Постанова № 22204834, 07.02.2012, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 лютого 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,

суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., КривендиО.В., МаринченкаВ.Л., Панталієнка П.В., ПрокопенкаО.Б., Терлецького О.О., ТітоваЮ.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за позовом відкритого акціонерного товариства “Броварисільбуд” (далі ВАТ) до Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (далі ОДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2004 року ВАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 5 липня 2004 року: №0000022304/0 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість (далі ПДВ) у розмірі 7242 грн, у тому числі 4828 грн основного платежу та 2414 грн штрафних (фінансових) санкцій; №0000032304/0 про виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 266305 грн та застосування 61262 грн штрафних (фінансових) санкцій.

На обґрунтування позовних вимог ВАТ указало, що податкові повідомлення-рішення від 5 липня 2004 року № 0000022304/0 та № 0000032304/0 прийняті ОДПІ з порушенням вимог статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР). На думку позивача, він правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельний світ» за Договором №01-05-03 на проведення розвідувальних, проектних і будівельних робіт та підтверджені належним чином оформленими податковими накладними.

Господарський суд Київської області рішенням від 21 вересня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2006 року, у задоволенні позову відмовив.

Суди встановили, що ОДПІ в період з 25 червня по 2 липня 2004 року провела позапланову документальну перевірку з питань правильності визначення сум ПДВ, заявлених ВАТ до відшкодування з бюджету за червень 2003 року.

За результатами цієї перевірки відповідач склав акт від 2 липня 2004 року № 934/23-4/887/01354332, на підставі якого були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення. У акті вказано, що ВАТ допустило порушення вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР в частині завищення суми податкового кредиту з ПДВ за червень 2003 року на суму 266 305 грн. Також зазначено, що на момент перевірки у позивача не було актів приймання-передачі виконаних робіт та проектно-кошторисної документації, які б мали бути складені на виконання договору від 22 травня 2003 року № 01-05-03 позивачем та його контрагентом, а сума передплати (яка була здійснена позивачем) не віднесена до складу валових витрат, хоча відповідні суми включено до податкового кредиту на підставі отриманих позивачем податкових накладних. Вищий адміністративний суд України постановою від 19 січня 2010 року зазначені судові рішення скасував і ухвалив нове про задоволення позову.

У поданій скарзі ОДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), просить скасувати постанову касаційного суду й залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На обґрунтування скарги додано копію постанови Вищого господарського суду України від 14 квітня 2005 року у справі за позовом ТОВ «Укрпромінвест» до державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, яка, на думку ОДПІ, підтверджує неоднакове правозастосування.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України ухвалою від 21 квітня 2010 року скаргу ОДПІ допустила до розгляду за винятковими обставинами.

Перевіривши наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що реально договір його сторонами виконаний не був, а тому у позивача не було підстав для віднесення витрат, здійснених за цим договором, до складу валових. При цьому суди виходили з того, що на час здійснення перевірки податковим органом у позивача були відсутні акти виконаних робіт за договором, проектно-кошторисна документація та інші документи, які б свідчили про реальність виконання укладеного договору.

Такого висновку суд дійшли з дотриманням вимог статей 11, 71, 86, 159 КАС, оскільки вони, вживши заходів, необхідних для зясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та обєктивно оцінили наявні у справі докази і постановили законні й обґрунтовані рішення.

Касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи новепро задоволення позову, дійшов висновку, що наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних є підставою для віднесення до податкового кредиту сум податку сплаченого за договором.

Така позиція суду не відповідає вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону№168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суди встановили, що позивач, не віднісши до складу валових витрат вартість придбаних у звітному періоді робіт, включив її до податкового кредиту.

Відповідно до частини другої статті 243 КАС якщо Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення норми матеріального чи процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Верховний Суд України може також скасувати судові рішення судів апеляційної або касаційної інстанції і залишити в силі помилково скасовані судові рішення судів першої або апеляційної інстанції.

Оскільки касаційний суд допустив неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, то його постанова підлягає скасуванню із залишенням у силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, які є законними і обґрунтованими.

Керуючись статтями 241243 Кодексу адміністративного судочинства України, абзацом четвертим пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від7липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2010 року скасувати, а ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2006 року та рішення господарського суду Київської області від 21 вересня 2004 року залишити в силі. Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийВ.В. КривенкоСудді:М.Б. ГусакО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоО.О. ТерлецькийЮ.Г. Тітов