Постанова № 22108307, 15.03.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 березня 2012 р. № 2-а- 1472/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В.

при секретарі судового засідання Крайник Т.О.,

за участю: представника відповідача Синюшка С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення

встановив:

Позовні вимоги заявлені до ДПІ у Московському районі м.Харкова про скасування податкового повідомлення рішення від 02.02.2012 року № НОМЕР_1. У судовому засіданні позивач та представник позивача заявлений позов підтримали у повному обсязі, пославшись на те, що не згодні з висновками акту перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями з тих підстав, що закон не ставить право платника податку на податковий кредит у залежність від декларування (сплати) його контрагентом своїх податкових зобовязань; діючим законодавством не визначено будь-яких обмежень щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку та не встановлено обовязку платника податку здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобовязань сплати податку до бюджету його постачальниками/ контрагентами постачальника.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначивши, що між позивачем та ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Промтехноопт»укладено договори поставки. За результатами перевірки контрагентів позивача з питань дотримання вимог податкового, встановлено порушення ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст..228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальниками та покупцями. Внаслідок чого укладені з позивачем угоди, мають протиправний характер, взаємовідносини проводяться з метою ухилення від оподаткування, є нікчемними, а позивачем порушено приписи п.201.4-201.7 ст.201 ПК України, внаслідок чого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу субєкта господарювання фізичної особи-підприємця, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з ідентифікаційним кодом НОМЕР_2, як платник податків, зборів (обовязкових платежів) знаходиться на обліку в ДПІ Московського району м. Харкова, є платником податку на додану вартість, про що видане свідоцтво НОМЕР_3 НОМЕР_4 (а.с.16-18, т.1)

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2010 року по 30.09.2011 року з питань взаємовідносин з ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Промтехноопт». За результатами перевірки складено акт від 20.01.2012 року № 176/174/НОМЕР_2, яким встановлено, що правовідносини між позивачем та зазначеними вище контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, виходячи з ч.1 ст.203, 215, ч.1 ст.216, ст..228 ЦК України. Крім того актом перевірки встановлено порушення позивачем п.201.4-201.7 ст.201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у розмірі 120490,05 грн.

Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення відносно позивача податкового повідомлення-рішення від 02.02.2012 року № НОМЕР_1, яким підприємству визначено податкове зобовязання за основним платежем (податок на додану вартість) у розмірі 120490,05 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 24570,46 грн.

Перевіривши оскаржуване рішення на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки від 20.01.2012 року № 176/174/НОМЕР_2 вбачається, що фактичною підставою встановлення порушень позивачем вимог п.201.4-201.7 ст.201 ПК України стало встановлення нікчемності угод, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_3, між позивачем та ТОВ «Промтехноопт».

Судовим розглядом на підставі довідки статистики (а.с.20, т.1) встановлено та не заперечується сторонами по справі, що одними з основних видів діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівля устаткуванням та іншою продукцією виробничо-техничного призначення.

Приписами статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), підпунктів 14.1.181 ст.14, п.198.3, 198.6. ст.19 ПК України встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Промтехноопот»укладено договір поставки запчастин до сільськогосподарської, автомобільної, дорожньої та спецтехніки; інструментів для обробки металообробних верстатів тощо (п.1 договору № 17 від 01.04.2011 року) - а.с.153, т.1. Крім того між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу запчастин для сільськогосподарської техніки від 01.01.2010 року (а.с.39, т.2).

У судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що за результатами перевірки ТОВ “Промтехноопт” з питань дотримання вимог податкового законодавства за квітень 2011 року акт від 01.07.2011 року № 1489/23-03-05/37092055 - встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства; порушення ч.1,5 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст..228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинам, здійсненими з контрагентами; відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст..3, ст..4,7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.13.1 ст.188 ПК України. За результатами перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року акт від 16.11.2011 року № 8789/1703/2821401671- встановлено порушення приписів ст..ст.3,4,7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст..13 ДКМУ «Про прибутковий податок з громадян», п.п.5.3.1 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та відповідно до ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст..228 ЦК України зроблено висновок про те, що укладені з контрагентами договори мають ознаки нікчемності в силу приписів закону, правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства та укладені з метою ухилення від сплати податків.

