Постанова № 22085643, 07.03.2012, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2012 року Справа № 2а/0370/453/12

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

при секретарі Ковальчуку С.В.,

за участю представника позивача Ганущин М.В.,

представників відповідача Новосада Ю.М., Гедзуна П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Волиньзапчастини» до Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року № 0001662301,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньзапчастини» (надалі ТзОВ «Волиньзапчастини», позивач, підприємство) звернулося з адміністративним позовом до Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції (надалі Нововолинська ОДПІ, відповідач) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року № 0001662301.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Нововолинською ОДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків - Приватним підприємством «Аторесурс-Сервіс» (ПП «Авторесурс-Сервіс») та Приватним підприємством «МКМ-Сервіс» (ПП «МКМ-Сервіс») за період з жовтня 2010 року по березень 2011 року. Актом податкової перевірки, серед інших, було зафіксовано порушення з боку підприємства статей 3, 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 50267,00 грн., в тому числі, за грудень 2010 року в сумі 21341,00 грн., за січень 2011 року в сумі 6726,00 грн., за лютий 2011 року в сумі 10248,00 грн., за березень 2011 року в сумі 11952,00 грн., а також встановлено порушення статей 203, 215, 216, 228, 662, 655, та 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання їх вимог в момент вчинення правочинів з ПП «МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс Сервіс» при придбанні та продажу товарів (послуг), які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

На підставі акта перевірки Нововолинською ОДПІ 08 лютого 2012 року було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001662301, яким позивачу було визначено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість (ПДВ) в сумі 55603,25 грн. (з них 50 267,00 грн. за основним платежем та 5 336, 25 грн. за штрафними санкціями).

Позивач вважає податкове повідомлення рішення Новолинської ОДПІ таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому воно має бути визнане неправомірним та скасоване з наступних підстав.

01 листопада 2010 року між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «МКМ-Сервіс» укладено договір купівлі-продажу № 01/11-10, відповідно до умов якого ПП «МКМ-Сервіс» зобовязується продати, а ТзОВ «Волиньзапчастини» прийняти товар (автомобільні деталі та приладдя), ціна та кількість якого вказана у накладних, що є невідємною частиною договору. На виконання умов договору ТзОВ «Волиньзапчастини» отримало товар на загальну суму 261137,59 грн. та сплатило в його ціні ПДВ в сумі 43522,92 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними.

Крім того, 01 лютого 2011 року між ТзОВ «Волиньзапчастини» як покупцем та ПП «Авторесурс-Сервіс» як продавцем було укладено договір купівлі-продажу № 02/11-1, відповідно до якого продавець зобовязується продати, а покупець прийняти товар (автомобільні деталі та приладдя), ціна та кількість якого вказана у накладних. На виконання умов договору ТзОВ «Волиньзапчастини» отримало товар згідно з видатковими та податковими накладними на загальну суму 166543,82 грн. та сплатило в його ціні ПДВ в сумі 27757,30 грн.

Факт проведення повних розрахунків між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «МКМ-Сервіс» не заперечується відповідачем, про що, зокрема, зазначено на сторінці 6 та 8 акта перевірки.

На підставі вказаних господарських операцій, а також отриманих податкових накладних, ТзОВ «Волиньзапчастини» було включено до складу податкового кредиту за у грудні 2010 року та січні-березні 2011 року ПДВ у сумі 50267,00 грн., зокрема, 28067,00 грн. за операціями з ПП «МКМ-Сервіс» та 22200,00 грн. за операціями з ПП «Авторесурс-Сервіс».

