Ухвала суду № 22221402, 13.03.2012, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1328/1-235/11Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 11/1390/282/12 Доповідач: Березюк О. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - Березюка О.Г.,

суддів Вовка А.С., Романюка М.Ф.

з участю прокурора Гнатіва Я.І.,

захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові кримінальну справу за апеляцією прокурора Гнатіва Я.І. на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2011 року відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И Л А:

цим вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Тетевчиці Радехівського району Львівської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, пенсіонера, непрацюючого, одруженого, невійськовозобов'язаного, несудимого, проживаючого - АДРЕСА_1,

у предявленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України визнано невинуватим та виправдано у звязку із недоведеності його участі у вчиненні цих злочинів.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с.Курахівка Селідовського району Донецької області, українця, громадянина України, з вищою освітою, працюючого на посаді заступника директора ДП «Південнодонбасівська №1», одруженого, невійськовозобов'язаного, несудимого, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрованого - АДРЕСА_2, фактично проживаючого - АДРЕСА_3,

у предявленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України визнано невинуватим та виправдано у звязку із недоведеності його участі у вчиненні цих злочинів.

Обраний запобіжний захід у справі відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасовано.

Вирішено питання про речові докази у справі.

Скасовано заходи забезпечення цивільного позову у вигляді накладення арешту на майно ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Відмовлено у задоволенні цивільного позову.

Підсудні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 органом досудового слідства обвинувачуються у тому, що ОСОБА_3, працюючи на посаді першого заступника Міністра вугільної промисловості України, будучи службовою особою та представником влади, маючи умисел на заволодіння державними грошовими коштами в особливо великих розмірах з корисливих мотивів, за попередньою змовою та в групі з ОСОБА_4, який займав посаду заступника начальника управління реструктуризації шахтного фонду Міністерства вугільної промисловості України (далі - Мінвуглепром України), шляхом зловживання своїм службовим становищем, заволоділи державними коштами в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні злочину, передбаченого 191 ч.5 КК України.

Крім цього, підсудні із аналогічних підстав обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.2 КК України - у зловживанні владою та службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, а також у скоєнні службового підроблення документів, що спричинило тяжкі наслідки.

Згідно обвинувального висновку підсудний ОСОБА_3, працюючи на підставі Указу Президента України №33/96 від 6.01.1996 р. та наказу Міністра вугільної промисловості України №2/к від 09.01.1996 р. на посаді першого заступника Міністра вугільної промисловості України, будучи представником влади та службовою особою, з метою незаконного особистого збагачення, умисно, використовуючи владу всупереч інтересам служби, діючи за передньою змовою в групі з заступником начальника управління реструктуризації шахтного фонду Мінвуглепрому України ОСОБА_4 і директором ТзОВ «Укрінтерстрой ЛТД»ОСОБА_6, матеріали відносно якого були виділені в окреме провадження, маючи злочинний умисел на розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах, перебуваючи під час відрядження в приміщенні ВО «Укразахідвугілля», що розташоване в м. Червонограді Львівської області, приблизно 18-19 лютого 1996 року передав директору ДП «Західвуглезбутпостач»ОСОБА_7 факсокопію рахунку-фактури №70 від 16.02.1996 року ТзОВ «Укрінтерстрой», яке очолював ОСОБА_6, та дав вказівку ОСОБА_7 перерахувати нібито за дольову участь в проведенні ремонтно-будівельних робіт по облаштуванню неіснуючої зали засідань колегії Мінвуглепрому з рахунку ДП «Західвуглезбутпостач»на рахунок цього підприємства грошові кошти в сумі 25 млрд. крб., що еквівалентно 250 тис. грн. і є особливо великим розміром, при цьому виконавши на вказаному рахунку-фактурі запис «фирма Укринтерстрой». ОСОБА_3 пояснив ОСОБА_7, що після приїзду в Мінвуглепром України він надішле відповідного листа, яким підтвердить підставу для перерахування таких грошових коштів. ОСОБА_7, виконуючи вказівку ОСОБА_3, без укладення відповідного договору, отримавши від ОСОБА_3 факсокопію рахунку-фактури №70 від 16.02.1996 року, передав останню з відповідною резолюцією в бухгалтерію очолюваного ним ДП «Західвуглезбутпостач»для проведення перерахування грошових коштів. На підставі цієї факсокопії рахунку-фактури №70 від 16.02.1996 року ДП «Західвуглезбутпостач»платіжними дорученнями №25 від 19 лютого 1996 року, №44 від 23 лютого 1996 року та №46 від 26 лютого 1996 року перерахувало ТзОВ «Укрінтерстрой»відповідно грошові кошти в розмірі 10 млрд. крб., 10 млрд. крб. та 5 млрд. крб., а всього грошові кошти на загальну суму 25 млрд. крб., що еквівалентно 250 тис. грн., вказавши призначення платежів «доля за будівництво згідно рахунку-фактури №70 від 16.02.1996 року».

