Постанова № 22117869, 21.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 лютого 2012 року 12:27 № 2а-413/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 20.12.2010 р.)

від третьої особи: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дайвер ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

Третя особаТовариства з обмеженою відповідальністю ФК «Соларіс»

про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.08.2011 р. № 0008522653,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Дайвер ЛТД»з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.08.2011 р. № 0008522653, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»на 134067 грн. основним платежем та на 33517 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погоджується з висновками акту перевірки та оскаржуваним рішенням зазначаючи, що податковий кредит було сформовано відповідно до вимог законодавства та підтверджений первинними документами та податковими накладними. Позивач в цьому контексті вважає помилковими висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів з ТОВ ФК «Соларіс»та про порушення позивачем податкового законодавства. Вважає відібрані у керівника цього підприємства про непричетність до діяльності цього підприємства такими, що не можуть бути враховані як належний та допустимий доказ, оскільки відсутні будь-які судові рішення, якими б встановлювались обставини незаконної реєстрації цього підприємства, відсутні будь-які експертні висновки щодо підробки підписів на первинних документах, складених з позивачем. При цьому, позивач надав письмове підтвердження за підписом цієї особи щодо фактичного виконання поставки продукції на користь позивача за спірними операціями.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає (за актом перевірки), що директор ТОВ ФК «Соларіс»ОСОБА_3 за винагороду зареєстрував ТОВ ФК «Соларіс», господарською діяльністю не займався та не замається, рахунки не відкривав, печатки не отримував. Як зазначає ДПІ за актом перевірки, встановлено, що дане підприємство створено з метою прикриття незаконної діяльності, безпідставно формуючи податковий кредит своїм контрагентом. В ході досудового слідства по даній кримінальній справі (не зазначено по якій) встановлено, що в результаті укладання нікчемних угод умисно ухились від сплати податків. В постанові слідчого, як зазначає ДПІ, зазначено, що ТОВ ФК «Соларіс»є фіктивним підприємством, а отже всі угоди за висновком ДПІ є нікчемними, як такі, що суперечать інтересам держави і суспільства. Відтак, виходячи з положень п/п. 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ вважає, що податковий кредит сформовано безпідставно. Акт перевірки не містить викладу інших обставин та підстав в обґрунтування оскаржуваного рішення.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 26.01.2012 р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача залучено ТОВ ФК «Соларіс». Ухвала направлена за наявними у справі адресами цього підприємства. Ухвала суду та судовий виклик не вручені з незалежних від суду причин. Відтак, виходячи з положень абз. 2 ч. 3 ст. 163, ч. 4 ст. 33, ч. 11 ст. 35 КАС України ухвала суду з викликом до суду вважається врученою належним чином. Враховуючи відсутність підстав, визначених ст. 128 КАС України для відкладення розгляду справи, заслухавши думку присутніх представників сторін, суд ухвалив розглядати справу за відсутності третьої особи.

При цьому, позивачем до матеріалів справи за підписом директора ТОВ ФК «Соларіс»ОСОБА_3 надані окремі документи за взаємовідносинами з позивачем у т.ч. письмове підтвердження щодо здійснення спірних операцій.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 21.02.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва проведено позапланову виїзну перевірки ТОВ «Дайвер ЛТД»за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2011 р.

За результатами перевірки складено Акт від 21.07.2011 р. № 3865/23-522-31608875 (далі Акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п/п. 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 134067,00 грн. за грудень 2010 року.

Окрім того, в акті перевірки ДПІ проаналізовано дотримання позивачем вимог цивільного законодавства у звязку із вчиненням правочинів з ТОВ ФК «Соларіс», що як слід розуміти з акту перевірки, також входить до компетенції податкового органу, та вказано на їх порушення з боку позивача.

Як зазначено вище, висновки ДПІ щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються лише на поясненнях ОСОБА_3, який, як зазначає ДПІ не має відношення до роботи ТОВ ФК «Соларіс».

На підставі цього акту перевірки ДПІ ухвалено оскаржуване рішення.