Єдиною підставою для висновків про завищення підприємством податкового кредиту за зазначеними операціями та заниження податкового зобовязання стали акти податкових перевірок інших податкових інспекцій Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова (ДПІ у Франківському районі м. Львова) від 14 квітня 2011 року № 602/23-2/3703617 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Авторесурс-Сервіс» та Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова (ДПІ у Галицькому районі м. Львова) від 23 червня 2011 року № 1649/23-209/35383180 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «МКМ-Сервіс» з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обовязкових платежів до бюджету за період з 01 квітня 2008 року по 16 червня 2011 року». Цими актами встановлено, що фактично дані субєкти господарювання не знаходиться за юридичною адресою, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про їх відсутність за місцем знаходження, а згідно з базами даних податкової служби щодо податкової звітності встановлено неможливість фактичного здійснення ними господарських операцій з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, обсягу матеріальних ресурсів, відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Позивач вважає, що такі висновки ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи. Укладені між ним та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, судові рішення щодо визнання їх недійсними відсутні, також ТзОВ «Волиньзапчастини» належним чином оформило договірні правовідносини з контрагентами, а на виконання податкового законодавства - первинні документи, які і дають йому право на формування сум податкового кредиту і спростовують висновки податкового органу щодо його завищення.

З наведених підстав позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року № 0001662301.

У письмовому запереченні проти адміністративного позову (а.с.82-87) відповідач його вимог не визнав та зазначив про неможливість здійснення позивачем господарських операцій з ПП «Авторесурс-Сервіс» та ПП «МКМ-Сервіс» з тих підстав, що при проведенні системного аналізу автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової служби України встановлено, що ПП «Авторесурс-Сервіс» та ПП «МКМ-Сервіс» мали ряд звязків з платниками податків, які мають ознаки фіктивності, про що йде мова в актах перевірок ДПІ у Франківському районі міста Львова від 14 квітня 2011 року № 602/23-2/3703617 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Авторесурс-Сервіс» та ДПІ у Галицькому районі міста Львова від 23 червня 2011 року № 1649/23-209/35383180 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «МКМ-Сервіс» з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обовязкових платежів до бюджету за період з 01 квітня 2008 року по 16 червня 2011 року». Крім того, висновки про нікчемність правочинів було зроблено у звязку із відсутністю у контрагентів позивача трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, тому, на думку Нововолинської ОДПІ, проведення транзитних фінансових потоків, спрямоване на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують податкові зобовязання, операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не маючи при цьому реального товарного характеру.

Податкове повідомлення-рішення про донарахування грошових зобовязань є законним, а тому відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав, наведених у позовній заяві, та просить їх задовольнити у повному обсязі. Суду додатково пояснив, що позивач здійснює свою діяльність у м. Львові. Займається роздрібною торгівлею автозапчастинами, для цього у нього є склад та магазин, для розміщення яких підприємство орендує приміщення. На підприємстві постійно працює до 9 осіб. Транспортування товару, придбаного в ПП «МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс-Сервіс», здійснювалося позивачем самостійно, витрати на транспортування є незначними, оскільки і позивач, і зазначені контрагенти знаходяться в м. Львові. Позивач має орендовані транспортні засоби, які дозволяють кількість товару, яка придбавалася, вивозити самостійно. Товарно-транспортні накладні не видавалися, оскільки вони не є обовязковими для внутрішніх (у межах одного міста) перевезень. Довіреності також не видавалися на отримання товару, за накладними їх приймав безпосередньо директор підприємства. Про отримання товару видано видаткові накладні, а акти приймання-передачі, як на це вказує відповідач, видаються для засвідчення факту приймання послуг (робіт). Наведені обставини вказують на наявність у позивача можливостей здійснювати господарську діяльність. Разом з тим, він не зобовязаний контролювати своїх контрагентів та нести відповідальність у звязку із якимись порушеннями бухгалтерського та податкового обліку з їх боку. Фактично, висновки відповідача ґрунтуються виключно на актах перевірок контрагентів підприємства, та проігноровано наявність первинних документів у позивача.

