Ухвала суду № 22125968, 28.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7288/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"28" лютого 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом виробничо-комерційного приватного підприємства «Стимул-плюс»до Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2005 року Прокурор м. Ірпеня Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в м. Ірпені Київської області до виробничо-комерційного приватного підприємства «Стимул-плюс»про стягнення податкового боргу в сумі 18357,90 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14 червня 2005 року прийнято зустрічну позовну заяву ВКПП «Стимул-плюс»до ДПІ в м. Ірпені Київської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 21 травня 2002 року №341/23-6-30700369/4678, №342/23-6-30700369/4679 та від 24 травня 2002 року №341/23-6-307006369/4678, №342/23-6-30700369/4679 для спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11 листопада 2005 року, залишеним без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 січня 2006 року, у задоволенні первісного позову було відмовлено, а зустрічний позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2008 року ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 січня 2006 року було скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду рішення Господарського суду Київської області від 11 листопада 2005 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Листом від 19 травня 2010 року у відповідності до вимог абз. 3 п. 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення»Кодексу адміністративного судочинства України справу було надіслано до Київського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 28 травня 2010 року прийняв вказану справу до свого провадження.

Крім того, ухвалою від 19 серпня 2010 року розєднано у самостійні провадження позовні вимоги за первісним позовом та зустрічним позовом, а також замінено ДПІ в м. Ірпені Київської області її правонаступником Ірпінською обєднаною держаною податковою інспекцією Київської області.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2011 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не було порушено встановлені Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»строки зарахування виручки резидента на валютні рахунки, що, у свою чергу, виключає нарахування Позивачу пені за порушення термінів зарахування на рахунок підприємства виручки за зовнішньоекономічними контрактами. Крім того, суд акцентував увагу на порушення Відповідачем форми рішень, якими до субєкта господарювання застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Наголошує на неповному зясуванні судом всіх обставин справ. Стверджує, що Позивачем протиправно здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог з нерезидентом, оскільки це не передбачено положеннями Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Крім того, наполягає на необґрунтованості висновку суду першої інстанції щодо неправомірного нарахування Позивачу пені.

У судовому засіданні повноважний представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав.

Повноважний представник Позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Ірпені Київської області у грудні 2001 року проведено перевірку ВКПП «Стимул-плюс»з питань додержання вимог валютного законодавства за період з 01.03.2000 року по 28.12.2001 року. У ході перевірки податковим органом виявлено порушення Позивачем передбачених приписами Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року №15-93 порядку та строків декларування валютних цінностей, отриманих на підставі укладених Позивачем з нерезидентами України експортних контрактів. Вказані порушення зафіксовані в акті перевірки від 29 грудня 2001 року №360/4.

На підставі викладених у зазначеному акті перевірки висновків Відповідачем було винесено рішення про застосування та стягнення штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обовязкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства від 18 січня 2002 року № 24/231-30700369/217, яким до Позивача застосовано штраф в розмірі 2040,00 грн. та нараховано останньому пеню в розмірі 22452,83 грн. За результатами адміністративного оскарження вказаного рішення до ДПІ в м. Ірпені Київської області останнє було скасовано Відповідачем в частині нарахування пені у розмірі 6534,26 грн. та прийнято податкові повідомлення від 22 березня 2002 року №0000972310/1 та №0000052310/1, яким Позивачу нараховано пеню в розмірі 15918,57 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2 040,00 грн.

Не погоджуючись в вказаним рішенням Відповідача, Позивач оскаржив його до ДПА в Київській області, яке, за результатами розгляду скарги ВКПП «Стимул-плюс»залишила без змін податкове повідомлення від 22 березня 2002 року №0000972310/1 та скасувала в частині податкове повідомлення №0000052310/1 щодо застосування до Позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1700,00 грн. та прийняла податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2002 року № 341/23-6-30700369/4678, яким нараховано пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 15918,57 грн., та №342/23-6-30700369/4679, яким визначено суму податкового зобовязання про застосування штрафу за порушення порядку декларування валютних цінностей та майна в розмірі 340,00 грн. За результатами оскарження до ДПА України вказані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

Крім того, судом встановлено, що рішенням ДПА в Київській області від 19 квітня 2002 року №3087/10/25-146/51 було доручено ДПІ в м. Ірпені Київської області провести додаткову перевірку ВКПП «Стимул-плюс». На виконання вказаного доручення Відповідачем було проведено додаткову перевірку Позивача, висновки якої викладені в акті від 08 травня 2002 року №154. У вказаному акті зафіксовано порушення ВКПП «Стимул-плюс»передбачених приписами Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року №15-93 порядку та строків декларування валютних цінностей, отриманих на підставі ще одного укладеного Позивачем зовнішньоекономічного контракту, який не було досліджено при проведенні попередньої перевірки. На підставі викладеного в акті перевірки, податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 24 травня 2002 року №341/23-6-30700369/4678 та №342/23-6-30700369/4679, якими до Позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1817,53 грн. та 340,00 грн. відповідно.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Позивач звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у березні-квітні 2000 року Позивачем укладено з фірмою «KIPOS trgovina in storitve d.o.o»(Словенія) зовнішньоекономічні контракти від 06 березня 2010 року №2, від 27 березня 2000 року №4 та від 17 квітня 2000 року №6, згідно яких ВКПП «Стимул-плюс»здійснює експорт лісопереробної продукції на користь іноземного субєкта господарської діяльності, вартість якої складає 5234,40, 3624,60 та 4135,60 німецьких марок відповідно. У звязку з виявленими відхиленнями від умов договорів щодо якості та геометричної форми продукції вартість товарів за вказаними контрактами було зменшено на 2727,06, 744,00 та 177,5 німецьких марок відповідно. 17 та 26 квітня 2000 року, а також 29 червня 2000 року Позивачем та фірмою «KIPOS trgovina in storitve d.o.o»(Словенія) було підписано додатки до вищевказаних контрактів, відповідно до яких вартість лісопереробної продукції зменшено на загальну суму 3648,56 німецьких марок та складає 9346,04 німецьких марок.

