Ухвала суду № 22143156, 01.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7110/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Романчук О.М., Пилипенко О.Є.

За участю секретаря судового засідання: Гуменюк С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.11р. у справі №2а-7110/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМАТРА-ЛТД»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення рішення

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «СУМАТРА-ЛТД»звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення з податку з доходів фізичних осіб від 05.05.11р. № 0000721710/21591206.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.11р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не враховано те, що підприємством не оподатковано додаткові матеріальні блага у вигляді безпідставного відшкодування працівникам підприємства вартості придбаних за рахунок підприємства продуктів харчування (кава, чай, цукор та ін.). Крім того, апелянт зазначив, що згідно наданих до перевірки авансових звітів за 4 квартал 2009 року та 2010 року податковим органом встановлено виплату доходів СГД - фізичним особам за надання ними послуг з проживання працівників підприємства при перебуванні їх у відрядженні, однак у наданих свідоцтвах про сплату єдиного податку, відсутні такі види діяльності, як здавання у найм приміщення.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, про проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «СУМАТРА-ЛТД»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.09р. по 31.12.10р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.09р. по 31.12.10р., що відображені у акті перевірки № 92/23-50/21591206 від 15.04.11р., ДПІ у Святошинському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.05.11р. №0000721710/21591206, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 63384,78 грн., у тому числі: 50707,20 грн. - основного платежу та 12676,80 грн. - штрафних санкцій.

Підставою для донарахування вказаної суми слугували висновки відповідача про порушення позивачем вимог п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, пп. «а» п. 17.1 с. 17, пп. «а», «б» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: підприємством не оподатковано додаткові матеріальні блага у вигляді безпідставного відшкодування працівникам підприємства вартості придбаних за рахунок підприємства продуктів харчування (кава, чай, цукор та ін.) та згідно наданих до перевірки авансових звітів за 4 квартал 2009 року та 2010 року податковим органом встановлено виплату доходів СГД - фізичним особам за надання ними послуг з проживання працівників підприємства при перебуванні їх у відрядженні, однак у наданих свідоцтвах про сплату єдиного податку, відсутні такі види діяльності, як послуги з оренди приміщень.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно не включено до складу загального місячного оподатковуваного доходу працівників підприємства, які перебували у відрядженні та працівників, які здійснювали закупівлю чаю, кави, печива та інших продуктів для потреб Товариства, оскільки грошові кошти, одержані такими працівниками не можуть розглядатися як дохід цих працівників, так, як вони були використані не на власні потреби, а на потреби підприємства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року N 889-IV(в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Закон N 889-IV), додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Згідно з пп. пп. «а», «г» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону N 889-IV, до складу загального місячного оподаткованого доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств, а також суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або витрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом.

Таким чином, додаткове благо повинно бути персоніфіковане пов'язане із конкретною фізичною особою платником податків, створювати певні вигоди для такої особи, надаватись її роботодавцем та виражатись у формі коштів, матеріальних чи нематеріальних цінностей, послуги чи інших видів доходу.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до наказів директора ТОВ "СУМАТРА-ЛТД" № 0110/2 від 10.01.09р. та №0104/3 від 04.01.10р. працівниками підприємства ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в період 2009 2010 роки були здійснені закупки чаю, кави, печива та інших продуктів харчування з метою організації та забезпечення умов для проведення робочих зустрічей, переговорів з контрагентами підприємства, нарад працівників департаментів та підрозділів підприємства тощо.

Тобто вказані витрати підприємства, були здійснені на представницькі цілі, пов'язані з діяльністю позивача, які підтверджуються відповідними авансовими звітами, фіскальними чеками, копії яких наявні в матеріалах справи (том № 2 додатків до справи).

Наведені документальні докази є достатніми для висновку про те, що такі витрати не є додатковим благом працівників позивача в розумінні наведеної норми Закону N 889-IV, оскільки працівники, виконуючи покладені на них функції з придбання для підприємства продуктів необхідних для обслуговування учасників переговорів не отримували додаткових соціально-матеріальних благ для себе ( тобто, персоніфікованих).

