Постанова № 22240225, 05.03.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.12 Справа № 5015/5464/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВІКО» № 497 від 19.12.2011р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2011р.

у справі № 5015/5464/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВІКО», Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Західно-Український консорціум»,

м. Львів

про визнання недійсним договору від 12.05.2008 року № 1205/1-08 та стягнення судових витрат

за участю представників:

від позивача - не з’явився;

від відповідача –Лапіда О.Б. –представник.

Повна постанова складена 27.03.2012р.

Представнику відповідача права і обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28, Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз’яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції – листів, якими надіслано копії ухвал апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду у судовому засіданні, а також про відкладення розгляду справи), які є в матеріалах справи.

Враховуючи ті обставини, що учасники судового процесу про розгляд справи у судових засідання були повідомлені належним чином, явка учасників судового процесу у засідання апеляційного господарського суду обов’язковою не визнавалась; клопотань (заяв) про відкладення розгляду справи від позивача суду апеляційної інстанції не поступало, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВІКО».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.12.2011 року у цій справі, суддя Козак І.Б., в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «ВВІКО» подало апеляційну скаргу, в якій просить винести постанову, якою скасувати рішення Господарського суду Львівської від 05.12.2011 року у цій справі та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним Договір № 1205/1-08 від 12.05.2008 року, укладений між ТОВ «ВВІКО»та ПАТ «Західно-Український консорціум».

В обгрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні Господарського суду Львівської області, не відповідають обставинам справи, тому вважає зазначене рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Зокрема, скаржник зазначає, що уклавши без попередньої згоди Вищого органу Товариства договір про відчуження майна товариства на суму 2 146 620 грн. 40 коп., Товариством в особі Виконавчого органу порушено п. 5.1. ст. 5 Статуту, адже на момент укладення Договору особа, яка підписала його, була не уповноваженою на ці дії, тобто договір від імені позивача був укладений фізичною особою, яка не мала згідно з п. 2 ст. 203 ЦК України необхідного обсягу цивільної дієздатності представника юридичної особи.

Скаржник вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що відповідно до ст. 58 Закону України «Про господарські товариства»та п. 7.2. Статуту Позивача, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Загальні збори можуть приймати рішення з будь-яких питань.

Відповідач в порядку ст. 96 ГПК України подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2011 року у цій справі залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «ВВІКО»без задоволення.

У судових засіданнях 13.02.2012р. та 05.03.2012р. представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, а також підтримав свої вимоги, доводи та заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та у поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Скаржник не скористався правом участі в судовому засіданні, передбаченому ст.ст.22, 28 ГПК України, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представника відповідача у судових засіданнях, суд встановив наступне.

12 травня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВВІКО” (Продавець) та Закритим акціонерним товариством “Західно-Український консорціум” (Покупець) було укладено Договір № 1205/1-08 (надалі - Договір).

На виконання вимог Закону України “Про акціонерні товариства” Закрите акціонерне товариство “Західно-Український консорціум” рішенням Загальних зборів акціонерів протоколом № 150910 від 15.09.2010 року змінило своє найменування, а саме: Закрите акціонерне товариство “Західно-Український консорціум” (код ЄДРПОУ 30583551) на Приватне акціонерне товариство “Західно-Український консорціум” (код ЄДРПОУ 30583551) (а.с. 46-52).

За своєю правовою природою, основними та неосновними (другорядними) ознаками зазначений договір є договором поставки, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Згідно з п. 1.1. Договору предметом даного договору є Товар, визначений в Додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною та має з ним однакову юридичну силу.

Відповідно до п. 1.2. Договору Продавець зобов’язується передати у власність Покупця Товар на умовах та в порядку передбаченому цим Договором та невід’ємними його частинами.

12 травня 2008 року між Продавцем та Покупцем було укладено Додаток № 1 до Договору № 1205/1-08 від 12.05.2008 року.

Відповідно до Додатку № 1 визначено Специфікації товару, а саме: найменування товару, кількість та місцезнаходження.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України (далі –ГК України) господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами –юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

У відповідності до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частина 3 статті 92 ЦК України встановлює, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Абзац 2 частини 3 статті 92 ЦК України встановлює, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відтак, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обов’язок доказування обставини обізнаності відповідача стосовно наявних будь-яких обмежень повноважень представника позивача щодо укладання договору лежить на позивачеві (скаржникові). Позивачем, всупереч статті 33 ГПК України та статті 92 ЦК України, не подано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження обставин обізнаності відповідача про будь-які обмеження представника ТзОВ “ВВІКО”, що підписав Договір, тобто його генерального директора.

Відповідно до підпунктів и), і) пункту 7.6. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВІКО”, затвердженого Установчими зборами учасників ТзОВ “ВВІКО” Протоколом від 17.11.2006 року № 23 та зареєстрованим 22.11.2006 року за № 11781050001000172, до компетенції Загальних Зборів Учасників, зокрема, належить: надання згоди на здійснення директором правочинів (укладення договорів, угод) на суму, що перевищує суму, встановлену Загальними Зборами Учасників; надання згоди на проведення директором правочинів з придбання, продажу, застави та будь-якого іншого розпорядження рухомим та нерухомим майном Товариства.

Згідно з п. 7.20. Статуту ТзОВ “ВВІКО” Виконавчим органом Товариства є Правління (Дирекція) під керівництвом Генерального директора. Генеральний Директор здійснює поточне керівництво діяльністю Товариства, підзвітний Учаснику і організує виконання його рішень. Генеральним Директором Товариства може бути Учасник Товариства або особа, яка Учасником Товариства не являється. Генеральний Директор Товариства не може бути одночасно Головою Товариства (Загальних Зборів Учасників). Генеральний Директор Товариства не може входити до складу Ревізійної комісії (бути ревізором).

Згідно з ст. 62 Закону України “Про господарські товариства” у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Відповідно до п. 7.28. Статуту ТзОВ “ВВІКО” Генеральний директор Товариства має право, зокрема, без довіреності діяти від імені Товариства (заступники Генерального директора можуть бути наділені цим правом за рішенням Загальних Зборів Учасників); представляти Товариство у відносинах з органами влади та місцевого самоврядування, перед фізичними та юридичними особами; здійснювати інші дії в межах своєї компетенції.

Згідно з ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, позивач схвалив Договір № 1205/1-08 від 12.05.2008 року, оскільки зарахував кошти, сплачені відповідачем як передоплата товару за договором, на свою користь та здійснив часткову поставку товару на виконання умов договору в сумі 1 263 358 грн. 93 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відтак, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до ст.4і ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що Господарським судом Львівської області належним чином досліджені обставини справи та оцінені докази, що мають значення для справи, при прийнятті рішення правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відтак, немає підстав для скасування рішення.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2011р. у справі № 5015/5464/11 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.