На підставі вищенаведеного, суд, здійснивши системний аналіз приписів ст. 50 Конвенції ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів»від 11 квітня 1980 року, ст. ст. 2, 6, 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», положень ст. ст. 224, 228, 234, 235 Цивільного кодексу Української РСР, затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних звязків і торгівлі України від 05 жовтня 1995 року №75 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), дійшов до обґрунтованого висновку про те, що зменшення ціни товару шляхом визнання рекламації іноземного субєкта господарювання та відповідно зменшення ціни зовнішньоекономічного контракту відповідає приписам вищенаведених нормативно-правових актів. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо того, що зменшення ціни зовнішньоекономічного контракту виключає отримання субєктом господарювання резидентом України коштів за укладеними контрактами у повному розмірі, а тому позиція податкового органу щодо порушення Позивачем термінів зарахування виручку на рахунок резидента є необґрунтованою.

Крім того, судом також було встановлено, що у січні 2001 року Позивачем укладено з фабрикою «BIRAC»-Zvornik ZDP (Республіка Боснія і Герцоговина) зовнішньоекономічний контракт від 17 січня 2001 року №15, згідно якого нерезидент зобовязується поставити на користь ВКПП «Стимул-плюс»глинозем. Вартість імпортованої продукції згідно специфікації №1 складає 9400,00 німецьких марок. У березні 2001 року Позивачем укладено з фабрикою «BIRAC»-Zvornik ZDP (Республіка Боснія і Герцоговина) контракт від 21 березня 2001 року №21, за умовами якого Позивач поставляє нерезиденту калій хлористий. Вартість експортованої продукції становила 10810,80 німецьких марок. При цьому валютна виручка за експортований товар у розмір 8930,55 німецьких марок надійшла на рахунок Позивача 10 липня 2001 року.

Судом вірно встановлено, що за результатами господарських відносин з фабрикою «BIRAC»-Zvornik ZDP (Республіка Боснія і Герцоговина) у Позивача виникла кредиторська заборгованість за контрактом № 15 від 17 січня 2001 року в сумі 1880,25 німецьких марок, яка була погашена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за рахунок дебіторської заборгованості за контрактом від 21 березня 2001 року №21.

При цьому, здійснивши аналіз приписів ряду нормативно-правових актів, а саме ст. ст. 216, 217 ЦК УРСР, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»та Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»від 19 лютого 1993 року №15-93, суд першої інстанції правильно визначив, що останні не містять заборони щодо припинення зобовязань за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги. На підставі наведеного обґрунтованим вбачається висновок суду першої інстанції про те, що відсутність з боку Позивача порушення приписів ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»виключає нарахування Позивачу пені за порушення термінів зарахування на рахунок резидента виручки в іноземній валюті за контрактами від 06.03.2000 року №2, від 27.03.2000 року №4, від 17.04.2000 року №6 та від 21.03.2001 року №21 та застосування до останнього фінансових санкцій за порушення порядку декларування валютних цінностей, що знаходяться за межами України.

Крім того, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за своєю природою пеня за порушення вимог валютного законодавства не належить до категорії податкових зобовязань, з огляду на наступне.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-III (далі Закон №2181). Як вбачається з вищенаведеної преамбули вказаного Закону, останній не регулює правовідносини у сфері застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення термінів розрахунків при виконанні зовнішньоекономічних контрактів.

Приписами п. 1.2 ст. 1 Закону №2181 податкове зобовязання визначається як зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Пунктом 1.9 вказаної статті надано визначення податкового повідомлення як письмового повідомлення контролюючого органу про обовязок податника податків сплатити суму податкового зобовязання, визначений контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення як форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обовязків зі сплати податків і зборів (обовязкових платежів), вичерпний перелік яких наведено у ст. ст. 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин. При цьому вищенаведені приписи Закону України «Про систему оподаткування»не визначають пеню як податок або збір (обовязків платіж), а тому, на думку суду апеляційної інстанції, обовязок Позивача зі сплати пені за порушення норм Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»не належить до категорії податкового зобовязання або податкового боргу. Враховуючи викладене, судова колегія погойдується з висновками суду першої інстанції про порушення податковим органом чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства шляхом визначення у податкових повідомленнях-рішеннях податкового зобовязання зі сплати пені за порушення термінів, визначених ст. ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на неправильність оформлення Відповідачем податкових рішень, що є порушенням Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 04 жовтня 1999 року №542.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У звязку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом виробничо-комерційного приватного підприємства «Стимул-плюс»до Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст. ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В. Шурко О.І.