Постанова № 22085105, 21.02.2012, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2012 року Справа № 2а/0370/316/12

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Кириченку О.О.,

за участю представників позивача Коптюка А.В.,

представників відповідача Костюка А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Мале підприємство Сантехмонтаж» до Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

09 лютого 2012 року Приватне підприємство «Мале підприємство Сантехмонтаж» (далі ПП «МПС») звернулося з адміністративним позовом до Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції (далі - Нововолинська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001632301 від 30 січня 2012 року та №0001612301 від 30 січня 2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Нововолинською ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «МПС» по взаємовідносинах та взаєморозрахунках з платниками податків ТзОВ «Люкс Трейд Груп», яке перейменовано з ТзОВ «Росма СІ» за четвертий квартал 2010 року та з ТзОВ «Метео-Захід» за третій квартал 2011 року, за результатами якої складений акт №1/1/2301/30297532 від 04 квітня 2012 року, в якому зафіксовано порушення статтей 3, 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 134, пункту 138.4 статті 138, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. Зазначає, що підставою для встановлення вищеназваних порушень слугували висновки Нововолинської ОДПІ, зафіксовані в акті перевірки про нікчемність правочинів між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід», ТзОВ «Росма СІ». Позивач не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність правочинів, укладених з ТзОВ «Медео-Захід» та ТзОВ «Росма СІ», оскільки сторони договору в повному обсязі виконали свої зобовязання, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Вважає, що вищевказані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Представник позивача Коптюк А.В. в судовому засіданні адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. По суті пояснив, що серпні 2011 року Волинською облдержадміністрацією проводився тендер по відновленню пропускної здатності русла річки Припять в межах Старовижівського району та будівництву захисної дамби і насосної станції для захисту від підтоплення водами річки Припять на території Любешівського району, а підприємство, яке він представляє являється переможцем цього тендеру. У звязку з цим, між позивачем та Головним управлінням містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Волинської ОДА були укладені договори підряду по виконанню робіт по яких державою були перераховані кошти. Договори підряду виконані в повному обсязі. По завершенню робіт, в грудні 2011 року при здачі робіт були присутніми перший заступник голови Верховної Ради України та голова Волинської ОДА, які урочисто відкривали збудовані дамби та інші обєкти, про що висвітлювалось в пресі та телебаченні. Тому вказав, що посилання відповідача на нікчемність угод по виконанню робіт та оренди техніки між позивачем і контрагентами з цього приводу є надуманим і таким, що не відповідає дійсності. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки договори були укладені у відповідності до норм цивільного законодавства, а сторони цих договорів в повному обсязі виконали свої зобовязання, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, які додані до позовної заяви. Просить позов задовольнити визнавши протиправними і скасувавши оскаржувані податкові повідомлення-рішення та стягнути з Державного бюджету України в користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 4292,00 грн.

Представник відповідача Костюк А.Ю. в судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що укладені між позивачем та ТзОВ «Росма СІ», ТзОВ «Медео-Захід» договори купівлі-продажу, оренди будівельної техніки і підряду є нікчемними, оскільки в ході перевірки не було можливості встановити реальність здійснення операцій з урахуванням оперативності їх проведення та віддаленості контрагентів. Вважає, що товар не перевозився і не зберігався, тому немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати. Проте, надати необхідні письмові докази чи інші дані, які вказували б на фактичне не перевезення спеціальної техніки від контрагентів до позивача для виконання робіт і розкопування русла річок, враховуючи фактичне виконання таких робіт, не зміг. Вважає перевіркою доведеним, що укладення договорів спрямовано на здійснення операцій з отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту. Переконаний, що оскаржувані податкові повідомлення рішення сформовані у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак просить суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до оглянутих судом свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО №514656, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій (ЄДРПОУ) серії АБ №392711 та виписки з ЄДРПОУ серії ААВ №380091 позивач ПП «МПС» являється юридичною особою, яка зареєстрована за юридичною адресою: Волинська область, місто Нововолинськ, вулиця Кауркова, 2Б. Видами діяльності за КВЕД позивач займається: монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; будівництво житлових і нежитлових будівель; будівництво трубопроводів; будівництво водних споруд; неспеціалізована оптова торгівля; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Судом встановлено, що на підставі направлень на перевірку №831/2301 від 19.12.2011 року, №832/2301 від 19.12.2011 року та наказу №872 від 19.12.2011 року, виданих Нововолинською ОДПІ працівниками цього податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «МПС» по взаємовідносинах та взаєморозрахунках з платника податків ТзОВ «Люкс-Трейд Груп» за четвертий квартал 2010 року та ТзОВ «Медео-Захід» за третій квартал 2011 року, за результатами якої складено акт №1/1/2301/30297532 від 04.01.2012 року «Про результати позапланової виїзної перевірки щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків».

