Ухвала суду № 22123307, 29.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12646/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" лютого 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Бужак Н.П.,

при секретарі: Акуленко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2011 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторський дім «Мегатрейд»до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001952308/0 від 02.06.2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторський дім «Мегатрейд»05.09.2011 року звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001952308/0 від 02.06.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2011 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на його думку, постанови суду першої інстанції та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність оскаржуваного рішення, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 28.02.2011 року по 05.05.2011 року відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт № 4802/23-08/36581790 від 13.05.2011 року про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 13.07.2009 року по 31.12.2010 року, валютного законодавства за період з 13.07.2009 року по 31.12.2010 року (далі акт перевірки).

У даному акті зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема: 1) п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, що полягає у неправомірному віднесені до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 7884032 грн 00 коп.; 2) п.п. 4.2.9, п.п. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з фізичних осіб»№ 889-IV від 22.05.2003 року, що полягає у заниженні податку на суму 504 грн 00 коп. та несвоєчасному перерахуванні податку у періоді квітень-серпень 2010 року.

Крім того, з наявної у матеріалах справи копії акту перевірки видно, що висновок відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ ґрунтується на переконанні відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Сіріус Маркет», ТОВ «Торговий дім «Елемент», ТОВ «Фемілі Трейдінг Центр Юкрейн-Норс».

Судом першої інстанції встановлено, що протягом 2009-2010 років між позивачем та зазначеними вище товариствами були укладені договори поставки, на виконання яких ці товариства поставили позивачу компютерні комплектуючі. Дані обставини підтверджуються належним чином оформленими видатковими, прибутковими та податковими накладними.

На підставі зазначених податкових накладних суму ПДВ, сплачену за згаданими договорами, позивачем віднесено до складу податкового кредиту.

Вважаючи такі дії позивача протиправним та враховуючи результати перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001952308/0 від 02.06.2011 року, яким позивачу, у звязку з порушенням п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», нараховано грошове зобовязання у сумі 9855040 грн 00 коп., з яких за основним платежем - 7884032 грн 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 1971008 грн 00 коп.

Суд першої інстанції, перевіривши матеріали справи встановив, що висновки відповідача, зроблені на підставі того, що податкові накладні, виписані контрагентами позивача на підставі нікчемних договорів, отже, не можуть бути підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту. Такі висновки, на переконання суду першої інстанції, є помилковими та необґрунтованими.

Колегія суддів, ознайомившись з матеріалами справи та перевіривши їх, погоджується з праововю позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при укладені позивачем договорів з ТОВ «Моней Фарм»додержані вимоги ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, визнавши договори, укладені між позивачем і ТОВ «Сіріус Маркет», ТОВ «Торговий дім «Елемент», ТОВ «Фемілі Трейдінг Центр Юкрейн-Норс», нікчемними, вийшов за межі своїх повноважень.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності у звязку з відсутністю у підприємств основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Щодо правомірності винесення податкових накладних, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент складення податкових накладних ТОВ «Сіріус Маркет», ТОВ «Торговий дім «Елемент»та ТОВ «Фемілі Трейдінг Центр Юкрейн-Норс»були зареєстровані як платники ПДВ.

Наведене свідчить, що зазначені вище податкові накладні виписані цілком правомірно.

У листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обовязковому порядку необхідно зясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути зясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж, ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стосовно правомірності нарахування позивачем податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону).

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Провівши аналіз зазначених норм, апеляційна інстанція вважає, що позивач цілком правомірно визначив та сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Сіріус Маркет», ТОВ «Торговий дім «Елемент»та ТОВ «Фемілі Трейдінг Центр Юкрейн-Норс».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

На виконання вимог наведеної норми, позивачем суду було надано всі можливі докази, необхідні для обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З даної норми вбачається, що відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваного повідомлення-рішення.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності винесеного відповідачем повідомлення-рішення та необхідності його скасування.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції обставини справи встановлені правильно, зясовані повно та обєктивно, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Солом`янському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Сорочко Є.О. Бужак Н.П. Повний текст ухвали виготовлено: 05.03.2012 року