З витребуваного при цьому судом акту перевірки ТОВ ФК «Соларіс» від 03.03.2011 р., складеного ДПІ у м. Вінниця, вбачається, що ОСОБА_3, будучі засновком, також перебував на посаді директора відповідно до наказу № 1 від 10.02.2008 р. про вступ на посаду. Кількість працюючих на цьому підприємстві 3 особи. Висновки цього акту ґрунтуються на невстановленні місцезнаходження цього підприємства у лютому 2011 року та відсутності можливості проведення перевірки, на відсутності інформації для проведення перевірки, а отже і про відсутність у звязку з цим, як слідує із суті акту перевірки, підстав для формування і податкових зобовязань цим контрагентом, і податкового кредиту. З матеріалів справи вбачається, що спірні операції по даній справі при проведенні цієї перевірки не вивчалися та не аналізувалися. З акту цієї перевірки вбачається, що при її проведенні взято до уваги пояснення ОСОБА_3 Відтак, за висновком цієї перевірки, наведені в деклараціях ТОВ «ФК «Соларіс»відомості про обсяги продажу та придбання не є дійсними.

При цьому, сторонами визнається і не заперечується, що зазначене підприємство не припинено і залишається у статусі юридичної особи.

У взаємозвязку з вищенаведеним під час розгляду справи встановлено, що взаємовідносини позивача з ТОВ ФК «Соларіс»ґрунтувалися на наступному.

Так, 09.12.2010 р. між позивачем (покупець) та ТОВ ФК «Соларіс» (продавець; код 36685006; адреса: м. Вінниця, вул. Фрунзе, 53 оф. 1) в особі ОСОБА_3 укладено договір № 10120901 на поставку продукції та товарів. Згідно з п. 2.2. договору вартість товару вказується з доставкою до складу покупця, що передбачає прийняття продукції на складі покупця та не передбачає участь позивача у транспортних взаємовідносинах. Поставка оформлена видатковою накладною № ВН-10122807 від 22.12.2010 р. на передачу продукції: затверджувач, епоксидна смола, модифікатор для смол і т.і. на суму 393600 грн. з ПДВ. Окрім того, згідно з видатковою накладною № ВН-10120901 від 09.12.2010 р. оформлено поставку позивача акрилу, герметику, орісілу, затверджувача, епоксидна смола і т.п. продукції загальною вартістю 410805 грн. з ПДВ. На виконання поставки позивачу видано податкові накладні № 10120901 від 09.12.2010 р. на суму поставки 410805 грн. з ПДВ 68467,50 грн. та № 10122807 від 28.12.2010 р. на суму 393600 грн. з ПДВ.

Як зазначено вище, умови поставки передбачали, що продукція передається на складі покупця, що не передбачає участь позивача у транспортних відносинах та наявність у нього товарно-транспортних накладних, а оформлення передачі шляхом оформлення видаткових накладних цілком відповідає характеру угоди та умовам поставки.

Під час розгляду справи позивачем надано оборотно-сальдову відомість по рахунку № 631 по контрагенту ТОВ ФК «Соларіс», з чого вбачається, що позивач відобразив у бухгалтерському обліку спірні операції.

Окрім того, позивачем надано письмові підтвердження ТОВ ФК «Соларіс»за підписом ОСОБА_3 які скріплені печаткою цього підприємства, якими підтверджується, що товар був наявний на складі у Вінниці і згідно умов договору був поставлений позивачу.

На підтвердження того, що позивач здійснює реальну господарську діяльність, останнім надано штатний розгляд та штатний розпис станом на 04.01.2010 р. та на 04.01.2011 р., де кількість працюючих визначена відповідно 23 особи та 31 особа. При цьому, в акті перевірки зазначено, що станом на 31.03.2011 р. на підприємстві працює 33 особи.

З цього ж акту перевірки (стор. 19) вбачається, що позивач орендує виробничі, службові та складські приміщення, що в сукупності підтверджує, що позивач здійснює звичайну господарську діяльність, забезпечену необхідними для цього ресурсами.

Щодо руху товарів придбаних у ТОВ ФК «Соларіс»продукції та товарів, тобто його використання у власній господарській діяльності, позивачем також надано розгорнуту відомість руху товарів взагалі по підприємству у спірний період, де деталізовано рух товарів по спірним операціям та його використання.

Виходячи з підстав прийняття вищенаведеного рішення, визначених ДПІ в Акті перевірки, суд, вирішуючи виходячи з цього спір по суті, зазначає, що правовідносини, які виникали у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту у спірний період, регулювалися відповідними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість»(далі Закон про ПДВ).