У вищеназваному акті перевірки Нововолинська ОДПІ вказує про нікчемність правочинів по взаємовідносинах позивача з ТзОВ «Люкс-Тред Груп» (ТзОВ «Росма СІ») в четвертому кварталі 2010 року, та по взаємовідносинах позивача з ТзОВ «Медео-Захід» в третьому кварталі 2011 року. Зокрема, Нововолинською ОДПІ зроблений висновок про те, що укладені між цими субєктами господарської діяльності договори купівлі-продажу матеріально-технічних цінностей, оренди будівельної техніки та підряду відповідно до статті 228 ЦК України є нікчемними. Окрім того, податковий орган вказав, що оскільки правочини визнані нікчемними та відповідно не створюють юридичних наслідків, а тому в порушення законодавства позивачем ПП «МПС» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

На підставі вищезгаданого акту перевірки Нововолинською ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення: 1) №0001612301 віл 30.01.2012 року, яким за порушення статтей 3, 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 134, пункту 138.4 статті 138, ПК України ПП «МПС» збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток в загальному розмірі 322105,25 грн., з яких за основним платежем збільшено грошове зобовязання на суму 302991,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 19114,25 грн.; 2) №0001632301 від 30.01.2012 року, яким за порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України ПП «МПС» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 339508,75 грн., з яких за основним платежем збільшено грошове зобовязання на суму 271607,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 67901,75 грн.

Суд проаналізувавши матеріали справи, законодавство України, яке регулює спірні правовідносини, приходить до висновку, що не заслуговує на увагу суду висновок відповідача про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статтей 3, 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і норм Податкового кодексу України та спростовується наступним.

Щодо податкового кредиту на додану вартість суд зазначає.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяв на момент укладення договорів) (далі Закон «Про податок…) передбачено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вищеназваного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону «Про податок …» визначає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як передбачено підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону «Про податок…» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Разом з тим у підпункті 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону «Про податок…» визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону «Про податок…» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування з податку на прибуток є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Норми пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.

При цьому щодо формування позивачем податкового кредиту з податку на прибуток підприємств слід зазначити наступне.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв на час укладення договорів (далі Закон «Про оподаткування…») об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону «Про оподаткування …» валовий доход це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону «Про оподаткування…» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону «Про оподаткування…» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону «Про оподаткування …» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З аналізу положень вищенаведених нормативно-правових законодавчих актів вбачається, що не можуть належати до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Разом з цим, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи, іншими документами, передбаченими законодавством. Також з проаналізованих норм випливає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулює Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку. Так, згідно з частиною 1 цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судом встановлено, що 26.11.2010 року між ПП «МПС» (покупець) та ТзОВ «Росма СІ» (в даний час ТзОВ «Люкс-Трейд Груп») (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Згідно умов цього договору ТзОВ «Росма СІ» зобовязалось поставити покупцю товарно-матеріальні цінності: засувка 400 2 шт.; засувка 150 10 шт.; труба тепло із 76/140 150 шт.; труба тепло із 57/125 100 шт.; труба 219 50 шт.; засувка 80 5 шт.; ШРП 1 шт.; труба 630 50 шт.; труба пл… 10 190 шт.; лічильник вод 40 1 шт.; пневмобак 1 шт.; металоконструкції 1 шт. на загальну суму 198900,00 грн. Транспортування цих товарно-матеріальних цінностей відбувалось за рахунок продавця відповідно до податкової накладної №1130005 від 26.11.2011 року (а.с.91) та накладної №1130005 від 26.11.2010 року (а.с.92), які досліджені в судовому засіданні. При цьому, судом встановлено, що товарно-матеріальні цінності отримані ПП «МПС» в особі ОСОБА_3 за відповідною довіреністю. До складу податкового кредиту позивачем було включено податкову накладну №1130005 від 26.11.2011 року на суму 198900,00 грн. в тому числі ПДВ 33150,00 грн. В листопаді 2010 року позивачем ПП «МПС» було віднесено на валові витрати товарно-матеріальні цінності на суму 165750,00 грн.

