Постанова № 22124001, 21.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-14310/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Романчук О.М

ПОСТАНОВА

Іменем України

"21" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Пилипенко О.Є.,

при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Авантис» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Авантис»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішеннявід 16.09.2010 року № 0006882309/0, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Авантис»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 16.09.2010 року № 0006882309/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач по справі подали апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які зявилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку Приватного підприємства «Авантис» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з TOB «Онікс союз»за березень, квітень 2010 року та з ПП «Нафтогазбуд-центр»за квітень 2010 року, про що складено Акт від 02.09.2010 року № 648/23-9/32308954.

Як зазначено в акті перевірки, за результатами даних системи автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України було встановлено відхилення між задекларованими податковими зобов'язаннями ПП «Авантист»між TOB «Онікс союз»та ПП «Нафтогазбуд-центр», що призвело до завищення суми податкового кредиту на загальну суму 2 248 901,26 грн.

Таким чином, актом перевірки зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 2248901 грн., в тому числі по періодам: за березень 2-10 року на суму 555528 грн., за квітень 2010 року на суму 1693373 грн.

Відповідно Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.09.2010 року № 0006882309/0, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3 273352,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Позивач є підприємством, яке здійснює наступні види діяльності за КВЕД: інші види оптової торгівлі; посередництво в торгівлі паливом, рудами, металами та хімічними речовинами; оптова торгівля паливом; рекламна діяльність.

Як зазначено відповідачем, суму ПДВ в розмірі 2 248 901,00 грн., обчислену з вартості товару або послуг придбаних TOB «Авантис»у ТОВ «Онікс союз»та ПП «Нафтогазбуд-центр», не було включено постачальниками до складу податкових зобов'язань та відповідно не задекларовано та не сплачено до Державного бюджету за березень 2010 р. на суму 555 527,75 грн., за квітень 2010 р. на суму 1 693 373,51 грн.

Державною податковою інспекцією в Печерському районі м. Києва було направлено запит до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції стосовно контрагента, згідно відповіді на лист податкова декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 р. ПП «Нафтогазбуд-центр»надіслана поштою 26.05.2010 р., однак, їй було присвоєно статус «не визнання, як податкова звітність». Нової звітної декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 р. та уточнюючих розрахунків поданих зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленими самостійно виявлених помилок за квітень 2010 р. ПП «Нафтогазбуд-центр» до Кіровоградської ОДНІ не подавалось.

Також не визнана податковим органом, як податкова звітність, подана TOB «Онікс союз»до ДПІ у Печерському районі м. Києва декларація з податку на додану вартість за квітень 2010 р.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

Зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ не є підставою для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи зазначене, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна має містити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Згідно з п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Апеляційний суд зазначає, що наявні в матеріалах справи податкові накладні за договорними відносинами з контрагентами оформлені у відповідності до вищевказаних норм Закону № 168/97-ВР, правильність оформлення яких відповідачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи не заперечувалась.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в акті перевірки від 02.09.2010 року № 648/23-9/32308954 товарність господарських операцій не ставилось відповідачем під сумнів не ставилась.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначений в п. 7.7 Закону України № 168/97-ВР.

Підпункт 7.7.1 п. 7.7 Закону № 168/97-ВР передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.7 Закону № 168/97-ВР, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.7 Закону № 168/97-ВР, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.7 Закону України № 168/97-ВР передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить в залежність віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту від сплати контрагентом податкового зобовязання до бюджету.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки податковим органом предметом дослідження перевіряючих були лише декларації з податку на додану вартість з розшифровками податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагента та дані «АІС співставлення ПЗ та ПК», при цьому будь-яких відомостей, в тому числі і податкових накладних, на підставі яких позивачем у перевіряємому періоді віднесено суми до податкового кредиту, податковим органом при здійсненні перевірки не витребовувалось.

При цьому, слід звернути увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. № 509/ХІІ завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Відповідно до ст. 3 цього ж Закону органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Згідно ст. 10 Закону № 509/ХІІ державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій виконують функції по здійсненню контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів, та ін.

Статтею 11 цього ж Закону передбачені права державних податкових інспекцій, якими вони наділені для виконання покладених функцій, а саме: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків); здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів; 3) одержувати у платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим та іншими законами України; перевіряти під час проведення перевірок у фізичних осіб документи, що посвідчують особу; 4) запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) такими платниками податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (посадова особа платника податків); 5) одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та комерційних банків у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність», довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності та ін.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваними податковими повідомленням-рішенням позивача фактично притягнуто до відповідальності за віднесення сум до податкового кредиту, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, однак, як вже було зазначено вище, відповідачем під час проведення документальної перевірки не досліджувалось первинних документів на підставі яких позивачем формувався податковий кредит, усі висновки викладені у акті перевірки ґрунтуються лише на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобовязань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Крім того, як зазначив представник позивача під час апеляційного провадження, підприємством до суду першої інстанції надавались податкові накладні TOB «Онікс союз»та ПП «Нафтогазбуд-центр»за березень-квітень 2010 року, про що свідчить печатка суду на заяві про надання документів. Проте, судом першої інстанції з невідомих причин до уваги їх взято не було.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Отже, висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 02.09.2010 року № 648/23-9/32308954 щодо завищення позивачем суми податкового кредиту на загальну суму 2248901 грн., в тому числі по періодам: за березень 2-10 року на суму 555528 грн., за квітень 2010 року на суму 1693373 грн. та порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є необгрунтованим.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів та не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 16.09.2010 року № 0006882309/0.

Натомість, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі повністю спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та приймає нову, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції скасовує постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року та приймає, нову, якою задовольняє позовні вимоги.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Авантис»задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2011 року - скасувати та прийняти нову.

Адміністративний позов Приватного підприємства «Авантис»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 16.09.2010 року № 0006882309/0.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено: 24 лютого 2012 року.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Пилипенко О.Є.