ОСОБА_6, будучи директором ТзОВ „Укрінтерстрой", діючи за вказівкою заступника начальника управління реструктуризації шахтного фонду Мінвуглепрому України ОСОБА_4, який повідомив йому відповідні банківські реквізити фіктивних приватних підприємств «Хронотехніка»і «Промсвітло», що займалися переведенням безготівкових обігових коштів у готівку, підробивши платіжні доручення № 28 від 21 лютого 1996 року та №39 від 28 лютого 1996 року, перерахував отримані від ДП „Західвуглезбутпостач" вищезазначені грошові кошти в сумі 25 млрд. крб. на розрахункові рахунки цих фіктивних підприємств, які були відкриті в Лівобережному відділенні КБ «Приватбанк», а саме: на розрахунковий рахунок приватного підприємства «Хронотехніка»- 10 млрд. крб. та на розрахунковий рахунок приватного підприємства «Промсвітло»- 15 млрд. крб. Після того, як зазначені кошти були переведені в готівку та принесені ОСОБА_6 в офіс ТзОВ «Укрінтерстрой», що розташований на АДРЕСА_4, останній на початку березня 1996 року передав їх підсудному ОСОБА_4 Підсудний ОСОБА_3 обвинувачується також у тому, що, працюючи на посаді першого заступника Міністра вугільної промисловості України, будучи представником влади та службовою особою, з метою прикриття заволодіння державними коштами в розмірі 25 млрд. крб., вчинив службове підроблення листа Міністерства вугільної промисловості України від 01.03.96 р. № 2-1251/9 на адресу генерального директора ВО «Укрзахідвугілля»ОСОБА_8 про необхідність укладення договору і профінансування ремонтно-будівельних робіт для облаштування малої зали засідань колегії Мінвуглепрому, як дольової участі, з фірмою «Укрінтерстрой»; товаро-транспортної накладної № 49093 без номера та дати на перевезення 1950 м транспортерної стрічки ПВХ 1000 х 4 автомобілем марки «Камаз»32-99 ДОН»з фірми «Укрінтерстрой»на шахту № 10 «Великомостівська», завірену печаткою фірми «Укрінтерстрой», підписавши її особисто за особу, яка здала стрічку для перевезення, чим заподіяв тяжкі наслідки. Після заволодіння в групі з ОСОБА_4 державними коштами в особливо великих розмірах, з метою прикриття вчинення цього злочину, умисно, з корисливих мотивів, використовував владу всупереч інтересам служби. Його дії, як вбачається із змісту обвинувачення, виразилися, зокрема, в тому, що він виготовив та передав на ВО «Укрзахідвугілля»вищевказаного листа за №2-1259/1 від 01.03.96 р. за своїм підписом про необхідність укладення договору з фірмою «Укрінтерстрой»та фінансування ремонтно-будівельних робіт, достовірно знав, що такі роботи не проводяться і проводитись не будуть, а відтак, продовжуючи зловживати владою, підробивши разом з ОСОБА_4 і ОСОБА_6 ряд фіктивних документів, в період березня - червня 1996 року домігся від директора шахти №10 «Великомостівська»ОСОБА_9 прийняття, оприбуткування та списання 1950 м транспортерної стрічки ПВХ 1000x4, яка фактично від ТзОВ «Укрінтерстрой»на вказану шахту не надходила, чим спричинив тяжкі наслідки.

