Постанова № 22157148, 13.03.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/12269/11

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Швандер В.О.

за участю представників сторін:

представників позивача: В'юник Таміли Володимирівни, Білокура Сергія Євгеновича;

представників відповідача: Наголюк Тетяни Анатоліївни, Горобець Іванни Володимирівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ізяславської МДПІ в особі Білогірського відділення на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом ПП фірма "Авторемпослуги" до Ізяславської міжрайоннї державної податкової інспекції про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ПП фірма "Авторемпослуги" (далі - позивач, ПП фірма "Авторемпослуги") звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Ізяславської міжрайоннї державної податкової інспекції (далі - відповідач, Ізяславська МДПІ ) про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та акту перевірки.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 07 грудня 2011 року позов ПП фірма "Авторемпослуги" задовольнив частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтуванні апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що на його думку призвело до неправильного вирішення спору.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивач 27.07.2007 року зареєстрований Білогірською районною державною адміністрацією Хмельницької області як юридична особа, та відповідно до ст. ст. 9, 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування», який був чинним до 01.01.2011 року є платником податків, зборів та обовязкових платежів і зобовязаний їх сплачувати в терміни передбачені чинним законодавством, та відповідно до ст. ст. 15, 16 Податкового кодексу України є платником податків, зборів і зобовязаний сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Державним податковим органом проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських відносин із ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» за період з 01.10.2010 року по 31.10.2010 року.

За наслідками перевірки відповідачем складено акт перевірки «Про результати невиїзної позапланової документальної перевірки приватного підприємства фірми «Авторемпослуги», код ЄДРПОУ 35172717, дотримання вимог податкового законодавства при здійснені господарських відносин із ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» (код ЄДРПОУ 36925382) за період з 01.10.2010 року по 31.10.2010 року» від 16.09.2011 року № 194/23-7/35172717.

На підставі висновків акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення - рішення № 0000062301/0 від 23 вересня 2011 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість всього в сумі 13683,75 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 10947 грн., та штрафними санкціями в сумі 2736,75 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000072301/0 від 23 вересня 2011 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств всього в сумі 17105 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 13684 грн., та штрафними санкціями в сумі 3421 грн.

До такого висновків в акті перевірки посадова особа державного податкового органу, що проводила перевірку прийшла в звязку з тим, що між продавцем - ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»та покупцем - приватним підприємством фірмою «Авторемпослуги» було укладено договір поставки № 01/10-10 від 01.10.2010 року, згідно якого продавець зобовязувався в порядку та умовах визначених у договорі передати покупцю товар, номенклатура, кількість і якість якого повинні відповідати специфікаціям.

Приватне підприємство фірма «Авторемпослуги»отримало від ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»податкову накладну № 347 від 29.10.2010 року на загальну вартість товару з податком на додану вартість в сумі 65680,20 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 10946 грн.

Зазначена податкова накладна відображена приватним підприємством фірмою «Авторемпослуги»у реєстрі отриманих податкових накладних за жовтень 2010 року та відповідно до державного податкового органу подана податкова декларація за жовтень 2010 року № 8997 від 19.11.2010 року у якій вказана сума податку на додану вартість в розмірі 10946 грн., віднесена до податкового кредиту.

Основним постачальником приватного підприємства фірми «Авторемпослуги»у звітному періоді було ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс».

Відповідно до акту перевірки господарської діяльності ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс», проведеною ДПІ у Печерському районі м. Києва встановлено відсутність у ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань. Останнє в свою чергу свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто такі угоди носять фіктивний характер.

Перевіркою документів наданих при проведенні перевірки приватного підприємства фірма «Авторемпослуги» встановлено, що прихідна накладна не відповідає вимогам первинних документів, які фіксують факти здійснення господарської операції.

На накладних відсутні дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у їх складанні, акти приймання-передачі продукції, товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу від ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» та отримання ПП фірмою «Авторемпослуги» товарно-матеріальних цінностей відсутні.

