Ухвала суду № 22125508, 28.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № № 2а-8430/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"28" лютого 2012 р. м. Київ

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М. Грибан І.О. при секретарі: Лелюх М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2011 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю «Вітапласт-Компані»про стягнення коштів, В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вітапласт-Компані»про стягнення до Державного бюджету України коштів у сумі 115000,00 грн. як таких, що отримані відповідачем за нікчемною угодою.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необєктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Вітапласт-Компані»є юридичною особою, що зареєстрована 24.11.2005 р. Вишгородською РДА Київської області та як платник податків перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області з 29.11.2005 р.

Основними видами діяльності відповідача за КВЕД є: оптова торгівля фармацевтичними товарами; виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів; роздрібна торгівля медичними та ортопедичними товарами тощо.

У листопаді 2009 року посадовими особами позивача проведено планову виїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 29.11.2005 р. по 30.06.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 29.11.2005 р. по 30.06.2009 р. (акт перевірки від 16.11.2009 року № 1358/23-2/33921922).

Перевіркою встановлено, що у вересні 2006 року між відповідачем (замовник) і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (виконавець) укладено договір від 20.09.2006 р. № 4 про надання консультаційних послуг та стимулювання збуту продукції і Додаткову угоду від 30.04.2007 р. № 1 до договору № 4, згідно з якими виконавець зобов'язувався надати відповідачу послуги консультування з питань комерційної діяльності на 2007 рік та стимулювання збуту продукції. Згідно з договором виконавець зобов'язувався провести роботи визначені предметом договору та надати результати протягом 15 днів з моменту підписання Договору.

Впродовж періоду, що перевірявся, відповідач в оплату за надані консультаційні послуги сплатив ОСОБА_3 кошти в сумі 115000,00 грн. без ПДВ.

За результатами перевірки позивач дійшов висновку, що договір від 20.09.2006 р. № 4 про надання консультаційних послуг, укладений між відповідачем та ОСОБА_3 є нікчемним, оскільки, на думку ревізорів-інспекторів податкової служби, укладенням цього правочину його учасники порушили встановлений публічний порядок. За твердженням податкового органу, при укладенні договору його учасники не переслідували мети - отримання консультаційних послуг, а ними переслідувалась інша ціль - зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість з метою ухилення від сплати податків. Таким чином, як стверджує позивач, вказаний договір укладено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а тому він просив суд стягнути з відповідача до Державного бюджету України вартість отриманого за нікчемною угодою - договором від 20.09.2006 р. № 4.

Київський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом частини 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

В свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Частиною 1 статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, звернення з позовом 15.10.2010 року з вимогою про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності внаслідок укладання договору № 4 від 20.09.2006 р. про надання консультаційних послуг та стимулювання збуту продукції, здійснено поза межами строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, щопозивачем не надано належних та допустимих доказів,які свідчили б про те, що зміст зазначеного договору, не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених зобовязань.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області відмовити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді: