Постанова № 22083462, 12.03.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 березня 2012 р. Справа № 2а/0270/532/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Загороднюка Андрія Григоровича,

за участю:

секретаря судового засідання: Середюка Миколи Анатолійовича,

позивача: Лукащук Г.В., Мельника О.В.,

відповідача: Гуменюк Т.М., Гралєвського Л.Й., Нестерук М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Агро Пром»

до: Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції у Вінницькій області

про: скасування податкових повідомлень рішень, -

ВСТАНОВИВ :

до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Союз-Агро-Пром" (далі-ТОВ "Союз-Агро-Пром" або позивач) до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції у Вінницькій області (далі - Іллінецька МДПІ або відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що позивач не погоджується із висновками, викладеними в акті перевірки № 12/23/35322898 від 11.08.2011р., на підставі якого винесені податкові повідомлення-рішення № 0000642301/0 від 26.08.2011р. та № 0000692301 від 24.11.2011р. За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, що оскільки продукція товариством частково вирощена не на власних та орендованих виробничих потужностях, у звязку із відсутністю державної реєстрації укладених договорів оренди землі, позивач як сільськогосподарське підприємство, не має права на спеціальний режим оподаткування. ТОВ "Союз-Агро-Пром" вважає рішення податкового органу неправомірними, винесеними з порушенням норм законодавства, а тому такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача підтвердили заявлені вимоги, додатково надали письмові докази в підтвердження зайнятої правової позиції та просили суд задоволити позов в повному обсязі.

Представники відповідача заперечили проти позову, посилаючись на письмові заперечення (вх. № 3894 від 16.02.2012р.) та усно пояснили, що всі зроблені висновки ґрунтуються на первинній документації, яка надавалась під час перевірки, та на нормах чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

ТОВ "Союз-Агро-Пром" зареєстроване в Державній податковій адміністрації України як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість від 01.01.2009р.

Відповідно до Свідоцтва № 100217551 НБ № 028935 (а. с. 64 том 1), вказане сільськогосподарське підприємство займається змішаним сільським господарством, вирощуванням зернових та технічних культур, розведенням великої рогатої худоби, розведенням свиней, наданням послуг у рослинництві, облаштуванням ландшафту та наданням послуг у тваринництві.

На підставі направлень № № 176, 177, 178, 179 та 180 від 27.07.2011р. Іллінецької МДПІ, згідно ст. 20, п. п. 75.1.2 ст. 75, п. 78.1.1 ст. 78, п. 81.1 ст. 81, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказів Іллінецької МДПІ № 539 від 26.07.2011р., № 560 від 03.08.2011р., державними податковими ревізорами-інспекторами проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "Союз-Агро-Пром" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2011р. За результатами проведення перевірки складено акт № 12/23/35322898 від 11.08.2011р. (а. с. 10-58 том 1).

Висновками вказаного акту зафіксовано порушення ТОВ "Союз-Агро-Пром": 1) п. п. 81 .2, 81 6 ст. 81 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого завищено різницю між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у декларації з ПДВ (скороченій) у загальній сумі 2 532 147 грн.; 2) п. п. 81 .2, 81 6 ст. 81 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 2 532 147 грн.; 3) п. 6.4 ст. 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 286, 70 грн.; 4) ч. 4 ст. 2 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок", чим завищено суму такого податку на 16 270, 99 грн.

На підставі акту перевірки, Іллінецькою МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000642301/0 від 26.08.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача по податку на додану вартість на 5 697 330, 75 грн., з них: 2 532 147 грн. - за основним платежем та 3 165 183, 75 грн. - за штрафними санкціями.

Згідно п. 56.1 ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи таке право, з наміром досудового вирішення спору, позивач оскаржив вказане рішення до ДПА у Вінницькій області, проте за результатом розгляду скарги, як видно з рішення (а. с. 59-63 том 1), ДПА у Вінницькій області залишено податкове повідомлення-рішення № 0000642301/0 від 26.08.2011р. без змін, а також винесено нове податкове повідомлення-рішення № 0000 692301 від 24.11.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання на 90 046, 5 грн., в тому числі: 74 433 грн. - сума податку на додану вартість та 15 613, 5 грн. - штрафні санкції.

Відповідно до п.56.6 ст. 56 ПК України, у разі, коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Так, позивачем оскаржено рішення ДПА у Вінницькій області до Державної податкової служби України, проте прийнятим рішенням (а. с. 2-3 том 2) залишено податкове повідомлення Іллінецької МДПІ з урахуванням висновку ДПА у Вінницькій області без змін, а повторну скаргу - без задоволення.

ТОВ "Союз-Агро-Пром" не погоджується із висновками, закріпленими в акті перевірки та податкових повідомлення-рішеннях, вважає їх протиправними та незаконними.