Представник апелянта не заперечив наявності таких документів при перевірці, як і не вказував не невідповідність таких документів вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні»від 16.07.1999р № 996-XIY щодо обов'язкових реквізитів з метою ідентифікації змісту та обсягу господарської операції, одиницю виміру господарської операції з придбання вказаних товарів, тощо.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати пов'язані із придбанням кави, чаю, печива та ін., були здійснені матеріально-відповідальними особами не в особистих потребах, а на потреби ТОВ «СУМАТРА-ЛТД», а відтак вони не можуть визначатися як додаткове благо та бути об'єктом оподаткування в розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Також, згідно висновків акту перевірки, на донарахування податку з доходів фізичних осіб згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення вплинуло порушення Закону № 996-XIY, що виразилось у виплаті позивачем коштів суб'єктам господарської діяльності фізичним особам за надання ними послуг з проживання працівникам Товариства при перебуванні їх у відрядженні.

Як вбачається з матеріалів, висновок податкового органу ґрунтується на тому, що компенсація витрат на проживання під час відрядження працівників підприємства повинна визначатися як додаткове матеріальне благо, надане позивачем цим працівникам, і оподатковуватись відповідно до Закону № 996-XIY. Такий висновок ДПІ мотивує тим, що СГД - фізичні особи, якими надавались послуги з проживання працівників підприємства при перебуванні їх у відрядженні, не визначили такий вид послуг як вид діяльності у наданих свідоцтвах про сплату єдиного податку.

Колегія суддів з вказаного приводу, зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що в період 2009 2010 роки на підставі наказів директора Товариства (томи №№ 3, 4 додатків до справи) працівники підприємста перебували у службових відрядженнях, про що вказують посвідчення про відрядження (томи №№ 3, 4 додатків до справи), в ході яких понесені витрати на проживання.

Згідно пп. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону N 889-IV, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно згідно з пунктом 9.10 ст. 9 цього Закону.

Отже, умовою оподаткування податком з доходів фізичних осіб коштів на відрядження є факт надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

Іншою підставою для оподаткування податком з доходів фізичних осіб витрат на відрядження може бути відсутність первинних документів на підтвердження таких витрат.

Так, відповідно до абз. 1, 6 п. 1.4 розділу Інструкції про службові відрядження в межах України та закордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України, за час перебування у відрядженні працівникові відшкодовуються витрати на оплату рахунків за проживання в готелях (мотелях) або наймання інших житлових приміщень лише за наявності документів (в оригіналі), що підтверджують вартість цих витрат, у вигляді рахунків готелів (мотелів) або інших суб'єктів, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти на відрядження підприємство видавало працівникам під звіт, а витрати, пов'язані із відрядженнями відображені в поданих працівниками авансових звітах разом із чеками, квитанціями, договорами подобової оренди (томи №№ 1, 2 матеріалів справи; том № 1 додатків до справи). Доказів надміру виплачених коштів для потреб відрядження суду не подано.

Доводи апелянта про те, що у свідоцтвах про сплату єдиного податку СГД - фізичних осіб (якими надавались послуги найму приміщень) , відсутні такі види діяльності, як послуги з оренди приміщень не можуть слугувати правовою підставою для висновку про заниження податку з доходів фізичних осіб позивачем, оскільки такі доводи не спростовують факт документального підтвердження вартості витрат з розміщення та проживання відрядженого працівника.

Інших доводів, які б вказували на порушення позивачем вимог пп. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону N 889-IV, податковий орган не наводить ні в акті перевірки, ні представник апелянта в судовому засіданні.

Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись субґєктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень (ст.2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого субґєкт владних повноважень зобовґязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення субґєкта вланих повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто у урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З наведених обставин та правових норм, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задовлення позову.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Державної податково інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.11р. у справі №2а-7110/11/2670 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.11р. у справі №2а-7110/11/2670 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Романчук О.М Пилипенко О. Є.