Постанова № 22155083, 31.01.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/1793/11

Головуючий у 1-й інстанції: Спіжавка Г.Г.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2012 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О.П.

Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Марчаку А.В.

за участю представників сторін:

позивач : не з'явився

відповідач (апелянт) : Коубіш Антоніна Прокопівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіцманському районі на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Кіцманському районі про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватний підприємець ОСОБА_4 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіцманському районі про скасування податкового повідомлення-рішення №0005301700/0 від 18.07.2011 року.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2011 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005301700/0 від 18.07.2011 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Державна податкова інспекція у Кіцманському районі подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм податкового законодавства, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати прийняте рішення та постановити нове - про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її, посилаючись на обставини викладені в апеляційній скарзі.

Позивач в судове засідання не з'явився, причини неявки позивача суду не відомі. Проте представник позивача надав суду клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з тим, що він приймає участь в другому судовому засіданні. Колегія суддів не бере до уваги дане клопотання, тому що позивач міг сам з'явитися в судове засідання, ніяких клопотань він особисто суду не надавав.

Також колегія суддів зазначає те, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь позивача в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності позивача за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача. З таким висновком суду колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у Кіцманському районі було проведено документальну виїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_4 За результатами даної перевірки 08.07.2011 року було складено акт № 781/7/17/2638711614, на підставі якого 18.07.2011 року було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0005301700/0, в якому встановлено порушення ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах 35,685,00 грн. та 8921,25 грн. штрафних санкцій.

Колегія суддів вважає дане податкове повідомлення-рішення законним зважаючи на наступне.

В ході проведення перевірки ПП ОСОБА_4, встановлено, що позивачем придбано товар у ПП "Пластполіторг" на суму 214110,0 грн. в т.ч ПДВ-35685.0 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1968 від 22.03.2010 року. Податкова накладна на отримання бензину марки А - 80 в кількості 35100 л. від 22.03.2010 року на суму 214110,0 грн., в т.ч ПДВ - 35685,0 грн. Розрахунки між контрагентами отриманий товар проводились у безготівковій формі.

Згідно договору від 01.03.2010 року № 04/03/10 в п.1.1 розділу 1 "Постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах викладених в Договорі, нафтопродукти, іменовані далі за текстом "товар", найменування кількість, ціна яких вказується в накладних документах на Товар, які оформляються кожну окрему партію товару".

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997г. № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку і шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного і бухгалтерська обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Крім того, в п.п. 11.1 Правил перевезень визначено, що товарно-транспорт накладні і шляхові листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезені вантажів. Також Правилами перевезень визначається порядок виписки товарно-матеріальні цінностей. Зокрема, п.п.11.5 Правил перевезень передбачено, що ТТН замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярі Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри ТТН підписом і при необхідності друком (штампом).

Також пп.11.7 Правил перевезень передбачено: перший екземпляр TTН залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієві (експедитору) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом, вантажоодержувача (у разі потреби - друком або штампом), передаються перевізнику.У свою чергу, перевізник для виконання розрахунків із замовником автотранспорту (за найнятий автомобіль) висилає останньому третій екземпляр.

Типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема типова форм; товарно-транспортної накладної, затверджені сумісним наказом Мінтрансу і Мінстата Україні "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля". Відповідно до п. 2 цього наказу застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Позивачем ні в судів першої ні апеляційної інстанції не надано ТТН для підтвердження факту перевезення товару з м. Дніпропетровська чи іншого місця до с. Мамаївці, Кіцманського району, Чернівецької області.

Як доказ реальності угоди позивачем надано копії фіскальних чеків. Проте в даних чеках не міститься інформація про походження нафтопродуктів. Дані чеки лише підтверджуються те, що АЗС "М Оіл" працювала в період з 06.02.2010 року по 01.01.2011 року.

Також потрібно відмітити що договір № 04/03/10 між сторонами було укладено 01.03.2010 року, в той час як копій фіскальних чеків подано з 06.02.2010 року.

Договір № 04/03/10 від 01.03.2010 року підписаний директором ПП "Пластполіторг" Донсковою О.П. (а.с. 12), проте згідно установчих документів та акту акт № 1044/23-4/36366323 від 24.05.2011 року директором являється Миронов Є.А.

В матеріалах справи міститься акт № 1044/23-4/36366323 від 24.05.2011 року про результати невиїзної документальної перевірки ПП "Пластполіторг" з питань дотримання вимог податкового законодавства України з питань податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ "Укрінвест-Сервіс" за березень 2010 року.

Проведеною документальною невиїзною перевіркою ПП "Пластполіторг" виявлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу вбачаються як такі, що мають ознаки "нікчемності" з ПП ОСОБА_4 в березні 2010 року.

Враховуючи вищенаведене операція купівлі-продажу за березень 2010 року ПП ОСОБА_4 у ПП "Пластполіторг" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Таким чином, угоди, укладені ПП ОСОБА_4 на придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП "Пластполіторг" мають протиправний характер. А такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту, ПП ОСОБА_4 в сумі 35685,00 грн. в березні 2010 року, згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного Кодексу є нікчемним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України основою недійсної правочину є недотримання у момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 і 6 статей 203 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно.

Відповідно до частин 1, 5 статей 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, які пов'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою зацікавленою особою.

Згідно із статтею 228 ЦК, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Слід відмітити, що Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч. 1 ст. 207 ГКУ) всі ті зобовязання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма повязує недійсність господарського зобовязання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

Згідно зі ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Тлумачення такої категорії як "суперечність інтересам держави і суспільства" міститься у Розясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними", зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження обєктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України "Про власність"), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, та як наслідок - застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

В процесі розгляду справи апеляційним судом встановлено, що взаємовідносини ПП ОСОБА_4 та ПП "Пластполіторг", згідно нібито укладеного правочину не мали реального характеру та виключно слугував підставою перенаправлення фінансових потоків.

Із наведених підстав судова колегія апеляційного суду погоджується з доводами податкового органу про протиправний характер спірного правочину, який по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави (внаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання і податкового кредиту по ПДВ), суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Як уже зазначалось вище за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та у разі його виконання хоча б однією стороною ст. 208 ГК України передбачає застосування судом конфіскаційних санкцій.

Судом першої інстанції всупереч вимогам частин 4 та 5 статті 11 КАС України, в яких установлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає не дослідив реальної мети укладених правочинів, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 198, ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Оскільки при вирішенні справи Чернівецький окружний адміністративний суд не дослідив усіх обставин справи та неправильно застосував норми матеріального права, то його постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіцманському районі задовольнити повністю.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Кіцманському районі про скасування рішення, - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Відмовити в задоволені адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Кіцманському районі про скасування рішення.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "06" лютого 2012 р.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.