Ухвала суду № 22125698, 21.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7451/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

суддів:

при секретарі: Федорової Г.Г.,

Данилової М.В., Ключковича В.Ю.,

Петриченко Ю.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2011 року по справі за адміністративним позовом Українського союзу обєднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року Український союз обєднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач), в якому просив визнати скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 19.11.2010 року № 0032861530/0, яким позивача зобовязано сплатити штраф у розмірі 20 % за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобовязання з земельного податку в сумі 7425,45 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2011 року адміністративний позов Українського союзу обєднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 19.11.2010 року № 0032861530/0 про нарахування Українському союзу обєднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення штрафних санкцій за несвоєчасну сплату земельного податку в сумі 7425,45 грн.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не зявилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.06.2009 року, службовими особами ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було проведено перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобовязань за період з 30.01.2008 року по 30.06.2009 року, якою було встановлено порушення позивачем строків сплати узгоджених сум зобовязань по земельному податку, передбачених п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт від 30.06.2009 року № 568/15-30/00017437, на підставі якого останнім прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.09.2009 року № 0017001530/0 та № 0017011530/0.

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач розпочав процедуру їх адміністративного оскарження.

За результатами розгляду скарги позивача відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.08.2009 року № 0016991530/00.

За рахунок поточних платежів позивача, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва погасила нараховані штрафні санкції.

04 листопада 2010 року службовими особами ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було проведено перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобовязань за період з 01.09.2009 року по 04.11.2010 року, якою було встановлено порушення позивачем строків сплати узгоджених сум зобовязань по земельному податку, передбачених п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт від 04.11.2010 року №1684/15-30/00017437, на підставі якого останнім прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2010 року № 0032861530/0, яким позивача було зобовязано сплатити штраф у розмірі 20 % в сумі 7425,45 грн..

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

За результатами розгляду скарги позивача ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було прийнято рішення від 04.02.2011 року № 1584/10/25-011, яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 19.11.2010 року № 0032861530/0 було залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

За результатами розгляду скарги позивача ДПА у м. Києві було прийнято рішення від 12.04.2011 року № 3911/10/25-214, яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 19.11.2010 року №0032861530/0 було залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

За результатами розгляду повторної скарги позивача ДПА України було прийнято рішення від 13.05.2011 року № 8897/6/25-0215, яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 19.11.2010 року №0032861530/0 та рішення ДПА у м. Києві від 12.04.2011 року № 3911/10/25-214 залишені без змін, а скарга позивача без задоволення.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначаються спеціальним законом Законом України «Про плату за землю»№ 2535-ХІІ від 03.07.1992 року (тут і далі по тексту ухвали - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 2535-ХІІ).

Відповідно до ст. 2 Закону № 2535-ХІІ, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди (ст. 5 Закону № 2535-ХІІ).

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Згідно ст. 1 Закон № 2535-ХІІ, податок це обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками, ставка податку - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

За правилами ст. 13 Закону № 2535-ХІІ, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, що знаходиться в державній або комунальній власності, - договір оренди даної земельної ділянки. Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (окрім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку і орендної плати щорічно станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби по місцезнаходженню земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбиттям річної суми рівними частинами по місяцях. Надання такої декларації звільняє від обов'язку подачі щомісячних декларацій (ч.1 ст.14 Закону).

Податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі по тексту ухвали - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 2181-ІІІ), податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації; якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації (пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ).

Згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1 - 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Так, колегією суддів встановлено, що причиною для нарахування позивачу штрафних санкцій стало те, що платіжне доручення № 189 від 25.06.2008 року про сплату земельного податку на суму 3054,95 грн. на розрахунковий рахунок державного казначейства не надходило.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до Державного казначейства у м. Києві було перераховано кошти за платіжним дорученням № 189 від 25.06.2008 року, у розмірі 3054,95 грн. призначення платежу «Податок на землю в червні 2008 року», яке прийнято обслуговуючим банком 25.06.2008 року (а.с. 12).

При цьому, з листа ПАТ ВТБ Банку від 09.08.2010 року № 1398/110-08-2 вбачається, що платіжне доручення № 189 від 25.06.2008 року не було проведено з провини працівників банку, про що позивач повідомив відповідача листом від 16.08.2010 року № 01/1-102 та просив розрахувати штрафні санкції за непроведення платіжного доручення № 189 від 25.06.2008 року по сплаті податку за землю на суму 3054,95 грн.

Відповідно до пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181-ІІІ, за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Визначальним у змісті даної норми є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. Отже, якщо неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить ви висновку про відсутність з боку позивача порушення щодо перерахування до бюджету податкових зобов'язань у строк, встановлений законом, та у сумах, самостійно узгоджених у відповідній податковій звітності.

Що стосується погашення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва нарахованих у 2008-2009 роках штрафних санкцій за рахунок поточних платежів позивача колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7.7. ст. 7 Закону № 2181-ІІІ визначена рівність бюджетних інтересів. Так, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

При цьому, Законом № 2181-ІІІ визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед визначених законом заходів не вбачається зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, тому у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що грошові кошти були зараховані ним в рахунок існуючої заборгованості позивача, а тому суд першої інстанції мав відмовити в задоволені адміністративного позову, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в платіжних дорученнях позивача чітко вказано призначення платежу, які не можуть бути змінені рішенням отримувача коштів.

Недотримання платником податку порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, не наділяє податковий орган повноваженнями щодо зміни призначення платежу, визначеного платником податку.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), надходження яких контролюється органами державної податкової служби і які передбачені бюджетною класифікацією України за доходами до Державного бюджету України, місцевих бюджетів та державних цільових фондів, надходжень на погашення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками, а також сум штрафних (фінансових) санкцій та пені, що застосовуються до платників податків відповідно до чинного законодавства (далі - платежі до бюджету) встановлюється Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 року № 276, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.2005 року № 843/11123(далі - Інструкція).

Згідно п. 1.4 Інструкції, облік, контроль і складання звітності щодо платежів, які надходять до бюджету, здійснюється органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС), що забезпечує єдиний технологічний процес уведення, контролю інформації обробки документів.

Податковий борг платника податків, зборів (обов'язкових платежів) обліковується в картках особових рахунків, що ведуться підрозділом адміністрування облікових показників та звітності органу державної податкової служби у порядку, визначеному цією Інструкцією (п. 11.1 Інструкції).

Відповідно до п. 11.2 Інструкції, для контролю за погашенням податкового боргу та застосуванням передбачених нормативно-правовими актами заходів з його ліквідації за запитами підрозділів органу державної податкової служби підрозділом адміністрування облікових показників та звітності формуються відомості про платників, що мають податковий борг.

На суми податкового боргу підрозділом забезпечення податкових зобов'язань органами державної податкової служби формуються податкові вимоги за формою та в порядку, затвердженими наказом ДПА України від 03.07.2001 року № 266 «Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.07.2001 року за № 595/5786 (із змінами). Податкові вимоги формуються засобами програмного забезпечення на підставі облікових даних карток особових рахунків платників податків та реєструються у реєстрі виданих податкових вимог за кожним боржником окремо (п. 11.3 Інструкції).

Таким чином, в порушення вимог ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідач вийшов за межі своїх повноважень, безпідставно змінив призначення платежу та зарахував грошові кошти, що надійшли згідно вказаних вище платіжних доручень в рахунок погашення заборгованості.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було надано доказів направлення на адресу позивача податкових вимог. Отже, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2011 року не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2011 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Данилова М. В. Ключкович В.Ю.