Постанова № 22239898, 27.02.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.12 Справа № 5015/5567/11

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддівДанко Л.С.

Дубник О.П.

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «РІО-міст» б/н від 26.12.2011р.

на рішенняГосподарського суду Львівської області від 08.12.2011р.

у справі № 5015/5567/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»(далі ТзОВ ТВК «Львівхолод»), м. Львів

до відповідача ТзОВ «РІО-міст», Львівська область, м. Буськ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Приватного нотаріуса ОСОБА_1, м. Львів

простягнення сплачених коштів, відшкодування завданих збитків та моральної шкоди

за участю представників:

від позивача- Максимів Р.Й., Струк А.І. представники;

від відповідача- Гурин В.А. представник;

від третьої особи - не зявився.

Повна постанова складена 14.03.2012р.

Представникам позивача та відповідача права і обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), розяснено. Заяв про відвід в порядку ст.20 ГПК України суду не поступало. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не надходило.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції листів, якими надіслано копії ухвал апеляційного господарського суду), які є в матеріалах справи.

Враховуючи ті обставини, що учасники судового процесу про розгляд справи у судовому засіданні були повідомлені належним чином, явка учасників судового процесу у засідання апеляційного господарського суду обовязковою не визнавалась, розгляд справи у судовому засіданні відкладався, у матеріалах справи наявні відомості та документи, необхідні для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.12.2011р. у справі № 5015/5567/11 ( з врахуванням ухвали Господарського суду Львівської області від 23.12.2011р. у справі № 5015/5567/11 про виправлення описки), суддя Довга О.І., позовні вимоги задоволено частково, стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо-Міст»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»збитків у подвійному розмірі 11091740,00грн. завданих у зв'язку з вчиненням недійсного договору купівлі-продажу від 04.03.2010р., 17127,24 грн. державного мита та 158,51 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; скасовано вжиті ухвалою господарського суду Львівської області № 5015/5567/11 від 26.09.2011 року заходи забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст.22, 192, 224, 225, 230, 1046, 1166 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок про часткову підставність вимог позивача в частині стягнення з відповідача збитків у подвійному розмірі на суму 11091740,00 грн. та про часткову відмову у позові в частині стягнення з відповідача збитків у подвійному розмірі на суму 4412269,06 грн. та 1000000 грн. компенсації моральної шкоди. Суд прийшов до висновку про доведення позивачем наявності за обставин, що мали місце, усіх елементів, котрі утворюють склад цивільного правопорушення та тягне до настання для відповідача відповідальності у вигляді відшкодування позивачеві збитків, завданих вчиненням недійсного правочину під впливом обману. Матеріалами справи підтверджується та обставина, що позивачем на виконання недійсного правочину, який не породив для останнього тих очікуваних юридичних наслідків задля яких він укладався, зокрема, переходу права власності на обєкт купівлі-продажу за договором, перераховано грошову суму у розмірі 4600000, 00 грн. Як встановлено судом на момент прийняття рішення у цій справі відповідні грошові кошти позивачу не поверталися, незважаючи на лист-вимогу позивача від 31.08.2011р. про їх повернення, яка надсилалася на адресу відповідача. Заявлена позивачем до стягнення вартість поставлених товарів та виконаних пусконалагоджувальних робіт ПП«Колекс», вартість поставлених іншими особами товарно-матеріальних цінностей не підлягає до задоволення, оскільки таке обладнання, інвентар та ін. цінності є окремими обєктами речового права та можуть бути безперешкодно переміщені позивачем та використані останнім безперешкодно у своїй подальшій господарській діяльності (у тому числі в іншому магазині). Що стосується вартості товарів, робіт, послуг, наданих позивачу ТзОВ«Альфа-Ком», то у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем таких витрат саме у звязку із виконанням визнаного недійсним договору купівлі-продажу. Щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді сплачених позивачем відсотків за користування кредитними коштами, залученими останнім нібито з метою виконання недійсного правочину та проведення додаткових робіт, то такі не підлягають до задоволення, оскільки представленими позивачем суду кредитними договорами обставина залучення ним коштів за цими договорами з метою виконання укладеного з відповідачем недійсного правочину, не підтверджується. Натомість, як вбачається із відповідних договорів, призначенням кредиту за цими договорами є поповнення обігових коштів. Звертаючись до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди юридичної особи, позивач не врахував того, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути викладено: зміст позовних вимог, тобто в чому саме полягає моральна шкода, виклад обставин, на котрих базуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями заподіяні ця шкода і надання доказів, що підтверджують позов; обставин, на котрих базується відповідна позовна вимога, позивач не вказав, як і не надав доказів, що підтверджують позов у цій частині.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «РІО-міст», відповідач у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 08.12.2011р. у справі № 5015/5567/11 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах відмовити повністю, посилаючись на те, місцевий господарський суд прийняв незаконне рішення, у якому неправильно застосував норми матеріального права, неповно зясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні господарського суду, не відповідають обставинам справи.

Також, скаржник відзначив зокрема, що позивачем не доведено факт наявності умислу в діях посадових осіб відповідача і сам факт обману; навпаки, відповідач наводить обґрунтовану позицію щодо добросовісності сприйняття посадовими особами відповідача правомірності їх дій на момент укладення договору купівлі-продажу; судом першої інстанції не враховано того, що позивач володів усію інформацією щодо правового статусу придбаного майна; є сумнівним застосування наслідків ст.230 ЦК України як самостійного способу захисту, оскільки ця стаття є спеціальною нормою, яка містить не лише наслідки визнання правочину недійсним, а і, власне, конкретну підставу визнання правочину недійсним, яка передбачає відповідні наслідки (ст.230 ЦК України не була підставою визнання договору купівлі-продажу недійсним згідно з судовими рішеннями у справі № 15/116).

