Рішення № 22226830, 23.03.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-22/1941-201223.03.12 За позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

до 1. Відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління

юстиції у м. Києві

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Зорак»

про звільнення з-під арешту заставленого майна

суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1. (довіреність № 02-07/161 від 30.01.2012р.);

від відповідачів: не зявились;

23.03.2012р. в судовому засіданні у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»(надалі ПАТ «Укрсоцбанк», позивач) звернулось до суду з позовом про звільнення з-під арешту, накладеного 01.07.2011р. постановою ВП № 24789373 державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції (надалі відповідач-1), рухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Зорак»(надалі відповідач-2) в частині транспортного засобу марки Suzuki SX 4, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, № кузова НОМЕР_1, тип транспортного засобу легковий універсал, червоного кольору та виключення цього транспортного засобу з акта опису та арешту.

При порушенні провадження у справі, до участі у справі відповідачем-2 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Зорак», оскільки заявлені у справі вимоги про звільнення з-під арешту накладеного державною виконавчою службою стосуються безпосередньо майна належного йому на праві власності.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що накладення відповідачем 1 арешту на заставлене майно є підставою для захисту банком свого речового права в судовому порядку.

Відповідачі в судове засідання не зявились, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачам на юридичні адреси.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвалу суду про порушення провадження у справі відповідачем-1 отримано 27.02.2012р., відповідачем-2 15.03.2012р., що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих відправлень.

Провадження у справі порушено ухвалою від 20.02.2012р., що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, встановивши обставини справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції винесеною 01.07.2011р. в межах виконавчого провадження ВП 24789373 при виконанні наказу Господарського суду міста Києва у справі 26/339, підтверджується накладення арешту на все майно в межах суми боргу 48641, 21 грн., що належить боржнику ТОВ «Зорак».

Постановою № 1029/2 від 14.11.2011р. державним виконавцем оголошено в розшук майно, що належить ТОВ «Зорак»(ідент. код 33592710), а саме автомобіль Suzuki SX 4, державний номер НОМЕР_2.

Відзначаючи, що автомобіль Suzuki SX 4, державний номер НОМЕР_2 є предметом застави за договором № 02-10/3383 від 07.08.2008р., посилаючись на порушення речового права банку на заставлений транспортний засіб, позивач просить звільнити з-під арешту, накладеного 01.07.2011р. постановою ВП № 24789373 державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Зорак»в частині транспортного засобу марки Suzuki SX 4, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, № кузова НОМЕР_1, тип транспортного засобу легковий універсал, червоного кольору та виключення цього транспортного засобу з акта опису та арешту.

Договір застави транспортного засобу № 02-10/3383 укладений 07.08.2008р. між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ТОВ «Зорак»в забезпечення виконання зобовязань останнього за договором кредиту № 41/06-13/1-134 від 07.08.2008р., за умовами якого заставодавець зобовязаний повернути кредитні кошти в сумі 19970 доларів США.

Довідкою по сумі кредиту станом на 14.02.2012р. підтверджено наявність простроченої заборгованості у ТОВ «Зорак»за договором лише в сумі нарахованої комісії 93, 83 доларів США, строкова заборгованість по сумі боргу (строк сплати якої ще не настав): становить 10016 доларів США кредит; 53, 12 доларів США нараховані відсотки; 3, 93 долари США борг по нарахованих комісіях.

Витягом з єдиного державного реєстру обтяжень рухомого майна підтверджено реєстрацію обтяження по типу «застава рухомого майна»щодо рухомого майна транспортного засобу автомобіля Suzuki SX 4, червоний, номер обєкта: НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2, за обтяжувачем АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», (реєстраційний номер запису 7715233).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. При цьому, за приписами ст. 60 вказаного Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Наведені норми закону підлягають застосуванню саме у випадку виникнення спору щодо права власності на майно, яке було описане державним виконавцем, а у даній справі позов заявлено з інших правових підстав, відповідно вирішенню підлягає питання щодо правомірності дій державного виконавця по накладенню арешту на майно, яке передано в заставу позивачу.

Згідно із ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження»:

- звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя (ч. 1);

- для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (ч.3).

Таким чином, положення вказаної статті регламентують саме порядок та допустимість звернення стягнення на майно боржника в порядку примусового виконання, що згідно з приписами цієї статті допускає стягнення заставленого майна боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, у конкретно визначених випадках, та в свою чергу не забороняє здійснювати опис та накладати арешт на майно, що перебуває в заставі, в тому числі для забезпечення задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Право на заставлене майно (предмет застави) у позивача ПАТ «Укрсоцбанк»виникло на підставі договору від 07.08.2008р., обтяження по типу «застава рухомого майна»було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 08.08.2008р., у звязку з чим позивач має переважне перед іншими кредиторами право, в разі невиконання відповідачем-2 забезпеченого зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок рухомого майна, що є предметом договору застави транспортного засобу № 02-10/3383 укладений 07.08.2008р..

