Ухвала суду № 22125681, 16.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3219/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"16" лютого 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Федотова І.В.,

суддів Бабенка К.А. та Мельничука В.П.,

при секретарі Конюшенко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІ ТРАНС»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2010 р. №0009432308/0, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІ ТРАНС»(далі позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2010 р. №0009432308/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена із порушенням норм процесуального та матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони які прибули в судове засідання, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та як свідчать матеріали справи, відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Білдстрой»(далі контрагент або ТОВ «Білдстрой») за 2009 рік. Під час проведення перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем п.п.5.3.3. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке, на думку податкового органу, виникло за результатами взаємовідносин з ТОВ «Білдстрой», щодо якого 16.11.2010 року до ЄДР внесено запис №15541170009002076 про припинення державної реєстрації. Окрім цього, податковим органом зроблено висновок, що угода, укладена між позивачем та його контрагентом не була спрямована на настання реальних наслідків, оскільки у відповідності до пояснень директора ТОВ «Білдстрой»- ОСОБА_2, він не має відношення до його підприємницької діяльності.

За результатами вказаної перевірки було складено акт від 22.12.2010 року №4625/23-08/32244367, на підставі висновків якого податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.12.2010 року №0009432308/0 та визначено позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ «Білдстрой» укладено договір №15/10від 15.01.2009 року про надання послуг.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, контрагентом було виконано зобовязання за вказаним договором, про що свідчать акти виконаних робіт, податкові накладні та виписки по рахунках (в матеріалах справи).

Так, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (надалі ГК України), який набрав чинності 01.01.2004р., господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Між тим, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР, чинного станом на момент виникнення правовідносин, (далі - Закон № 334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР), чинного станом на момент виникнення правовідносин, встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобовязань.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, чинному на момент виникнення правовідносин, (далі Порядок) визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що податкова накладна вважається дійсною, якщо виписана від імені юридичної особи платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом першої інстанції, у позивача наявні документи, що підтверджують перерахування коштів, накладні, акти приймання робіт, що підтверджують виконання сторонами, укладеного між ними договору.

В свою чергу, ТОВ «Білдстрой»на час виникнення спірних правовідносин перебувало в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, а також знаходилося на податковому обліку в податковій інспекції та мало статус платника податку на додану вартість.

Крім того, записи про припинення юридичної особи - ТОВ «Білдстрой»внесено лише 16.11.2010 року, тобто після сплину більше року з моменту здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентом.

Крім того, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтв платника податку на додану вартість, сплату до бюджету податків, ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів, а також здійснювати перевірку повноважень керівників контрагентів на підпис первинних документів, податкових накладних та ідентифікацію їх підписів.

Зазначена позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду, викладеною в ухвалі від 08 листопада 2011 року № К/9991/37163/11.

Окрім цього, як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно із п.п.5.3.3 п.5.3. ст.5 № 334/94-ВР, не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.

Для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

У разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість.»

Відповідно до п.п.5.1.5 п.5.1 ст.5 № 334/94-ВР звільняються від оподаткування цим податком операції з поставки послуг з перевезення пасажирів, їхнього багажу, вантажів та міжнародних відправлень під митним режимом транзиту територією України.

Згідно із п.п.7.4.2. п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

В акті перевірки відповідач зазначає, що позивачем вірно застосовані п.п.7.4.2 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»з урахуванням положень п.5.15. ст.5 цього ж Закону. Тому, сума податку на додану вартість сплачена у складі витрат на придбання послуг у ТОВ «Білдстрой»у відповідності до п.п.5.3.3. п.5.3. ст.5 № 334/94-ВР, що свідчить про відсутність порушень відповідного пункту закону.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Бабенко К.А Мельничук В.П.