ТзОВ ТВК «Львівхолод», позивач у справі, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю з підстав правомірності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Також, позивач відзначив зокрема, що зважаючи на зміст укладених 12.12.2008р. та 04.03.2010р. між сторонами правочинів, відповідачем не було повідомлено позивача про обтяження придбаного майна іпотекою. Натомість, підписуючи такі договори, ТзОВ «РІО-міст»гарантувало, що такі приміщення не є предметом застави чи іншим способом забезпечення виконання зобовязань перед третіми особами, не є предметом будь-якого іншого обтяження, чи обмеження будь-яких прав у третіх осіб щодо приміщень немає. Виявивши обман зі сторони ТзОВ «РІО-міст»завдяки судовій справі за позовом ВАТ КБ «Надра»про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 4 березня 2010 року, самостійний позов ТзОВ «Львівхолод»про визнання недійсним цього ж договору з підстав введення останнього в оману не має жодних перспектив, оскільки провадження у цій справі було б припинено з підстав відсутності предмету спору. Частиною 3 статті 216 ЦК України встановлено, що передбачені частиною першою цієї статті наслідки недійсності правочину не застосовуються у випадках встановлення законом особливих умов застосування або особливих правових наслідків окремих видів недійсних правочинів. Зокрема Цивільним кодексом України встановлений такий новий правовий наслідок недійсності правочину як відшкодування збитків у подвійному розмірі і застосовується він до недобросовісної (винної) сторони у випадках визнання правочину недійсним внаслідок обману та насильства (ст.ст.230, 231 ЦК України). Таким чином, здійснення судом реституції за недійсним правочином у формі повернення позивачу (покупцеві) проведеної оплати за недійсним правочином у розмірі 4600000 грн., суперечило б приписам статті 230 ЦК України, яка не передбачає можливості реституції. Натомість, норми ч.3 ст.230 ЦК України визначають обовязок сторони, яка застосувала обман, відшкодувати іншій стороні подвійний розмір збитків, заподіяних у звязку із вчиненням недійсного правочину.

Представники позивача та відповідача у судовому засіданні підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, а також у поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо-Міст», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30.11.2011р. (вх. № 28531/11 від 01.12.2011р.), про стягнення 15 514 009,06 грн. збитків у подвійному розмірі та 1 000 000,00 грн. моральної шкоди.

Обгрунтовуючи позовні вимоги та заперечуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на те зокрема, що відповідно до укладеного між ТзОВ ТВК «Львівхолод»та ТзОВ «РІО-міст»договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. позивач придбав у відповідача нежитлові приміщення, що становлять 19/100 частин будівлі торгівельного центру, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Буськ, вул. Є. Петрушевича, 3 «б»загальною площею 880 кв. м. У подальшому, зважаючи на перебування вказаних приміщень на момент їх відчуження в іпотеці у ВАТ КБ «Надра»та відсутність згоди іпотекодержателя на укладення вказаного правочину, рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2011р. у справі № 15/116, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.04.2011р. і постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2011р., договір купівлі-продажу від 04.03.2010р. визнано недійсним. Таким чином, на думку позивача, внаслідок протиправних дій відповідача, а саме відчуження майна, що було предметом іпотеки без згоди іпотекоджержателя, позивачу по справі було завдано значних збитків. Зокрема, ТзОВ ТВК «Львівхолод» внаслідок виконання умов договору від 04.03.2010р. зазнало збитків (витрачені кошти) у розмірі 4 600 000,00 грн. на виконання умов недійсного договору, 986 680,74 грн. за виконання ремонтних робіт у придбаних приміщеннях, 1 100 000,00 грн. сплачених відсотків за користування кредитними коштами, витрачених на придбання нерухомого майна та проведення його ремонту, 878 923,79 грн. витрачених на придбання матеріалів та обладнання для облаштування магазину, 191 400,00 грн. сплачених відсотків за користування кредитними коштами, які було витрачено на придбання матеріалів та обладнання, що в сумі становить 7 757 004,53 грн. Зважаючи на перебування придбаних за недійсним договором нежитлових приміщень в іпотеці, замовчування даної обставини відповідачем при укладенні договору (п.1.4. договору), позивач вважає, що ТзОВ «РІО-міст», шляхом замовчування перед ТзОВ ТВК «Львівхолод»істотних обставин щодо характеристик відчуженого майна, а саме, щодо обтяження відчуженого майна іпотекою, наявності значної простроченої кредиторської заборгованості у відповідача перед іпотекодержателем (ВАТ КБ «Надра»), ввело в оману ТзОВ ТВК «Львівхолод»при укладенні визнаного недійсним у судовому порядку договору купівлі-продажу від 04.03.2010р., а відтак в силу ст. 230 Цивільного кодексу України завдані позивачу збитки, які на його думку, підлягають компенсації у подвійному обсязі, становлять 15 514 009,06 грн. Окрім цього, позивач просив стягнути із відповідача компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.