Підсудному ОСОБА_4 інкримінується те, що він, працюючи на посаді начальника управління реструктуризації шахтного фонду Мінвуглепрому України, тобто будучи службовою особою, з метою прикриття заволодіння в групі з ОСОБА_3 і ОСОБА_6 державними коштами в розмірі 25 млрд. крб., в період березня - червня 1996 року скоїв службове підроблення накладної без номера на відпуск матеріалів на сторону за 1996р. про відпуск 1950 м транспортерної стрічки ПВХ 1000-х 4 1950м на суму 24716250000 крб. з ТзОВ «Укрінтерстрой», яка була завірена підсуднім ОСОБА_6 печаткою цього підприємства, та рахунку-фактури без номера за 1996р. на поставку ТзОВ «Укрінтрестрой»1950 м транспортерної стрічки ПВХ 1000 х 4 на вищевказану суму, виконавши на ній, зокрема, підпис від імені вигаданої особи гол. бухгалтера „Н. Спартесной", чим спричинив тяжкі наслідки. В подальшому ці документи були використані для оприбуткування та списання стрічки шахтою № 10 «Великомостівська».

Крім цього, підсудний ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, будучи службовою особою, вчиняючи дії по оформленню на друкарських машинках Мінвуглепрому України фіктивних документів щодо постачання від ТзОВ «Укрінтерстрой»на шахту №10 «Великомостівська»транспортерної річки, умисно, з корисливих мотивів, використовував своє службове становище всупереч інтересам служби, чим спричинив тяжкі наслідки.

Постановляючи виправдувальний вирок у даній справі суд першої інстанції зробив висновки про те, що зібрані докази органом досудового слідства, покладені в основу обвинувачення підсудних ОСОБА_3 та ОСОБА_4, стверджують лише винуватість у вчиненні злочинів ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_9, яка визнана судом у постанові від 21.05.2010 року, однак такі не являються достатніми доказами для підтвердження причетності до вчинення злочинів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та не мають значення для висновку про винуватість підсудних у вчиненні інкримінованих діянь і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані.

Як у ході досудового слідства, так і у судовому засіданні не здобуто будь-яких доказів причетності підсудних до фінансових операцій між ДП «Західвуглезбутпостач», ТзОВ «Украінтерстрой Лтд», ПП «Хронотехніка»та ПП «Промсвітло», переведення цих коштів у готівку та їх привласнення.

На вказаний вирок прокурором подано апеляцію, в якій просить вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 28.12.2011 року про виправдання ОСОБА_3 за ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, та ОСОБА_4 за ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України скасувати в повному обсязі, як незаконний, оскільки висновки суду щодо недоведеності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих їм органами досудового слідства злочинах не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам їх вини, побудований на припущеннях та домислах, без відповідного обґрунтування, чому саме докази здобуті органом досудового слідства по всіх статтях обвинувачення судом не беруться до уваги, та не дана їм належна правова оцінка. Постановити свій вирок, яким визнати винними ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, та відповідно до ч.2 ст.11-1 КПК України та ст.48 КК України (ред.1960 року) звільнити їх від покарання.

Заперечуючи в апеляції проти висновків суду, зроблених у виправдувальному вироку, прокурор покликається на те, що судом першої інстанції повністю проігноровані вказівки Апеляційного суду Львівської області від 23.09.2011 року (а.с.81-83 т.25), якою скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 07.07.2011 року (а.с.42-46 т.25) про направлення матеріалів кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_3 за ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України та ОСОБА_4 за ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України прокурору на додаткове розслідування. Крім цього, вказує, що суд за дуже короткий термін часу розглянув кримінальну справу у такому великому обсязі. При цьому вважає, що вина підсудних стверджується зібраними органом досудового слідства доказами в повному обсязі, незважаючи на заперечення підсудними ОСОБА_3 та ОСОБА_4 своєї вини.

