Ухвала суду № 22155143, 07.02.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/2935/11

Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Т.М.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2012 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О.П.

Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач (апелянт) : Ілік Руслан Іванович

відповідач : Чабан Мирослав Денисович

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Чернівці до Малого приватного підприємства "Сив" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Авертус" про стягнення коштів отриманих за недійсним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Державна податкова інспекція у м. Чернівці звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Малого приватного підприємства "Сив" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Авертус" про стягнення коштів отриманих за недійсним договором.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року адміністративний позов Державної податкової інспекції у м. Чернівці залишено без задоволення.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вищевказаної апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, мале приватне підприємство "СИВ", зареєстроване виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, як юридична особа 13.06.2006 року, ідентифікаційний код № 23247690 та взяте на облік ДПІ у м. Чернівці, як платник податків 30.08.1996 року за № 11052 (а.с.6, 7-10).

27.07.2011 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва складено акт № 1723/23-04/37270359 про результати виїзної позапланової документальної перевірки ТОВ "Компанія Авертус" з питань правильності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту по податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень та травень 2011 року, в результаті перевірки встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у сумі 24 279 690 грн. та завищено суму податкового кредиту на 22 557 444 грн. Крім того, даний акт, яким встановлено нікчемність правочинів з контрагентом, що перебуває на обліку у ДПІ м. Чернівці надісланий до податкового органу, з метою використання в ході проведення перевірки. Також до акту перевірки надано додаток №1 в якому визначений перелік основних покупців та постачальників ТОВ "Компанія Авертус".

На підставі інформації отриманої від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПІ у м. Чернівці 22.08.2011 року проведено позапланову виїзну перевірку МПП "СИВ" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин із ТОВ "Монтарія" та ТОВ "Компанія Авертус" за травень 2011 року та складено акт № 2208/23-1/23247690. В результаті перевірки встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у сумі 3317350,0 грн. та завищено суму податкового кредиту на 3337189,0 грн. На підставі складеного акту ДПІ у м. Чернівці винесла від 05.09.2011 року податкове повідомлення - рішення № 0001120231 про сплату суми боргу.

Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання правочину недійсним з підстав, що він суперечить інтересам держави та суспільства не належать до задоволення, оскільки не було доведено належними засобами доказування умислу посадових осіб, що укладали договір (чи одного із них), чи укладення договору із завідомо суперечною інтересам держави чи суспільства метою. Не знайшло свого підтвердження посилання позивача, як на ще одну підставу для визнання правочину недійсним, його укладення без реального настання правових наслідків, так як за результатами перевірки, наданих суду відповідачем документів, підтверджено реальність господарської операції. Відповідач на підставі первинних бухгалтерських документів, договору купівлі-продажу, договору зберігання придбаних товарів, договорів поставки, оборотно-сальдових відомостей, товарно-транспортних накладних та інших документів, підтвердив не тільки купівлю комплектуючих матеріалів, їх зберігання, а й подальшу реалізацію.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

МПП "СИВ" укладено договір поставки обладнання з ТОВ "Компанія Авертус" № 04/05 від 04.05.2011р. за умовами якого ТОВ "Компанія Авертус" (продавець) зобовязується передати товар, а МПП "СИВ" (покупець) зобовязується прийняти й оплатити товар.

Факт поставки по Договору поставки комплектуючих до обладнання № 04/05 від 04.05.2011 року підтверджується видатковими накладними № № 187, 188 ,189 та податковими накладними № № 187, 188 ,189. Згідно поданих відповідачем реєстрів платіжних документів по фільтру МПП "СИВ" розрахувалась із ТОВ "Компанія Авертус".

Відповідно до оборотно-сальдової відомості № 63.1 за 01.01.2011 року по 30.11.2011 року МПП "СИВ" перерахувала за придбаний товар контрагенту ТОВ «Компанія Авертус»6039952 19 грн. (а.с.240-249).

04.05.2011 року МПП "СИВ" укладено договір зберігання майна з ТОВ "Аміс плюс" № 04/05. Відповідно до додатку № 1 від 04.05.2011 року та актів приймання передачі майна до договору зберігання майна № 04/05 від 04.05.2011 року прослідковується, що комплектуючі обладнання придбане за договором укладеним між ТОВ "Компанія Авертус" та МПП "СИВ" від 04.05.2011 року № 04/05 МПП "СИВ" передано на зберігання ТОВ "Аміс плюс".

МПП "СИВ" укладено договори поставки обладнання укладені з ПАТ "Христинівський молокозавод" (договори від 04.05.2011 р. № 05-11-ХМЗ, № 05-11СІР), з ПАТ "Городищенський маслозавод" (договір № 05-11-ГМЗ від 04.05.2011 р.), ПАТ "Шполянський молокозавод" (договір № 05-11-ШМЗ від 04.05.2011 р.).

Згідно товарно-транспортних накладних МПП "СИВ" передавало обладнання ПАТ "Христинівський молокозавод", ПАТ "Городищенський маслозавод" та ПАТ "Шполянський молокозавод". В свою чергу вищевказані підприємства розрахувалися з МПП "СИВ".

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, в ньому не зафіксовано неналежно оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до норм чинного законодавства.

Згідно із п. 185.1 ст.185 ПК України, обєктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Щодо застосування норм цивільного кодексу та доведення в акті фактів нікчемності правочинів, то із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобовязань відповідачу ґрунтується виключно на самостійних висновках позивача про нікчемність господарських операцій, в яких відповідач виступав покупцем. При цьому, такі правочини, на думку позивача, є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст.216 України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. З огляду на це, первинні документи видані за господарськими операціями в яких відповідач виступав покупцем не дають права на формування валових витрат та податкового кредиту, а дохід та податкові зобовязання з ПДВ від реалізації товарів, продаж яких відбувся сформовані зайво.

Натомість, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобовязань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Польща Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п.18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9).

З огляду на наведене, будь-які господарські операції позивача не можуть бути кваліфіковані за ст. 228 ЦК України, отже і правові підстави для висновків про їх нікчемність на підставі вказаної норми - відсутні.

З приводу висновків податкового органу щодо нікчемності правочину, колегія суддів вважає за потрібне звернути увалу на лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, яким роз'яснено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даному випадку викладені в акті перевірки судження відповідача про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України.

Стаття 216 ЦК України, визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто, ст.216 ЦК України встановлює правові наслідки недійсності правочину.

У п. 5 Постанови № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Пленум Верховного Суду України вказав, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може предявлятися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, правові наслідки нікчемного правочину повязані з його недійсністю, про які вказує ст. 216 ЦК України застосовуються виключно судом. А тому, органи державної податкової служби не уповноважені на жодні самостійні висновки щодо встановлення факту нікчемності правочинів, а тим більше застосування правових наслідків у вигляді зменшення (збільшення) податкових зобовязань на підставі таких висновків, які не підтверджені судовим рішенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено законність своїх рішень та дій.

За таких обставин, колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у звязку з чим підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 13 лютого 2012 року.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.