Постанова № 22121883, 02.02.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Гончаров С.А.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2012 року справа №28/259а/11/0506

<приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26 >

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., суддів Василенко Л. А., Карпушової О.В., при секретарі судового засідання Солодько О.І., за участю представників позивача Лещенок Ф.Д., ОСОБА_3., представника відповідача Антонова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Димитрові на постанову Господарського суду Донецької області від 25 жовтня 2011 р. у справі № 28/259а/11/0506 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Венера" до Державної податкової інспекції у м.Димитрові про скасування податкових повідомленнь-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень (т.2 а.с. 61) просив скасувати податкові повідомлення-рішення Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції № 0000362640/0 і № 0000372640/1 від 30.04.2003 р.

Постановою Господарського суду Донецької області від 25 жовтня 2011 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Венера" до Державної податкової інспекції у м.Димитрові про скасування податкових повідомленнь-рішень задоволені. Скасовано податкові повідомлення-рішення Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції № 0000362640/0 і № 0000372640/1 від 30.04.2003 р.

Відповідач не погодився з таким судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Представники позивача в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційних скарг та заперечення на них, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанову суду першої інстанції необхідно скасувати з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Венера» є юридичною особою, станом на 2003 рік перебувало на податковому обліку в Красноармійській ОДПІ.

Посадовими особами КрасноармійськоїОДПІ в період з 15.04.2003 р. по 30.04.2003 р. проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.10.2001 р. по 31.12.2002 року, за наслідками якої було складено акт № 6/26-2-23768643 від 29.04.2003 року (далі акт перевірки).

Згідно акту перевірки було встановлено порушення позивачем пп.4.1.1, 4.1.6. п.4.1 ст. 4, п. 5.2.1, 5.3.9, 5.3.1, 5.6.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого встановлено заниження суми оподатковуваного прибутку на 424,1 тис грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2-4 квартали 2002 р. На суму 127230 грн., а також порушення п.п. 7.3.1., 7.4.1 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість за 2002 рік на суму 37593 грн.

30.04.2003 року на підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000362640/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в загальній сумі 225312,00 грн., в тому числі в сумі 127230,00 грн. за основним платежем, в сумі 98082,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та №0000372640/1 від 30.04.2003 р., яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 60566,00 грн., в тому числі в сумі 37593,00 грн. за основним платежем, в сумі 22973,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані обставини не є спірними та знайшли підтвердження при апеляційному перегляді.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як органом владних повноважень не надано доказів на підтвердження своїх висновків про порушення позивачем податкового законодавства, з якими повязано прийняття спірних рішень. Так, в ході судового розгляду не доведено, що придбання позивачем певних товарів вартістю 221844,20 грн. не передбачає грошової або іншої компенсації їх вартості товарів чи повернення. Само по собі знаходження товарів у платника податків ніяким чином не свідчить про їх придбання на безоплатній основі або без компенсації вартості, а тому не дає підстав для висновку про заниження валового доходу на вказану суму та про порушення вимог п. 1.23 ст. 1 та п.п. 4.1.6. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Також необґрунтованим через недоведеність визнано висновок про порушення позивачем п. 5.3.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” і зменшення внаслідок цього валових витрат на суму 249000 грн. Щодо висновку про заниження податкових зобовязань з ПДВ, то судом встановлено, що при перевірці відповідачем до складу податкового кредиту не було враховано суми за декількома податковими накладними, загальний розмір яких перевищує розмір визначеного спірним рішенням податкового зобовязання, тому підстав для його прийняття не було, що підтверджено висновком експертизи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо недоведеності відповідачем при судовому розгляді справи своїх висновків та законності прийнятих податкових рішень, але при цьому не звернув уваги на наявність вироку, що набрав законної сили, у відношенні керівника ТОВ «Венера», яким він визнаний винним у скоєнні злочину у сфері оподаткування як посадова особа ТОВ «Венера».

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вироком Димитровського міського суду Донецької області від 03 вересня 2004 року у справі № 1-29/2004 ОСОБА_3 визнана винною у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 212 ч.2, 366 ч.2 КК України. Цим вироком встановлено, що ОСОБА_3, працюючи директором ТОВ «Венера», в період здійснення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства з жовтня 2001 р. по грудень 2002 р., уклала договір з Калінінською виправною колонією № 27 м.Горлівки, за яким в період з травня по жовтень 2002 року ТОВ «Венера» було реалізовано на адресу Калінінською виправною колонією № 27 товарно-матеріальні цінності на підставі накладних № 31 від 28.05.2002 р., № 138 від 16.05.2002 р., № 37 від 15.05.2002 р., № 308 від 01.06.2002 р., № 47 від 20.06.2002 р., без номеру від 26.06.2002 р., № 19 від від 02.07.2002 р., № 67 від 15.10.2002 р., № 68 від 15.10.2002 р. на загальну суму 208191,20 грн. З метою ухилення від сплати податків шляхом заниження оподатковуваного доходу ОСОБА_3 не відобразила у податковій звітності вказану суму, чим порушила п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» і що потягло недоплату до державного бюджету податку на прибуток в сумі 52048,90 грн. та податку на додану вартість в сумі 30442 грн.