Більше того, прокурор вказує, що постановляючи виправдувальний вирок, суд повинен був аргументувати, чому зібрані органом досудового слідства докази, які наведені у вироку, не беруться ним до уваги, особливо висновки судово-почеркознавчих експертиз та покази інших обвинувачених у справі, стосовно яких справа закрита.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляції, думку прокурора, який підтримав апеляцію, пояснення виправданих та їх захисників, які заперечили вимоги апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності до ст.22 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Проте слідчим не представлено доказів на підтвердження зловживання владою та своїм службовим становищем, допущених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що спричинило заволодіння ними державними коштами в особливо великих розмірах, а також у скоєнні службового підроблення документів, що спричинило тяжкі наслідки, не наведено доказів наявності причинного звязку між конкретними діями особи та суспільно-небезпечними наслідками, якщо такі настали.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що усі докази, які органом досудового слідства покладені в основу обвинувачення підсудних ОСОБА_3 та ОСОБА_4, жодним чином не являються достатніми доказами для підтвердження причетності до вчинення злочинів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та не мають значення для висновку про винуватість підсудних у вчиненні інкримінованих їм діянь.

Так, одним із доказів, яким досудове слідство підтверджує винуватість підсудного ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, є факсокопія рахунку-фактури №70 від 16.02.1996 року, де є запис „Фирма „Укринтерстрой", нижче записи:, „доля за будівництво", „10.000 +15.000/ 25 млрд.", „Бух./Оплатіть" та підпис (т.2 а.с.43).

З висновку судово-технічної експертизи документів №2038 від 29 жовтня 1999 року (т.7 а.с. 239-243) випливає, що початковим змістом машинописних текстів на вищевказаній факсокопії рахунку-фактури є: "САБ "Сельхозбанк" р/с 467141 МФО 334969", "ОКПО 14297989 г. Донецк ул. Артема, 85", "70", "16 февраля 96". Початковим змістом рукописних текстів, які були виконані на факсокопії є: "Фирма "Укринтерстрой", "Доля за будівництво",

„ 10.000" „ Бух."

+ 15000 Оплатіть.

25 млрд (підпис)

У висновках судово-почеркознавчої експертизи №822 від 26 квітня 1999 року та повторної судово-почеркознавчої експертизи №263 від 27 березня 2002 року зазначається, що рукописний текст „Фирма „Укринтерстрой", який мається на факсокопії рахунку-фактури №70 від 16.02.1996р. виконаний підсудним ОСОБА_3 (т.7 а.с.201-202; т. 16 а.с. 17-22). Підсудний ОСОБА_3 категорично заперечив свою причетність до передачі ОСОБА_7 факсокопії та внесення до неї будь-яких записів.

З метою перевірки твердження обвинуваченого ОСОБА_7 про надходження факсокопії рахунку-фактури №70 до ВО "Укрзахідвугілля" 19.02.1996 р. Личаківський районний суд м. Львова ухвалою від 29.10.2001 р. та Шевченківський районний суд м. Львова у постанові про повернення справи на додаткове розслідування від 14.10.2010 р. зобов'язали орган досудового слідства перевірити факт надходження факсокопії рахунку-фактури до кабінету генерального директора ВО "Укрзахідвугілля" та вилучити інформацію з каналів звязку про дзвінки до кабінету Генерального директора ВО "Укрзахідвугілля" у цей день (т.11 а.с.222, т.24 а.с. 82). Аналіз матеріалів справи показує, що цій частині вимоги суду органом досудового слідства не виконані - до справи не долучено жодного доказу, який би підтвердив покликання обвинуваченого ОСОБА_7 про надходження такого факсу до кабінету Генерального директора ВО "Укрзахідвугілля" у той час, коли там перебував ОСОБА_3, або спростував показання самого підсудного про його непричетність до одержання такого документу.

Обвинувачення стверджує, що факсокопія поступила 18-19 лютого 1996 року, однак датована 16.02.1996 р., хоча на факсі автоматично ставиться дата відправки факсу.