Заперечуючи позовні вимоги та обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на те зокрема, що при укладенні договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. ТзОВ «РІО-міст», як продавець нежитлових приміщень, діяв добросовісно, оскільки на момент відчуження майна відповідно до свідоцтва про право власності являвся власником нерухомого майна. Також відповідач вказував на те, що на підставі рішення Виконавчого комітету Буської міської ради та дозволів на виконання будівельних робіт, ТзОВ «РІО-міст»було проведено реконструкцію будівлі універмагу, в результаті якої будівля універмагу площею 2 955,3 кв. м фактично припинила існування в її попередньому вигляді, а відповідачем було створено нове майно будівлю площею 4 558,00 кв. м; виокремити приміщення універмагу у створеному майні є неможливо. Окрім цього, зважаючи на передачу ВАТ КБ «Надра»в іпотеку нежитлових приміщень універмагу загальною площею 2 955,3 кв. м, відповідач вважав, що після відчуження ТзОВ ТВК «Львівхолод»880 кв. м приміщень права іпотекодержателя не будуть порушені, оскільки після продажу таких приміщень позивачу у власності відповідача залишиться 3 678 кв. м, що значно перевищує передану в іпотеку площу приміщень (2 955,3 кв. м + 30,1 кв. м). Відповідач вважає необґрунтованим посилання позивача на завдання ТзОВ ТВК «Львівхолод»збитків в результаті укладення визнаного недійсним у судовому порядку договору, оскільки про обставину протиправності відчуження майна йому стало відомо тільки після визнання договору недійсним у судовому порядку. Більше того, визнаючи недійсним у судовому порядку договір купівлі-продажу від 04.03.2010р. господарським судом не було встановлено факту введення в оману покупця за договором, відсутній також вирок чи будь-яке інше рішення, яким встановлено умисел представника ТзОВ «РІО-міст»на введення ТзОВ ТВК «Львівхолод»при укладенні договору в оману. Наявність умислу, на думку відповідача, є необхідною умовою для застосування судом ст. 230 Цивільного кодексу України. Що стосується понесених позивачем витрат, повязаних із проведенням у спірних приміщеннях ремонтних робіт, придбання обладнання, то на думку відповідача такі витрати були повязані із веденням позивачем господарської діяльності, а придбане обладнання може бути використано позивачем безперешкодно у і своїй подальшій діяльності (у тому числі в іншому магазині). Окрім цього, відповідач вказував на відсутність обґрунтованого розрахунку та документального підтвердження понесення позивачем збитків у вигляді сплати відсотків за користування кредитними коштами та повязаність таких витрат саме із виконанням спірного договору, безпідставність заявлення до стягнення у судовому порядку компенсації завданої моральної шкоди, тощо.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 04.03.2010р. між ТзОВ «РІО-міст»(Продавець) та ТзОВ ТВК «Львівхолод»(Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач придбав у відповідача нежитлові приміщення, що становлять 19/100 частин будівлі торгівельного центру, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Буськ, вул. Є. Петрушевича, 3 «б»загальною площею 880 кв. м.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2011р. у справі № 15/116 за позовом ВАТ КБ «Надра»до ТзОВ «РІО-міст»та ТзОВ ТВК «Львівхолод», треті особи ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Буська міська рада, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.04.2011р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2011р., договір купівлі-продажу від 04.03.2010р. визнано недійсним. У ході розгляду справи № 15/116 господарськими судами, із врахуванням висновків суду касаційної інстанції, встановлено наступні обставини та факти.

ТзОВ «Ріо-міст»належала будівля універмагу площею 2955,3 кв. м. та приміщення площею 30,1 кв. м у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.11.2003 р., а також земельна ділянка площею 0,3875 га за вказаною адресою (підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку). Між позивачем (банк ВАТ КБ «Надра») та відповідачем (позичальник ТзОВ «РІО-міст») було укладено три кредитні договори №11/МБ-28 від 10.07.2007 р., №12/МБ-28 від 10.07.2007 р., №37/МБ-28 від 27.06.2008 р.. Відповідач 1 (ТзОВ «РІО-міст») отримав кредитні кошти, які за станом на дату розгляду справи їх позивачу не повернув, доказів зворотнього суду не подав.

Кредитні договори №11/МБ-28 від 10.07.2007 р. та №12/МБ-28 від 10.07.2007 р. були забезпечені договором іпотеки від 10.07.2007 р., згідно із яким в іпотеку позивачу надано будівлю універмагу площею 2955,3 кв. м та приміщення площею 30,1 кв. м за адресою: м.Буськ, вул. Петрушевича, 3, та земельну ділянку для обслуговування вказаних приміщень площею 0,3875 га. Кредитний договір №37/МБ-28 від 27.06.2008 р. забезпечений договором іпотеки від 27.06.2008 р., відповідно до якого в іпотеку передано те саме майно.

Умовами договорів іпотеки передбачено, що іпотекодавець не має права вчиняти чи опосередковано сприяти вчиненню таких дій (у т.ч. укладати відповідні правочини): знищувати предмет іпотеки чи іншим способом змінювати цільове призначення (користування) предмету іпотеки, відчужувати предмет іпотеки (ст. 3). Іпотекодавець зобовязався своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя (п. 5.3.3.); без попередньої письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій, повязаних із зміною права власності на предмет іпотеки (п. 5.3.7.), повідомляти іпотекодержателя про будь-які зміни, що відбулися або відбуваються щодо предмета іпотеки (п. 5.3.8.).