Представники відповідача, кожен зокрема, у судовому засіданні позов не визнають повністю з підстав, викладених у письмовому запереченні, та просять в задоволенні позову відмовити повністю. Суду додатково пояснюють, що первинні документи, надані для перевірки, не викликають зауважень, однак податковий орган ставить під сумнів товарний характер господарських операцій. Так для підтвердження фактичної передачі товару від продавця до покупця не надано товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей, а надані сертифікати відповідності не засвідчують відносин ТзОВ «Волинь запчастина» із ПП «МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс-Сервіс». Взаємовідносини між зазначеними субєктами господарювання не спричиняють реального настання правових наслідків. Перевірками контрагентів позивача встановлено, що товар не перевозився та не зберігався. Відповідно до наданих документів неможливо встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла ці витрати. Єдиною метою документування витрат фактично нездійснених господарських операцій є отримання податкової вигоди. Взаємовідносини позивача з ПП «МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс-Сервіс» мають ознаки нікчемності. Відтак право на податковий кредит у позивача відсутнє, а його безпідставне формування спричинило заниження податкових зобовязань.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з огляду на таке.

Судом встановлено, ТзОВ «Волиньзапчастини» 19 жовтня 2004 року зареєстроване виконавчим комітетом Нововолинської міської ради Волинської області як юридична особа; підприємство перебуває на податковому обліку в Нововолинській ОДПІ, є платником ПДВ. Зазначені обставини підтверджується копіями свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 391547, свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ НБ № 112053 (а.с.139-140).

Нововолинською ОДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТзОВ «Волиньзапчастини» щодо встановлення фінансово-господарських взаємовідносин та взаєморозрахунків з платником податків ПП «МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс-Сервіс» за період з жовтня 2010 року по березень 2011 року. За результатами проведеної перевірки Нововолинською ОДПІ 25 січня 2012 року було складено акт № 79/7/2301/33211369 (а.с.11-24, далі акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем статей 3, 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість (далі Закон № 168/97-ВР) та пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (ПК України), в результаті чого ним занижено ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 50267,00 грн., з них 21341,00 грн. - за грудень 2010 року, 6 726,00 грн. - за січень 2011 року, 10248,00 грн. - за лютий 2011 року, 11952,00 грн. - березень 2011 року, а також встановлено порушення статей 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині їх недодержання в момент вчинення правочинів між ТзОВ «Волиньзапчастини» з ПП «МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс-Сервіс» при придбанні та продажу товарів (послуг), які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

На підставі акта перевірки Нововолинською ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення від 08 лютого 2012 року № 0001662301 (а.с.10), яким позивачу донараховане грошове зобовязання з ПДВ в загальній сумі 55603,25 грн. (50267,00 грн. за основним платежем та 5336,25 грн. штрафних санкцій згідно з розрахунком (а.с.222)).

Підставою для прийняття відповідачем зазначеного податкового повідомлення-рішення є його висновки про відсутність права у ТзОВ «Волиньзапчастини» на віднесення у період з грудня 2010 року по березень 2011 року до складу податкового кредиту ПДВ у загальній сумі 50267,00 грн. за операціями придбання товарів в ПП «МКМ-Сервіс» (ПДВ у сумі 28067,00 грн.), та ПП «Авторесурс-Сервіс» (ПДВ у сумі 22200,00 грн.) з тих підстав, що правочини з цими контрагентами позивача мають ознаки нікчемності (а.с.23). При цьому в акті перевірки вказано, що відповідно до баз даних Державної податкової служби встановлення укладання цивільно-правових відносин та проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди переважено з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту. Операції з придбання мали не реальний товарний характер, товар не перевозився і не зберігався. Відповідно до наданих документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного. Перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця)т придбання та продажу товарів. Єдиною метою проведення документування фактично не здійснених операцій є отримання підприємством податкової вигоди.