Натомість свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні при пред'явленні їй факсокопії рахунку-фактури пояснила, що на даний час стверджувати, що це саме ця факсокопія, яка була їй надана ОСОБА_7 не може, оскільки на ній відсутні будь-які реквізити і текст. Факсокопія рахунку-фактури, яку їй надав ОСОБА_7 і яка служила підставою для перерахування коштів ТЗОВ "Укрінтерстрой ЛТД", була на фірмовому бланку, містила всі реквізити абонента, який його відправив, із зазначенням точного часу відправки та одержання. Пред"явлена їй судом факсокопія, що міститься у матеріалах справи , лише по формі і розташуванню рукописних текстів з резолюціями нагадує той документ, який їй був наданий ОСОБА_7

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дав критичну оцінку показанням ОСОБА_7, дані ним у ході досудового слідства та в судових засіданнях, оскільки такі були суперечливими в деталях щодо отримання факсокопії. Так, у судовому засіданні свідок пояснив, що факсокопію рахунку-фактури побачив в кабінеті генерального директора ВО "Укрзахідвугілля", ОСОБА_3 сам .відірвав листок з факсу і написав власноручно на цій факсокопії "Фирма Интерстрой". У судовому засіданні 09.04.2010 р. ОСОБА_7, будучи допитаним в якості підсудного, пояснив, що факсокопія йому була надана ОСОБА_3 в присутності ОСОБА_8 та ОСОБА_14, мовчазну згоду яких він зрозумів, як взаємне погодження дій ОСОБА_3, ОСОБА_8 - генерального директора об'єднання, якому він підпорядковувася, та комерційного директора об'єднання ОСОБА_14. Однак, при допиті ОСОБА_7 в якості свідка досудовим слідством 02.12.1997 р. (т.2 а.с. 71-72) останній показав, що 16.02.1996 р. йому було вручено факс керівництвом, а хто саме дав факс він не памятає. Із досліджених показань свідка ОСОБА_8 вбачається, що останній заперечив той факт, що у його присутності між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 велись будь-які розмови з приводу перерахувань коштів.

Сам факт перебування ОСОБА_3 згідно наказу Міністра вугільної промисловості України від 15 лютого 1996 року №32 з 15 по 20 лютого 1996 року у відрядженні на ВО „Укрзахідвугілля" поряд з іншими керівниками Мінвуглепрому України (т.6 а.с. 165, 171, 173-178; т.5 а.с.76-79) і проведення прийому працівників об'єднання у кабінеті генерального директора у цей період не може свідчити про причетність його до вчинення будь-ким протизаконних діянь.

Відповідно до ч.2 ст. 67 КПК України ніякі докази для суду не мають наперед встановленої сили. У даному випадку це стосується висновку почеркознавчої експертизи №263 від 27 березня 2002 р. Оскільки органом досудового слідства не встановлено, коли, де і при яких обставинах була тримана факсокопія рахунку-фактури, а також при яких обставинах і за участю кого саме вносились до неї помітки рукописним текстом, місцевим судом правомірно не був прийнятий зазначений висновок експертизи, як достатній доказ причетності ОСОБА_3 до вчинення злочину.

Доказами, які орган досудового слідства надав у підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні ним злочинів, зазначаються:

- лист від 01.03.96р. за №2-1251/9, який був підписаний першим заступником Міністра вугільної промисловості України ОСОБА_3 на ім'я: генерального директора ВО „Укрзахідвугілля" ОСОБА_8 видно, що останньому пропонувалось укласти з фірмою „Укрінтерстрой" договір проведення будівельно-ремонтних робіт для влаштування малої зали засідань колегії міністерства та профінансувати ці роботи (т.1 а.с.20; т.2 а.с.36; т.8 а.с.208);

- висновок судово-почеркознавчої експертизи №266 від 20 березня 2002 року про те, що підпис у цьому листі від імені ОСОБА_3, що міститься в графі ,,Перший заступник Міністра", виконаний самим ОСОБА_3 (т.16 а.с.78-83);

-протокол виїмки від 15 березня 2000 року працівниками міліції в присутності понятих в кімнаті №157 машбюро Мінвуглепрому України друкарських машинок „Ятрань", інвентарний №72/1 та „Роботрон-24", інвентарний №37 (т.5 а.с.81);

- висновок судово-технічної експертизи документів за №2050 від 01 листопада 1999 року про те, що машинописний текст листа №2-1251/9 від 01.03.96р. виконаний на друкарській машинці марки „Ятрань", інвентарний №72/1, яка належить Міністерству вугільної промисловості України (т.7 а.с.255-262);

- відповідь Мінвуглепрому України від 15.01.98р. за №2-299/30, що дане міністерство зали засідань колегії немає та жодних будівельно-ремонтних робіт не проводило (т.2 а.с. 165);