Відповідач 1 (ТзОВ «РІО-міст») на підставі отриманих дозволів на виконання будівельних робіт провів переобладнання і добудову приміщень, що є предметом іпотеки. Жодних доказів повідомлення позивача (ВАТ КБ «Надра») про такі дії суду не подано. Враховуючи, що п. 5.3.3. договорів іпотеки передбачає обовязок відповідача 1 повідомити про такі дії іпотекодержателя, та обставина, що іпотекодержатель знав про проведення таких робіт, не зважаючи на відсутність повідомлення відповідача 1, не має правового значення. З матеріалів справи вбачається завершення відповідачем 1 зазначеного переобладнання предмета іпотеки. 17.12.2008 р. був складений акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта. Розпорядженням голови Буської районної державної адміністрації № 787 від 22.12.2008 р. «Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію завершених переобладнанням приміщень універмагу цокольного поверху під магазин будматеріалів та мансардного поверху під магазин промтоварів ТзОВ «РІО-міст»в м. Буську, вул. Петрушевича, 3», був затверджений акт державної приймальної комісії від 17.12.2008 р.

Рішеннями Виконавчого комітету Буської міської ради № 91 від 07.08.2009 р. «Про присвоєння окремого поштового номера 3 «в»по вул. Є. Петрушевича»та № 92 від 07.08.2009р. «Про присвоєння окремого поштового номера 3 «б»по вул. Є. Петрушевича та зміна назви з «будівля універмагу»на «будівля торгівельного центру», зазначеним обєктам були присвоєні зазначені поштові адреси. Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25.08.2009 р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.12.2008р. підтверджується реєстрація за ТзОВ «РІО-міст» права власності на будівлю торгового центру загальною площею 4558 кв. м літ. А-2 у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3б. Однак, посилання відповідачів (ТзОВ «РІО-міст», ТзОВ ТВК «Львівхолод») на те, що внаслідок виконаних робіт був створений новий обєкт, а предмет іпотеки припинив своє існування, не підтверджується матеріалами справи. Доказів знищення предмета іпотеки суду не надано, а з матеріалів справи вбачається, що ним є реконструйований обєкт будівля торгового центру загальною площею 4558 кв. м літ. А-2 у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3б.

4 березня 2010 року між відповідачем 1 (продавець) та відповідачем 2 (покупець) був укладений оспорюваний договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою Кришкевич Х.В. та зареєстрований в реєстрі за №133, за яким відповідач 2 придбав не житлові приміщення 10/618,5 кв. м, 11/39,1 кв. м, 12/2,1 кв. м, 13/3,2 кв. м, 14/12,2 кв. м, 15/24,8 кв. м, 16/37,4 кв. м, 17/2,8 кв. м, 18/34 кв. м, 19/6,9 кв. м, 20/22,3 кв. м, 45/16,7 кв. м, 46/31,6 кв. м, 47/28,4 кв. м загальною площею 880 кв. м, що становить 19/100 кв. м будівлі торгівельного центру загальною площею 4558 кв. м у м.Буськ, вул. Петрушевича, 3б. Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку»іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки. Доказів отримання згоди іпотекодержателя на укладення зазначеної угоди суду не надано.

Як передбачено ст.12 Законом України «Про іпотеку», правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Як встановлено судом на підставі фактичних обставин справи, нежитлові приміщення загальною площею 880 кв. м, що становить 19/100 частин будівлі торгівельного центру загальною площею 4558 кв. м у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3б на земельній ділянці, площею 0,2026га з цільовим призначенням «обслуговування будівель універмагу»є складовою частиною нерухомого майна, яке відповідно до умов договорів іпотеки, передано позивачу в іпотеку.

Умовами договору іпотеки передбачено, зокрема, що іпотекодавець зобовязується не відчужувати у будь-який спосіб предмет іпотеки та не обтяжувати його зобовязаннями з боку третіх осіб (зокрема не передавати його в оренду, найм, позичку, не передавати в наступну іпотеку, тощо), без отримання попередньої письмової згоди на це від іпотекодержателя.

Проте, всупереч названим вище вимогам закону та умовам договорів іпотеки відповідач 1 без згоди позивача (іпотекодержателя) відчужив відповідачу 2 частину майна, яке було передане позивачеві в іпотеку. Докази зворотнього сторонами до матеріалів справи не долучено.

Судом встановлено, що обєкт договору купівлі-продажу згідно договору купівлі-продажу від 04.03.2010 р. (нежитлові приміщення загальною площею 880 кв. м, що становить 19/100 частин будівлі торгівельного центру загальною площею 4558 кв. м у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3б) є частиною предмета іпотеки згідно договорів іпотеки від 10.07.2007р. та від 27.06.2008 р.

При оформленні спірного договору купівлі-продажу нотаріусом було перевірено відсутність заборон відчуження обєкта продажу, обтяжень його іпотекою, арештом, та посвідчено спірний договір. ТзОВ ТВК «Львівхолод»повністю проведено оплату вартості придбаного приміщення, чим виконано свої зобовязання по договору, товариство не знало і не могло знати про те, що відчужуватель речі не має права на її відчуження.

Факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України).

З вищенаведеного вбачається, що судовими рішеннями у справі № 15/116 встановлено факти, які підтверджують обставини, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі (№ 5015/5567/11).

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 1.4 договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. визначено, що продавець (ТзОВ «РІО-міст») гарантує, що обєкт (відчужені нежитлові приміщення) належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим способом забезпечення виконання зобовязань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, не перебуває в користуванні 3-їх осіб, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством. Суд констатує, що шляхом надання таких гарантій (п. 1.4. договору), відповідач замовчував перед ТзОВ ТВК «Львівхолод»істотні обставини щодо характеристик відчуженого майна, а саме щодо обтяження відчуженого майна іпотекою.

