Ухвала суду № 22128661, 28.02.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2012 р. Справа № 94334/09 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Олендера І.Я.,

суддів Улицького В.З., Гулида Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2009 року в справі за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Профі-Експрес», Товариства з обмеженою відповідальністю «Профліга» про стягнення в дохід держави коштів за нікчемними правочинами,

В С Т А Н О В И В :

16 липня 2009 року Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Профі-Експрес», Товариства з обмеженою відповідальністю «Профліга» про визнання недійсними господарських зобовязань та стягнення в дохід держави коштів за нікчемними правочинами.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2009 року закрито провадження в даній справі в частині позовних вимог про визнання недійсними господарських зобовязань.

Позивач просив застосувати правові наслідки, передбачені ст. 208 ГК України та стягнути з ТзОВ «Профліга» на користь ТзОВ «Компанія Профі-Експрес», все одержане ним за господарським зобовязанням на суму 103957357,39 грн. та стягнути з ТзОВ «Компанія «Профі-Експрес», все одержане ним за господарським зобовязанням в дохід державного бюджету на суму 103957357,39 грн., оскільки укладені між відповідачами господарські зобовязання, укладені без мети настання реальних наслідків та з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2009 року позивачу в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановивши нікчемність укладених між відповідачами господарських зобовязань, дійшов до висновку, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого законом, ст. 250 ГК України строку застосування адміністративно-господарських санкцій.

Постанову суду першої інстанції оскаржив позивач Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова, яка в апеляційній скарзі ставить питання про її скасування та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд проведено в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Компанія «Профі-Експрес» включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість на підставі декларацій: за березень 2008 року в сумі 9146544,09 грн. з вартості газу природного, отриманого від ТзОВ «Профліга» на підставі видаткової накладної №РН-3-10005 від 10.03.2008р. на загальну суму 54879 264,53 грн. (в т.ч. ПДВ 9146544,09 грн.); за квітень 2008 року в сумі 4968406,20 грн. з вартості газу природного, отриманого від ТзОВ «Профліга» на підставі видаткової накладної №РН-4-28003 від 28.04.2008р. на загальну суму 29810437,22 грн. (в т.ч. ПДВ 4968406,20 грн.); за травень 2008 року в сумі 3211275,94 грн. з вартості газу природного, отриманого від ТзОВ «Профліга» на підставі видаткової накладної №РН-5-01011 від 01.05.2008р. на загальну суму 19267655,64 грн. (в т.ч. ПДВ 3211275,94 грн.).

Згідно вищезгаданих документів ТзОВ «Профліга» реалізувало ТзОВ «Компанія «Профі-Експрес» газ природний, а саме: в березні 2008 р. - 47332,561 т.куб.м. по ціні 966,20 грн./т.куб.м.; в квітні 2008р. - 24664,447 т.куб.м. по ціні 1007,20 грн./т.куб.м.; в травні 2008р. - 15174,728 т.куб.м. в сумі 1058,10 грн./т.куб.м. Оригінали вище перелічених первинних документів (податкові, видаткові накладні), згідно яких між відповідачами виникли господарські зобов'язання на загальну суму 103957357,39 грн., вилучено у відповідача згідно протоколу виїмки ГВПМ ДПІ у м. Львові від 31.03.2009р. та знаходяться в матеріалах кримінальної справи №141-2352 (а.с. 17).

Як вбачається з долученої до матеріалів справи копії акту ТзОВ «Компанія «Профі-Експрес» про нестачу документів від 11.03.2009р., укладений відповідачами «договір поставки природного газу з додатками» втрачено. В акті не зазначено будь-який реквізитів (номер, дата підписання) такого договору. В перелічених видаткових та податкових накладних «договір поставки природного газу» як підстава проведення господарської операції не вказується. Доказів укладення такого договору поставки відповідачами суду не надано. З урахуванням наведених обставин суд першої інстанції при вирішенні справи вірно виходив з того, що господарські зобов'язання між сторонами виникли на підставі вище перелічених видаткових накладних, а не договору.

Суд першої інстанції вірно вказав, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарські відносини між підприємствами повинні оформлятися відповідними первинними документами, які підтверджують їх вчинення, що є підставою для відображення їх змісту у бухгалтерському обліку платника.

Згідно долучених до матеріалів справи видаткових та податкових накладних ТОВ «Профліга» реалізувала ТОВ «Компанія «Профі-Експрес» товар (природний газ) на загальну суму 103957357,39 грн. Отже, для підтвердження дійсного проведення господарських операцій відповідачі повинні мати належні документи, що підтверджують походження товару, його набуття та реалізацію (в т.ч. договори, акти приймання-передачі товару, видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на посадових осіб, що підписують згадані первинні документи тощо).