- протокол огляду документів від 17 квітня 1998 року із відомостями про те, що в книзі реєстрації вихідної кореспонденції Мінвуглепрому України лист від 01.03.96р. №2-1251/9 за підписом ОСОБА_3 має подвійну реєстрацію (т.5 а.с.243-245);

-договір на поставку транспортної стрічки від 15.02.1996 р. укладений між фірмою "Укринтерстрой" та шахтою №10 "Великомостівська" (т. 2 а.с. 42);

-лист директора шахти №10 "Великомостівська" в.о. генерального директора ВО "Укрзахідвугілля" ОСОБА_8 про перерахування згідно договору від 15.02.1996 р. 38 млд. крб. на придбання конвеєрної стрічки в рахунок відвантаженого вугілля.

За версією обвинувачення саме шляхом використання вищевказаних документів (т.2 а.с. 36,40,42) було вчинено дії, спрямовані на викрадення державних коштів.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що зазначені докази є суперечливими одне одному, між ними не вбачається логічного звязку. Зокрема, лист від 01.03.96р. від імені першого заступника Міністра вугільної промисловості України ОСОБА_3 з пропозицією укласти з фірмою „Укринтерстрой" договір про проведення будівельно-ремонтних робіт для облаштування малої зали засідань колегії Міністерства та профінансувати ці роботи датовано значно пізнішим числом ніж лист директора шахти №10 "Великомстівська" в.о. генерального директора ВО "Укрзахідвугілля" ОСОБА_8 про перерахування згідно договору від 15.02.1996 р. 38 млд. крб. на придбання конвеєрної стрічки в рахунок відвантаженого вугілля та договір на поставку транспортерної стрічки від 15.02.1996 р. укладений між фірмою Укрінтерстрой" та шахтою №10 "Великомостівська" (т.2 а.с. 42). Оскільки в період 19-26.02.1996 року кошти вже були перераховані з ДП "Західвуглезбутпостач" на ТзОВ "Укрштерстрой Лтд ", скерування листа про перерахування коштів на проведення ремонтних робіт, правомірно на переконання місцевого суду, не може бути доказом причетності ОСОБА_3 до фінансових операцій між ДП "Західвуглезбутпостач" та ТзОВ Укрінтерстрой Лтд ".

Що стосується твердження, що друкарські машинки, на яких був надрукований зазначений лист, належать Мінвуглепрому, таке не ставиться під сумнів. Однак, показання свідків ОСОБА_11- машиністки-друкарки машбюро Мінвуглепрому України та ОСОБА_12, які оголошувались та досліджувались місцевим судом у судовому засіданні, про те, що за відсутності друкарок на робочому місці машинками міг скористатись любий працівник Міністерства, та зміст листа директора Держдепартаменту вугільної промисловості від 25.05.2001 р. (т.10 а.с.50) про те, що приміщення машбюро у позаробочий час опечатувалось, працівники іншої служби Міністерства не могли скористатись інвентарною технікою без осіб, у яких ця техніка була у віданні, свідчить лише про відсутність належного контролю з цього приводу у Міністерстві станом на 1996 р., а не про факт використання цих друкарських машинок у своїх інтересах ОСОБА_3.

Більше того, у ході розгляду справи Личаківським районним судом м.Львова та Шевченківським районним судом м.Львова при неодноразовому поверненні справи на додаткове розслідування ставилось завдання перед органом досудового слідства встановити:

- хто, коли та в який спосіб передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 250 тис. грн., що були перераховані на банківські рахунки ПП "Хронотехніка" та ПП "Промсвітло", та рух коштів на рахунках даних підприємств,

-чи грошові кошти із розрахункових рахунків ПП "Хронотехніка" та ПП "Промсвітло" переводились в готівку 29.02.1996 р. і зняті у цей день,

- хто є дійсними власниками вказаних підприємств та їх роль у вчиненні розкрадання державних коштів.

Вказані вимоги суду органом досудового слідства не були виконані, а отже суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані.

