Постанова № 22125321, 16.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-9540/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції:Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"16" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бабенка К.А.

Мельничука В.П.

За участю секретаря: Корженкової І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт»до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач -Закрите акціонерне товариство «Авіакомпанія «Аеросвіт» звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.03.2010 року № 0009532310/0, від 06.04.2010 року № 0009532310/1, від 24.06.2010 року № 0009532310/2, за якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 1272408,36 гривень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, просив постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з 12.02.2010 року по 24.02.2010 року посадовими особами Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено позапланову виїзну перевірку Закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт» з питань достовірності нарахування ним суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад місяць 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась в період за жовтень місяць 2009 року та за грудень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період за листопад місяць 2009 року, про що складено Акт від 02.03.2010 року № 148/23-1/20048090.

Не погоджуючись із висновками зазначеного Акту перевірки, позивач звернувся до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області із запереченням від 05.03.2010 року № 1-1-03/101 та просив відповідача переглянути висновки Акту перевірки.

За наслідками розгляду заперечення позивача, Бориспільською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області 10.03.2010 року надано відповідь за № 2360/23-1/2004890, якою позивача повідомлено, що підстав для перегляду висновків Акту перевірки немає.

Так, зазначеним Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем положень підпунктів 7.2.4 та 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що виявилось у завищенні позивачем суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню в загальному розмірі -1272483,07 грн., зокрема, за листопад місяць 2009 року - 724939,78 грн. та грудень місяць 2009 року - 547543,29 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.03.2010 року № 0009532310/0, яким згідно з підпунктами «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1272483,07 грн. за листопад та грудень місяць 2009 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області, Державної податкової адміністрації у Київській області та до Державної податкової адміністрації України.

За наслідками адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення, рішенням Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 06.04.2010 року № 2592/10/23-1/20048090 скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.03.2010 року № 0009532310/0 у частині зменшення бюджетного відшкодування за грудень місяць 2009 року на суму 74,71 грн., в іншій частині рішення залишено без змін. Відповідно, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2010 року № 0009532310/1, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1272408,36 грн.

В подальшому за результатами адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації в Київській області та Державної податкової адміністрації України скарги позивача залишені без задоволення, а рішення відповідача без змін, про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.06.2010 року № 0009532310/2.

Позивач вважає, що податковим органом неправомірно прийняті вищезазначені податкові повідомлення-рішення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивачем при формуванні податкового кредиту за листопад та грудень місяці 2009 року було включено до його складу суми податку, зазначені у податкових накладних, які складені у попередніх податкових періодах (2007, 2008 роки). Водночас, як зазначено відповідачем, доказів щодо несвоєчасного отримання цих податкових накладних перевіряючим надано не було.

Крім того, одночасно з поданням декларацій по податку на додану вартість позивачем не було подано до податкового органу скарги на контрагентів постачальників щодо відмови у наданні податкових накладних, а відтак, позивачем, в порушення вимог чинного законодавства, віднесено суми податку на додану вартість до податкового кредиту у періоді, що відмінний від періоду складання таких податкових накладних.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Як вбачається з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього ж Законувизначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Отже, відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР,податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Колегія суддів звертає увагу на те, що під час проведення перевірки позивача з питань достовірності нарахування ним суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад та грудень місяці 2009 року податковому органу не було надано податкових накладних по господарським операціям, за якими позивач формував податковий кредит.

Як зазначено позивачем, податкові накладні від контрагентів ними було отримано у грудні місяці 2009 року, січні, лютому та березні місяцях 2010 року.

Разом із тим, перевірку позивача було проведено у період з 12.02.2010 року по 24.02.2010 року та на підтвердження правомірності формування податкового кредиту вищезазначених накладних перевіряючим надано не було, клопотання в суді першої інстанції позивачем не заявлялось, дані податкові накладні не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а тому колегія суддів ставить під сумнів наявність вищевказаних податкових накладних у позивача на момент проведення перевірки.

Крім того, не отримавши податкову накладну, але оплативши товари (послуги) та отримавши їх, позивач мав право до податкової декларації за звітний період подати заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Позивач наданим йому правом не скористався.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем право на бюджетне відшкодування ПДВ за листопад та грудень місяці 2009 року по податковим накладним, виписаним за 2007-2008 роки, підтвержено не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.03.2010 року № 0009532310/0, яким позивачу, з урахуванням податкового повідомлення-рішення від 06.04.2010 року № 0009532310/1, зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад та грудень місяці 2009 року на 1272483,07 гривень. Підстав для скасування податкових повідомлень-рішень колегією суддів не вбачається.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 202, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року скасувати, ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бабенко К.А

Мельничук В.П.