Постанова № 22079522, 14.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2012 р. Справа № 2а-3796/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду в складі :

Головуючого судді Сіренко О.І.

Суддів Спаскіна О.А.

Любчич Л.В.

при секретарі Зливко І.В.

за участю представника позивача Москаленок Я.М.

за участю представника відповідачаГіль А.В.

за участю представника відповідачаСитник С.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком»на постанову Харківського окружного адміністративного суду від14 жовтня 2011 року по справі№ 2а-3796/11/2070 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Маршал-Трейд-Ойл», ДПІ у Київському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком», звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Маршал-Трейд-Ойл», ДПІ у Київському районі м. Харкова, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення №0000550846/0 від 08.10.2010 року, №0000550846/1 від 24.11.2010 року.

14 жовтня 2011 року постановою Харківського окружного адміністративного суду відмовлено в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Маршал-Трейд-Ойл», ДПІ у Київському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень №0000550846/0 від 08.10.2010 року, №0000550846/1 від 24.11.2010 року.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що Законом не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за фактом недекларування податкових зобов'язань. Отже, суд першої інстанції до помилкового висновку, що відсутність податкових декларацій, обєкту оподаткування податку на додану вартість свідчить про відсутність у ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»законних підстав скласти та надати оригінал податкової накладної покупцю, тобто ТОВ «Восток Телеком».

Крім того, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про нікчемність договорів поставки № 14/5 від 14.05.2010 р. та № 33/6 від 30.06.2010 р., укладених позивачем.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 25.09.1998 року позивач зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради, перебував на податковому обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, 06.01.2011 року облікову справу позивача передано до ДПІ у Київському районі м. Харкова.

30.08.2010 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові проведена документальна невиїзна перевірка податкових декларацій з ПДВ ТОВ «Восток Телеком» за період травень, червень 2010 року по контрагенту-постачальнику ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»з питань встановлення причин розбіжностей виявлених за результатами автоматичного співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за період травень, червень 2010 року ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл».

30.08.2010 року за результатами перевірки складено акт №3229/46-0/30184815 , яким встановлено порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 965417 грн., у тому числі за травень 2010 року 550037,00 грн., за червень 2010 року 415380,00 грн.

08.10.2010 року на підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення рішення від №0000550846/0, яким ТОВ «Восток Телеком» визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 1406587,50 грн. (основний платіж 965417,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 441170,50 грн.).

Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Восток Телеком», суд першої інстанції виходив з того, відповідач при винесенні податкових повідомлень-рішень №0000550846/0 від 08.10.2010 року, №0000550846/1 від 24.11.2010 року діяв в межах своєї компетенції, обґрунтовано та законно.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного:

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 6.2 Порядку заповнення податкової декларації, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 N 165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за N 233/2037, факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.

Відповідно до пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг), та є підставою для нарахування податкового кредиту

Згідно з ч. 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій:

а)або дату списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів;

б)або дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товарів.

Відповідно до п.п 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що Законом України «Про податок на додану вартість»визначений перелік документів, які повинні підтверджувати право на включення платником податків до податкового кредиту відповідних сум.

Як вбачається з матеріалів справи, всі операції позивача з придбання товарів (послуг), в тому числі у ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл», підтверджуються видатковими та податковими накладними.

Відповідачем не заперечується факт надання позивачем всіх необхідних податкових накладних до податкового органу, в тому числі і за травень, червень 2010 p., за контрагентом ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл».

Колегія суддів зазначає, що оскільки позивач має належним чином оформлені податкові накладні № 300611 від 30.06.2010 р. та № 140502 від 14.05.2010 p., то сума податку на додану вартість, сплачена у вартості придбаних товарів, правомірно віднесена до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 3, 8 ст. 8 та ч. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст. 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було встановлено, що податкові накладні, подані позивачем, оформлені належним чином та без порушень.

Крім того, згідно даних з інформаційної системи «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», наданих відповідачем на запит суду першої інстанції, розбіжності в податкових зобов'язаннях між позивачем та ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»відсутні. Податкові декларації ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»за травень 2010 р. (на суму 550 036,80 грн.) та червень 2010 р. (на 415 380,00 грн.) прийняті ДПІ Шевченківського району м. Києва 15 січня 2011 р. (т. 1 а. с. 208 -211).

В судовому засіданні першої інстанції відповідачем було підтверджено, що податкові декларації ГОВ «Маршал-Трейд-Ойл»за травень 2010 p., червень 2010 р. прийняті податковим органом.

