Постанова № 22105855, 22.02.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/5743/2011

22 лютого 2012 року 09год. 40хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Пушкової О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1

відповідача: представник Красько Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

доДержавної податкової інспекції у м.Рівне

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_4 (далі ФОП ОСОБА_4.) звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне (далі ДПІ у м.Рівне) про скасування податкового повідомлення-рішення №0005531745 від 21.12.2011 року.

В судовому засіданні позовні вимоги повністю підтримані представником позивача, який на їх обґрунтування покликався на те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту червня 2011 року ПДВ в загальній сумі 62499,99 грн. по господарським операціям з ТОВ "Алміс ЛД", позаяк податкові накладні видані на суму ПДВ, сплаченого ФОП ОСОБА_4 в ціні сухого молока, призначеного для використання в межах господарської діяльності позивача, оформлені належним чином та виписані субєктом господарювання, який був зареєстрованим платником ПДВ. Вказав, що висновки податкового органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту у вказаній сумі зводяться до того, що господарські операції є безтоварними. При цьому, відповідач жодних доказів такої безтоварності у своєму розпорядженні не мав і не має. Зазначив, що ТОВ "Алміс ЛД" є зареєстрованою юридичною особою, відомості про яку внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та зареєстрованим платником податку на додану вартість. Також зазначив, що відповідач безпідставно заперечує факт отримання позивачем товару від вказаного контрагента, позаяк сухе молоко було використане на виробництво морозива, тобто у власній господарській діяльності позивача, спрямованій на отримання прибутку. Ствердив, що висновки відповідача, покладені в основу збільшення суми грошового зобовязання з ПДВ за спірним податковим повідомленням-рішенням є безпідставними, позаяк ґрунтуються не на первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, а виключно на інформації про те, що податковий орган за місцем знаходження ТОВ "Алміс ЛД" не зміг провести перевірку останнього, через його відсутність за юридичною адресою. В той же час, такі обставини неспроможні довести нікчемність чи безтоварність відповідних господарських операцій. На таких підставах, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Вказав, що ФОП ОСОБА_4, в порушення пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України, сформував податковий кредит червня 2011 року, в тому числі, за рахунок віднесення до його складу ПДВ, сплаченого в ціні сухого молока, придбаного у ТОВ "Алміс ЛД", яке до бюджету вказаний податок не сплатило. Ствердив, що операції з вказаним контрагентом є безтоварними, тобто такими, що відбувалися лише на папері, позаяк ТОВ "Алміс ЛД" відсутнє за місцем свого знаходження, а тому не могло здійснити відповідних господарських операцій, а у позивача відсутні докази транспортування товару. За таких обставин ствердив, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято у повній відповідності з вимогами чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні. Відтак, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

За дослідженими по справі доказами судом встановлено наступне.

Позивач з 16.12.1992 року має статус фізичної особи - підприємця, перебуває на обліку в ДПІ у м.Рівне та з 07.10.1997 року являється зареєстрованим платником податку на додану вартість (а.с.7-8,17).

14.09.2011 року ДПІ у м.Рівне від ДПІ у Приморському районі м.Одеси було отримано акт про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ "Алміс ЛД", яким констатовано, що угоди вказаного субєкта господарювання, по яким сформовано податковий кредит і податкові зобовязання червня 2011 року, мають ознаки нікчемності (а.с.28-36).

З огляду на те, що серед контрагентів даного субєкта господарювання фігурував ФОП ОСОБА_4, 05.12.2011 року ДПІ у м.Рівне на підставі ст.20, ст.73 Податкового кодексу України направила йому письмовий запит про надання пояснення та завірених належним чином документів про проведені взаєморозрахунки з ТОВ "Алміс ЛД" за червень 2011 року (а.с.162).

06.12.2011 року ФОП ОСОБА_4 підтвердив свої взаєморозрахунки з ТОВ "Алміс ЛД", надавши податковому органу накладну, податкову накладну та прибуткові касові ордера в кількості 38 шт. (а.с.163).

