Постанова № 22109669, 28.02.2012, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2012 р. м. Чернівці Справа № 2а/2470/159/12

12:15 год.

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

за участю секретаря судового засідання Настасійчука О.В.,

представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2;

відповідача - Чмоли І.І., Олійник А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5додержавної податкової інспекції у м. Чернівціпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Чернівці (далі відповідач, ДПІ у м. Чернівці), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції у м. Чернівці від 28.12.2011 р. № 0006690171 в частині нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 2485,00 грн., в т.ч. за основним платежем 1988,00 грн. та застосованих штрафних санкцій в сумі 497,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість з придбання у ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія «Технологія ІТ - Бізнесу», оскільки всі суми ПДВ, які віднесені до складу податкового кредиту. Підтверджені податковими накладними, виписаним належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем подано письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили у його задоволенні відмовити та надали пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі встановив наступне.

ОСОБА_5 (58000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) зареєстрований виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 26.03.1999 р. як фізична особа-підприємець та взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 29.03.1999 р. за № 1371 (а.с. 7, 67).

Згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість позивач зареєстрований платником ПДВ (а.с. 68).

Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівля компютерами, периферійними пристроями та програмним забезпеченням (а.с. 7).

На підставі направлень № 027446 від 15.11.2011 р., № 027447 від 15.11.2011 р., наказу ДПІ у м. Чернівці № 2611 від 03.11.2011 р. та згідно плану-графіку проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання, спеціалістами відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої 05.12.2011 р. складено акт за № 2588/17-121/2866415833 (а.с. 8-21, 77, 78, 79, 80).

Перевіркою повноти визначення податкових зобовязань за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р. встановлено їх заниження в сумі 83,00 грн., в т.ч. за серпень 2009 р. в сумі 83,00 грн.

В ході перевірки встановлено, що за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р. позивачем задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 136182,00 грн.

Проведеною перевіркою відображеного показника за 2009-2010 р.р. в сумі 136182 грн. встановлено завищення задекларованих субєктом господарювання показників у рядку 10.1 декларацій «придбання з податку на додану вартість на митній території України» всього в сумі 1905,00 грн. в т.ч. за жовтень 2010 р. в сумі 1342,00 грн., за листопад 2010 р. в сумі 138,00 грн., за грудень 2010 р. в сумі 425,00 грн.

Перевіркою інформації отриманої за результатами обробки системою автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України накладних за 2009-2010 р. р. та змісту представлених перевірці первинних документів, податкових накладних встановлено відсутність достовірних даних, що містяться в податкових деклараціях з ПДВ.

Згідно з даними додатків 5 до декларації дана сума податкового кредиту по ПДВ позивачем сформована в наслідок операцій придбання у наступних постачальників: ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія «Технологія ІТ - Бізнесу». Зокрема, ТОВ «Консалтингова компанія «Технологія ІТ - Бізнесу» в період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р. поставило позивачу компютерну техніку на загальну суму 8130,06 грн., в т.ч. ПДВ 1355,01 грн. ТОВ «ЕКТ-Сервіс» поставило позивачу компютерну техніку на загальну суму 3295,02 грн., в т.ч. ПДВ 549,17 грн.

Під час перевірки встановлено, що фізична особа підприємець ОСОБА_5 не представив документи, які б доводили факт постачання товарів від постачальників, а тому податковим органом зроблено висновок про те, що правочини про поставку компютерної техніки між позивачем та контрагентами ТОВ «ЕКТ-Сервіс», ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу» не були спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, а саме: відсутні товарно-транспортні накладні або інші визначені законодавством документи на перевезення вантажів; умови договорів поставки компютерної техніки в частині поставки товарів між фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 та контрагентами-постачальниками не містять істотних умов договорів про перевезення вантажів; акти приймання виконаних транспортних послуг відсутні, чим порушено ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, вимог ст. 49 Закону України «Про автомобільний транспорт», ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Окрім цього, перевіркою також встановлено відсутність поставок товарів та послуг, безтоварність фінансово-господарських відносин фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 з контрагентами-постачальниками ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу», відсутність обєктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств постачальників ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу» у розумінні ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р. встановлено його заниження в сумі 1988,00 грн., що виникло у звязку з арифметичною помилкою фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та внаслідок укладення нікчемних правочинів з ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу».

За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем п.п.7.3.1, п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» невірне визначення сум податкового зобовязання та податкового кредиту з ПДВ, в результаті чого донараховано 1988,00 грн. податку на додану вартість.