Відповідно до Акту перевірки основною підставою застосування штрафних санкцій до Позивача зазначається саме неподання ТОВ «Маршал Трейд Ойл»податкових декларацій з податку на додану вартість за вказаний у Акті перевірки звітний період.

Матеріали справи містять податкові декларації з податку на додану вартість із відмітками (штемпелем) про прийняття таких декларацій Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва.

На запит Позивача ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»надіслав лист № 05/11-1 від 05.11.2010 р., в якому пояснив, що повідомлення про визнання декларації недійсними від ДПІ Шевченківського району м. Києва на адресу ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»не надходило.

В якості доказів належного подання податкових декларацій до податкового органу ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»надав копії податкових декларацій з податку на додану вартість за травень, червень 2010 р. з додатками, з відміткою канцелярії ДПІ Шевченківського району м. Києва про прийняття документів; копії листів № 07/10-4 від 07.10.2010 р. та № 07/10-3 від 07.10.2010 р. на адресу ДПІ Шевченківського району м. Києва з проханням повторно прийняти податкові декларації ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»за травень, червень 2010 p.; копії описів вкладення до цінних листів на адресу ДПІ Шевченківського району м. Києва та копії повідомлень про вручення поштових відправлень адресату. Копії зазначених документів також є матеріалах справи, однак не були взяті до уваги судом першої інстанції.

Колегія суддів не погоджується з висновком відповідача в акті перевірки про те, що неподання ТОВ Маршал-Трейд-Ойл»Декларацій з податку на прибуток за 1 півріччя 2010р., розшифровок до них та іншої податкової звітності, є підставою для відсутності у позивача права формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів, які фактично не відбулися.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 ЗУ «Про податок на додану вартість»платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари па митну територію України. Платники податку, визначені у п.п. «а», «в», «г», «д»п. 10.1 ст. 10. вказаного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт несплати податку продавцем (ухилення від сплати) у тому числі, факт недекларування контрагентами своїх податкових зобов'язань при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Отже, податкові органи не вправі нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при факті недекларування контрагентами своїх податкових зобов'язань при фактичному здійсненні господарської операції, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Законом не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за фактом недекларування податкових зобов'язань. Окрім того, чинне законодавство не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товарів, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності.

Крім того, обладнання придбане позивачем за договорами поставки № 14/5 від 14.05.2010 р. та № 33/6 від 30.06.2010 р. було передане на зберігання відповідно до договору відповідального зберігання від 20 червня 2008 p., що укладений між позивачем та СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»відповідно до специфікацій та на підставі Актів приймання-передачі від 14.05.2010 р. та 30.06.2010 р. відповідно до умов укладеного договору.

Обладнання зберігається на складі за адресою: АДРЕСА_1, про що вказано у Додатковій угоді № 3 від 31.12.2009 р. до Договору, згідно якої розділ 1 договору доповнено пунктом 1.3., що містить умови стосовно місця (адреси) зберігання обладнання (копія Додаткової угоди № 3 від 31.12.2009 р. є в матеріалах справи).

Відповідно до п. 2.1. Договорів поставки № 14/5 від 14.05.2010 р. та № 33/6 від 30.06.2010 р. місцезнаходження товару: АДРЕСА_1. Будь-які витрати, пов'язані з із доставкою товару, включаючи витрати з його транспортування покладаються на Покупця.

Відповідно до умов договорів поставки Позивач мав отримати товар від постачальника -ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»за адресою АДРЕСА_1.

Таким чином, адреса поставки та місце зберігання телекомунікаційного обладнання співпадають, товар отриманий від постачальника за товарними накладними був відразу переданий на відповідальне зберігання. Під час придбання обладнання позивач фактично не здійснював перевезення товару з місця поставки.

Відповідно до змін внесених у Договір відповідального зберігання Додатковою угодою № 2 від 31.12.2009 p., якщо жодна з сторін не заявляє про намір припинити дію договору, строк дії договору підлягає автоматичній пролонгації на один календарний рік (п. 8.2.), при цьому строк відповідального зберігання визначається в тому ж порядку (п. 2.1.). Позивач, який виступає Поклажодавцем у договорі, має можливість повернути обладнання достроково за погодженням сторін (п. 2.8. Договору).

