Постанова № 22119205, 23.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 лютого 2012 року           09:47           № 2а-1331/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 10.01.2012 р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 25.01.20121 р. № 236/9/10-017)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сан Таун»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Сан Таун»до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення –рішення № 0000532301/0 від 23.02.2010 року, яким позивачу нараховані податкові зобов’язання земельного податку на суму основного платежу –74339,87 грн. та 37169,94 грн. - штрафних санкцій, а всього 111509,81 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на помилковість висновків податкового органу щодо того, що позивач повинен був, але не розрахував на підставі пункту 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» плату за землю в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", статтею 7 якого в свою чергу встановлено, що за загальним правилом ставки земельного податку (законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки) з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Недотримання вимог п. 2 вищезгаданого Рішення Київради, як зазначає позивач, на думку ДПІ призвело до заниження податкового зобов’язання за період січень-вересень 2009 на загальну суму 74339,87 грн.

Позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним з огляду на його невідповідність вимогам ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»(в редакції на час виникнення спірних відносин), якою, як зазначено вище, передбачено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Окрім того, позивач також звертає увагу на те, що п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким керувався податковий орган та яким по суті встановлювалась річна плата за землю у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, визнано незаконним та не чинним з моменту його прийняття згідно з постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2010 по справі № 2а-332/10, яка залишена без змін відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.09.2011, а відтак зазначене рішення Київради не створює будь-яких правових наслідків від моменту прийняття та, відповідно, відсутні законні підстави для покладання на позивача додаткового податкового обов’язку, у зв’язку з чим позивач просить визнати протиправними та скасувати оскаржуване рішення.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте зокрема на підставі п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944, у спосіб та у відповідності до вимог чинного на момент його прийняття законодавства, а відтак підстав для його скасування не має.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.02.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сан Таун»зареєстроване у статусі юридичної особи Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 30472328) та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорського, 1.

Позивач взятий на податковий облік в органах ДПС 24.06.1999 за № 2550.

З матеріалів справи вбачається та сторонами визнається і не заперечується, що позивач є землекористувачем земельної ділянки у Деснянському районі міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, загальною площею 3296,19 кв.м. (землі населених пунктів), кадастровий номер земельної ділянки № 62:068:082, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 7086734,67 грн. Право на землю, як визнається та не заперечується сторонами, –у встановленому законом порядку не оформлено.

ДПІ у Деснянському районі міста Києва проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Сан Таун»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2008 по 30.09.2009, про що складено Акт перевірки № 542/23-2/30472328 від 10.02.2010.

З акту перевірки (стор. 23) та матеріалів справи вбачається, сторонами визнається та не заперечується, що позивачем у спірний період подавалась податкова звітність із плати за землю де позивачем зазначена плата декларувалась виходячи з положень ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», якою передбачено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п. 2 Рішення КМР від 25.12.2008 № 944/944, яким встановлювалось, що з 01.04.2009 плата за земельні ділянки справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України "Про оренду землі", що, виходячи з положень ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», по суті дорівнює 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а відтак, на думку відповідача, зазначене порушення призвело до заниження позивачем податкового зобов’язання із земельного податку по наведеній вище земельній ділянці за січень-вересень 2009 на загальну суму 74339,87 грн.

На підставі вказаного вище акту перевірки та викладених у ньому висновків, ДПІ прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0000532301/0 від 23.02.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання із земельного податку у загальному розмірі 74339,87 грн. (за основним платежем) та застосовані штрафні (фінансові) санкції загалом у розмірі 37169,94 грн. В ході процедури адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

З наведеного вбачається, що під час перевірки та приймаючи оскаржуване рішення, ДПІ виходила із положень п. 2 вищезгаданого рішення Київради та збільшило на його підставі кожний щомісячний платіж за спірний період у три рази та, віднявши від отриманого результату нараховані суми плати за землю у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначило суму донарахованого податкового зобов’язання.

Під час розгляду справи сторони зазначили, що ними визнаються та не заперечуються площа земельної ділянки, функціональне призначення, нормативна грошова оцінка земельної ділянки та застосовувані для розрахунку плати за землю коефіцієнти, тобто загальні вихідні дані для розрахунку плати за землю.

Спірним між сторонами є питання застосування ставки (законодавчо визначеного річного розміру плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки) у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки для визначення земельного податку (згідно ст. 7 Закону України «Про плату за землю»), або 3% (на підставі п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944).

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що пункт 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», на підставі якого податковим органом здійснювалось донарахування позивачу земельного податку, визнано незаконним та нечинним з моменту його прийняття постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2010 по справі № 2а-332/10, яка залишена без змін відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.09.2011, а відтак постанова районного суду набрала законної сили відповідно до вимог чинного процесуального законодавства. Копії зазначених судових рішень залучені до матеріалів справи.

Зокрема, у вказаній постанові суди дійшли висновку, що у випадку, коли суб’єктами господарювання договорів оренди земельних ділянок з Київрадою не укладалося, тому відсутні підстави для сплати орендної плати, та єдиною формою плати за користування земельними ділянками є земельний податок, ставка якого встановлена статтею 7 Закону України «Про плату за землю»і становить один відсоток від грошової оцінки земельної ділянки.

В контексті наведеного суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Виходячи з вищенаведеного, пункт 2 Рішення Київради від 25.12.2008 № 944/944, на підставі якого податковим органом здійснювалось донарахування позивачу податкових зобов’язань та яке визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття, не створює будь-яких правових наслідків з моменту прийняття та не може бути підставою для збільшення у 3 рази розміру плати за землю, тобто для покладання на позивача додаткового, не передбаченого законодавством податкового обов’язку.

У взаємозв’язку з вищенаведеним, суд зазначає наступне.

Закон України «Про плату за землю»від 3 липня 1992 року 2535-XII (в редакції на час виникнення спірних відносин та звернення до суду) визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Статтею 5 Закону встановлено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно зі статтею 7 Закону ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Положеннями частини першої статті 14 Закону України «Про плату за землю»визначено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, відповідачем не доведено невідповідності законодавству проведених позивачем розрахунків та нарахованого розміру земельного податку за спірний період у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, нарахування якого позивачем у такому розмірі визнається та не заперечується сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення.

Виходячи з вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено законності та обґрунтованості спірного рішення, а отже, беручи до уваги характер спірних відносин та положення ч. 2 ст. 11 КАС України, позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення – рішення № 0000532301/0 від 23.02.2010. На стягненні судового збору позивач не наполягав.

Керуючись вимогами ч. 2 ст.11, статей 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Таун»(код 30472328; адреса: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1) до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва № 0000532301/0 від 23.02.2010 року.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.          

Суддя                                                   О.А.Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 29.02.2012 р.