На підставі викладеного відповідачем зроблено висновок про те, що угоди укладені між позивачем та вказаними вище субєктами господарювання не носять реальний характер, взаємовідносини проводяться з метою ухилення від оподаткування та є нікчемними.

З цього приводу суд зазначає наступне. З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України. Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”. У судове засідання доказів такого звернення представником відповідача не надано.

Суд також звертає увагу на те, що згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Факт здійснення господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які повинні містити відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та мають бути оформлені відповідно до вимог визначених ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України, Закону України “Про податок на додану вартість” необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із ТОВ “Промтехноопт” та ФОП ОСОБА_3, в т.ч. докази понесення витрат у спірних правовідносинах; докази використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності; докази проведення фізичного переміщення товарів; копії реєстрів отриманих податкових накладних за періоди виписування спірних податкових накладних та за періоди включення спірних податкових накладних до податкового кредиту з ПДВ; докази отримання спірних податкових накладних саме в тому звітному податковому періоді, коли ці податкові накладні були віднесені на збільшення податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.198, 201 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше в т.ч. дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Так із досліджених в судовому засіданні копій первинних документів, судом встановлено, що на виконання договорів ТОВ “Промтехноопт” та ФОП ОСОБА_3 позивачеві видані податкові накладні - а.с.248-250, т.1, а.с.1-27, т.2 ТОВ «Промтехноопт», а.с.143-188, т.2- ФОП ОСОБА_3

Дослідивши вказані податкові накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165, ст..201 ПК України, відповідно у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

За вказаними податковими накладними відповідачем сформований податковий кредит у розмірі 120490,05 грн., а операції по придбанню ТМЦ відображені у додатках 5 до податкової декларації з податку на додану вартість у відповідних періодах (а.с.21-110, т.1)

Із наявних у матеріалах справи копій виписок банку (а.с.27-35, 189-212, т.2) вбачається, що позивачем по справі сплачено вартість придбаних послуг; факт отримання позивачем послуг за вказаними договорами та їх подальше використання позивачем у його господарській діяльності підтверджується копіями видаткових накладних (а.с. 16-217,т.3, а.с.1-186 т.4, а.с.1-74 т.5), договорами купівлі продажу, укладеними на подальше здійснення господарської діяльності (а.с.1-15, т.3), податковими накладними, виданими позивачем на адресу контрагентів-покупців та видатковими накладними (а.с. 75-221 т.5, а.с1-204 т.6).

Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки (а.4 акту) встановлено, що позивачеві на праві власності належить легковий автомобіль Hyundai Accent ДНЗ НОМЕР_5. Переміщення придбаних ТМЦ у ТОВ «Промтехноопт»та ФОП ОСОБА_3 підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с.52-96, т.2 ФОП ОСОБА_3, а.с.158-186, т.1 ТОВ «Промтехноопт»).

Операції з купівлі-продажу ТМЦ по спірним правовідносинам проведені позивачем у Книзі обліку доходів та витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність 5961, зареєстрована у ДПІ у Московському районі м.Харкова 31.03.2011 року а.с.111-152, т.1

Суд також зауважує, що чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів, якщо останні мають всі документальні підтвердження реальності вчинення операції та розміру податкового кредиту

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ “Промтехноопт” та ФОП ОСОБА_3 мали реальний характер, а висновки податкової інспекції про недотримання приписів ч.1 ст.203, 215, ч.1 ст.216, ст..228 ЦК України при укладанні договорів із вказаними контрагентами та заниження податку на додану вартість є помилковими.

Суд також звертає увагу на те, що податковим законодавством, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, послугах отриманих від продавця, окрім випадку, коли такий продавець був позбавлений статусу платника податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник відповідача в силу положень ст.71 КАС України не надав суду доказів того, що на момент укладення договорів з позивачем свідоцтво платника податку на додану вартість контрагентів на момент укладення спірних договорів були анульовані. Інших доказів на підтвердження наявності факту обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по придбанню ТМЦ на момент укладення договорів та видачі податкових накладних відповідачем в силу положень ст..71 КАС України суду не надано та судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ч.1 ст.9, ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та вважає його таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 160, 167,185 КАС України, суд

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення рішення від 02.02.2012 року № НОМЕР_1.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 20.03.2012 року

Суддя Зоркіна Ю.В.