В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів від постачальника у жовтні 2010 року, що свідчить про те, що правочин підписаний між ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» та ПП фірмою «Авторемпослуги» укладений без мети настання реальних наслідків. Отже зазначений правочин відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемним і в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

У звязку з викладеним у ПП фірмою «Авторемпослуги» відсутній обєкт оподаткування податком на додану вартість, а також відсутні підстави для формування валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Суд першої інстанції задовольняючи позов в часині скасування податкових повідомлень-рішень виходив із того, що у позивача наявні всі необхідні документи, які підтверджують товарність операцій із ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс», у зв'язку із чим, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується із таки висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Визначення платників податку на додану вартість, обєктів, бази та ставок оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, до 01.01.2011 року регулювалося Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Обєктом оподаткування згідно Закону № 168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно із законами України (ст. ст. 3, 4 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Обєкти оподаткування, визначені статтею 3 Закону України «Про податок на додану вартість», за винятком операцій, звільнених від оподаткування, операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг) (пункти 6.1, 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що приватним підприємством фірма «Авторемпослуги» укладено договір поставки товару № 01/10-10 від 01.10.2010 року із ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» згідно із яким продавець - ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»зобовязувалось продати покупцю - приватному підприємству фірмі «Авторемпослуги» товар, номенклатура, кількість і якість якого повинні відповідати специфікаціям.

Відповідно до специфікації № 1 від 29.10.2010 року ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» поставила покупцю - ПП фірмі «Авторемпослуги» проволоку зварну ОМ АS 1,2 d на суму 11250 грн., рукав 3,5 м на суму 4848,50 грн., проволоку зварну ОМ 31.230.0123.38 АS 2 на суму 38635 грн., а всього разом з податком на додану вартість на суму 65680,20 грн., в тому числі податок на додану вартість 10946,70 грн.

Відповідно до підпункту 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (роботи, послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Продавець - ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» на вимогу покупця товару - приватного підприємства фірми «Авторемпослуги» надало останньому податкову накладну № 347 від 29.10.2010 року в якій зазначило вартість товару без податку на додану вартість в сумі 54733,50 грн., суму податку на додану вартість в розмірі 10946,70 грн., та всього вартість товару з податком на додану вартість в розмірі 65680,20 грн.

Згідно із приписам підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.8.1 пункту 7.8 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках особливо визначених цим Законом, календарний квартал, з урахуванням певних обставин за цим же Законом.

Позивач на підставі отриманої податкової накладної сформував податковий кредит за звітний період в який включив і податок на додану вартість розмірі 10946,70 грн., та подав до Білогірського відділення Ізяславської міжрайонної державної податкової інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період, тобто за жовтень 2010 року № 8997 від 19.11.2010 року.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися у операціях, які не є обєктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналізуючи вказані норму Закону колегія суддів приходить до висновку, що основним документом, який підтверджує право платника податку на податковий кредит є належно виконана податкова накладна.

Зауважень щодо правильності порядку складання податкової накладної та її дійсності у акті перевірки немає.

Як встановлено із пояснень сторін та матеріалів перевірки, позивачем при її проведенні з питань достовірності заявленої суми податкового кредиту з податку на додану вартість, було надано відповідачу договір поставки товару № 01/10-10 від 01.10.2010 року із ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» згідно із яким продавець - ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс »зобовязувалось продати покупцю - приватному підприємству фірмі «Авторемпослуги» товар, номенклатура, кількість і якість якого повинні відповідати специфікаціям, специфікацію № 1 від 29.10.2010 року згідно якої ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» поставила покупцю - ПП фірмі «Авторемпослуги»проволоку зварну ОМ АS 1,2 d на суму 11250 грн., рукав 3,5 м на суму 4848,50 грн., проволоку зварну ОМ 31.230.0123.38 АS 2 на суму 38635 грн., а всього разом з податком на додану вартість на суму 65680,20 грн., в тому числі податок на додану вартість 10946,70 грн., накладну про отримання товару покупцем - ПП фірмою «Авторемпослуги» від ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» № 39-0342 від 29.10.2010 року, за довіреністю № 77 від 29.10.2010 року, належно оформлену податкову накладну від 29.10.2010 року № 347, платіжне доручення про часткове перерахування коштів за отриманий товар від 15 листопад 2010 року № 140 на загальну суму 6586 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 1094,67 грн. Копії вказаних документів додані до матеріалів справи.

Державним податковим органом не надано жодних доказів того, що відомості в таких документах не відповідають дійсності. Також при проведенні перевірки не встановлено інших джерел отримання позивачем такого товару, так як зазначено у акті перевірки, що основним постачальником позивача у період який перевірявся було саме ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс».

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутність документів, які б засвідчували факт транспортування згідно з вимогами чинного законодавства як це вважає державний податковий орган, актів прийому-передачі товару за наявності накладних про отримання товару, не є достатніми підставами для висновків податкового органу відносно того, що підприємством було укладено договір поставки товару та перераховувались кошти без мети реального настання передбачених наслідків виключно з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків.

