Ухвала суду № 22159044, 19.03.2012, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Справа № 0670/6469/11

Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк М.М.

Суддя-доповідач:Мацький Є.М.

УХВАЛА

іменем України

"19" березня 2012 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегіі:

головуючого судді Мацького Є.М.

суддів: Євпак В.В.

Капустинського М.М.,

при секретарі Мисечко І.С. ,

за участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "30" листопада 2011 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека "Скайлайн" до Державної податкової інспекції у м.Житомирі про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000262301 та №000252301 від 27.01.2011р. ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м.Житомирі №0000252301 від 27.01.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 61806,00грн. та №0000262301 від 27.01.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2485,00грн. та штрафних санкцій у розмірі 621,00грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2011 року позовні вимоги задоволені.

Визнано протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі від 27.01.2011 року № 0000252301 повністю та № 0000262301 в частині збільшення податкового зобов"язання за основним платежем в сумі 2485,00 грн., за штрафними санкціями в сумі 621,00 грн.

В апеляційній скарзі ДПІ у м.Житомирі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. Апелянт зазначив, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість отриманих експедиційних та бухгалтерських послуг від ФОП ОСОБА_3 в розмірі 15800,00грн., які не підтверджено належним чином оформленими актами виконаних робіт та первинною транспортною документацію. Крім того, вказав, що підприємством було укладено у 2002-2003 роках ряд договорів оренди нежитлових приміщень, які нотаріально не посвідчені, що свідчить про їх нікчемність, в зв"язку з чим позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати за орендовані приміщення.

Зазначив, що враховуючи факт не посвідчення нотаріально договорів оренди та не здійснення їх державної реєстрації позивачем, представлені для перевірки податкові накладні не є вирішальним фактором для підтвердження права платника податку на податковий кредит з вартості отриманих товарів, по яким підприємством не доведено зв"язку з його господарською діяльністю. В зв"язку з цим, та за результатами первинного розгляду скарги, позивачу визначено грошове зобов"язання з податку на додану вартість за грудень 2007 року в сумі 2485,00грн., та відповідно штрафні санкція у розмірі 621,00грн.

Розглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах, передбачених статтею 195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у період з 03.12.2010 року по 30.12.2010 року працівниками державної податкової інспекції у м.Житомирі проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека "Скайлайн" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року за результатами якої складено акт №18/23-1/30314730/0110 від 10.01.2010 року.

Проведеною перевіркою позивача, крім іншого, встановлено наступні порушення:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст.11 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 49445,00грн., у тому числі VІ квартал 2007 року - 9270,00грн., І квартал 2008 року - 6375,00грн., І півріччя 2008 року - 12750,00грн., 9 місяців 2008 року - 14875,00грн., 2008 рік - 19900,00 грн., І квартал 2009 року -3625,00грн., І півріччя 2009 року - 6400,00грн., 9 місяців 2009 року -9175,00грн., 2009 рік - 11950,00грн., І квартал 2010 року - 2775,00грн., І півріччя 2010 року - 5550,00грн., 9 місяців 2009 року - 8325,00грн.;

- п.п.5.1.7 п.5.1 ст.5, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 161979,00грн., в т.ч. за жовтень 2007 року - 3783,00грн., листопад 2007 року - 5327,00грн., грудень 2007 року - 6802,00грн., січень 2008 року - 3699,00грн., лютий 2008 року - 5562,00грн., березень 2008 року - 4209,00грн., квітень 2008 року - 4546,00грн., травень 2008 року - 3975,00грн., червень 2008 року - 5157,00грн., липень 2008 року - 5491,00грн., серпень 2008 року - 4274,00грн., вересень 2008 року - 4090,00грн., жовтень 2008 року - 4457,00грн., листопад 2008 року - 4632,00грн., грудень 2008 року - 4422,00грн., січень 2009 року - 6388,00грн., лютий 2009 року - 4368,00грн., березень 2009 року - 3849,00грн., квітень 2009 року - 4775,00грн., травень 2009 року - 4911,00грн., червень 2009 року - 5842,00грн., липень 2009 року - 5747,00грн., серпень 2009 року - 6594,00грн., вересень 2009 року - 3581,00грн., жовтень 2009 року - 7536,00грн., листопад 2009 року - 4901,00грн., грудень 2009 року - 3975,00грн., січень 2010 року - 4459,00грн., лютий 2010 року - 2651,00грн., березень 2010 року - 3296,00грн., квітень 2010 року - 3190,00грн., травень 2010 року - 2692,00грн., червень 2010 року - 2551,00грн., липень 2010 року - 2697,00грн., серпень 2010 року - 3097,00грн., вересень 2010 року - 3356,00грн.