Матеріали справи містять надані позивачем засвідчені копії Договору № 11 суборенди нежитлових приміщень від 11.03.2010 p., укладеного між СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»та ФО-П ОСОБА_5, про суборенду складських приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та Акту прийому - передачі та Договору № 1/05 суборенди нежитлових приміщень від 01.05.2011 p., укладеного між СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»та ПП НВП «РАДО», про суборенду складських приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та Акту прийому передачі, які підтверджують наявність у зберігача прав на використання складських приміщень.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Восток Телеком»та СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» прийшли до згоди внести до договору відповідального зберігання від 20 червня 2008 р. зміни відносно предмету договору, строку його дії тощо та у зв'язку з цим уклали відповідні Додаткові угоди до Договору: додатковою угодою № 2 продовжено строк дії договору та строк зберігання; додатковою угодою № 3 сторони погодили процедуру прийняття обладнання за специфікаціями, визначення вартості обладнання, що зберігається згідно специфікацій та погодили, що відповідно до ст. 631 ЦК України умови Додаткової угоди застосовуються до правовідносин, що виникли до її укладання, а саме з моменту підписання Договору.

Таким чином, Додатковими угодами № 2, № 3 від 31.12.2009 р. сторони змінили умови договору відповідального зберігання від 20 червня 2008 p., та встановили, що вказаний договір передбачає зберігання не тільки певного обладнання зазначеного в додатку № 1, а й іншого телекомунікаційного обладнання переданого на зберігання відповідно до специфікацій та актів приймання - передачі обладнання.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1, 3 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, ст. 654 ЦК України встановлюється, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 627 ЦК України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 937 договір зберігання укладається у письмовій формі, письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем, а отже акти приймання-передачі обладнання на зберігання самі по собі встановлюють дотримання сторонами письмової форми договору зберігання, в випадку їх укладання контрагенти дотримуються всіх вимог, які є необхідним для чинності правочину.

Колегія суддів зазначає, що укладання між Позивачем та СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»актів приймання-передачі обладнання на зберігання вже підлягає врахуванню як дотримання сторонами письмової форми договору зберігання, оскільки контрагенти дотримали всіх вимог, які є необхідним для чинності правочину, та належно підтверджує факт передання обладнання на відповідальне зберігання.

Матеріалами справи підтверджено, що обладнання, придбане позивачем за договорами поставки № 14/5 від 14.05.2010 р. та № 33/6 від 30.06.2010 р. було передане на зберігання. Пізніше частина обладнання була повернута зі зберігання та введена в експлуатацію.

Комутатор CDMA м - 800 загальною вартістю 1 520 400,00 грн., без ПДВ, в кількості 1шт.:

1. Придбано у ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»за договором поставки 33/6 від 30.06.2010 р. та отримано Позивачем згідно видаткової накладної № РН - 300609 від 30.06.2010 р.

2.Передано Позивачем на відповідальне зберігання СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»згідно договору відповідального зберігання від 20 червня 2008 р. на підставі Акту приймання-передачі від 30.06.2010 р. 3.Повернуто (отримано) зі зберігання згідно договору відповідального зберігання від 20 червня 2008 р. на підставі Акту приймання-передачі від 16.03.2011 р. (копія Акту приймання -передачі є в матеріалах справи).

4.Перевезено 17.03.2011 р. до об'єкту за адресою: м. Київ, вул. Пушиної, б. 27 (копія товарно-транспортної накладної від 17.03.2011 р. є в матеріалах справи), де встановлено та змонтовано.

5.Введено в експлуатацію 31.03.2011 р. згідно Акту приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (копія Акту є в матеріалах справи) та використовується Позивачем за вказаною адресою.

Інше обладнання придбане за договорами поставки № 14/5 від 14.05.2010 р. та № 33/6 від 30.06.2010 р. знаходиться на зберіганні та буде використано Позивачем в господарській діяльності при подальшому будівництві, модернізації та експлуатації мережі базових станцій.

На доказ використання та встановлення телекомунікаційного обладнання за адресою: м. Київ, вул. Пушиної, б. 27 Позивачем наданий Договір № 11-04-01 про надання послуг по експлуатаційно - технічному обслуговуванню телекомунікаційного обладнання від 01.04.2011 p., укладеного між ТОВ «ВОСТОК ТЕЛЕКОМ»та СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»та Акт прийому - передачі обладнання від 01.04.2011 p., про встановлення та передачу у експлуатаційне - технічне обслуговування обладнання на об'єкті за адресою: м. Київ, вул. Ф. Пушиної, б. 27. Вказаний договір був залучений до матеріалів справи, однак не прийнятий до уваги під час ухвалення рішення. Крім того, Позивачем надавалась копія копія Договору № 120 -27/292 - 41 оренди нерухомого майна товариства від 08.12.2009 p., укладеного між ВАТ «УКРТЕЛЕКОМ»та СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані», про оренду частини нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Ф. Пушиної, б. 27, в якості документа, який підтверджує наявність законних підстав для користування об'єктом нерухомості за вказаною адресою.