З 6 по 7 грудня 2011 року ДПІ у м.Рівне проведено документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 з питань правомірності формування податкового кредиту по взаєморозрахунках з ТОВ "Алміс ЛД" за червень (помилково зазначено липень) 2011 року.

Результати перевірки оформлені актом №505/1745/2207012599 від 07.12.2011 року (а.с.7-13).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005531745 від 21.12.2011 року, згідно з яким ФОП ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах в розмірі 78124,99 грн., в тому числі 62499,99 грн. за основним платежем та 15625,00 грн. за штрафними санкціями (а.с.6).

За висновками акту перевірки, які покладено в основу спірного податкового повідомлення-рішення позивачем зайво віднесено до податкового кредиту червня 2011 року ПДВ в загальній сумі 62499,99 грн. по господарським операціям з ТОВ "Алміс ЛД", оскільки такий платник відсутній за місцем знаходження, а у позивача відсутні докази транспортування товару, що на переконання податкового органу свідчить про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України.

Згідно з долученими до матеріалів справи документами, ФОП ОСОБА_4 в червні 2011 року мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Алміс ЛД" (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1).

Так, відповідно до умов договору №02/06 від 02.06.2011 року (а.с.14) ТОВ "Алміс ЛД" зобовязалося постачати ФОП ОСОБА_4 товар, зазначений у приймально-здавальних документах на умовах самовивозу. Передача товару сухого молока в кількості 15 тон оформлена видатковою накладною №Ин-320 від 02.06.2011 року (а.с.15), згідно з якою загальна вартість товару склала 374999,94 грн. з ПДВ. Товар оплачено в повному обсязі в готівковому порядку. Перевезення товару здійснювалося позивачем двома належними йому автомобілями (а.с.46-47) з оформленням товарно-транспортних накладних: №61 від 02.06.2011 року (9,5 тон сухого молока, водій ОСОБА_5.) та №62 від 02.06.2011 року (5,5 тон сухого молока, водій ОСОБА_3.)(а.с.42-43). Робота автомобілів зафіксована у подорожніх листах №184 та №185 (а.с.44-45), робота водіїв у посвідченнях про відрядження (а.с.164-165).

На суму ПДВ 62499,99 грн. постачальником виписано податкову накладну №320 від 02.06.2011 року (а.с.16).

Ця сума ПДВ віднесена позивачем до складу податкового кредиту червня 2011 року, що підтверджується обома сторонами.

Факт отримання позивачем сухого молока з метою використання у власній господарській діяльності - виробництві морозива підтверджений актами списання кількості сировини на реалізацію та калькуляціями (а.с.48-154), та ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні податковим органом не заперечувався.

Відповідач свої заперечення обґрунтовує тим, що позивач на запит податкового органу не надав документи, які посвідчують перевезення сухого молока. Також відповідачем надано копію акту ДПІ у Приморському районі м.Одеси №2044/23-5/36344226 від 12.08.2011 року, згідно з яким, провести документальну перевірку ТОВ "Алміс ЛД" щодо підтвердження правомірності податкового кредиту та податкових зобовязань за червень 2011 року не можливо, через відсутність платника податку за юридичною адресою (а.с.28-36). Вказаним актом зафіксовано, що відображені в податковій декларації з ПДВ за червень 2011 року правовідносини з субєктами господарювання є такими, що вчинені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків. У ТОВ "Алміс ЛД" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а тому правочини за участю вказаного субєкта господарювання мають ознаки нікчемності.

Відповідач стверджує, що такі обставини доводять про порушення позивачем пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту за червень 2011 року на 87819,61 грн.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

При цьому судом враховано наступні правові норми.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Це поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків валових витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту для визначення обєкта оподаткування з податку на додану вартість, і за її змістом, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно. Однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

В ході податкової перевірки, результати якої оскаржуються, ДПІ у м.Рівне не зібрано, а в ході судового розгляду - не надано, жодного доказу на підтвердження факту нереальності вчинення господарських операцій, відображених в податковому обліку позивача.