За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у м.Житомирі винесено податкові повідомлення рішення №№0000262301, 0000252301 від 27.01.2011 року.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач в порядку адміністративного узгодження оскаржив їх до ДПА у Житомирській області, за результатами розгляду скарги позивача від 01.04.2011 року, податкове повідомлення-рішення №0000252301 від 27.01.2011 року було залишене без змін, а податкове повідомлення-рішення №0000262301 від 27.01.2011 року скасовано частково та в частині визначення податкового зобов"язання в сумі 2485,00грн. та штрафних санкцій в сумі 621,00грн. залишено без змін. За результатами розгляду повторної скарги ДПА України залишило податкові повідомлення-рішення без змін, скаргу - без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно не погодився з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Що стосується податкового повідомлення-рішення №0000252301 від 27.01.2011 року.

В акті перевірки зазначено, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість отриманих експедиційних послуг від ФОП ОСОБА_3, які не підтверджені належним чином оформленими актами виконаних робіт та первинною транспортною документації, в розмірі 102000,00грн., в т.ч. по періодах: VІ квартал 2007 року - 9000,00грн., І квартал 2008 року - 9000,00грн., ІІ квартал 2008 року - 9000,00грн., ІІІ квартал 2008 року - 3000,00грн., VІ квартал 2008 року - 9000,00грн., І квартал 2009 року - 9000,00грн., ІІ квартал 2009 року - 9000,00грн., ІІІ квартал 2009 року - 9000,00грн., VІ квартал 2009 року - 9000,00грн., І квартал 2010 року - 9000,00грн., ІІ квартал 20010 року - 9000,00грн., ІІІ квартал 2010 року - 9000,00грн.

Крім того, позивачем зайво відображено у складі валових витрат вартість отриманих бухгалтерських послуг від ФОП ОСОБА_3, що не підтверджені належним чином оформленими первинними документами, в розмірі 23800,00грн., в т.ч. ІV квартал 2007 року - 2100,00грн., І квартал 2008 року - 2100,00грн., ІІ квартал 2008 року - 2100,00грн., ІІІ квартал 2008 року - 700,00грн., VІ квартал 2008 року - 2100,00грн., І квартал 2009 року - 2100,00грн., ІІ квартал 2009 року - 2100,00грн., ІІІ квартал 2009 року - 2100,00грн., VІ квартал 2009 року - 2100,00грн., І квартал 2010 року - 2100,00грн., ІІ квартал 2010 року - 2100,00грн., ІІІ квартал 2010 року - 2010 року.

Отже, на думку податкового органу, надані підприємством акти про виконання експедиційних послуг та акти виконаних бухгалтерських послуг, які є первинними документами та підставою для формування валових витрат не відповідають вимогам п.9.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", складено з порушенням приписів п.2.4 Положення про документальне забезпечення запасів у бухгалтерському обліку.

Враховуючи викладене, ДПІ у м.Житомирі прийшла до висновку про те, що в актах виконаних робіт відсутнє підтвердження фактичного надання послуг та їх зв"язок з підготовкою, організацією, веденням виробництвом, продажем продукції, відсутній зв"язок понесення вказаних витрат та його господарської діяльності, тому вищезазначені акти виконаних робіт не можуть слугувати підставою для включення їх до вкладу валових витрат.