Як правильно відзначено місцевим господарським судом, між ТзОВ «РІО-міст»(орендодавець) та ТзОВ ТВК «Львівхолод»(орендар) 12.02.2008р. було також підписано договір оренди № 12/02/08, предметом якого сторонами визначено передачу у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 800 м.кв., яке розташоване за адресою: Львівська обл., Буський р-н, м. Буськ, вул. Петрушевича, 3 (п. 1.1. договору оренди). Відповідно до п. 2.1.3. договору оренди № 12/02/08 орендодавець (ТзОВ «РІО-міст») свідчить, що: не застережених недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням зазначеного в цьому договорі приміщення, немає; від Орендаря (позивача) не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; до укладення цього договору приміщення іншим особам не відчужено; приміщення як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передано; щодо приміщення відсутні судові спори; внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб; приміщення не надано в користування наймачам (орендарям); обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо приміщення немає.

На виконання позивачем умов договору купівлі-продажу від 04.03.2010р., ТзОВ ТВК «Львівхолод»в повному обсязі оплатило вартість придбаного нерухомого майна шляхом перерахування грошових коштів у сумі 4 600 000,00 грн. на рахунок ТзОВ «РІО-міст»(копії платіжних доручень про перерахунок коштів є у матеріалах справи).

На підставі акту приймання-передачі б/н від 12.03.2010р., відповідно до договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. ТзОВ «РІО-міст»передало, а ТзОВ ТВК «Львівхолод»прийняло нежитлові приміщення, а саме: 10/618,5 кв. м, 11/39,1 кв. м, 12/2,1 кв. м, 13/3,2 кв. м, 14/12,2 кв. м, 15/24,8 кв. м, 16/37,4 кв. м, 17/2,8 кв. м, 18/34 кв. м, 19/6,9 кв. м, 20/22,3 кв. м, 45/16,7 кв. м, 46/31,6 кв. м, 47/28,4 кв. м загальною площею 880 кв. м, що становить 19/100 ч. будівлі торгівельного центру загальною площею 4558 кв. м, що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Буськ, вул. Петрушевича, 3 «б».

Після набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 15/166, 31.08.2011р. ТзОВ ТВК «Львівхолод»звернулося до ТзОВ «РІО-міст»з листом-вимогою № 2695 в якому просило перерахувати позивачу кошти в сумі 11 914 009,06грн. як завдані збитки (копія листа-вимоги та доказів його направлення є у матеріалах справи). Вказаний лист відповідачем було залишено без відповіді та задоволення, а доказів, які б підтверджували протилежне, відповідачем суду не подано.

Наведені фактичні обставини не спростовані сторонами у справі.

Також, як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, після прийняття позивачем приміщень, на замовлення ТзОВ ТВК «Львівхолод»підрядними організаціями виконано у придбаних за договором купівлі-продажу від 04.03.2010р. нежитлових приміщеннях ремонтні роботи. Зокрема, Приватним підприємством «Добрий господар»у березні, квітні, травні 2010 року у придбаних нежитлових приміщеннях виконано ремонтно-будівельні роботи на загальну суму 945 870,00 грн. (копія акту виконаних робіт, платіжних доручень про фактичну оплату вартості виконаних робіт, довідка є у матеріалах справи).

Окрім цього, на замовлення позивача Приватним підприємством «Колекс»поставлено матеріалів та виконано пусконалагоджувальні роботи з монтажу системи сигналізації на суму 34 648,14 грн., Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Ком»виконано інших робіт на суму 6 162,60 грн. (копії актів виконаних робіт, платіжних доручень про фактичну оплату вартості виконаних робіт є у матеріалах справи).

Місцевим господарським судом також встановлено, що з метою облаштування у придбаних приміщеннях магазину мережі «Рукавичка», ТзОВ ТВК «Львівхолод»у сторонніх організацій було придбано значну кількість товарно-матеріальних цінностей (копії договорів, накладних, актів, платіжних доручень про оплату вартості придбаних товарів, обладнання та ін. є у матеріалах справи).

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом у наступному.

Як вбачається з матеріалів справи та вже встановлено судовими інстанціями в межах розгляду господарської справи №15/116 про визнання недійним договору купівлі-продажу від 04.03.2010р., укладеного між ТзОВ ТВК «Львівхолод»та ТзОВ «РІО-міст», відповідач у порушенням вимог ст.9 Закону України «Про іпотеку»відчужив предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя ВАТ КБ «Надра».

Зокрема, як вбачається із мотивувальної частини постанови Вищого господарського суду України від 14.06.2011р. у справі №15/116 за позовом ВАТ КБ «Надра»до ТзОВ «РІО-міст»та ТзОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»про визнання договору недійсним, судом на підставі фактичних обставин справи було встановлено те, що нежитлові приміщення загальною площею 880 кв. м., які становлять 19/100 ч. будівлі торгівельного центру загальною площею 4558 кв. м. у м. Буськ, вул. Петрушевича, 3б на земельній ділянці, площею 0,2026га з цільовим призначенням «обслуговування будівель універмагу», є складовою частиною нерухомого майна площею 2955,3 кв. м. у м. Буську, вул. Петрушевича, 3, яке відповідно до умов договорів іпотеки, передано в іпотеку ВАТ КБ «Надра».

Також, судом встановлено, що обєкт купівлі-продажу згідно договору купівлі-продажу від 04.03.2010р., є частиною предмета іпотеки згідно договорів іпотеки від 10.07.2007р. та від 27.06.2008 р., відчуженою ТзОВ «РІО-міст»на користь ТзОВ ТВК «Львівхолод»без згоди ВАТ КБ «Надра»(іпотекодержателя).

Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку»правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Частиною 2 статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Про необхідність згоди іпотекожержателя на відчуження обєкта купівлі-продажу за договором від 04.03.2010р., як умови, що робила б цей правочин дійсним, було відомо лише відповідачу, який замовчував і заперечував відповідну обставину при вчиненні недійсного правочину.

Обставина перебування на момент вчинення договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. обєкта за цим договором в іпотеці ВАТ КБ «Надра»та відсутність його згоди на відчуження цього обєкту перешкоджала вчиненню цього договору, оскільки юридичні наслідки за таким договором щодо переходу до позивача права власності на обєкт купівлі-продажу не могли настати. Тобто, ТзОВ «РІО-міст», укладаючи з ТзОВ ТВК «Львівхолод»договір купівлі-продажу від 04.03.2010р., умисно ввело позивача в оману (п.1.4. договору купівлі-продажу) щодо обставин, які унеможливлювали створення для позивача цим договором тих юридичних наслідків, задля яких цей договір укладався, зокрема, переходу до позивача права власності на обєкт купівлі-продажу за договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За таких фактичних обставин справи, зважаючи на зміст укладених між сторонами договорів від 04.03.2010р. та від 12.02.2008р., суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про те, що мало місце як продовжуване заперечення відповідачем наявності обставин, які могли перешкодити вчиненню договору від 04.03.2010р., а саме перебування обєкта купівлі-продажу за цим договором в іпотеці ВАТ КБ «Надра», так і продовжуване замовчування відповідачем їх існування.

Зокрема, як зазначалось та вбачається із п.1.4 договору купівлі-продажу від 04.03.2010р., продавець (відповідач) гарантує, що обєкт (спірне майно) належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим способом забезпечення виконання зобовязань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, не перебуває в користуванні 3-їх осіб, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством, що свідчить про заперечування відповідачем наявності обставин, які могли перешкодити вчиненню цього правочину.

Окрім цього, згідно з п. 2.1.3. договору оренди № 12/02/08 від 12.02.2008р. орендодавець (ТзОВ «РІО-міст») свідчить, що: не застережених недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням зазначеного в цьому договорі приміщення, немає; від Орендаря (позивача) не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; до укладення цього договору приміщення іншим особам не відчужено; приміщення як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передано; щодо приміщень відсутні судові спори; внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб; приміщення не надано в користування наймачам (орендарям); обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо приміщення немає.

Крім цього, як встановлено судовими інстанціями в межах розгляду господарської справи №15/116 та вбачається з мотивувальної частини постанови Вищого господарського суду України від 14.06.2011р. у цій справі, ТзОВ «РІО-міст»у порушення умов договору іпотеки, на підставі отриманих дозволів на виконання будівельних робіт, провів переобладнання і добудову приміщень, що є предметом іпотеки. Відповідно до акту державної приймальної комісії від 17.12.2008р. прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт, загальною площею 4558 кв. м, зокрема, переобладнане приміщення універмагу цокольного поверху під магазин будматеріалів та мансардного поверху під магазин промтоварів ТзОВ «РІО-міст»в м. Буську по вул. Петрушевича, 3. Цей акт затверджений розпорядженням голови Буської районної державної адміністрації №787 від 22.12.2008р.

Рішеннями Виконавчого комітету Буської міської ради № 91 та № 92 від 07.08.2009р. будівлі універмагу по вул. Петрушевича, 3 було присвоєно окремі поштові номери 3б та 3в та змінено назву з «будівля універмагу»на «будівля торгівельного центру», було зобов'язано власника виготовити нові інвентаризаційні справи на об'єкти нерухомого майна; вирішено оформити право власності на дані об'єкти та доручено Львівському ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»виготовити свідоцтва про право власності та зареєструвати їх згідно чинного законодавства.

Відповідачем не подано суду доказів внесення змін до договорів іпотеки, повязаних із зміною найменування будівлі, її загальної площі та адреси; в іпотеці ВАТ КБ «Надра»на момент вчинення договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. продовжували перебувати приміщення будівлі універмагу загальною площею 2955,3 кв. м у м. Буську по вул.Петрушевича, 3, що вбачається із наданого відповідачем витягу із єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна.

Також, відповідачем не подано суду належних та допустимих доказів повідомлення позивача на момент вчинення договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. про обставину ідентичності частини приміщень будівлі універмагу площею 2955,3 кв. м у м. Буську по вул. Петрушевича, 3, яка відповідно до умов договорів іпотеки передана в іпотеку ВАТ КБ «Надра», з частиною приміщень будівлі торгівельного центру площею 4558 кв. м у м. Буську по вул. Петрушевича, 3б, яка була обєктом купівлі-продажу за договором, що свідчить про замовчування відповідачем цієї обставини, як такої, що могла перешкоджати вчиненню цього договору.

Пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06.11.2009р. визначає обман, як навмисне введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину; визначальною ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідно до Узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 24.11.2008р. умисел полягає у знанні особи про наявність чи відсутність певних обставин та у тому, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за таких фактичних обставин справи, умисел відповідача полягав у знанні ним обставин вчинення правочину, недійсність якого встановлена законом (нікчемного правочину), замовчуванні та заперечуванні факту перебування обєкту купівлі-продажу за договором в іпотеці, як обставини, яка могла перешкодити вчиненню правочину. Також, обєкт купівлі-продажу за договором, який перебував в іпотеці ВАТ КБ «Надра»видавався відповідачем при його відчуженні за інше приміщення (змінювалася адреса, загальна площа та назва приміщення без внесення відповідних змін до договору іпотеки), при цьому залишаючись одним і тим же приміщенням, яке було складовою іпотечного майна. За умов же володіння позивачем цією інформацією, останній не вступив би у правовідносини, невигідні для нього, та не поніс би витрат, повязаних із цими правовідносинами.

За таких обставин є підстави для застосування до спірних правовідносин норми ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача на користь позивача збитків у подвійному розмірі, завданих останньому у звязку із вчиненням недійсного правочину.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, відшкодування майнової шкоди шляхом стягнення збитків (у тому числі стягнення збитків у подвійному розмірі) є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

При винесенні постанови щодо вимог позивача про стягнення завданих збитків суд виходив з наступного. Відшкодування збитків відповідно до чинного законодавства України є універсальною формою майнової відповідальності, яка застосовується за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 218 ГК України. Відповідно до цієї норми закону підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Причому необхідним є повний склад цивільного правопорушення:

1) протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

2) шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків;

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

4) вина правопорушника.

У разі відсутності, хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправною поведінкою, як елементом правопорушення, є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Протиправна поведінка відповідача полягала у відчуженні ним переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя (ВАТ КБ «Надра») та вчиненні, у звязку із цим правочину, недійсність якого встановлена законом (ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку»), вводячи при цьому позивача в оману щодо обставин відсутності прав третіх осіб на обєкт купівлі-продажу за недійсним правочином.

Шкідливим результатом протиправної поведінки відповідача при вчиненні правочину, який не породив для позивача тих юридичних наслідків, задля яких він укладався, є недійсність цього правочину та понесені останнім втрати майна (збитки), повязані з укладенням недійсного правочину, зокрема, 4 600 000,00 грн. витрат, понесених позивачем на виконання недійсного правочину, а також витрат, повязаних з виконанням додаткових робіт та витрачених матеріалів.

Причинний звязок, як інший елемент цивільного правопорушення, виражає звязок протиправної поведінки і шкоди, що настала та полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Протиправна поведінка відповідача у спосіб відчуження ним переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя (ВАТ КБ «Надра») та вчинення у звязку із цим правочину, недійсність якого встановлена законом, передувала в часі тому шкідливому результату для позивача, який настав у звязку із визнанням цього правочину недійсним.

При цьому, шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки відповідача, оскільки, як вбачається із судових рішень господарських судів в межах справи № 15/116, недійсність договору купівлі-продажу від 04.03.2010р. випливала з факту відчуження відповідачем обєкта купівлі-продажу за цим договором без згоди іпотекодержателя (ВАТ КБ «Надра»).

Суб'єктивною підставою деліктної відповідальності та останнім з елементів цивільного правопорушення є вина. Стаття 614 Цивільного кодексу України визначає, що вина може виявлятися у формі умислу та необережності, зміст яких цивільне законодавство не розкриває. Діяти умисно означає передбачати і бажати настання шкоди або свідомо її допускати. Необережність відрізняється від умислу тим, що особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов'язку її передбачити.

Відповідачем не подано суду належних та допустимих доказів, що спростовували б його вину у заподіянні збитків. Посилання відповідача на витяг із єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна від 04.03.2010р. як на доказ відсутності його вини, є безпідставними оскільки вказаний витяг отримував приватний нотаріус, який посвідчував договір, для перевірки відсутності будь-яких заборон на відчужуваний обєкт та для долучення до матеріалів нотаріальної справи. Також, скаржником не подано суду доказів ознайомлення приватним нотаріусом із змістом вказаного витягу від 04.03.2010р. представника позивача, який підписував недійсний правочин.

Крім цього, у вказаному вище витягу міститься інформація про обтяження іпотекою будівлі універмагу у м. Буську по вул. Петрушевича під № 3 та площею 2955,3 кв. м, що навіть за умови ознайомлення представника позивача із таким витягом, не доводить обізнаності останнього про обтяження спірного обєкту будівлі торгівельного центру в м. Буську по вул. Петрушевича 3б, площею 4558,00 кв. м.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновкми місцевого господарського суду про доведення позивачем наявності за обставин, що мали місце, усіх елементів, котрі утворюють склад цивільного правопорушення та тягнуть за собою настання для відповідача відповідальності у вигляді відшкодування позивачеві збитків, завданих вчиненням недійсного правочину під впливом обману.

Доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується та обставина, що позивачем на виконання недійсного правочину, який не породив для нього тих очікуваних юридичних наслідків задля яких він укладався, зокрема, переходу права власності на обєкт купівлі-продажу за договором, перераховано грошову суму у розмірі 4 600 000, 00 грн. На момент прийняття рішення у цій справі судом першої інстанції відповідні грошові кошти позивачу не поверталися, незважаючи на лист-вимогу позивача від 31.08.2011р. про їх повернення, яка надсилалася на адресу відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Як вбачається із ст.192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України.

При цьому, частина 1 статті 1046 Цивільного кодексу України відносить грошові кошти (грошову одиницю України - гривню) до замінних речей, що визначаються родовими ознаками та складають майно.