Згідно п. 56.10 ст. 56 ПК України, рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, позивач, з метою досягнення бажаного результату, звернувся до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, основним порушенням податковим органом висвітлено те, що ТОВ "Союз-Агро-Пром" при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, договори оренди по яких не пройшли державної реєстрації, втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині незареєстрованих договорів. Тобто, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по скороченій декларації, ТОВ "Союз-Агро-Пром" до складу такого зобов'язання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Реалізація продукції, вирощеної підприємством на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів оренди, які не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись позивачем до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній декларації, по якій відбуваються розрахунки із бюджетом.

Іллінецькою МДПІ зроблено висновок, що продукція, вирощена на земельних ділянках, договори оренди по яких не пройшли державної реєстрації, не є продукцією власного виробництва, відтак позивачем безпідставно отримано податкову пільгу та не сплачено до бюджету податок на додану вартість в сумі 2 606 580 грн.

Суд не погоджується з наведеними твердженнями, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин ), право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно ст. 6 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин ), орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За ст. ст. 13, 14 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Чинності, відповідно до ст. 18 цього ж закону, такий договір набирає після його державної реєстрації.

Враховуючи наведені норми, суд погоджується з тією позицією відповідача, що усі договори оренди земельних ділянок, які використовуються позивачем при здійсненні ним підприємницької діяльності, повинні пройти державну реєстрацію.

Проте, суд зважає на те, що використання земельних ділянок без державної реєстрації правоустановчих документів або з недотриманням встановленого порядку є порушенням вимог земельного, а не податкового законодавства, які тягнуть за собою передбачену відповідальність. При цьому, відповідальність за порушення, допущені в галузі земельного законодавства, не може створювати для суб'єктів господарювання додаткову, прямо не передбачену законодавством, відповідальність в сфері оподаткування.

Щодо права застосування позивачем спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість, то відповідно до п. 8-1.1 ст. 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), будь-яка юридична або фізична особа, яка провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства, лісового господарства, рибальства, з обробки чи переробки такої виробленої нею продукції, а також з надання супутніх послуг, визначених цією статтею (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість.

Пунктом 8-1.2 ст. 8-1 цього ж Закону встановлено, що спеціальний режим оподаткування передбачає:

а) звільнення сільськогосподарського підприємства від обов'язків сплати цього податку за ставкою, визначеною у пункті 6.1 статті 6 цього Закону;

б) оподаткування операцій з продажу (поставки) сільськогосподарським підприємством сільськогосподарської продукції за такими ставками податку:

- 6 відсотків від вартості проданих (поставлених) товарів лісового господарства та рибальства, супутніх їм послуг;

- 9 відсотків від вартості проданих (поставлених) товарів сільського господарства, супутніх їм послуг.

Відповідно до п. 209.7 ст. 209 Податкового кодексу України, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24 , 4101, 4102, 4103, 4301 УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовлюються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

В судовому засіданні представниками відповідача підтверджено, що фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб перевіркою не встановлено, а це означає, що сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.

Таким чином, сумніви відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Отже, суд зауважує, що законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством, а не з фактом недотримання процедури реєстрації договорів оренди по окремих земельних ділянках.

Саме тому, в період з 01.01.2009р. по 30.06.2011р., за наслідками господарської діяльності позивач подавав до Іллінецької МДПІ щомісячно дві податкові декларації з податку на додану вартість:

- декларацію (скорочену) № 1 - за результатами операцій із поставки сільськогосподарських товарів/послуг;

- декларацію (загальну) № 2 - за результатами операцій із поставки продукції не власного виробництва.

Суми податку на додану вартість ТОВ "Союз-Агро-Пром" відображало у складі податкових зобов'язань скорочених декларацій з ПДВ, оскільки, як вже доведено, дана продукція вважається продукцією власного виробництва з використанням власних фінансових, трудових та виробничих затрат.

Разом із тим, податковим органом в основу розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених ТОВ "Союз-Агро-Пром" сільськогосподарських товарів у період з 01.01.2009р. по 30.06.2011р. покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до кількості земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію.

Однак, такий підхід не ґрунтується на законі, оскільки п.8-1.6 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та ст. 209 ПК України визначають питому вагу як вартість поставлених сільськогосподарських товарів, що має становити не менше 75% загальної кількості поставлених товарів, а не як кількість орендованої землі, яка пройшла етап державної реєстрації по відношенню до загальної кількості орендованих земельних ділянок.

Використана Іллінецькою МДПІ методика вирахування податкових зобовязань з ПДВ та формування податкового кредиту не може бути застосована, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачена, що суперечить вимогам ст. 19 Конституції України. При цьому, податковим органом жодним чином не досліджено обєми продажу та види сільськогосподарської продукції, джерела її отримання, земель, на яких вона вирощена, зокрема, відповідно до договорів, які зареєстровані в ДЗК та тих, які не пройшли процедуру державної реєстрації. Також, відповідачем не досліджено хронологічного циклу, починаючи від року початку виробництва (вирощування) продукції та року, в якому здійснено її поставку.

