Ухвала суду № 22123311, 29.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10875/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" лютого 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Бужак Н.П.,

при секретарі: Акуленко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2011 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хата Буде»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 000/172307 від 04.07.2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хата Буде»27.07.2011 року звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання дій ДПІ у Голосіївському районі м. Києва протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 000/172307 від 04.07.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2011 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано оскаржуване повідомлення-рішення. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на його думку, постанови суду першої інстанції та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність оскаржуваного рішення, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 13.05.2011 року по 02.06.2011 року відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт № 289/1-23-70-33737632 від 09.06.2011 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача стосовно взаємовідносин з ТОВ «Моней Фарм»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року (далі акт перевірки).

У розділі «Висновок»даного акту зазначено, що перевіркою встановлені порушення: 1) п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 28.12.1994 року, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 29562 грн 00 коп.; 2) п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на суму 23650 грн 00 коп.

На підставі акта перевірки позивачем винесено оскаржуване повідомлення-рішення, яким позивачу нараховано грошове зобовязання у сумі 5912 грн 50 коп.

В акті перевірки зазначено, що перевіркою встановлено, що позивач відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Моней Фарм».

Крім того, в цьому акті міститься інформація, що між позивачем (Замовник), в особі директора Даценко С.В., та ТОВ «Моней Фарм»(Підрядник), в особі директора Рудика С.М., були укладені договори підряду, а саме: № 05/05 від 05.05.2009 року, № 01/10-09 від 06.10.2009 року, № 01/02-10 від 05.02.2010 року та № 03/06 від 03.06.2010 року.

За умовами згаданих договорів, Підрядник зобовязується за завданням Замовника на свій ризик та зі своїх матеріалів виконати та здати в установлений строк поточний ремонт в приміщеннях, а Замовник, в свою чергу, зобовязується надати Підряднику фронт робіт, прийняти від Підрядника закінчені роботи на обєкті будівництва та оплатити їх.

Судом першої інстанції встановлено, що за вищезазначеними договорами позивачем були виконані будівельні роботи. З метою підтвердження такого виконання, позивачем та ТОВ «Моней Фарм»були підписані акти здачі-приймання робіт та видані податкові накладні.

На підставі таких податкових накладних суму ПДВ, сплачену за договорами, позивачем віднесено до складу податкового кредиту.

В акті перевірки викладена думка відповідача про недійсність зазначених вище договорів, оскільки такі договори не відповідають загальним умовам дійсності правочину. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що відповідно до бази облікових даних ТОВ «Моней Фарм»не звітує, згідно з поданими деклараціями з ПДВ у ТОВ «Моней Фарм»відсутні адміністративно-господарські можливості виконання своїх господарських зобовязань по укладених договорах.

Судом першої інстанції встановлено, що позиція відповідача також ґрунтується на тому, що в провадженні СУ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва знаходиться кримінальна справа № 51-3099, яка порушена відносно невстановлених осіб за фактом створення та придбання ТОВ «Моней Фарм»з метою прикриття незаконної діяльності.

На підставі зазначених обставин, відповідачем зароблено висновок, що податкові накладні, виписані ТОВ «Моней Фарм»не можуть бути підставою для віднесення сум податку, який сплачений зазначеному підприємству, до податкового кредиту.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши викладені вище обставини, вважає висновки відповідача щодо нікчемності договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Моней Фарм», безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при укладені позивачем договорів з ТОВ «Моней Фарм»додержані вимоги ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Слід відзначити, що в акті перевірки не зазначено на підставі чого відповідач вважає договори нікчемними і чим саме такі договори порушують публічний порядок.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, визнавши договори, укладені між позивачем і ТОВ «Моней Фарм», нікчемними, вийшов за межі своїх повноважень.

Апеляційною інстанцією взято до уваги, що судом першої інстанції було витребувано у відповідача інформацію щодо кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Моней Фарм», посилання на яку міститься в акті перевірки. Проте, інформацію про наявність вироку по даній справі відповідачем суду першої інстанції не надано.

На підставі зазначеного, судом першої інстанції зроблено висновок, що на час розгляду даної справи не було встановлено наявність умислу у директора ТОВ «Моней Фарм»на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Щодо правомірності винесення ТОВ «Моней Фарм»податкових накладних, колегія суддів зазначає наступне.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що свідоцтво платника ПДВ - ТОВ «Моней Фарм»було анульоване 27.01.2011 року, тобто після укладення договорів та виконання зобовязань по них. Дана обставина підтверджується відповідним записом в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обовязковому порядку необхідно зясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути зясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Частинами 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

До того ж, ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З наведеного вбачається, що ТОВ «Моней Фарм»податкові накладні виписані у відповідності до вимог законодавства.

Зокрема, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону).

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Провівши аналіз зазначених норм, апеляційна інстанція вважає, що позивач цілком правомірно визначив та сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Моней Фарм».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

На виконання вимог наведеної норми, позивачем суду було надано всі можливі докази, необхідні для обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З даної норми вбачається, що відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваного повідомлення-рішення.

Узагальнюючи викладене вище, колегія судів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності та необхідності скасування повідомлення-рішення № 000/172307 від 04.07.2011 року.

Що ж стосується відмови у задоволенні позовних вимог про визнання дій відповідача протиправними, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач має право здійснювати перевірки, складати акти про результати таких перевірок та виносити на підставі даних актів податкові повідомлення-рішення. Наведене свідчить про відсутність підстав для визнання зазначених дій відповідача протиправними.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає що судом першої інстанції обставини справи встановлені правильно, зясовані повно та обєктивно, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Сорочко Є.О. Бужак Н.П. Повний текст ухвали виготовлено: 05.03.2012 року