відмову в позові про стягнення з відповідача штрафу в сумі 566 863,53 грн. за порушення зобов'язання щодо якості вугілля відповідно до п. 5.4 договорів та ст. 231 Господарського кодексу України, то, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції враховуючи вищевстановлені обставини, зокрема, не доведення позивачем належними та допустимими доказами факту порушення зобов'язань по Договору щодо поставки неякісної продукції, зробив правильний висновок про відмову в позові в цій частині позовних вимог.

За таких обставин, апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про прийнятті рішення про відмову в позові у цій справі.

Також, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 49 ГПК України здійснено розподіл судових витрат по справі.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у справі № 5015/1901/11(13/193(2010)) є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін, а апеляційне подання Прокурора Сокальського району Львівської області без задоволення.

Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційне подання залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у цій справі без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий - суддяДубник О.П.

СуддіСкрипчук О.В.

Процик Т.С.

Повне рішення складено

26.03.2012 року