Суд вважає такі висновки Нововолинської ОДПІ необґрунтованими, передчасними з наступних підстав.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Судом встановлено, що 01 листопада 2010 року між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «МКМ-Сервіс» укладено договір купівлі-продажу № 01/11-10 (а.с.25), відповідно до умов якого ПП «МКМ-Сервіс» зобовязується продати, а ТзОВ «Волиньзапчастини» прийняти товар (автомобільні деталі та приладдя), ціна та кількість якого вказана у накладних, що є невідємною частиною договору. За умовами договору доставка товару здійснюється за рахунок покупця.

Передача товару здійснювалася за накладними, виданими на кожну окрему партію товару. На виконання умов договору продавцем видано видаткові та податкові накладні на загальну суму 261137,59 грн., в тому числі ПДВ 43522,92 грн. (а.с.26-42). Зазначені накладні були досліджені відповідачем під час перевірки, зауваження щодо їх оформлення у податкового органу відсутні (а.с.15-16). Позивач повністю розрахувався за придбаний товар із продавцем і факт розрахунків підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.107-117) і не заперечується відповідачем.

Крім того, 01 лютого 2011 року між ТзОВ «Волиньзапчастини» як покупцем та ПП «Авторесурс-Сервіс» як продавцем було укладено договір купівлі-продажу № 02/11-1 (а.с.57) відповідно до умов якого продавець зобовязується продати, а покупець прийняти товар (автомобільні деталі та приладдя), ціна та кількість якого вказана у накладних.

Позивач отримав від продавця видаткові та податкові накладні про передачу товару на загальну суму 166543,82 грн., в тому числі ПДВ 27757,30 грн. (а.с.58-77). Факт проведення повних розрахунків між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «Авторесурс-Сервіс» за проданий товар не заперечується відповідачем, про що зазначено в акті перевірки (а.с.18) та підтверджується банківськими виписка по рахунку позивача (а.с.153-189).

Статтею 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон № 996-ХІV) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Такі ж вимоги до первинних документів встановлені пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкової ознаки господарської операції кореспондується з нормами ПК України.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Договори, податкові, видаткові накладні, платіжні доручення є підставою для податкового та бухгалтерського обліку, якщо вони засвідчують факт вчинення господарської операції .

Операції придбання відображені в бухгалтерському і податковому обліку (а.с.141-143; 2-1-221). До податкового кредиту позивач включив у грудні 2010 року видані ПП «МКМ-Сервіс» податкові накладні: № 1201000030 від 01 грудня 2010 року, № 1206000019 від 06 грудня 2010 року, № 1208000006 від 08 грудня 2010 року, № 1213000012 від 13 грудня 2010 року, № 1216000011 від 16 грудня 2010 року, № 1221000017 від 21 грудня 2010 року, № 123000016 від 30 грудня 2010 року на загальну суму ПДВ 21339,55 грн. (в розділі ІІ «Податковий кредит» додатка 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту» відображено 21340,76 грн.); в січні 2011 року - № 1030000003 від 03 січня 2011 року, № 110013 від 10 січня 2011 року, № 119006 від 19 січня 2011 року, № 12402 від 24 січня 2011 року на загальну суму ПДВ 6725,95 грн. Також до податкового кредиту у лютому 2011 року до податкового кредиту включено ПДВ у сумі 10248,49 грн. за податковими накладними, виданими ПП «Авторесурс-Сервіс», зокрема, № 24 та № 25 від 01 лютого 2011 року, № 26 від 03 лютого 2011 року, № 28 від 21 лютого 2011 року, а в березні 2011 року у сумі 11954,94 грн. за податковими накладними № 178 від 01 березня 2011 року, № 179 від 14 березня 2011 року, № 180 від 21 березня 2011 року, № 181 від 23 березня 2011 року, № 182 від 30 березня 2011 року на загальну суму 15 282,00 грн.

До 2011 року правила формування та віднесення сум ПДВ до податкового кредиту визначалися Законом України «Про податок на додану вартість».

Так відповідно до підпункті 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 та підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

З 2011 року такі самі умови були закріплені в Податковому кодексі України.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено: «Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною».

