Постанова № 22113654, 20.03.2012, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2012 року м.ПолтаваСправа № 2а-1670/790/12 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гіглави О.В.,

при секретарі Дрижирук М.І.,

за участю:

представника третьої особи - Сєркова Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2до Управління Державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області, Апеляційного суду Полтавської області, Полтавської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державна податкова інспекція у м. Полтавіпро визнання дій неправомірними та стягнення незаконно утриманого податку із вихідної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

14 лютого 2012 року ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання дій відповідача неправомірними та стягнення із місцевого бюджету м. Полтави на його користь 25066,26 грн незаконно утриманого податку із вихідної допомоги.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2012 провадження у справі за даним адміністративним позовом відкрито.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2012 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду, а також залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Управління Державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 змінено процесуальний статус Державної податкової інспекції у м. Полтаві з відповідача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 залучено до участі у справі в якості відповідачів Апеляційний суд Полтавської області та Полтавську міську раду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем в порушення вимог частини 3 статті 43 Закону України "Про статус суддів" із суми вихідної допомоги при звільненні його у відставку утримано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 25066,26 грн.

В ході судового розгляду справи позивач заявою від 24.02.2012 збільшив позовні вимоги, а саме, просив суд визнати дії відповідача неправомірними та стягнути із місцевого бюджету м. Полтави на його користь 31385,23 грн незаконно утриманого податку із вихідної допомоги.

15.03.2012 позивачем подано до суду заяву, відповідно до якої останній відмовився від позовної вимоги про визнання дій Державної податкової інспекції у м. Полтаві неправомірними.

В судове засідання, призначене на 21.03.2012, позивач не зявився, направив до суду заяву, відповідно до якої збільшені та уточнені позовні вимоги підтримував та просив провести розгляд справи за його відсутності.

Відповідач - Управління Державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області в судове засідання, призначене на 21.03.2012, явку свого уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. При цьому, в матеріалах справи наявні письмові заперечення проти позову від 13.03.2012, відповідно до яких, Управління Державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області зазначало, що ніяких протиправних дій відносно позивача орган державного казначейства не здійснював та законних прав позивача не порушував. У звязку із цим, Управління Державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області просило в задоволенні позовних вимог до органу державного казначейства відмовити за безпідставністю.

Відповідач - Апеляційний суд Полтавської області в судове засідання, призначене на 21.03.2012, явку свого уповноваженого представника не забезпечив, надав до суду заяву, в якій просив розгляд справи провести без участі його уповноваженого представника, при розгляді справи покладався на розсуд суду відповідно до вимог діючого законодавства.

Відповідач - Полтавська міська рада в судове засідання, призначене на 21.03.2012, явку свого уповноваженого представника не забезпечила, будучи належно повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила.

Представник третьої особи - Державної податкової інспекції у м. Полтаві в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на пункт 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", відповідно до якого вихідна допомога судді, що звільнений у відставку, не передбачена у переліку доходів, що не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу, а також на пункт 22.2 статті 22 вказаного Закону, яким передбачено, що у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону.

Заслухавши пояснення представника третьої особи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України від 09.09.2010 "Про звільнення суддів" суддю Апеляційного суду Полтавської області Гасія Юрія Володимировича звільнено з посади у звязку з поданням заяви про відставку (а.с. 11).

Відповідно до наказу виконуючого обов'язки голови Апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_3 від 15.10.2010 №09-03/122, ОСОБА_2 звільнено із займаної посади у звязку з виходом у відставку 15.10.2010 та призначено вихідну допомогу у розмірі 21 місячного заробітку (стаж роботи на посаді судді - 21 повний рік). Розрахунок вихідної допомоги та довічного утримання судді проведено із заробітної плати ОСОБА_2 за серпень 2010 року (а.с. 13).

Згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області від 22.02.2012 №02-05/50 (а.с. 32), при виході у відставку згідно наказу №09-03/122 від 15.10.2010 позивачу була нарахована вихідна допомога в сумі 190682,10 грн, з якої сума 31385,23 грн складає податок з доходів фізичних осіб.

Так, частково виплата вихідної допомоги проведена 28.12.2010 в сумі 35807,49 грн та з неї був утриманий податок з доходів фізичних осіб в сумі 6318,97 грн.

Остаточна ж сума вихідної допомоги у звязку з тим, що у 2010 році не були надані додаткові кошторисні призначення ДСА України, виплачена позивачу 16.12.2011 в сумі 123489,38 грн та з неї був утриманий податок з доходів фізичних осіб в сумі 25066,26 грн.

Утриманий з позивача податок з доходів фізичних осіб перераховано Апеляційним судом Полтавської області на р/р 33215800700002, код 34698804, МФО 831019, що підтверджується платіжними дорученнями №851 від 14.12.2011 та №933 від 28.12.2010, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 70-71).

Позивач не погодився із діями по утриманню податку з доходів фізичних осіб із вихідної допомоги, у зв'язку з чим звернувся до суду.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку позовним вимогам ОСОБА_2, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 6 статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ (в редакції, що діяла на час виходу позивача у відставку) при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Згідно частини 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Положеннями пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що стаття 43, частина п'ята-тринадцята статті 44 Закону України "Про статус суддів" втрачають чинність з 1 січня 2011 року.