Крім того, 30.12.2010 року між ПП «МПС» (покупець) та ТзОВ «Росма СІ» (в даний час ТзОВ «Люкс-Трейд Груп») (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. З досліджених судом податкової накладної №1230001 від 30.12.2010 року (а.с.93) та накладної №1230001 від 30.12.2010 року (а.с.94) вбачається, що позивачем було придбано товарно-матеріальні цінності, а саме: металоконструкції 1 шт.; електроди 0,5 шт.; котел Арістон 1 шт.; дошка обрізна, цегла, бікроеласт, брус, засувка 219 4 шт.; лист азбестовий, вікно 6 шт.; нагрівальний пристрій КтТ 400 1 шт. на загальну суму 440220,00 грн. Транспортування товару відбувало за рахунок продавця. До складу податкового кредиту позивач включив податкову накладну №1230001 від 30.12.2010 року на суму 440220,00 грн. в тому числі ПДВ 73370,00 грн. В грудні 2010 року позивачем ПП «МПС» на валові витрати було віднесено товарно-матеріальні цінності на суму 226 772,00 грн.

Позивачем ПП «МПС» на підставі зазначених податкових накладних та накладних в податкових деклараціях з податку на додану вартість за листопад 2010 року та за грудень 2010 року до податкового кредиту включено 106520,00 грн.

Судом також встановлено, що 25 серпня 2011 року між Головним управлінням містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Волинської ОДА (замовник) та ПП «МПС» (підрядник) укладено два договори підряду - №139077 та №139091, відповідно умов яких, підрядчик зобовязався виконати роботи по відновленню пропускної здатності русла річки Припять на ділянці від смт. Ратне до с. Яревище Старовижівського району Волинської області та роботи по будівництву захисної дамби і насосної станції для захисту від затоплення повеневими водами річки Припять села Любязь Любешівського району згідно з проектом «Споруди протиповеневого захисту села Любязь Волинської області», а замовник, - прийняти та оплатити виконану роботу (а.с.а.с.54-59).

З досліджених судом актів приймання виконаних робіт за вересень 2011 року та за жовтень 2011 року вбачається, що роботи визначені в договорах підряду №139077 та №139091 виконані підрядчиком та прийняті замовником (а.с.а.с.73-77).

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про нікчемність договору підряду №010805 від 01 серпня 2011 року, який укладено між ПП «МПС» (замовник) та ТзОВ «Медео-Захід» (підрядник), проте суд такий висновок вважає неправомірним. Згідно з умовами цього договору, підрядник бере на себе зобовязання виконати роботи передбачені пунктом 1.2 Договору (зокрема, капітальний ремонт русла річки Припять в смт. Ратне, робота екскаватора на будівництві захисної дамби річки Припять в с. Любязь), а замовник,- прийняти та оплатити роботи. Згідно пункту 3 цього договору, усі засоби та матеріали для виконання робіт надаються та забезпечуються підрядником.

Факт виконання умов вищеназваного договору підтверджується оглянути в судовому засіданні актами приймання виконаних будівельних робіт (а.с.а.с.60-72) та податковими накладними від 31.08.2011 року №№133, 131, 129, 130, 128, 132 (а.с.а.с78-83), з яких вбачається, що роботи визначені в договорі підряду №010805 від 01.08.2011 року, укладеного між ПП «МПС» (замовник) та ТзОВ «Медео-Захід» (підрядник) виконані останнім та оплачені першим.

Крім того, для виконання умов договорів підряду №139077 та №139091 від 25.08.2011 року позивачем (орендар) з ТзОВ «Медео-Захід» (орендодавець) були укладені договори оренди будівельної техніки від 25.08.2011 року (а.с.42-43, 46-47). З цих договорів вбачається, що орендар орендує в орендодавця для здійснення господарської діяльності будівельну техніку, а саме: екскаватор 0,4 м/3 2 шт.; екскаватор 0,4 м/3 2 шт.; екскаватор 0,65 м/3 1 шт.; бульдозер 1 шт. та трактор 1 шт. Техніка передається для використання на будівництві пропускної здатності русла річки Припять на ділянці дороги від смт. Ратне до с. Яревище Старовижівського району та для використання на будівництві захисної дамби для захисту від затоплення повеневими водами пічки Припять в селі Любязь Любешівського району. Орендодавець передає, а орендар приймає у користування майно (автотехніку).

Факт приймання-передачі будівельної техніки засвідчено дослідженими судом відповідними актами від 25.08.2011 року (а.с.44, 48), з яких видно, що 25.08.2011 року ПП «МПС» було прийнято від ТзОВ «Медео-Захід» будівельну техніку орендовану відповідно до згаданого вище договору оренди від 25.08.2011 року.