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, нормами податкового законодавства встановлено, що податкова накладна є звітним та одночасно розрахунковим документом. Наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Зважаючи на доводи адміністративного позову та заперечення проти позову, при розвязанні даного спору суд перевіряв усі фактичні обставини, що підтверджують (чи спростовують) реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту, зокрема: можливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; наявність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності (наявність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів); можливість здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку тощо.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність ділової мети та економічного змісту в господарських операціях з ПП»МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс-Сервіс». Так позивач здійснює діяльність у сфері оптової та роздрібної торгівлі автозапчастинами, про що вказано в акті перевірки (а.с.13) і підтверджується поясненням представника позивача, копією довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.198-200). Для організації такої діяльності підприємство використовує приміщення площею 178,7 кв.м. в м. Львові на підставі договору оренди від 01 лютого 2008 року № 01/02/08-20, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» (а.с.192-197). З банківських виписок по рахунку позивача слідує, що підприємство також орендує приміщення на підставі договорів оренди від 01 січня 2010 року та від 01 лютого 2010 року, укладених з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно. На підприємстві працює до 9 осіб, в тому числі, директор, бухгалтер, менеджери (а.с.144-149). На підставі договору оренди транспортних засобів від 08 листопада 2009 року позивач орендує фургон малотоннажний марки Citroen Berlingo, державний номер НОМЕР_9 (а.с.150), та використовує автомобіль типу легковий комбі-В марки Skoda Oktavia Tour, державний номер НОМЕР_2, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_6 директору підприємства (а.с.151-152). Таким обставинам не надано належної оцінки під час перевірки, рух товару за даними бухгалтерського обліку також не аналізувався. Разом з тим, в судовому засіданні зясовано, що товар у подальшому реалізовувався у роздріб, що не заперечується представникам відповідача, підприємство отримувало доход від продажу автозапчастин, а тому суд вважає, необєктивними висновки Нововолинської ОДПІ з приводу відсутності у позивача регулярної, постійної та суттєвої господарської діяльності, спрямованої на отримання доходу, а наявність іншої мети, як-от, отримання виключно податкової вигоди, є припущенням відповідача.

Зазначені докази вказують на наявність трудових та виробничих можливостей (приміщень, транспортних засобів) і свідчать про достатню можливість виконання договорів купівлі-продажу та спростовують твердження відповідача про неможливість фактичного здійснення субєктом господарювання господарських операцій з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, відділеності контрагентів один від одного або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для продажу товарів, що були предметом договору.

Так умовами договорів купівлі-продажу від 01 листопада 2010 року № 01/11-10 між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «МКМ-Сервіс» та від 01 лютого 2011 року № 02/11-1 між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «Авторесурс-Сервіс» передбачено доставку товару транспортом покупця. Таким чином, самовивіз товару від контрагентів позивача узгоджується з умовами зазначених договорів, а технічна можливість у позивача підтверджується зазначеними вище доказами.

При цьому суд зазначає, згідно зі статтею 48 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2344-III «Про автомобільний транспорт», пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обовязковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно із пунктом 1 зазначених Правил товарно-транспортна накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відсутність товарно-транспортної накладної у звязку із перевезенням товару у межах одного міста (позивач і його контрагенти знаходяться у м. Львові) не є підставою для позбавлення права покупця на податковий кредит, тим більше, що перевезення вантажу здійснювалося позивачем власними силами.

Так само відсутність довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей не свідчить про безтоварний характер операції. У частині другій статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це: установчими документами, довіреністю, законом, іншими актами цивільного законодавства. Статтею 65 Господарського кодексу України з наведених питань передбачається наступне. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

З пояснень представника позивача встановлено, що довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей не видавалася, товар приймався за накладними директором підприємства. Сертифікати відповідності, свідоцтва стосовно технічних характеристик товару та перевірки його якостей не вимагалося умовами договорів позивача з ПП «Авторесурс-Сервіс» та ПП «МК-Сервіс», якщо тільки відсутній спір з приводу якості продукції. У сторін договору відсутні претензії щодо кількості та якості товару, товар фактично уже реалізований покупцям позивача.