Також колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду у тому, що як у ході досудового слідства, так і в судовому засіданні не здобуто будь-яких доказів причетності підсудних до фінансових операцій між ДП "Західвуглезбутпостач", ТзОВ "Украинтерстрой Лтд", ПП "Хронотехніка" та ПП "Промсвітло" , переведення цих коштів у готівку та їх привласнення.

Так, слідчим 30.09.2006р. складено і долучено до матеріалів справи непередбачену кримінально-процесуальним законом довідку, із змісту якої вбачається, що днем отримання і передачі підсудним ОСОБА_6 підсудному ОСОБА_13 коштів є 1-2 березня 1996 року, хоча у раніше пред'явленому обвинувачення така дата значилась 29.02.1996 р.

Як ствердив у судовому засіданні підсудний ОСОБА_4, з 29.02. по 02.03.1996 р. він перебував у м. Києві на роботі, тому жодним чином не міг перебувати у вказаний час у м.Донецьку у офісному приміщенні ТзОВ "Укринтерстрой Лтд", як зазначає обвинувачення. Це пояснення підсудного стверджується табелем робочого часу (т.11 а.с.221) і обвинуваченням не спростовано.

Із показань свідка ОСОБА_6 у судовому засіданні вбачається, що він сам зробив висновки щодо тотожності коштів, які його фірмою перераховувались на рахунки ПП "Хронотехніка" та ПП "Промсвітло" і тими коштами, які йому в офіс приніс незнайомий мужчина, хоча вони були в різній валюті і суму отриманих в пакеті коштів він не перевіряв. Яким чином перерахована ним грошова сума в гривнях була переведена в готівку в долари його ніхто до відома не ставив, він особисто цим не займався. Слідчому він описував особу, яка приходила до нього в офіс, але, зважаючи на те, що в-подальшому на слідстві впізнання не проводилось, така не встановлювалась. Свідок не ствердив у судовому засіданні той факт, що пакет із доларовими купюрами у нього з офісу забирав ОСОБА_4 Окрім цього, свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що після перерахування коштів, які надійшли від ДП "Вуглезбутпостач" на рахунки ПП "Хронотехніка" та ПП "Просмвітло" він ще кілька разів користувався рахунками цих підприємств, здійснюючи з ними певні фінансові операції. Зазначена обставина не перевірялась органом досудового слідства і, правомірно на переконання суду першої інстанції, спростовує твердження обвинувачення про фіктивність вказаних підприємств і створення їх лише для проведення однієї незаконної операції, вчинення якої інкримінується підсудним. Окрім цього, на день розгляду справи відсутнє відповідне рішення суду, яким би ПП "Хронотехніка" та ПП "Промсвітло" були визнані фіктивними підприємствами.

02.10.2006 року слідчим було винесено постанову про виділення матеріалів в окреме провадження щодо "невстановленого слідством чоловіка, який через декілька днів після перерахування ОСОБА_6 на банківські рахунки ПП "Хронотехніка" та ПП "Промсвітло" коштів загальною сумою 25 млд. крб., отриманих від ДП "Західвуглезбутпостач", прийшов до останнього в приміщення офісу на АДРЕСА_4 та передав пакет з грошима для ОСОБА_4" Цю постанову слідчим було направлено для прийняття рішення в УБОЗ УМВСУ у Львівській області (т.21 а.с.210-211). Аналогічним чином ці матеріали були виділені в окреме провадження з направленням для вирішення в порядку ст. 97 КПК в УМВСУ у Донецькій області (т.17 а.с.140-141). Однак УБОЗ не вирішив ці питання, посилаючись на необхідність таке доручення дати працівникам міліції м.Дніпропетровська. Однак, слідчий повторно дає доручення УБОЗ УМВСУ у Львівській області та зобов'язує повідомити результати перевірки. На момент розгляду справи судом результати такої перевірки у матеріалах кримінальної справи не відображені.

Незважаючи на неодноразові вимоги суду у постановах про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування щодо зясування коли, ким та за яких обставин гроші, що надійшли з рахунку ТзОВ "Укрінтерстрой" на рахунки фірм ПП "Промсвітло" та ПП "Хронотехніка" були переведені в готівку, а також переведені із карбованців у долари США, а також чи 250 млд. крб., які поступили на рахунки ПП "Хронотехніка" та ПП "Промсвітло" і грошові кошти у доларовій валюті, які невідомий мужчина приніс в офіс ОСОБА_6 - це ті самі кошти, такі органом досудового слідства виконані не були.