Частиною 3 статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-XII, яка діяла на момент виходу позивача у відставку та втратила чинність з 01.01.2011, було встановлено, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

На період виникнення спірних правовідносин порядок нарахування, утримання і перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб передбачався Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 №889-IV, який втратив чинність з 01.01.2011 згідно з Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (надалі за текстом - Закон №889-IV).

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону №889-IV обєктом оподаткування є загальний місячний оподаткований дохід, до складу якого включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку.

У пункті 4.2 статті 4 цього Закону був визначений виключний перелік доходів, що включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу.

Підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону №889-IV було встановлено, що не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування згідно із законом.

На відмінність від заробітної плати, вихідна допомога не є винагородою за конкретну виконану роботу за певний проміжок часу за трудовим договором. Вихідна допомога - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою, звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді, в тому числі після звільнення від виконання обовязків судді.

Враховуючи те, що виплата вихідної допомоги є соціальною виплатою суддям, гарантованою державою та встановленою Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яка не входить до складу заробітної плати, то її сума не може включатись до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, а тому обкладенню податком з доходів фізичних осіб не підлягає.

02.12.2010 Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Податкового кодексу України", який позбавив суддів при виході у відставку отримувати вихідну допомогу без утримання податку. Отже, лише з моменту набрання чинності вищевказаного Закону 01.01.2011 судді втратили це право.

За таких обставин, на думку суду, позивач при виході у відставку 15.10.2010 не втратив право на отримання вихідної допомоги без сплати податку, оскільки таке право йому було надано чинною на час виходу у відставку частиною 3 статті 43 Закону України "Про статус суддів" та частиною 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Несвоєчасна виплата частини суми нарахованої у 2010 році вихідної допомоги (16 грудня 2011 року) не може, як на думку суду, слугувати підставою для такого оподаткування та спричиняти для особи негативні наслідки майнового характеру при будь-якій відсутності її вини у затримці грошових виплат.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що податок з доходів фізичних осіб утримано із вихідної допомоги позивача всупереч вимогам чинного законодавства.

Посилання ДПІ у м. Полтаві на те, що у статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" у переліку доходів, що не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу, не передбачено вихідну допомогу судді, що звільнений у відставку, натомість пунктом 22.2 статті 22 вказаного Закону визначено, що у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону, судом оцінюються критично з огляду на наступне.

Пільги, компенсації та гарантії є видом соціальної допомоги та необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №4-рп/2007 від 18.06.2007 (справа про гарантії незалежності суддів) зокрема зазначив: "Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, повязану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається" (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004) (абзац третій пункту 3.4).

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005 по справі №1-21/2005 зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" у взаємозвязку з частиною 8 статті 14 Закону України "Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

Аналіз наведених правових актів, з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, дає підстави дійти висновку, що вихідна допомога судді, в разі виходу його у відставку, є видом соціальної допомоги в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", тому не підлягає оподаткуванню. При цьому, суд бере до уваги ту обставину, що у правовідносинах щодо оподаткування вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, з огляду на вказану правову позицію Конституційного Суду України, спеціальною нормою є положення статті 43 Закону України "Про статус суддів", яка виключає можливість оподаткування вихідної допомоги.

З огляду на безпідставність оподаткування вихідної допомоги при звільненні судді Апеляційного суду Полтавської області Гасія Ю.В., яке повязане із несвоєчасним надходженням кошторисних призначень та несвоєчасною виплатою цієї допомоги, суд приходить до висновку, що сума податку з доходів фізичних осіб із вихідної допомоги в розмірі 31385,23 грн підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до пункту 16.1 Закону № 889-IV податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України.

Статтею 64 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 №2542-III, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин визначено, що до доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належить податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу.

Аналогічні положення закріплені також у статті 64 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2756-VІ, який набрав чинності з 01.01.2011.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 №226, регламентує процедуру повернення помилково або надміру зарахованих коштів, в тому числі, податків, зборів (обов'язкових платежів) за заявою платника або за поданням органу, що контролює справляння надходжень до бюджету.

Згідно частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пунктів 16, 17 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, зокрема, для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів. Стягувачі, на користь яких прийняті судові рішення про стягнення надходжень бюджету, подають до органу Казначейства, на рахунки в якому зараховані надходження бюджету, документи, зазначені у пункті 7 цього Порядку, крім випадків, передбачених пунктом 23 цього Порядку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення із місцевого бюджету м. Полтави на його користь 31385,23 грн незаконно утриманого податку із вихідної допомоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер платника податків - НОМЕР_1) з місцевого бюджету м. Полтави (рахунок № 33215800700002 ДКС у м.Полтаві) суму утриманого податку з доходів фізичних осіб в розмірі 31385 грн 23 коп. (тридцять одна тисяча триста вісімдесят пять гривень двадцять три копійки).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 23 березня 2012 року.

СуддяО.В. Гіглава