З приводу висновків Нововолинської ОДПІ щодо нікчемності зазначених правочинів суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Загальні правові засади недійсності правочинів визначено параграфом 2 глави 16 розділу IV Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як вбачається з зазначеної норми, за ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про нікчемність договорів купівлі-продажу від 01 листопада 2010 року № 01/11-10 між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «МКМ-Сервіс» та від 01 лютого 2011 року № 02/11-1 між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «Авторесурс-Сервіс» як таких, що укладені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків.

Відповідно до приписів статті 234 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, визначено як фіктивний. Недійсність такого правочину може бути визнано судом. Таким чином, зазначені договори купівлі-продажу є оспорюваними правочинами. Відповідачем не надано суду доказів того, що ці договори були визнані недійсними в судовому порядку.

Суд також звертає увагу, що платник ПДВ - покупець товару на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником ПДВ, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність вказаного суб'єкта господарювання. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Так само відсутність контрагентів на час проведення перевірок за зареєстрованим місцезнаходження не створює будь-яких наслідків для подальшого податкового обліку позивача-покупця.

Разом з тим, як вбачається з актів перевірок інших податкових органів ДПІ У Шевченківському районі м. Львова та ДПІ у Франківському районі м. Львова від 23 червня 2011 року № 164923-209/35383180 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «МКМ-Сервіс» з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обоаязкових платежів до бюджету за період з 01 квітня 2008 року по 16 червня 2011 року» (а.с.99-106) та від 14 квітня 2011 року №602/23-2/3703617 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Авторесурс-Сервіс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків» (а.с.96-98) відповідно цими податковими інспекціями не досліджувалися первинні документи ПП «МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс-Сервіс». Загалом, висновки про відсутність обєктів оподаткування у контрагентів позивача зроблено лише з тієї підстави, що для проведення перевірки не надано первинних документів. Дані взяті виключно з баз даних податкової звітності без зазначення конкретного податкового розрахунку, звіту, періоду його подання, порівняння з періодами, коли фактично відбувалися відносини цих субєктів господарювання із позивачем, співставлення податкового кредиту та податкових зобовязань в податковому обліку описаних вище господарських операцій. Відтак, висновки відповідача про відсутність реальної можливості здійснити поставку товарів відповідно до договору купівлі-продажу від 01 листопада 2010 року № 01/11-10 між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «МКМ-Сервіс» та від 01 лютого 2011 року № 02/11-1 між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «Авторесурс-Сервіс» не можуть вважатися обґрунтованими.

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що договори купівлі-продажу, укладені між ТзОВ «Волиньзапчастини» та ПП «МКМ-Сервіс» та ПП «Авторесурс-Сервіс», були направлені на реальне настання правових наслідків, не суперечать вимогам частини першої статті 203 Цивільного кодексу України і не містить ознак нікчемного правочину, що підтверджується доказами у справі.

У ході судового розгляду справи, судом було встановлено, що ТзОВ «Волиньзапчастини» під час проведення перевірки у повному обсязі були надані первинні документи (а.с.88), які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, що відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України свідчать про повноту й достовірність задекларованих сум податкового кредиту.

Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При вирішенні спору судом оскаржуване рішення, прийняте відповідачем як субєктом владних повноважень, перевірялося на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази та наведені норми законодавства в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірності визначення позивачу суми грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 50267,00 грн. основного платежу та 5336,25 грн. штрафних санкцій, у звязку із чим рішення Нововолинської ОДПІ є необґрунтованим, прийнятим без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Керуючись статтями 2, 71, частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції від 08 лютого 2012 року № 0001662301.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 12 березня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ж.В. Каленюк