Ухвала суду № 22125942, 01.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2033/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіКостюк Л.О.;

суддів:Бужак Н.П., Троян Н.М.;

за участю секретаря:Співак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкове повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2011 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкове повідомлення рішення. Свої вимоги мотивує тим, що оскаржуване податкове повідомлення рішення від 19.04.2011 року № 0000072353 прийнято Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області в порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та нечинним податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 19 квітня 2011 року № 0000072353.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задоволюючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не встановлено жодного порушення вимог чинного законодавства, яке б позбавило позивача права на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, а отже, Відкрите акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» правомірно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість за червень, липень, грудень 2009 року та січень 2010 року та правомірно заявлено таку суму до відшкодування з бюджету.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, Відкрите акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»зареєстроване Миронівською районною державною адміністрацією Київської області 13 червня 1996 року.

На податковому обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області перебуває з 19 червня 1997 року. Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 20.06.1997р. № 13933528, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 009517710155.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області відповідно до наказу від 01.04.2011р. № 209 проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» код ЄДРПОУ 23619147 за 2009- 2010 рік, за результатами якої складено акт 171/23-011/00951770 від 05.04.2011року.

Відповідно до висновків Акту перевірки відповідачем встановлено, що ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» в порушення пункту 1.7, пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1, підпункту 7.2.3, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5, пункту 7.4, підпункту 7.7.1, пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, а також частини 1 статті 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 ЦК України) завищено суму податкового кредиту за червень 2009 року в сумі 105048,03 грн., в результаті чого підприємством було завищено суму бюджетного відшкодування за липень 2009 року в сумі 105048,03 грн., за листопад 2009 року в сумі 16966,35 грн. в результаті чого підприємством було завищено суму бюджетного відшкодування за грудень 2009 року в сумі 16966,35 грн., за грудень 2009 року в сумі 10010,67 грн. в результаті чого підприємством було завищено суму бюджетного відшкодування за січень 2010 року в сумі 10010,67 грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.04.2011 року № 0000072353 про зменшення бюджетного відшкодування в розмірі 132025,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 99019,00 грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини, що виникли у звязку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту врегульовано Законом України «Про податок на додану вартість»вiд 03.04.1997 року № 168/97-ВР в редакції, чинній на час здійснення господарських операцій.

Вказаний вище Закон, відповідно до преамбули, визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Платником податку на додану вартість згідно з пунктом 2.1 статті 2 Закон України вiд 03.04.1997р.№ 168/97-ВР є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієїстатті. З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» укладено ряд угод, згідно яких позивач придбав у ТОВ «Судносервіс» насіння соняшника. Транспортування придбаного товару проводилось ТОВ «Судносервіс» за його рахунок.

Так, субєкт господарювання ТО «Судносервіс» поставив ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» продукцію на загальну суму 1165211,05 грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 194201,85 грн. та виписав податкові накладні на загальну суму 1165211,05 грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 194201,85 грн.

В рахунок оплати отриманого товару ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» перерахував на користь ТОВ «Судносервіс»грошові кошти в розмірі 1165211,05 грн., в тому числі податок на додану вартість в розмірі 194201,85 грн., що підтверджується банківськими виписками та виписками з системи «Клієнт-Банк», копії яких знаходяться в матеріалах справи.

На підставі зазначених первинних документів позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»вiд 16.07.1999р.№ 996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерськогообліку.

Частиною 1 статті 9 вказаного вище Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені обліковідокументи.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України вiд 03.04.1997р. № 168/97-ВР платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідачем не заперечується той факт, що первинні документи позивача містять всі обовязкові реквізити як того вимагає законодавство.

Так, як встановлено в ході перевірки та не заперечується позивачем, фактично у періоді, що перевірявся, ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»займалось, зокрема, переробкою насіння соняшника з послідуючим виробництвом рослинної олії та жирів.

На підтвердження використання в господарській діяльності придбаного товару та реальності господарських операцій позивач надав в матеріали справи наступні документи:

- накладні на відпуск зерна (соняшника) в переробку: № 511 від 30.05.2009р., № 1052 від 29.10.2009р., № 1171 від 30.11.2009р., № 179 від 22.12.2010р., № 1286 від 31.12.2009р., № 104 від 31.01.2010р.