Відповідно до підпункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду, відповідно до пункту 198.3. статті 198 цього Кодексу, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу (17%, або 0%) протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що постачальником товарів ТОВ "Алміс ЛД" була виписана позивачу податкова накладна на суму ПДВ 62499,99 грн., яка містять всі, передбачені статтею 201 Податкового кодексу України, реквізити та відповідає вимогам наказу ДПА України №969 від 21.12.2010 року "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за №1401/18696, що був чинним до 16.12.2011 року.

На момент виписування податкової накладної контрагент позивача - ТОВ "Алміс ЛД" був зареєстрованим платником ПДВ, що підтверджено безпосередньо і податковим органом за місцем реєстрації вказаного платника податків (а.с.29).

Відповідно, податковий кредит, сформований позивачем на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ "Алміс ЛД" вважається підтвердженим.

Окремо слід зауважити, що в акті перевірки ТОВ "Алміс ЛД" хоча і зазначено, що вказаний субєкт відсутній за своєю юридичною адресою, однак зафіксовано, що він подав декларацію з ПДВ за червень 2011 року і задекларував податкове зобовязання з ПДВ по операціям з ФОП ОСОБА_4 в розмірі 62499,99 грн. (а.с.34).

Згідно з пунктом 1 статті 18 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" №755-IV від 15.05.2003 року, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. У відповідності до частини 2 вказаної статті, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі лише у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

ТОВ "Алміс ЛД" набуло прав юридичної особи з дня його державної реєстрації і відомості щодо нього внесені до Єдиного державного реєстру.

Слід зазначити, що суду не надано жодних доказів того, що ТОВ "Алміс ЛД" не було спроможне здійснити господарські операції з поставки товарів. Основним видом діяльності вказаного субєкта господарювання згідно акту його перевірки є, не лише організація перевезень вантажів, але й інші види оптової торгівлі (а.с.30), а тому явних ознак імітації відповідних господарських операцій такої особи не відмічається.

До того ж чинним законодавством України на сторону правочину, яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості. Разом з тим, ні установчі, ні статутні документи контрагента позивача не визнані в установленому порядку недійсними і доказів про зворотне в матеріалах справи немає.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач у справі діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускає його контрагент, або що його діяльність спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Платником податку первинними документами бухгалтерського обліку, у тому числі податковою накладною доведено, що виникнення права на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість.

Податковий орган, в свою чергу, не навів будь-яких доводів щодо фіктивності господарської операції, за наслідками якої було сформовано позивачем оспорюваний податковий кредит, не подав жодних фактичних даних, які б викликали сумнів у реальності виконання операції з поставки товарів.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні законні підстави для зменшення позивачу суми податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2011 року по господарській операції з ТОВ "Алміс ЛД".

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як установлено частиною 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Спрямованість правочину на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат. Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача та його контрагента.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами, якщо таке мало місце, є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Більше того, жодних доказів невиконання обовязків по сплаті податку ТОВ "Алміс ЛД" відповідач не навів ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду справи.

Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені законодавством підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладеного договору не відповідає дійсним намірам сторін, та що цей намір спрямований на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється прийняте відповідачем, субєктом владних повноважень, за результатами проведеної перевірки податкове повідомлення-рішення, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно та своєчасно.

Матеріали справи свідчать, що спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає вказаним критеріям правомірності.

Враховуючи сукупність наведених обставин наряду із правовою специфікою податкових повідомлень-рішень, як актів органів державної податкової служби України, яка полягає у тому, що владний припис таких правових актів індивідуальної дії міститься безпосередньо в самому податковому повідомленні-рішенні, а мотиви його винесення, тобто обставини, яким керувався субєкт владних повноважень, у відповідному акті перевірки, на підставі якого і приймався такий правовий акт індивідуальної дії, суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0005531745 від 21.12.2011 року є протиправним.

Судові витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 28,23 грн. згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України присуджуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне №0005531745 від 21.12.2011 року, згідно з яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов'язання за плетежем "податок на додану вартість" на 78124,99 грн., в тому числі 64499,99 грн. - за основним платежем та 15625,00 грн. - за штрафними санкціями.

Присудити на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Суддя Друзенко Н.В.