Таким чином, досліджуючи акт перевірки та додані матеріали, суд приходить до висновку, що податкові ревізори-інспектори фактично не могли правильно та однозначно здійснили підрахунок отриманої та реалізованої сільськогосподарської продукції окремо із зареєстрованих та незареєстрованих договорів оренди земельних ділянок, податок на додану вартість з яких, на їх думку, підлягає поверненню - зарахуванню до бюджету.

Факт передачі орендодавцем орендареві земельної ділянки в кожному конкретному випадку підтверджується актом-прийому передачі, що в свою чергу підтверджує те, що об'єкт оренди перейшов у користування орендаря. Факт проведення розрахунків по орендній платі підтверджується, наявними в матеріалах справи, договорами оренди землі між Левківською сільською радою та ТОВ "Союз-Агро-Пром" від 20.05.2010 року, актами прийому-передачі об'єкту оренди та платіжними дорученнями.

Крім того, судом встановлено, що 15.12.2010 року проводилась камеральна перевірка податкової звітності з орендної плати за землю, про що складено акт № 61/1501/35322898. При цьому, інформація, яка викладена у вказаному акті перевірки щодо наявності зареєстрованих договорів оренди земельних ділянок у сукупності з інформацією, яка викладена у довідці відділу держкомзему у Погребищенському районі Вінницької області від 07.03.2012 року № 263 спростовують інформацію про відсутність зареєстрованих договорів оренди, що викладена працівниками податкової служби в акті перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представники позивача підтвердили і визнали той факт, що в перевіряємий період для ведення господарської діяльності ТОВ "Союз-Агро-Пром" використовувало сільськогосподарські угіддя загальною площею 1208, 8674 га, при цьому дійсно окремі ділянки своєчасно не пройшли державної реєстрації у державному земельному кадастрі, але не з вини товариства.

Серед причин тимчасової не реєстрації таких договорів слід визначити наступні:

- смерть орендодавців та відсутність спадкоємців (не прийняття спадщини, відумерла спадщина);

- смерть орендодавців та встановлений законодавством строк для прийняття спадщини спадкоємцями, отримання документів що підтверджують право на спадщину;

- довготривалий строк надання спадкоємцями правовстановлюючих документів на землю (державних актів), без яких реєстрація договорів оренди в ДЗК неможлива.

Враховуючи положення вимог діючого законодавства, у разі смерті орендодавця, договір оренди земельної ділянки з спадкоємцями може бути укладено не раніше спливу шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому, протягом цього періоду земельна ділянка перебуває у володінні та користуванні орендаря та не може бути витребувана спадкоємцями до отримання ними документів, які підтверджують право на спадщину. В той же час, з моменту смерті орендодавця до моменту реєстрації в ДЗК договору оренди укладеного з спадкоємцями, з незалежних від сторін причин спливає доволі значний період часу (понад 6 місяців). Одночасно необхідно враховувати, що земельна ділянка може бути засіяна ще до смерті орендодавця.

У судовому засіданні представники відповідача не змогли пояснити суду яким чином і на підставі яких норм законодавства позивач повинен оподатковувати операції пов'язані з реалізацією продукції виробленої на земельних ділянках, договори оренди на які не зареєстровані в установленому законодавством порядку, розірвані внаслідок смерті орендодавця тощо.

Суд також враховує той факт, що позивач сплачує оренду плату щодо усіх земельних ділянок незалежно від того, зареєстровані договори оренди землі, чи ні.

Судом прийнято до уваги, що позивач, крім рослинництва займається ще й тваринництвом. У судовому засіданні встановлено, що проводячи розрахунки по спірних податкових повідомленнях-рішеннях відповідач не відокремив зазначені види сільськогосподарської діяльності. Посилання представників відповідача на те, що не може бути продукцією власного виробництва худоба, яка вигодовувалась на земельних ділянках, договори по яких не пройшли державної реєстрації, судом відхиляється через її необґрунтованість.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ідентифікувати та виокремити, окрім того, взагалі встановити конкретні суми доходів, використаним податковою інспекцією методом, із зареєстрованих та не зареєстрованих договорів оренди землі, отриманих позивачем у періоді, що перевірявся, є неможливим, а відтак висновок Іллінецької МДПІ щодо заниження суми ПДВ на 2 532 147 грн., яка підлягає сплаті до бюджету, та, водночас, завищення на цю ж суму різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом у скороченій декларації з ПДВ, є помилковим та непідтвердженим законодавчо.

Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті Іллінецькою МДПІ, якими позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції є безпідставними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

В силу ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства України та, як наслідок, про правомірність застосованих на підставі даного акту штрафних санкцій.

Суд вважає, що заявлені позовні вимоги ТОВ "Союз-Агро-Пром" є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, то ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Іллінецької міжрайонної державної податковоїінспекції №0000642301/0 від 26.08.2011 р. та №0000692301 від 24.11.2011 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Союз Агро Пром» судові витрати в сумі 2146 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень) шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції у Вінницькій області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Загороднюк Андрій Григорович