- виробничий звіт по переробці соняшника за травень, листопад, грудень 2009 року та січень, жовтень, грудень 2010 року.

З аналізу наведеного, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про реальність господарських операцій між ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Судносервіс», а придбаний товар був безпосередньо використаний позивачем у межах своєї господарської діяльності, що не заперечувалось відповідачем.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України вiд 03.04.1997р. № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом першої інстанції та зазначено в акті перевірки від 04.11.2010 року № 8509/23-200/23619147, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ «Судносервіс» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів.

Відповідачем не надано доказів, а судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів не встановлено, що постачальник позивача ТОВ «Судносервіс» здійснюючи поставку товару та виписуючи позивачу податкові накладні, допустив порушення податкового законодавства.

Підставою для висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та неправомірне відшкодування з бюджету відповідач визначив відсутність надмірної сплати податку на додану вартість по ланцюгу постачання, а саме контрагентами ТОВ «Судносервіс».

Будь-яких доказів на підтвердження несплати до бюджету сум податку на додану вартість контрагентами ТОВ «Судносервіс»- відповідачем до суду першої інстанції не надано.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а відповідальною за сплату податку на додану вартість до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Тобто, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Чинне законодавство, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обовязку платника податку перевіряти дотримання правил оподаткування його контрагентами чи іншими постачальниками товару по ланцюгу постачання.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України вiд 03.04.1997р. № 168/97-ВР податковий кредит- це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України вiд 03.04.1997р. № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Також судом першої інстанції встановлено та не заперечувалося сторонами, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за червень, липень, грудень 2009 року та січень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суму податку на додану вартість у розмірі 194201,85 грн. на підставі податкових накладних, виписаних субєктом господарської діяльності ТОВ «Судносервіс» та сплачену ним, в звязку з придбанням товарів.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України вiд 03.04.1997р. № 168/97-ВР є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України вiд 03.04.1997р. № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону).

Податкові накладні, які надавались позивачем для перевірки, містять всі данні стосовно змісту операції з поставки товару, як це вимагає припис підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від20.07.2010р. № 1112/11/13-10 «…виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України)».

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин 1 та 4 статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За визначенням статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 208 цього Кодексу якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. Затаких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Длязастосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину зметою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав для визнання нікчемними угод, укладених між «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Судносервіс», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, відповідачем не доведено наявності доказів притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності посадових осіб або субєкта господарювання ТОВ «Судносервіс»за податкові правопорушення при декларуванні або оплаті ПДВ за 2009-2010 рік.

У звязку з чим, твердження відповідача про «фіктивність»контрагента позивача за відсутності доказів такої «фіктивності»суд вважає безпідставним та необґрунтованим.

За визначенням пункту 1.8 статті 1 Закону України вiд 03.04.1997р. № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України вiд 03.04.1997р.№ 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпункт 7.7.2 зазначеного пункту передбачає, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому, виходячи зі змісту наведених правових норм, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам, а Закон України «Про податок на додану вартість» не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування, чи несплати іншими третіми особами.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних угод або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом. Факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган не доведе: що платник податку діяв без належної обачності та обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або, що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару податок на додану вартість до державного бюджету не сплачується, покупець вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто без участі покупця податкова вигода не може бути одержана; або, що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що відповідачем не встановлено жодного порушення вимог чинного законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, а отже ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за червень, липень, грудень 2009 року та січень 2010 року та правомірно заявлено таку суму до відшкодування з бюджету.

Таким чином, висновки ДПІ у Миронівському районі Київської області про порушення ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»документально та нормативно не підтверджуються, а тому визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 132025,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо того, що встановлено відсутність порушень норм Закону України «Про податок на додану вартість» з боку ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та неправомірність визначення відповідачем податкового зобовязання з податку на додану вартість, застосування штрафних санкцій відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у розмірі 99019,00 грн. є також протиправним.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим ухвалене судом на підставі повного та всебічного зясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 06 березня 2012 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П. Троян Н.М.