По завершенню проведених робіт між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід» складено акт приймання передачі наданих послуг від 30.09.2011 року про те, що загальна вартість послуг становить 275400,00 грн. (а.с.45), а також позивачем (орендодавцем) виписано податкову накладну №149 від 30.09.2011 року на суму 275400,00 грн., в тому числі ПДВ 45900,00 грн. (а.с.50) та акт приймання передачі наданих послуг від 27.09.2011 року, відповідно до якого загальна вартість послуг складає 293820,00 грн. (а.с.49), про що позивачем (орендодавцем) виписано податкову накладну №110 від 27.09.2011 року на суму 244850,00 грн., в тому числі ПДВ 48970,00 грн. (а.с.51).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ТзОВ «Медео-Захід» в свою чергу відповідно до укладених договорів оренди будівельної техніки від 25.08.2011 року та актів приймання-передачі будівельної техніки від 25.08.2011 року між приватним підприємцем ОСОБА_5 орендувало будівельну техніку в останнього, яка на підставі вищезгаданих договорів оренди передавалась в оренду позивачу ПП «МПС» для виконання умов договорів підряду від 25.08.2011 року №139077 та №139091, укладених між ПП «МПС» та Головним управлінням містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Волинської ОДА.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що включений в податкову декларацію позивачем податковий кредит підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог законодавства.

Оглянуті копії перелічених первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 7 Закону України «Про податок …», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості та не призвели до зміни в структурі активів платника податків.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки факт продажу товару та надання послуг підтверджується відповідними бухгалтерськими документами про одержання цього товару та послуг, а також сплату коштів продавцю товару та послуг, тому підстави для визнання укладених договору договорів купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, договорів підряду та договорів оренди будівельної техніки нікчемними, відсутні. Крім того, ні відповідачем в акті перевірки чи в письмових запереченнях, ні представником відповідача в судовому засіданні не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б вказували, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Росма СІ» чи ТзОВ «Метео-Захід» суперечать чинному законодавству чи моральним засадам суспільства, або порушують публічний порядок.

Крім того, шодо неправомірності твердження відповідача про нікчемність договорів суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем (податковим органом) не доведено суду, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ «Росма СІ» або ТзОВ «Медео-Захід» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Як встановлено судом, умови вищезгаданих договорів купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей та надання послуг сторонами були виконані, про що свідчать досліджені в судовому засіданні докази.

Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та повязані з рухом активів, виконанням зобовязань, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

Первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Згідно із частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Разом з цим, як вже згадувалось, статтею 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо безпосередньо після її закінчення. Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обовязкові реквізити.

На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із субєктами господарювання носили реальний характер, послуги були виконані належним чином, які в свою чергу оплачені, та були поставлені товарно-матеріальні цінності. Зазначення податковою інспекцією на відсутність «технологічних можливостей, кваліфікованого персоналу, неможливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності їх проведення» є надуманим.

Таким чином, актом перевірки №1/1/2301/30297532 від 04.01.2011 року не спростовано встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як на думку суду, єдиним мотивом для висновку про нікчемність спірних правочинів є складений ДПІ у Печерському районі міста Києва акт перевірки від 28.04.2010 року щодо господарської діяльності ТзОВ «Росма СІ». Однак, в силу приписів статтей 8 і 19 Конституції України лише висновку одного органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів є недостатнім для висновку іншого органу державної податкової служби України про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.

Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

В ході розгляду справи відповідачем не подано суду жодних доказів порушення адміністративного чи кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи ні відповідачем, ні його представником в судовому засіданні, не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами та не доведений факт порушення позивачем статтей 3, 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 134, пункту 138.4 статті 138, ПК України, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, суд дійшов висновку про безпідставність висновків Нововолинської ОДПІ, викладених у акті позапланової виїзної перевірки ПП «МПС», з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0001612301 віл 30.01.2012 року про збільшення позивачу суми грошового зобовязання податку на прибуток в розмірі 322105,25 грн. та №0001632301 від 30.01.2012 року про збільшення позивачу суми грошового зобовязання з податку на додану вартість розмірі 339508,75 грн., слід скасувати як протиправні.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки позивачем до суду був сплачений судовий збір в розмірі 4292,00 грн. відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір», а тому дана сума судового збору на підставі частини 1 статті 94 КАС України підлягає стягненню з Державного бюджету України в користь ПП «МПС».

Керуючись статтями 11, 17, 94, 71, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 1, 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статтей 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статтей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статтей 134, 138, 185, 198, 201 Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нововолинської обєднаної державної податкової інспекції №0001612301 віл 30.01.2012 року про збільшення суми грошового зобовязання податку на прибуток в розмірі 322105,25 грн. та №0001632301 від 30.01.2012 року про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість розмірі 339508,75 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Мале підприємство Сантехмонтаж» 4292 (чотири тисячі двісті девяносто дві) гривні сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 26 лютого 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

ГоловуючийС.Ф. Костюкевич