Обовязкова наявність у підприємства-покупця товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі товару не передбачена правилами податкового обліку.

Аналіз норм Закону України «Про автомобільний транспорт», «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», дає можливість зробити висновок про те, що обовязковою умовою виготовлення товарно-транспортних накладних є укладання договору про перевезення, та наявність вантажовідправника та вантажоодержувача, кожний з яких може бути замовником та перевізником.

Як встановлено судом апеляційної інстанції із пояснень представників відповідача, необхідності укладати договір перевезення між ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»та позивачем не було, оскільки товар був доставлений ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» безпосередньо на підприємство, як це передбачено умовами договору поставки.

Право позивача на податковий кредит не залежить від діяльності його контрагентів.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети. За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатись установленою.

Аналізуючи все в сукупності суд приходить до висновку, що намір сторін у дослідженому договорі, щодо вчинення господарських зобовязань з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, у судовому засіданні свого підтвердження не знайшов.

За таких обставин податкове повідомлення - рішення № 0000062301/0 від 23 вересня 2011 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість всього в сумі 13683,75 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 10947 грн., та штрафними санкціями в сумі 2736,75 грн., є протиправним і підлягає скасуванню.

Крім того відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000072301/0 від 23 вересня 2011 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств всього в сумі 17105 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 13684 грн., та штрафними санкціями в сумі 3421 грн.

Таке податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі таких же висновків акту перевірки, що і податкове повідомлення - рішення № 0000062301/0 від 23 вересня 2011 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість всього в сумі 13683,75 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 10947 грн., та штрафними санкціями в сумі 2736,75 грн.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Пунктом 5.11 ст. 5 цього ж Закону визначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платників податків, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Склад валових витрат позивача в звязку з проведенням господарських операцій із ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс», підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку і які додані до матеріалів справи.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанці, що податкове повідомлення-рішення № 0000072301/0 від 23 вересня 2011 року, яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств всього в сумі 17105 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 13684 грн., та штрафними санкціями в сумі 3421 грн., також є протиправним і підлягає скасуванню.

Однак колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування акту перевірки виходячи із наступного.

Позивач у своїх позовних вимогах просить визнати неправомірним та скасувати акт перевірки «Про результати невиїзної позапланової документальної перевірки приватного підприємства фірми «Авторемпослуги», код ЄДРПОУ 35172717, дотримання вимог податкового законодавства при здійснені вимог податкового законодавства при здійсненні господарських відносин із ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» (код ЄДРПОУ 36925382) за період з 01.10.2010 року по 31.10.2010 року» від 16.09.2011 року № 194/23-7/35172717.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оспорюваний акт перевірки це письмовий документ в якому зафіксовані певні обставини, що можуть бути в подальшому використані при прийнятті рішення уповноваженим органом (особою). Він не має обовязкового характеру, а тому не є ні нормативно-правовим актом, ні актом індивідуальної дії. Таким чином вимога щодо оскарження акту перевірки не може бути предметом розгляду у даній адміністративній справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про те, що постанову Хмельницького окружного адміністративного суду належить скасувати та закрити провадження в частині вимоги скасувати акт перевірки від 16.09.2011 року № 194/23-7/35172717.

Згідно із приписами п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга Ізяславської МДПІ в особі Білогірського відділення підлягає частковому задоволенню, а постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року скасуванню у зв'язку із порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 203, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Ізяславської МДПІ в особі Білогірського відділення задовольнити частково .

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом ПП фірма "Авторемпослуги" до Ізяславської міжрайоннї державної податкової інспекції про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - скасувати .

Прийняти нову постанову.

Провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування акту перевірки № 194/23-7/35172717 від 16.09.2011 року - закрити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білогірського відділення Ізяславської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області № 0000062301/0 від 23 вересня 2011 року, яким приватному підприємству фірмі «Авторемпослуги» смт. Ямпіль Білогірського району Хмельницької області визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 13683,75 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 10947 грн., і штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2736,75 грн., та № 0000072301/0 від 23 вересня 2011 року, яким приватному підприємству фірмі «Авторемпослуги» смт. Ямпіль Білогірського району Хмельницької області визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 17105 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 13684 грн., і штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 3421 грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "19" березня 2012 р. .

Головуючий Кузьмишин Віталій Миколайович

Судді Мельник-Томенко Жанна Миколаївна

Залімський Ігор Геннадійович