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу»в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною 1 статті 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про заставу»заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.

Враховуючи вищезазначені обставини, виконання забезпеченого заставою зобовязання (припинення основного зобовязання) може відбутися, в тому числі, за рішенням суду способом стягнення коштів з боржника, сплатою боржником заборгованості добровільно, а не за рахунок заставленого майна, що автоматично припинить звернення стягнення на заставлене майно.

Звернення стягнення на заставлене майно та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника є правами кредитора, які він може реалізовувати у будь-якому порядку. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обовязком заставодержателя.

На вимоги суду (ухвала від 20.02.2012р.) позивачем не представлено відповідного судового рішення, яким вирішено питання про звернення стягнення на предмет застави згідно договору від 07.08.2008р. № 02-10/3383, письмово не зазначено та не надано відповідного витягу з реєстрацією запису щодо звернення стягнення, чи документів про оформлення права власності банку на підставах позасудового способу звернення стягнення передбаченого ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» тощо.

Положення ГПК України не передбачають вчинення з боку суду дій спрямованих на примусове вилучення документів, які не надаються сторонами, а всі можливі дії, спрямовані на встановлення зазначених обставин саме при безпосередньому дослідженні доказів необхідних для вирішення спору, судом були вчинені. Вимоги суду, навіть в частині надання відповідних письмових пояснень, позивачем були проігноровані, на підтвердження порушених прав, суду не надано належних доказів, що свідчать про звернення стягнення на предмет застави за договором № 02-10/3383 від 07.08.2008р. для задоволення вимог інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження. Якщо відповідно до закону обтяжувач вправі притримати рухоме майно, що належить боржнику, для забезпечення своєї вимоги, пріоритет такого права притримання встановлюється з моменту його реєстрації. Якщо право притримання не було зареєстроване, воно не має пріоритету над зареєстрованими обтяженнями, але має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями.

Звернення стягнення на предмет публічного обтяження визначено нормами ст. 40 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», так згідно вказаної норми звернення стягнення на предмет публічного обтяження здійснюється в порядку, встановленому законом. Якщо щодо предмета публічного обтяження зареєстроване інше обтяження з вищим пріоритетом, при зверненні стягнення на предмет публічного обтяження обтяжувач або особа, на користь якої встановлено публічне обтяження, зобов'язані надіслати обтяжувачу з вищим пріоритетом письмове повідомлення про звернення стягнення за публічним обтяженням у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. У цьому разі обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на відповідне рухоме майно згідно з положеннями розділу IV цього Закону.

Отже, права позивача, обтяження якого має вищій пріоритет над оспорюваним ним публічним обтяженням, вказаним публічним обтяженням та арештом, накладеним державним виконавцем на все майно відповідача-2, не порушуються.

Зазначена позиція викладена, зокрема і у постанові Вищого господарського суду України від 17.10.2011р., що винесена за розглядом справи 45/65 з аналогічними підставами заявленого позову (рішення суду у справі 45/65 від 27.04.2011р. та зазначена постанова ВГСУ роздруковані судом та залучені до матеріалів справи).

Набуття заставодержателем права звернення на заставлене майно прямо кореспондується з правом заставодержателя звернутись до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту, оскільки в разі припинення права застави (іпотеки), майно що перебуває під арештом може бути використане для задоволення вимог інших кредиторів, а у випадку реалізації заставодержателем права звернення на заставлене майно виникає потреба у звільненні майна з-під арешту з необхідністю реалізації прав заставодержателя у відповідний спосіб.

В судовому порядку не захищається майбутнє право власності, чи право яке може виникнути у позивача саме в разі невиконання зобовязання за кредитним договором № 41/06-13/1-134 від 07.08.2008р., яке забезпечене заставою, а при погашенні боргу відповідачем-2 перед позивачем застава буде припинена, і права на звільнення майна з-під арешту позивач навіть не набуде.

Виходячи з наведених положень закону, враховуючи що станом на час звернення позивача з даним позовом до суду, останній не реалізував свого права звернення на предмет застави згідно договору застави № 02-10/3383 від 07.08.2008р., відсутніми є підстави для задоволення вимог про звільнення заставленого майна з-під арешту, а накладення арешту на майно не позбавляє права заставодержателя на першочергове задоволення його вимог за рахунок заставленого майна.

За таких обставин, накладення арешту на майно ТОВ «Зорак»державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції, не порушує прав позивача, та є прямим обовязком органу виконавчої служби щодо вчинення дій по виконанню судового рішення яке знаходиться на примусовому виконанні.

Разом з тим суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб»щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному звязку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із субєктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право не може бути обмежене, однак при встановлених обставинах підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.І. Самсін

дата підписання рішення 26.03.2012