Постанова № 22204845, 28.02.2012, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2012 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,

суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., КривендиО.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., ПрокопенкаО.Б., ТітоваЮ.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Харківська книжкова фабрика ім.М.В. Фрунзе» (далі ВАТ) до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі СДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в с т а н о в и л а:

У лютому 2007 року ВАТ звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до СДПІ про визнання недійсним податкового повідомленнярішення від 29 грудня 2006 року №0000750814/0, прийнятого на підставі акта від 18 грудня 2006 року №2415/45-021/02470170/165 про результати планової документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 1 січня 2005 року по 30 червня 2006 року.

У ході перевірки було встановлено порушення ВАТ вимог чинного законодавства, а саме частини восьмої статті 7 Закону України від 3 липня 1992 року №2535-ХІІ «Про плату за землю» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон №2535-ХІІ), у результаті чого, на думку відповідача, ВАТ занизило суму податку на землю, що підлягав сплаті за січеньгрудень 2005 року та січеньчервень 2006 року, на 48500 грн 52 коп.

Вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням СДПІ визначила позивачу податкове зобовязання з податку на землю у розмірі 72750 грн 78 коп., з яких 48500грн52 коп. основний платіж та 24250 грн 26 коп. штрафні (фінансові) санкції.

На обґрунтування позову ВАТ послалося на те, що застосовувати до нього положення частини восьмої статті 7 Закону №2535-ХІІ при розрахунку суми податку на землю підстав немає, оскільки обовязковою умовою застосування підвищеного коефіцієнта при визначенні розміру податку є сукупність двох обставин: розташування будівлі на території чи обєкті історико-культурного призначення та використання цієї будівлі не за функціональним призначенням такого обєкта.

Господарський суд Харківської області постановою від 16 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2007 року та Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2010 року, позов задовольнив: визнав недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ від 29 грудня 2006 року №0000750814/0. Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, відповідач звернувся зі скаргою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права у подібних правовідносинах. На обґрунтування зазначеного він додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2008 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Точмаш» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку, третя особа Донецька міська рада, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення (справа №К-20892/07), яка, на його думку, підтверджує неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені СДПІ доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах за винятковими обставинами може здійснюватися виключно з мотивів: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права; визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобовязання України.

Обставини справи, що розглядається, суттєво відмінні від обставин справи, на рішення в якій посилається скаржник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2010 року.

Так, у справі, судове рішення в якій СДПІ надало на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, суд касаційної інстанції вказав на безпідставність застосування підприємством пільги щодо звільнення від сплати земельного податку, передбаченої пунктом 17 частини першої статті 12 Закону №2535-ХІІ, у звязку з тим, що Законом України від 25 березня 2005 року № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» зазначену пільгу було скасовано. Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що спірне податкове повідомлення-рішення СДПІ було прийнято у звязку із незастосуванням позивачем передбаченого частиною восьмою статті 7 Закону №2535-ХІІ коефіцієнта місцевого значення (1,5) при визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та обєктах історико-культурного призначення, що не повязані з функціональним призначенням цих обєктів.

Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо подібності правовідносин та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241244 Кодексу адміністративного судочинства України, абзацом четвертим пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від7липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні скарги спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийВ.В. КривенкоСуддіМ.Б. ГусакО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоЮ.Г. Тітов