З акту перевірки також вбачається, що позивачем укладено договір операційної оренди нежитлового приміщення б/н від 07.05.2002 року з ТОВ "Колос", за адресою пр-т Миру, 15, м.Житомир. Договір укладено на період з 07.05.2002 року по 30.04.2007 року з можливістю пролонгації до 31.12.2010 року.

На підтвердження отриманих послуг оренди вказаного приміщення за жовтень-грудень 2007 року, підприємством надано акти прийому-здачі наданих послуг за договором від 07.05.2002 року на загальну суму 13892,00грн., в т.ч. ПДВ 2315,00грн.

02.09.2002 року позивачем укладено договір оренди нежитлового приміщення №б/н з ОСОБА_5, за адресою: АДРЕСА_3. Договір укладено на період з 07.05.2002 року по 30.04.2007 року з можливістю пролонгації до 31.12.2010 року.

На підтвердження правомірності включення до складу валових витрат 2007-2008 років вартості отриманих послуг оренди приміщення. за договором оренди житлового приміщення від 02.09.2002 року, підприємством до перевірки було надано акти прийому-здачі наданих послуг за договором на загальну суму 26000,00грн., без ПДВ.

31.12.2003 року позивачем укладено договір оренди житлового приміщення №б/н з ФОП ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_1. Договір укладено на період з 31.12.2003 року по 31.12.2010 року.

На підтвердження правомірності включення до складу валових витрат 2007-2009 років вартості отриманих послуг оренди приміщення, за договором оренди житлового приміщення від 31.12.2003 року, підприємством до перевірки надано акти прийому-здачі наданих послуг за договором на загальну суму 34400,00грн., без ПДВ.

На думку податкового органу вказані договори підприємство мало посвідчити нотаріально та здійснити державну реєстрацію договорів оренди приміщень, враховуючи, що позивачем такі дії не вчинені вважає, що вказані договори є нікчемними.

Згідно п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються відповідно до частини другої ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 Закону: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно ст.316 Господарського Кодексу України та статті 929 Цивільного Кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Судом встановлено, що експедиторські послуги були надані в повному обсязі та підтверджено їх виконання актами виконаних робіт, підписаними позивачем та експедиторами, щомісячними звітами про виконання умов договору, які є додатками до виконаних робіт.

Суд встановив, що відповідні акти виконаних робі є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та вони відповідають вимогам зазначеної статті Закону, так як містять назву документа, дату і місце його складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, зазначено маршрут і терміни перевезення, акти підписані замовником та експедитором, поставлені печатки, що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій.

Факт проведення позивачем сплати коштів експедиторам за надані ними послуги відповідачем не оспорювався.

Правила перевезень, які встановлюють наявність товарно-транспортної накладної, не стосуються експедиторів.

Що стосується бухгалтерських послуг, її надання так само підтверджується актами виконаних робіт, які складені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, судом встановлено, що послуги ПП ОСОБА_3 були надані.

Акти виконаних робіт відповідають вимогам ч. 2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Надані послуги в повному обсязі були оплачені позивачем, що не оспорюється податковим органом.

Податковим органом, на якого в силуч.2 ст. 71 КАС України покладається обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надав суду відповідних доказів в підтвердження своїх заперечень.

Що стосується укладених договорів оренди, які, на думку податкового органу, не посвідчені нотаріально та не зареєстровані у встановленому законом порядку суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, у період 2002-2003 року позивачем з ОСОБА_5 та ТОВ "Колос" укладено договори оренди нежитлових приміщень. На думку податкового органу, підприємство мало посвідчити нотаріально та здійснити державну реєстрацію договорів оренди приміщень від 31.12.2003 року, 02.09.2002 року, 07.05.2002 року.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Таким чином, у звязку із тим, що термін дії договору оренди становить більше трьох років, зміни внесені доповненнями до договору відповідно до статті 793 Цивільного кодексу, не були нотаріально посвідченні, відповідач дійшов висновку про нікчемність зазначеного договору на підставі статті 220 Кодексу, згідно з якою при недотриманні вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним (його недійсність не потребує судового підтвердження).