Так, в контексті спірних відносин, об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п. п. 3.1.1 Закону про ПДВ України є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням, зокрема, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або (1) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або (2) дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону про ПДВ передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, Закон України "Про податок на додану вартість" визначає окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не повязаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій/відсутність поставки та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів / податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. В свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.

У взаємозвязку з вищенаведеним, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, вирішуючи спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму розясненні ВАС України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг, як зазначено у наведеному розясненні, не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Окрім того, вирішуючи спір по суті, суд також виходить з того, що субєкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржуване рішення оцінюється судом виходячи з тих обставин та підстав, які наведені в акті перевірки.

В даному випадку сукупність досліджених під час розгляду справи документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, не дає підстав для висновку про нездійснення спірних операцій, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів які б спростовували виконання спірних операцій, тобто ДПІ не доведено нездійснення спірних операцій, а відтак і не доведено відсутності у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту.

У взаємозвязку з цим слід зазначити, що характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача на що вказує аналіз операцій з придбання продукції та її подальшого використання позивачем у власній господарській діяльності з приводу чого надано деталізацію усіє сукупності відомостей про рух сировини та матеріалів за грудень 2010 року.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що визнається сторонами, а отже видача ним податкових накладних є правомірною.

Вищезгадані податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає наведеним вище положенням ПК України стосовно порядку оформлення та підстав її видачі, наведені в ній дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Відповідачем по суті не надано в порядку виконання обовязку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б обєктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій та не доведено непереборних обставин, які б унеможливлювали надання цих документів під час розгляду справи.

У взаємозвязку з вищенаведеним, слід також зазначити, що під час розгляду справи ДПІ не було надано податкової звітності контрагента позивача, з якої б вбачалась відсутність у цієї особи ресурсів для виконання спірних операцій.

Під час розгляду справи відповідач не довів кількості працівників контрагента, яка повинна була бути у останнього для виконання спірних операцій, але була відсутня. При цьому, згідно з актом перевірки ДПІ у м. Вінниця у контрагента працювало 3 особи, недостатності яких для проведення спірних операцій не доведено відповідачем під час розгляду справи.

Виходячи з характеру спірних операцій, представник відповідача під час розгляду справи не довів обсягу і кількості інших ресурсів, які були необхідними для контрагента позивача для виконання спірних операцій, але були відсутні.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки продукції, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Під час розгляду справи ДПІ не наведено непереборних обставин, які б перешкоджали наданню цих доказів, які повинні були бути у неї ще під час перевірки.

В контексті доводів ДПІ щодо незаконної діяльності, фіктивної діяльності контрагента позивача, які покладені в основу висновків Акту перевірки та оскаржуваного рішення, суд зазначає, що під час розгляду справи ДПІ, в порядку виконання обовязку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не надала рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 551 ГК України, яким би встановлювалась реєстрація контрагента позивача на підроблені, втрачені документи або реєстрацію на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, на чому фактично ґрунтуються доводи ДПІ у даній справі.

Окрім того, під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину, на чому по суті також наполягає ДПІ в акті перевірки.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано в обґрунтування своїх доводів про суперечність спірних операцій інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Окрім того, як зазначено вище, акт перевірки контрагента не містить аналізу взаємовідносин з позивачем, по суті ґрунтується на доводах відносно неможливості перевірки, а не на власне перевірці первинних документів, як-то передбачено п/п. 75.1.2. ПК України.

Наведене (відсутність інформації у ДПІ) свідчить не про встановлення певних обставин, які виключають можливість формування позивачем податкового кредиту, а про відсутність, недоведеність обставин, на які посилається ДПІ в Акті перевірки в обґрунтування відсутності підстав для формування спірних сум податкового кредиту. Неможливість проведення перевірки контрагента само по собі не свідчить про нездійснення спірних операцій та про порушення позивачем податкового законодавства, а отже відсутність у ДПІ інформації відносно контрагента не може бути підставою для невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано актів про відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням на час здійснення спірних операцій, як і не надано актів про відсутність цієї особи станом на лютий 2011 року, коли як зазначено в акті ДПІ у м. Вінниці, проводилась перевірка місцезнаходження контрагента, та не наведено в контексті цих доводів норм Закону про ПДВ, які визначають правовим наслідком відсутності особи за місцезнаходженням - припинення (позбавлення) права платника податків (покупця) на податковий кредит, сформований за відносинами з цією особою.