В силу своїх фізичних властивостей природній газ транспортується трубопроводами та може зберігатися у газосховищах. Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» господарська діяльність по постачанню природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом, а також їх транспортуванню та розподілу підлягає обов'язковому ліцензуванню. З урахуванням цього відповідачі для здійснення господарської діяльності по постачанню природного газу повинні мати ліцензії.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що згідно листа Об'єднаного диспетчерського управління ДК «Укртрансгаз» №64-411/7 від 12.03.09р., інформації про діяльність на газовому ринку України протягом 2008 року по ТзОВ «Профліга», ТзОВ «Компанія «Профі-експрес» в ОДУ ДК «Укртрансгаз» не надходило.

Згідно листа Національної комісії з регулювання електроенергетики України №1729/08/17-09 від 17.03.09р. ТзОВ «Профліга» не отримувало ліцензій на право постачання природного газу.

При проведенні позивачем позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Компанія «Профі-Експрес», результати якої оформлено Актом №684/97/23-2/31730132 від 22.04.2009р., відповідач не надав органу ДПС доказів укладення договорів оренди газосховищ чи транспортування газу для зберігання та транспортування природного газу, довіреностей службових осіб на приймання та передачу газу. Відповідач не надав таких доказів і суду на спростування позовних вимог.

Як вбачається з вищезгаданого Акту перевірки, ТзОВ «Компанія «Профі-Експрес» у 2008 році мало один поточний банківський рахунок - №2600012792 в ЛФ ВАТ АБ «Укргазбанк». Згідно листа ЛФ ВАТ АБ «Укргазбанк» рух коштів по цьому рахунку за період, що перевірявся органом ДПС, не відбувався. Доказів проведення відповідачами розрахунків за поставлений природній газ на загальну суму 103957357,39 грн. як органу ДПС при проведенні перевірки, так і суду підчас розгляду справи відповідачами не надано.

Крім того, згідно ЦБД ДПА України ТОВ «Профліга» знаходиться в розшуку та з березня 2008 року не подає звітності; згідно бази даних АІС ОР та розрахунків комунального податку за період 01.01.2008 по 01.12.2008 року кількість працюючих на ТзОВ «Профліга» становила 4 особи; згідно листа від 10.02.2009 року № 769/26-51 ГВПМ ДПІ у м. Львові відносно посадових осіб ТзОВ «Профліга» порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 205 КК України («Фіктивне підприємництво»), ч. 3 ст. 212 КК України («Умисне ухилення від сплати податків»), ч. 1 ст. 209 КК України («Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом»).

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відповідачі не надали суду будь-яких доказів на спростування доводів позивача.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що фінансово-господарські операції між ТзОВ «Профліга» та ТзОВ «Компанія «Профі-Експрес» по поставці природного газу мають ознаки безтоварних. Такі операції спрямовані та мають наслідком отримання так званої «податкової вигоди», а саме - безпідставне завищення ТзОВ «Компанія «Профі-Експрес» суми податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 17326226,23 грн., а також безпідставне завищення валових витрат підприємства на суму 103957357,39 грн.

З огляду на це, правильний є висновок суду першої інстанції, що правочин відповідачів щодо поставки природного газу, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, є таким, що порушує публічний порядок. Статтею 228 ЦК встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (тобто недійсним в силу Закону, згідно п. 2 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України ( в редакції, чинній на час укладення спірних правочинів), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до ч.2 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, та як наслідок застосування конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обовязкове встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник. Без зясування наведених фактичних даних саме по собі порушення юридичною особою правил здійснення господарської діяльності та несплата податків і зборів не може бути підставою для висновку про укладення правочину, який порушує публічний порядок.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно вирішено спір та відмовлено в задоволенні позову з підстав пропущення встановленого ст. 250 ГК України строку застосування адміністративно-господарських санкцій.

Так, органи державної податкової служби, зазначені в абзаці 1 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, тому ДПІ в Шевченківському районі м. Львова вправі звернутися до адміністративного суду з зазначеним позовом.

Однак, разом з тим, відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України і тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 250 ГК України (в редакції на час спірних правовідносин) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки правочини, які оспорює податковий орган, укладені між відповідачами у березні травні 2008 року, а позов про застосування правових наслідків їх нікчемності до суду поданий 16 липня 2009 року, є підстави для відмови в його задоволенні в силу того, що річний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій з дня порушення правил здійснення господарської діяльності, сплив, а можливості його поновлення законодавством не передбачено.

Відтак, суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв обґрунтовану постанову про відмову в позові з підстав спливу строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2009 року в справі № 2а-4576/09/1370 без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий : Олендер І.Я.

Судді : Улицький В.З.

Гулид Р.М.