Суд першої інстанції вірно не погодився із зазначеними висновками відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 209 Цивільного кодексу України (від 16.01.2003 року) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.

Згідно із пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України даний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності та не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який стратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Враховуючи те, що договори оренди від 07.05.2002 року, 02.09.2002 року були укладені між позивачем та ТОВ "Колос", ПП ОСОБА_5 до набрання чинності Цивільним кодексом України (від 16.01.2003 року), щодо форми укладення такого договору слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час укладення договору оренди.

За змістом статей 4, 151 Цивільного кодексу УРСР цивільні права та обовязки виникають з підстав, передбачених законодавством України, зокрема з передбачених законодавством угод, а також із угод, які йому не суперечать.

Отже, договір оренди має відповідати вимогам законодавства, які існували на час його укладання.

На час укладення договорів оренди законодавством не було передбачено обовязковість нотаріального посвідчення договорів оренди нежитлових приміщень, які укладалися між юридичними особами. Тобто, для укладення договору найму (оренди), відповідно до законодавства, що діяло у 2002 році, достатньо було надання договору простої письмової форми.

Судом першої інстанції встановлено, що договір оренди, що був укладений між позивачем та ТОВ "Колос", ПП ОСОБА_5 у 2002 році укладений у письмовій формі відповідно до частини 2 статті 257 Цивільного кодексу України та не підлягав обовязковому нотаріальному посвідченню, а отже є дійсним.

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З матеріалів справи вбачається, що Додатками до договору від 01.01.2007 року та від 01.01.2007 року до договорів оренди укладених між підприємствами в письмовій формі, тобто в такій самій формі, що і договори, що змінюються, а отже, вони є дійсними відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи це, суд дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність доводів податкового органу про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат послуг оренди за 2007 - 2009 роки в сумі 71977,00грн.

Що стосується податкового повідомлення-рішення №0000262301 від 27.01.2011 року.

Податковий орган, в акті перевірки, прийшов до висновку, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 2316,00грн. по послугах оренди від ТОВ "Колос", по якому договір оренди приміщення від 07.05.2002 року визнано нікчемними, а саме: за жовтень 2007 року - 1088,00грн., за листопад 2007 року - 1088,00грн., за грудень 2007 року - 140,00грн.).

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Законом України "Про податок на додану вартість", зокрема, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем у жовтні, листопаді та грудні 2007 році було віднесено до складу валових витрат 2316,00 грн. по послугам оренди 2002 року від ТОВ "Колос".

Підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Віднесення до валових витрат сум ПДВ у жовтні, листопаді та грудні 2007 року за цивільно-правовим договором строк позовної давності сплинув (через три роки), враховуючи, що податковим органом не було встановлено порушень віднесення 2316,00 грн. у 2010 році до валових витрат та враховуючи, що строк на самостійне визначення податковим органом суми податкового зобов'язання платника податків, встановленого п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” сплинув, тому, суд правильно вважав дії відповідача щодо визначення податкового зобов'язання у 2011 році за попередній звітній період є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні задоволення позову ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності. Судом вірно встановлено характер спірних взаємовідносин та обґрунтовано застосовано норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення , не встановлено. Твердження апеляційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.195,196, 200,205,206,212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Житомирі залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Є.М. Мацький

судді: В.В. Євпак М.М. Капустинський Є.М. Мацький Роздруковано та надіслано: 1- в справу 2 - позивачу Товарство з обмеженою відповідальністю "Скайлайн" вул.Монтана,102, кв.11,м.Житомир,10000 3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Житомирі м-н Перемоги,2,м.Житомир,10014