Розглядом заперечень позивача від 08.12.2011 р. до акту перевірки, відповідач визнав їх необґрунтованими, а висновки викладені в акті документальної перевірки від 05.12.2011 р. № 2588/17-121/2866415833 такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, про що повідомив позивача листом від 15.12.2011 р. за вих. № 13790/10/17-112 (а.с. 56-59, 60-63).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 28.12.2011 р. № 0006690171, яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 2485,00 грн., в т.ч. за основним платежем 1988,00 грн. та застосованих штрафних санкцій в сумі 497,00 грн. ( а.с. 22).

Не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням, позивачем оскаржив його до суду.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції, що діяв на момент в спірних правовідносин, далі Закон № 168/97-ВР).

Відповідно до положень п.1.6 та 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п. 7.4.1., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із вимогами п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку (п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР).

Відповідно 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

В силу п.п.7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Форма податкової накладної та порядку її заповнення затверджена наказом Державної податкової адміністрації Українивід 30.05.1997 р. №165 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України23.06.1997 р. за № 233/2037 (далі - Порядок).

Податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Копія податкової накладної залишається у продавця товарів (послуг) як звітний розрахунковий податковий документ і зберігається в порядку та протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податку (п.п. 6.2., 6.3 п. 6 Порядку).

Згідно із п.7 та 8 Порядку податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача. У будь-якому разі видається товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує передачу товарів (послуг) та (або) прийняття платежу із зазначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. Усі примірники податкових накладних, окремі особливості заповнення яких викладені в підпунктах 8.1 - 8.4 цього пункту, залишаються в особи, що їх виписала, і зберігаються відповідно до викладеного в підпунктах 6.1 та 6.3 пункту 6 цього Порядку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (в редакції, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 996-XIV).

Згідно ст. 2 цього Закону сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 4 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік господарських операцій будується на принципі превалювання сутності над формою, згідно якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Під терміном первинний документ, згідно ст. 1 Закону № 996-XIV, слід розуміти документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) регулює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів Українивід 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України05.06 1995 р. за № 168/704 (далі - Положення).

Так, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів ( п. 2.1 Положення).

З огляду на вимоги п.п.2.2. 2.3 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4. Положення).

Згідно із вимогами п.2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Враховуючи наведене, суд вважає, що підтвердженням правомірності віднесення позивачем до складу суми податкового кредиту з вартості компютерної техніки та комплектуючих до неї від постачальників ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу», є первинні документи, які оформлені відповідно до вимог Законів України № 996-XIV, № 334/94-ВР, № 168/97-ВР та підтверджують факт понесених витрат іншою особою, а також зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

В даному випадку суд вважає, що первинні документи, оформлені відповідно до вимог Законів України № 996-XIV, № 334/94-ВР, № 168/97-ВР та свідчать про здійснення позивачем операції з ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія «Технологія ІТ - Бізнесу» з метою подальшого використання в господарській діяльності з таких підстав.

Як видно із акту перевірки, підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість стали висновки відповідача про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум по взаєморозрахунках з контрагентами ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу», у звязку з тим, що перевіркою встановлено відсутність поставок товару, відсутні товарно-транспортні накладні або інші визначені законодавством документи на перевезення вантажів; умови договорів поставки компютерної техніки в частині поставки товарів між фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 та контрагентами-постачальниками не містять істотних умов договорів про перевезення вантажів; акти приймання виконаних транспортних послуг відсутні, чим порушено ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, вимог ст. 49 Закону України «Про автомобільний транспорт», ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Однак, такі висновки (припущення), суд вважає безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.

Відповідно до п. 1.4. ст. 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Згідно ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

У відповідності до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «ЕКТ-Сервіс», ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу» в усній формі домовилися про поставку компютерної техніки та комплектуючих до неї.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

Суд вважає, що підставою для поставки товарів за таким видом домовленості є рахунок фактура, згідно якого проводиться розрахунок за поставлений товар. Оплата за поставлений товар проводилась шляхом перерахування коштів на банківські рахунки контрагентів, згідно виставлених рахунків-фактур.

З досліджених в судовому засіданні податкових накладних слідує, що від зазначених постачальників, в графі «умова поставки» зазначено рахунок фактуру, її номер та дата (а.с. 23-26),

Виконання робіт з приводу поставок товару підтверджується дослідженими в судовому засіданні довіреностями та видатковими накладними, підписаними постачальниками та позивачем (а.с. 69-76).

Таким чином, позивачем дотримано встановленого порядку формування податкового кредиту з господарськими операціями з постачальниками ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу» товарів, фактичне придбання яких підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

З дослідженого акту перевірки вбачається, що для перевірки фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 не представлено товарно-транспортних накладних, які б могли засвідчити, що перевезення продукції від постачальників проводилось підприємствами, що надають транспортно-експедиційні послуги.