30.07.2010 р. відповідач направив на адресу позивача лист (запит) № 10860/10/46-044 щодо надання додаткової інформації з питань взаємовідносин ТОВ «ВОСТОК ТЕЛЕКОМ»та ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл» за період квітень, травень, червень 2010 р.

16.08.2010 р. ТОВ «ВОСТОК ТЕЛЕКОМ»листом № 1351 повідомив відповідача, що у вказаний період придбав у ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»телекомунікаційне обладнання за договорами поставки № 08/4 від 08.04.2010 p., № 14/5 від 14.05.2010 p., 33/6 від 30.06.2010 р. Копії відповідних договорів поставки, актів приймання - передачі, накладних були надані відповідачу.

Позивач повідомив, що частина придбаного обладнання зберігається на складі за адресою: АДРЕСА_1, а частину перевезено для монтажу у м. Луганськ.

Частина обладнання, що на час надходження запиту відповідача вже була перевезена до м. Луганську, придбана згідно договору поставки № 08/4 від 08.04.2010 р. (копія договору поставки, акту приймання - передачі на відповідальне зберігання, акту приймання - передачі (повернення) зі зберігання, копія акту виконаних робіт (наданих послуг) з транспортування обладнання до м. Луганськ та копія Акту приймання - передачі основних засобів (введення в експлуатацію) є в матеріалах справи).

30.08.2010 р. відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за період: травень, червень 2010 року, за контрагентом - постачальником ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»за результатами якої було складено Акт перевірки.

Колегія суддів зазначає, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові не було здійснено перевірку періоду квітень 2010 p., проте висновки Акту перевірки ґрунтуються на інформації отриманій від позивача, що стосується саме цього періоду.

На запит суду першої інстанції позивачем надано Виписку з балансу ТОВ «ВОСТОК ТЕЛЕКОМ»станом на 01.10.2011 p., щодо бухгалтерського обліку обладнання придбаного у ТОВ «Маршал-Трейд-Ойл»: так частину обладнання, що зберігається на складі враховано на бухгалтерському рахунку 2051 «Будівельні матеріали на складі», а частину обладнання, що введено в експлуатацію, враховано на бухгалтерському рахунку 1044 «Машини та обладнання - Комутатори, АТС».

Колегія суддів не погоджується, також, з висновком суду першої інстанції про нікчемність договорів поставки № 14/5 від 14.05.2010 р. та № 33/6 від 30.06.2010 р.

Договори поставки № 14/5 від 14.05.2010 р. та № 33/6 від 30.06.2010 р. містять всі суттєві умову договору, наявність яких передбачена діючим законодавством при укладенні договорів поставки (копії договорів додаються). Факт приймання-передачі обладнання підтверджуються відповідними актами приймання-передачі та видатковими накладними № РН-140502 від 14.05.2010 р. та № РН 300609 від 30.06.2010 р. (копії додаються).

В Рішеннях про результати розгляду скарг (наприклад, стор. 2 Рішення Відповідача № 16379/10/25-010 від 24.11.2010 р.) зазначається, що Позивачем не надані товарно-транспорті накладні, які підтверджують факт транспортування (доставки) придбаного обладнання тощо. Даний висновок Відповідача необгрунтований та спростовується умовами укладених договорів поставки, відповідно до яких, поставка товару здійснюється за адресою: АДРЕСА_1. (п. 2.1. Договору № 14/5 від 14.05.2010 р. та № 33/6 від 30.06.2010 р.)., а тому Позивач не мав необхідності здійснювати транспортування обладнання.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Відповідно до ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, то колегія суддів приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

А отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Промспец консалтинг»і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком»задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від14 жовтня 2011 року по справі№ 2а-3796/11/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком».

Скасувати скасувати податкові повідомлення-рішення №0000550846/0 від 08.10.2010 року, №0000550846/1 від 24.11.2010 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20 лютого 2012 року.

Головуючий підпис Сіренко О.І.

Судді підпис Спаскін О.А.

підпис Любчич Л.В.

З оригіналом згідно:

Суддя харківського апеляційного

адміністративного судуСіренко О.І.