За вищезазначеного, збитки позивача через втрату майна (грошових коштів), повязаного із виконанням ним недійсного правочину, який не породив для останнього тих очікуваних юридичних наслідків задля яких він укладався, склали 4 600 000, 00 грн. та підлягають стягненню у подвійному розмірі, а саме: 9 200 000,00 грн. (4 600 000,00 х 2).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем із залученням Приватного підприємства «Добрий господар»у придбаних нежитлових приміщеннях здійснено ремонтно-будівельних робіт на загальну суму 945 870,00 грн. (Акт приймання виконаних підрядних робіт за травень 2010 року; копія акту, довідки та доказів оплати є у матеріалах справи).

Відповідно до ст. 187 Цивільного кодексу України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Складовими частинами речі є речі, які конструктивно повязані зі складною річчю, з відділенням яких складна річ втрачає своє господарське або інше призначення.

Підставними є доводи позивача про те, що вказані ремонті роботи здійснювались для приведення придбаних нежитлових приміщень у необхідний для використання у господарській діяльності стан та є невіддільними від спірних нежитлових приміщень. Разом з тим не набуття ТзОВ ТВК «Львівхолод»придбаного майна у власність в силу імперативних норм цивільного закону щодо наслідків недійсності правочинів, зумовлює повернення такого майна відповідачу в цілому разом із виконаними позивачем ремонтними роботами як складовою частиною головної речі приміщень. Відповідачем не подано обґрунтованих заперечень щодо складу та вартості виконаних позивачем у спірних приміщеннях ремонтних робіт. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог у цій частині збитків та необхідність стягнення із відповідача вартості виконаних ремонтних робіт (945 870,00 грн.) у подвійному розмірі, що становить 1 891 740,00 грн. (945 870,00 грн. х 2).

З огляду на вищенаведене доведеними є понесення позивачем збитків у звязку із вчиненням недійсного правочину, який не породив для нього тих очікуваних юридичних наслідків задля яких він укладався у розмірі 5 545 870,00 грн. та існуванні підстав для їх стягнення у подвійному розмірі, а саме 11 091 740,00 грн.

Наведена правова позиція узгоджується із судовою практикою суду касаційної інстанції при розгляді аналогічних спорів, що зокрема вбачається із постанов Вищого господарського суду України від 06.06.2007р. у справі № 47/177, від 27.03.2008р. у справі № 2-5966/06, від 20.05.2009р. у справі № 2/573, від 11.06.2009р. у справі № 5020-11/453.

Щодо вимог позивача про задоволення решти позовних вимог, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що такі не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Позивачем заявлено також до стягнення вартість поставлених товарів та виконаних пусконалагоджувальних робіт Приватного підприємства «Колекс», вартість поставлених іншими особами товарно-матеріальних цінностей.

Таке обладнання, інвентар та інші цінності є окремими обєктами речового права та можуть бути безперешкодно переміщені позивачем та використані останнім безперешкодно у своїй подальшій господарській діяльності (у тому числі в іншому магазині). Що стосується вартості товарів, робіт, послуг, наданих позивачу ТзОВ «Альфа-Ком», то позивачем не подано суду доказів понесення ним таких витрат саме у звязку із виконанням визнаного недійсним договору купівлі-продажу.

Щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді сплачених позивачем відсотків за користування кредитними коштами, залученими останнім нібито з метою виконання недійсного правочину та проведення додаткових робіт, то ця вимога також не підлягає задоволенню з огляду наступне.

Поданими позивачем суду копіями кредитних договорів обставина залучення ним коштів за цими договорами з метою виконання укладеного з відповідачем недійсного правочину не підтверджується. Натомість, як вбачається із відповідних договорів, призначенням кредиту за цими договорами є поповнення обігових коштів.

Крім того, договір купівлі-продажу приміщення укладено у березні 2010 року, тоді як кредити позивач оформляв 15.04.2010р. та 15.06.2010р. відповідно.

Зазначене вище спростовує доводи позивача про завдані йому збитки обставиною сплати відсотків за користування кредитними коштами нібито залученими з метою виконання недійсного правочину, проведення додаткових робіт та придбання матеріальних цінностей, у звязку з чим така вимога підставно не задоволена місцевим господарським судом.

Юридична особа має право вимагати відшкодування моральної шкоди у відповідності з Цивільним кодексом України та іншими спеціальними законодавчими актами. Моральною визнається шкода, що заподіяна організації порушенням її законних нематеріальних прав. При цьому, чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких юридична особа може вважати, що йому завдана моральна шкода (п.4 Розяснень Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням моральної шкоди»№02-5/95 від 29.02.1996р.).

Нематеріальна шкода виражається в глибоких порушеннях організаційної діяльності в цілому, порушенні найважливіших параметрів організаційного клімату, руйнуванні стратегічного планування підприємства, виникненні перешкод у розвитку, які зазнаються юридичною особою внаслідок протиправних діянь.

За вищезазначеного у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути викладено: зміст позовних вимог, тобто в чому саме полягає моральна шкода, виклад обставин, на котрих базуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями заподіяні ця шкода і надання доказів, що підтверджують позов (п. 7 Роз'яснень).

Звертаючись до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди юридичної особи, позивач вищезазначеного не врахував; обставин на котрих базується відповідна позовна вимога не вказав, як і не подав суду доказів, що підтверджують позов у цій частині.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми збитків (2 206 134,53 грн.) у подвійному розмірі у сумі 4 412 269,06 грн. та 1 000 000,00 грн. компенсації моральної шкоди.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1.Залишити рішення Господарського суду Львівської області від 08.12.2011р. у справі № 5015/5567/11 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

СуддяДанко Л.С.

СуддяДубник О.П.