Беручи до уваги наведене, відповідач, дійшов висновку, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні або інші визначені законодавством документи на перевезення вантажів; умови договорів поставки компютерної техніки в частині поставки товарів між фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 та контрагентами-постачальниками не містять істотних умов договорів про перевезення вантажів; акти приймання виконаних транспортних послуг відсутні.

Суд також не погоджується з висновками податкового органу виходячи з наступного.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-III (далі Закон № 2344-III).

Під автомобільним перевізником - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами (ст. 1 Закону № 2344-III)

Згідно ст. 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій транспортного засобу при внутрішньому перевезенні вантажів має право: відмовлятися від прийняття для перевезення вантажу, який не відповідає встановленим вимогам або вимогам щодо пломбування вантажу, якщо відтиск пломби нечіткий або пломбу пошкоджено; вимагати від вантажовласника (уповноваженої ним особи) належного закріплення вантажу на транспортному засобі відповідно до встановлених законодавством вимог та очищення його кузова від залишків вантажу. Водій транспортного засобу зобов'язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув'язування вантажу для його безпечного перевезення; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі); дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів Замовників визначають Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 (далі - Правила).

Пунктом 1 Положення передбачено, що договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Під товарно-транспортною документацією, слід розуміти комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

З урахуванням наведених норм, обовязок щодо наявності товарно-транспортних накладних або інших визначених законодавством документів на перевезення вантажів; договорів про перевезення вантажів; акти приймання виконаних транспортних послуг покладено на автомобільного перевізника та його водія, відтак позивач не відноситься до зазначеної категорії.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується актом документальної перевірки від 05.12.2011 р., що фізична особа підприємець ОСОБА_5 має у власності транспортні засоби (Volkswagen LT 35 та Volkswagen Transporter) та сплачував податок з власників транспортних засобів при проходженні технічного огляду.

Зокрема, актом документальної перевірки зафіксовано, що навантажувальні та розвантажувальні роботи, зі слів довіреної особи позивача ОСОБА_6, транспортування товарно-матеріальних цінностей позивач проводив самостійно, а саме транспортування товарно-матеріальних цінностей здійснювалося від постачальників (м. Київ) до власного магазину (АДРЕСА_2) власним транспортним засобом. Транспортування до покупців здійснювалося за їх рахунок.

Оскільки, приватний підприємець ОСОБА_5 не користувався послугами підприємств, що надають транспортно-експедиційні послуги, а здійснював доставку товарів від постачальників власними транспортними засобами Volkswagen LT 35 та Volkswagen Transporter, відповідно суд вважає, що він не зобовязаний оформляти товарно-транспорті накладні або інші визначені законодавством документи на перевезення такого товару (компютерної техніки).

Висновок податкового органу про те, що при здійсненні господарської діяльності з ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу» позивачем віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 1905,00 грн. з вартості придбання компютерної техніки за нікчемними договорами суд вважає безпідставним з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК України (в редакції, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (п. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як слідує з дослідженого в судовому засіданні акту перевірки, відповідачем встановлено, що фізичною підприємцем ОСОБА_5 віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 1905,00 грн. з вартості придбання компютерної техніки за нікчемними правочинами, оскільки дана сума податкового кредиту сформована внаслідок операцій придбання у постачальників ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу», які перебувають в процесі припинення.

Актом документальної перевірки зафіксовано, що згідно центральної бази даних пошуково-довідкової системи ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу перебуває в стані «3» прийнято рішення про припинення (розпочало ліквідаційну процедуру), а ТОВ «ЕКТ-Сервіс» стан «10» - запит про встановлення місцезнаходження.

На підставі наведеного, відповідачем зроблено висновок, що постачальники є субєктами господарювання з неосновним станом та які мають ознаки фіктивності.

Так, згідно операцій поставки між ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу» та фізичною підприємцем ОСОБА_5 обсяг поставки в період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р. становить 8130,06 грн., в т.ч ПДВ 1355,01 грн., яка встановлена згідно видаткових накладних № 4082, від 01.10.2010 р., № 4194 від 01.11.2010 р. та податкових накладних № 403 від 01.10.2010 р та № 477 від 01.11.2010 р.

Державною податковою інспекцією у м. Чернівці до ДПІ у Деснянському районі м. Києва було направлено запит № 4986/7/17-110 від 15.11.2011 р. про проведення зустрічної звірки ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу» за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р., що перебував у відносинах з ОСОБА_5 та надання інформації щодо вказаних взаємовідносин (а.с. 88).

У відповіді № 6303/7/23-118 від 25.11.2011 р. ДПІ у Деснянському районі м. Києва направлено акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 25.11.2011 р. № 490/23-1/34624727 щодо підтвердження відносин із ОСОБА_5 Також в акті зафіксовано, що ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу» з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р., за вказаний період діяльності подавала в ДПІ у Деснянському районі м. Києва податкову декларацію з ПДВ на додану вартість (а.с. 85-87).