Оскільки цей вирок набрав законної сили, виходячи з приписів ст. 72 КАС України та змісту вироку суду, колегія суддів вважає доведеним, що позивачем дійсно за господарськими операціями з Калінінською виправною колонією № 27 не було відображено в податковому обліку отримання доходу від реалізації на загальну суму 208191,20 грн., чим порушено п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п.п. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкових зобовязань в 2002 році з податку на прибуток в сумі 52048,90 грн. та з податку на додану вартість в сумі 30442 грн.

Оскільки в акті перевірки містяться, між іншим, тотожні з вироком висновки відповідача за тією ж господарською операцією (т.1 а.с.12), а нарахування частини суми донарахованих податкових зобовязань за спірними рішеннями обґрунтована саме цими порушеннями, колегія суддів вважає, що не може бути скасовано податкове повідомлення рішення № 0000362640/0 в частині основного платежу з податку на прибуток на суму 52048,90 грн. і податкове повідомлення рішення № 0000372640/1 в частині основного платежу з податку на додану вартість на суму 30442 грн.

Щодо інших сум податкових зобовязань, визначених позивачу спірними рішеннями відповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем дійсно не доведено правомірність їх визначення.

Так, в п. 2.4 акту перевірки, який містить висновки про правильність обчислення податку з прибутку, зазначено, що в результаті порушень, викладених в п.2.1, п.2.2 акту перевірки встановлено заниження суми оподатковуваного прибутку за 1-4 квартали 2002 року на суму 427,3 тис. грн. Далі міститься таблиця № 4 зі зведеними даними щодо встановлених порушень, в стовбці 7 якої зазначено, що платником податку недораховано податкового зобовязання 127,23 грн. Саме така сума вказана в спірному рішенні № 0000372640/1. Але після таблиці продовжується висновок податкового органу, де вказано, що сума оподатковуваного прибутку за 1-4 квартали 2002 року, що підлягаю оподаткуванню, становить 424,7 тис. грн., а податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, становить 127,41 тис. грн.

Представники відповідача не змогли пояснити в суді причини розбіжностей, а оскільки акт перевірки складений без зазначення конкретних господарських операцій та первинних документів, за якими робились висновки податковим органом, то зясувати причини розбіжностей та перевірити правильність висновків позбавлений і суд.

Про неможливість з цих підстав перевірити і правильність висновків відповідача вказано і у висновку судово-економічної експертизи, проведеної по справі.

Щодо висновків відповідача, які містяться в п. 2.2. акту перевірки, то суд першої інстанції вірно вказав, що як порушення п. 1.23 ст. 1 та п.п. 4.1.6. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” і заниження валового доходу на суму 221844,20 грн. відповідачем розцінено відсутність підтверджених витрат позивача на придбання товарів, реалізація яких була встановлена під час перевірки.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що оскільки ці товари зявились у позивача без витрат, то їх слід віднести к безоплатно наданим товарам.

Пунктом 1.23. ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Оскільки податковим органом не було встановлено походження товарів на суму 221844,20 грн., а було лише встановлено їх реалізацію, у відповідача не було правових підстав відносити їх до безоплатно наданих товарів, а відповідно і посилатись на порушення п. 4.1.6 ст.4 вищевказаного Закону.

В той же час, колегія суддів зазначає, що в п. 2.2. акту перевірки міститься висновок про те, що підприємством у порушення п.п.5.2.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не віднесено (тобто занижено) до валових витрат суми одержаних матеріалів з підприємства Калінінської виправної колонії № 27 на суму 235992,50 грн. у 2-3 кварталах 2002 року, а також 19,2 тис. грн. за іншими операціями. При цьому відповідачем не доведено обґрунтованості своїх висновків.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0000372640/1, колегія суддів зазначає, що пункт 2.5 акту перевірки, на висновках якого прийняте вказане рішення, містить висновки лише про порушення позивачем п. 7.3.1, 7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», які виразились у занижені податкових зобовязань з ПДВ на суму 41849,24 грн. в наслідок заниження обсягів реалізації матеріалів на суму 251095,44 грн. до Калінінської виконавчої колонії № 27, у завищені податкового зобовязання з ПДВ на суму 779 грн. та заниженні податкового кредиту на суму 3477 грн.