У взаємозвязку з наведеним та в контексті наявної у справі постанови від 04.02.2011 р. по кримінальній справі № 10271618 про проведення позапланової перевірки ТОВ «ФК «Соларіс», порушеної за фактом фіктивного підприємництва по ТОВ «ФК «Соларіс», слід зазначити, що ДПІ не надано під час розгляду справи вироку суду, який би набрав законної сили, яким би було встановлено фіктивність створення цього підприємства та встановлено факти незаконної діяльності зазначеного підприємства. Сама по собі ця постанова не є підставою, належним та допустимим доказом для невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту. При цьому, під час розгляду справи, ДПІ в порядку виконання обовязку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України не надано власне постанови про порушення вищезгаданої кримінальної справи.

Що стосується наданих ДПІ показів в якості свідка по кримінальній справі ОСОБА_3 (співзасновника та керівника контрагента позивача в період спірних операцій) від 23.02.2011 р., то в них зазначено, що ця особа відвідувала нотаріуса при реєстрації на нього підприємства та підписував документи, але змісту документів не розуміла, фінансово-господарською діяльністю не займалась, первинних документів не підписувала.

У той же час, самі по собі ці покази, які по суті є основним доказом ДПІ в обґрунтування порушення позивачем податкового законодавства, за відсутності, зокрема, висновків експертів у кримінальній справі або її проведеної ДПІ в порядку положень ст. 84 ПК України, відносно підписів на первинних документах за спірними операціями, не свідчить про нездійснення спірних операцій, не свідчать про те, що первинні документи за операціями з позивачем не були підписані керівником, та не є самостійною та достатньою підставою для невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту. За відсутності зазначених експертних висновків, які по суті повинні були бути у ДПІ вже під час проведення перевірки, оскільки саме відносини стосовно підписання первинних документів неналежними особами покладені в основу висновків акту перевірки, самі по собі ці покази не є підставою для відображення в Акті перевірці висновку про незаконність діяльності контрагента або підписання документів іншими ніж керівник особами, а отже наведені покази не можуть братися до уваги в якості належного та допустимого доказу вчинення позивачем порушення податкового законодавства. Суд в контексті наведеного також зазначає, що відомості, які внесені до ЄДР, в силу приписів ч. 1 ст. 16 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», є достовірними, що також вказує на те, що самі по собі наведені вище покази не є належним та допустимим доказом нездійснення позивачем спірних операцій та про порушення ним податкового законодавства.

Суд у взаємозвязку з наведеним також зазначає, що вирішуючи спір по суті, як зазначено, виходить саме з тих обставин та підстав, які покладені в основу висновків акту перевірки та оскаржуваного рішення, які в даному випадку ґрунтуються саме на зазначених вище показах.

При цьому, як вже зазначено вище, ДПІ не надала в порядку ст. 551 ГК України рішення суду яким би встановлювалось, що ТОВ «ФК «Соларіс»зареєстровано на підроблені, втрачені документи або на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, на чому фактично ґрунтуються доводи ДПІ у даній справі.

Крім того, як також зазначено вище, ДПІ в порядку виконання обовязку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України не надало вироку суду, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності контрагента позивача за взаємовідносинами з позивачем та обставини фіктивного підприємства.

Відповідачем, у контексті ненадання всіх вищезгаданих документів не доведено наявності непереборних обставин, які б обєктивно перешкоджали ДПІ у наданні вищезазначених доказів, які б підтверджували обставини фіктивного підприємництва та діяльності контрагента позивача.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку відповідачем не доведено обставин та підстав, які б відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість»унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за вищезгаданими операціями.

При цьому, суд враховує, що можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача, зокрема у разі недекларування податкових зобовязань, за загальним правилом самі по собі не є самостійною і достатньою підставою для висновку про відсутність у покупця права на податковий кредит з ПДВ та підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит, сформований за операціями з цим контрагентом.

Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Як зазначено вище, в силу положень ч. 2 статті 71 КАС України, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази в обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваного рішення, не доведено належними та допустимими доказами вчинення позивачем порушень податкового законодавства. В свою чергу, судом не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення порушень податкового законодавства з боку позивача та не встановлено обставин, які б унеможливлювали формування спірних сум податкового кредиту, у звязку з цим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення. На поверненні судового збору позивач у судовому засіданні не наполягав.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайвер ЛТД»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0008522653 від 04.08.2011 р. ДПІ у Дніпровському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 24.02.2012 року.