З приводу операцій поставки між «ЕКТ-Сервіс» та фізичною підприємцем ОСОБА_5 виявлено, що обсяг поставки в період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р. становить 742959,92 грн., в т.ч. ПДВ 123816,65 грн., яка встановлена згідно видаткових накладних № 5387 від 26.11.2010 р., № 10013 від 13.12.2010 р. та податкових накладних № 1480 від 26.11.2010 р та № 2937 від 30.10.2010 р.

Державною податковою інспекцією у м. Чернівці до ДПІ у Печерському районі м. Києва було направлено запит № 4985/7/17-110 від 15.11.2011 р. про проведення зустрічної звірки ТОВ «ЕКТ-Сервіс» за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р., що перебував у відносинах з ОСОБА_5 та надання інформації щодо вказаних взаємовідносин (а.с. 84).

У відповіді № 46196/23-1110 від 28.11.2011 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва направлено акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 28.11.2011 р. № 10439/23-11/37139302 щодо підтвердження відносин із ОСОБА_5, у звязку з тим, що згідно бази АІС РПП підприємству 25.10.2011 р. встановлено стан «10» - запит на встановлення місцезнаходження. Також в акті зафіксовано, що ТОВ «ЕКТ-Сервіс» взято на податковий облік в органах ДПС 24.06.2010 р. за № 58797. На момент звірки перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва (а.с. 81-83).

Отже, як видно з досліджених матеріалів, ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу» поставка товарів здійснювалася між позивачем та вказаними контрагентами в період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р.

Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України).

Згідно ч. 2 ст 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тобто нести відповідальність за правопорушення може лише особа, яка його вчинила та за наявності її вини.

В даному випадку позивач при здійсненні господарської діяльності не порушував вимог податкового законодавства, чинного в період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р., та відповідно не повинен нести відповідальність за той факт, що на момент проведення зустрічних звірок в 2011 р. ТОВ «ЕКТ-Сервіс» перебуває в стані «3» прийнято рішення про припинення (розпочало ліквідаційну процедуру), а місцезнаходження ТОВ «ЕКТ-Сервіс» не встановлено.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що правочини укладені позивачем з ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу» не були спрямований ні на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, ні на знищення чи пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, ні на незаконне заволодіння ним.

Тому посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між контрагентами є також необґрунтованими, оскільки, всі документи, які були досліджені під час перевірки та в судовому розгляді, свідчать про реальність виконання господарських операцій ОСОБА_5 з ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія Технології ІТ-бізнесу».

Таким чином, суд вважає, що позивач не порушував податкове законодавство, та відповідно мав право на включення до складу валових витрат, податкових зобовязань та податкового кредиту по ПДВ вартість компютерної техніки придбаної у ТОВ «ЕКТ-Сервіс» та ТОВ «Консалтингова компанія «Технологія ІТ - Бізнесу». Відтак, суд вважає, що задекларований позивачем податковий кредит за жовтень грудень 2010 р. у сумі 1905,00 грн. відповідачем безпідставно зменшено за результатами перевірки до нуля.

Щодо штрафних санкцій, застосованих відносно позивача оскарженим податковим повідомленням-рішенням слід зазначити наступне.

Пунктом 123.1 ст. 123 ПК України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як вбачається із матеріалів справи, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивачу збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 2485,00 грн., в т.ч. за основним платежем 1988,00 грн. та застосованих штрафних санкцій в сумі 497,00 грн. ( а.с. 22).

Враховуючи безпідставність донарахування 1988,00 грн. податку на додану вартість, протиправним є і застосування штрафної санкції в розмірі 497,00 грн.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися субєкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом встановлено порушення зазначених критеріїв (вимог) Державною податковою інспекцією у м. Чернівці при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення рішення, а саме: рішення прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи, відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.

За наведених обставин та правових норм, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, в звязку з чим оскаржуване рішення визнає протиправним та скасовує його.

Частина 1 ст. 94 КАС України визначає, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Матеріали справи підтверджують понесені позивачем витрати по оплаті судового збору в розмірі 107,30 грн. Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 94 КАС України на користь позивача з Державного бюджету підлягає стягненню зазначена сума судових витрат по даній справі.

Відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, орган Державної казначейської служби України зобовязаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. В даному випадку стягнення судових витрат необхідно провести шляхом їх безспірного списання із рахунка державної податкової інспекції у м. Чернівці.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19 та 129 Конституції України, ст. ст. 2, 70, 71, 86, 94, 158 - 163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції у м. Чернівці від 28.12.2011 р. № 0006690171.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 (58000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 107,30 грн.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 05.03.2012 р.

Суддя В.К. Левицький