Суперечності з-приводу таких важливих обставин справи не усунуті проведеним додатковим розслідуванням. У матеріалах кримінальної справи відсутні докази причетності до цих операцій підсудних.

Як на доказ винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочинів , обвинувачення посилається на висновок судово-почеркознавчої експертизи №1698 від 27 серпня 2000 року, з якого видно, що підпис від імені вигаданої особи ОСОБА_15, розташовані після слів „Гл. Бухгалтер" перед прізвищем „ОСОБА_15" на рахунку-фактурі без номера та дати та після слова „Отпустил" на накладній на відпуск матеріалів на сторону без номера та дати, виконані підсудним ОСОБА_4 (т.9 а.с.52-54), а також на висновки комплексної судово-медичної , судово-почеркознавчої експертиз та повторної комісійної судово-почеркознавчої експертизи (т.18 а.с.476-479, т.19 а.с.126-160).

Підсудний ОСОБА_4 категорично заперечив свою причетність до виконання вищезгаданих підписів від імені вигаданої особи "ОСОБА_15", як і причетність щодо вчинення злочину в групі із ОСОБА_3 чи ОСОБА_6

Оскільки органом досудового слідства не встановлено, ким, коли, де, і при яких обставинах складались досліджувані документи, висновки щодо вчинення підпису в них підсудним ОСОБА_4 не перебувають у об'єктивному причинному звязку із встановленими судом дійсними обставинами справи.

У постановах суду від 03.05.2006 р. та 14.10.2010 р. про повернення кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на додаткове розслідування органу досудового слідства вказувалось на неконкретність пред'явленого підсудним обвинувачення. Однак, після проведення кількох додаткових розслідувань така неконкретність залишилась неусунутою. Зі змісту постанов про притягнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в якості обвинувачених та з обвинувального висновку видно, що ці процесуальні документи за своїм змістом залишились ідентичними.

Із змісту обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_3 та ОСОБА_13, вбачається, що кожному із них інкримінується те, що він за попереднім зговором та в групі з іншими особами особисто заволоділи коштами в розмірі 250 тис. крб.. Однак, як саме ці кошти були розподілені між усіма обвинуваченими по цій справі, орган досудового слідства під час проведення розслідування не встановив. Проте, суд вважає, що питання розподілу предмету заволодіння, якщо таке мало місце, має істотне значення для вирішення справи по суті.

ОСОБА_3 та ОСОБА_13 пред'явлено обвинувачення у вчиненні закінченого злочину, кожному із них інкримінується те, що вони діяли із корисливих мотивів та іншої особистої заінтересованості, між тим у судовому засіданні чітко встановлено, що жоден документ, який складений слідчим, не містить у собі конкретизації того, у чому полягає цей корисливий мотив та особиста заінтересованість.

Отже прямих доказів на підтвердження вини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих їм злочинів не здобуто.

Таким чином слід погодитись із висновком місцевого суду про те, що фактично жоден із досліджених та перевірених судом доказів, зібраних органом досудового слідства, не підтверджує предявлене підсуднім обвинувачення. Висновки сторони обвинувачення про доведеність вини підсудних зібраними доказами не відповідають встановленим обставинам справи і місцевим судом зроблений вірний висновок про те, що всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані.

Вищенаведені докази повністю узгоджуються між собою і не суперечать одне одному, а тому доводи апелянта про неналежну оцінку судом зібраних по справі доказів не знаходять свого підтвердження.

Згідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За таких обставин суд першої інстанції на підставі дослідження і оцінки у сукупності всіх зібраних у справі доказів вірно дійшов до переконання про недоведеність вини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих ним злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч.5, 364 ч.2, 366 ч.2 КК України, та правомірно виправдав підсудних.

Отже порушень норм кримінального чи кримінально-процесуального законодавства, які б впливали на правильність висновків суду, колегією суддів не виявлено.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.362, 366 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2011 року відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без змін, а апеляцію прокурора Гнатіва Я.І. без задоволення.

Головуючий:

Судді: