Постанова № 22240197, 27.03.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.12 Справа № 5015/4649/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес»

на рішення господарського суду Львівської області від 18.10.2011р.

у справі № 5015/4649/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Майстер», м.Луцьк

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», с.Стремільче Радехівського району Львівської області

про стягнення заборгованості в сумі 167418,54 грн.,

з участю представників :

від скаржника Ковальчук В.Л. - представник

від позивача ОСОБА_1 головний бухгалтер

В ході судового засідання сторонам права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України роз”яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.10.2011р. у справі № 5015/4649/11 (суддя Левицька Н.Г.) задоволено частково позов товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Майстер», м.Луцьк та стягнуто з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», с.Стремільче Радехівського району Львівської області 23522,79 грн. основного боргу, 1000,00 грн. пені, 47789,19 грн. 50% річних, 8897,26 грн. інфляційних втрат, 1674,19 грн. державного мита та 214,97 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес»подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки при винесенні оскаржуваного рішення мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими. Зокрема, суд першої інстанції не врахував факт зарахування позивачем поставок на суму 72394,65 грн. як взаєморозрахунку.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

19.04.2010р. між ТзОВ “Агро Майстер” та С/г ТзОВ “Прогрес” було укладено Договір №23 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу. Відповідно до п. 1.2. Договору, предметом купівлі-продажу є товар, який належить продавцю на момент укладення Договору або буде набутий продавцем у майбутньому. Асортимент товару, його ціна і кількість, місце передачі та термін поставки визначаються в додатках до даного Договору, рахунках та видаткових накладних, що є невідємною частиною цього Договору (п. 2.1. Договору).

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що оплата товару проводиться наступним чином: 50% від вартості товару відпущеного згідно договору попередня оплата в строк до 30.04.2010р., а 50% від вартості відпущеного товару згідно Договору оплачується покупцем в строк до 01.10.2010р.

Додатком №1 до цього Договору сторони визначили асортимент товару, кількість, ціну, а саме: Товар: Гроділ Максі, Галера, Ламардор 40%, Деразол 50%, Зелек Супер, на загальну суму разом з ПДВ 130540, 80 грн.

Додатком №2 сторони також узгодили асортимент товару, кількість та ціну, а саме: Деразол, Штефазол, Децис Профі на загальну суму разом з ПДВ 32876,64грн.

01.09.2010р. сторони уклали ще один Договір №62 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу. Відповідно до п. 1.2. договору, предметом купівлі-продажу є товар, який належить продавцю на момент укладення Договору або буде набутий продавцем у майбутньому. Асортимент товару, його ціна і кількість, місце передачі та термін поставки визначаються в додатках до даного Договору, рахунках та видаткових накладних, що є невідємною частиною цього Договору (п.2.1. Договору).

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що оплата товару проводиться наступним чином: 100% від вартості товару відпущеного згідно з Договором оплачується покупцем в строк до 15.10.2010р.

Додатком №1 до цього Договору сторони визначили асортимент товару, кількість, ціну, а саме: Насіння озимого ріпаку Рідер Лемке (Нім.) загальною вартістю з ПДВ 52500,00грн.

Судом встановлено, що згідно з умовами Договору №23 від 19.04.2010р. відбувались наступні поставки товару:

31.05.2010р. на підставі накладної №РН-0000052 на суму 10080,00грн.;

02.06.2010р. на підставі накладної №РН-0000056 на суму 120460,80грн.;

10.06.2010р. на підставі накладної №РН-0000063 на суму 32876,64грн.

Відповідно до умов Договору №62 від 10.09.2010р., позивачем поставлено відповідачу товар, згідно з видатковою накладною №РН-0000154 від 01.09.2010р. на загальну суму 52500,00грн.

Таким чином, загальна сума поставленого товару відповідачу становить 215917,44грн.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що платежі відповідач проводив наступним чином:

30.04.2010р. на підставі платіжного доручення №128 на суму 10000,00грн.;

16.09.2010р. на підставі платіжного доручення №271 на суму 30000,00грн.;

10.11.2010р. на підставі платіжного доручення №314 на суму 10000,00грн.;

23.11.2010р. на підставі платіжного доручення №335 на суму 10000,00грн.;

30.11.2010р. на підставі платіжного доручення №334 на суму 10000,00грн.;

02.12.2010р. на підставі платіжного доручення №340 на суму 5000,00грн.;

28.01.2011р. на підставі платіжного доручення №38 на суму 5000,00грн.;

11.04.2011р. на підставі платіжного доручення №96 на суму 40000,00грн..

Загальна сума оплат відповідача за отриманий товар складає 120000,00грн.

Таким чином, сума боргу відповідача перед позивачем за договорами №№23,62 становить 95917,44грн.

Однак, як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, 26.07.2010р. по накладній №16 ТзОВ “Агро Майстер” отримало від С/г ТзОВ “Прогрес” товар на загальну суму разом із ПДВ 30372,00грн., а 27.10.2010р. на підставі накладної №191 ТзОВ “Агро Майстер” отримав від С/г ТзОВ “Прогрес” товар (Соя, 15 тон.) на загальну суму з ПДВ 42022,65 грн. Загальна сума поставки складає 72394,65грн. Доказів оплати цих накладних ТзОВ “Агро Майстер” суду не надало.

Відповідач просив суд зарахувати його грошові вимоги, згідно з накладними №16 та №191, як зустрічні вимоги. Суд підставно дійшов висновку про можливе зарахування з огляду на наступне.

Так, відповідно до вимог ч.2 ст.712 ЦК України до Договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до вимог 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.10.2011р. сторони підписали протокол про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого зобовязання С/г ТзОВ “Прогрес” перед ТзОВ “Агро Майстер” згідно Договору купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 01.09.2010р. на суму 30372,00грн. припинилось.

Враховуючи той факт, що вимоги сторін є однорідними, випливають із взаємних поставок товару, а також ту обставину, що строк виконання зобовязань ТзОВ “Агро Майстер” по накладних №16 та №191 настав, суд обгрунтовано зараховав такі вимоги як зустрічні, та відповідно в цій частині зобовязання відповідача по оплаті коштів припинилось.

Відтак, оскільки правовідносини сторін регулюються нормами закону щодо поставки, договором не передбачено умов про розстрочення платежу, а отже, строк оплати по накладних №16 та № 191 настав одразу після прийняття такого товару.

Отже, з врахуванням того, що суд зарахував зустрічні вимоги С/г ТзОВ “Прогрес” до ТзОВ “Агро Майстер” на суму 72394,65грн., про зарахування яких заявлено відповідачем у судовому процесі та відзиві на позов, то сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 23522,79грн.

Крім того, підлягають до задоволення також вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 50 % річних.

Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами пункту 8.2. Договору №23 від 19.04.2010р., у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідний період прострочення розрахунку, а також проценти за користування грішми у розмірі 50% річних від простроченої суми. Аналогічна умова міститься і в договорі №62 від 01.09.2010р.

Тому, з врахуванням того, що борг у відповідача існував, зустрічне зарахування відбулось в момент винесення рішення, сторони визначили розмір відсотків річних до 50%, є підставним нарахування позивачем інфляційних втрат у розмірі 8897,26грн. та 50% річних у розмірі 47789,19грн.

Щодо стягнення пені у розмірі 14814,65грн. слід відзначити наступне:

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як вказано у п.42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. N 01-8/211, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Суд першої інстанції, з врахуванням того, що сума основного боргу становить 23522,79грн., а сума неустойки (пені) 14814,65грн., а також те, що відшкодування 50% річних є значним в порівняні з 3% річних, які визначені законом, дійшов вірного висновку про необхідність зменшення розміру неустойки (пені) до 1000,00грн.

При цьому суд підставно взяв до уваги важкий матеріальний стан відповідача, який є сільськогосподарським підприємтсвом кількість працюючих у нього працівників, що вбачається із довідки №118 від 10.10.2011р. та відповідних звітів і балансів, а також те, що позивач отримав у відповідача товар, за нього не розрахувався після прийняття товару,розмір таких коштів є для відповідача значним - 72394,65грн., то таке зменшення не завдасть шкоди інтересам позивача та спрямоване на недопущення збагачення кредитора за рахунок боржника.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 18.10.2011р. у справі № 5015/4649/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.