Після цього міститься загальний висновок про заниження податкового зобовязання за весь перевірений період на суму 37593 грн., але яким чином визначена ця сума і як вона повязана із вищенаведеними висновками з акту перевірки зрозуміти неможливо і представник відповідача в судовому засіданні пояснити не зміг.

Також обґрунтованими є висновки суду першої інстанції з посиланням на висновки судово-економічної експертизи про те, що експертом встановлені розбіжності між даними проведеного дослідження та даними акту перевірки в розмірі 52574 грн. Розбіжності пояснені експертами тим, що в ході перевірки не враховані податкові зобовязання з передплати в сумі 1433 грн., податковий кредит за податковими накладними № 204 від 20.06.2002р., № 213 від 02.07.2002р., № 228 від 11.07.2002р. на загальну суму 46448,40 грн., податковий кредит за податковими накладними № 416/273 від 18.12.2001р., № 248/242 від 06.06.2002р., № 202/253 від 20.06.2002р. на загальну суму 7043,00 грн., завищення позивачем податкових зобовязань в розмірі 516 грн.

Представниками відповідача висновки експерта не спростовані.

Що стосується правильності визначення суми штрафної санкції за кожним зі спірних рішень, колегія суддів зазначає, що вона також застосована до позивача з порушеннями вимог законодавства.

Приписами підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181 в редакції, що діяла до 26.03.2003 року, тобто в періоді, який був предметом податкової перевірки, було передбачено, що платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше двадцяти п'яти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До вказаної норми права були внесені зміни на підставі Закону України, від 20.02.2003 р. № 550-IV "Про внесення змін до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який набрав чинності з 26.03.2003 року і яким було збільшено розмір штрафів.

Згідно п. 2 прикінцевих положень цього Закону, порядок нарахування штрафів, встановлений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" із змінами, внесеними цим Законом, застосовується з календарного кварталу, наступного за кварталом, в якому набирає чинності цей Закон, тобто з 2 кварталу 2003 року.

Колегія суддів вважає,що відповідач протиправно при прийняття спірних рішень застосував до позивача підвищений розмір штрафів за порушення, які були вчиненні до прийняття Закону України № 550.

Також на думку колегії суддів у відповідача були відсутні підстави для застосування до позивача додаткового штрафу на підставі п. 7.1.6 ст. 7 Закону України № 2181, оскільки ним на час прийняття рішення не було встановлено жодної з обставин, передбачених п. 7.1.6 ст.7.

Крім того, колегія суддів вважає щообовязок щодо сплати штрафу за п. 7.1.3 ст.7 Закону України № 2181 у платника податків виникає виключно у разі самостійного донараховання контролюючим органом суми податкового зобов'язання за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону.

В судовому засіданні встановлено, що правомірними є лише частина сум основного платежу за спірними рішеннями, тому сума штрафних санкцій не може нараховуватись на недонараховану податковим органом суму податкових зобовязань. В порядку визначеному п.4.2.2. Закону України № 2181 відповідачем не нараховувалось позивачу податкове зобовязання в сумі яку визнано обґрунтованою судом, відповідно не розраховувалась штрафна санкція виходячи із сум такого основного платежу. Таким чином, оцінка судом нарахування штрафних санкцій може бути надана лише виходячи із суми донарахованого податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобовязання.

Виходячи з вимог статей 11, 105, 162 КАС України, суд позбавлений можливості нараховувати за відповідача штрафну санкцію на суму не нарахованого основного платежу.

Наданий відповідачем розрахунок штрафних санкцій прийняти до уваги бути не може, оскільки він здійснювався виходячи з суми податкового зобовязання, нарахування якого суд визнав частково неправомірним, а від надання доказів у вигляді висновків експертизи відповідач відмовився.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Димитрові задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Донецької області від 25 жовтня 2011 р. у справі №28/259а/11/0506 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Венера" до Державної податкової інспекції у м.Димитрові про скасування податкових повідомленнь-рішень скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Венера" до Державної податкової інспекції у м.Димитрові про скасування податкових повідомленнь-рішень задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції № 0000362640/0 від 30.04.2003 р. в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Венера" суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств і організацій на загальну суму 173263,10 грн., в тому числі в частині основного платежу на суму 75181,10 грн., в частині штрафних (фінансових) санкцій 98082 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції № 0000372640/1 від 30.04.2003 р. в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Венера" суми податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 30124 грн., в тому числі в частині основного платежу на суму 7151 грн., в частині штрафних (фінансових) санкцій 22973 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

У повному обсязі постанова виготовлена 07 лютого 2012 року.

Колегія суддівМ.М. Гімон

Л.А. Василенко

О.В. Карпушова