Рішення № 22067085, 21.02.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.02.12 р. Справа № 37/287

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів: головуючого судді СичЮ.В., судді Лейби М.О., судді Гриник М.М.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сканія Кредит Україна», смт.Калинівка (код ЄДРПОУ 33052443)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотек», м.Донецьк (код ЄДРПОУ 31832519)

про стягнення основного боргу в сумі 939010грн.94коп., пені в сумі 26294грн.03коп., 3% річних у розмірі 38937грн.88коп.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 08.12.2011р.,

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю №386/08 від 01.08.2011р.

В судових засіданнях 23.11.2011р.

оголошено перерву до 20.12.2011р.,

07.02.2012р. оголошено перерву

до 21.02.2012р.

на підставі ст. 77 Господарського

процесуального кодексу України.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сканія Кредит Україна», смт.Калинівка звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотек», м.Донецьк про стягнення основного боргу в сумі 940065грн.66коп., пені в сумі 82300грн.06коп., 3% річних у розмірі 34726грн.13коп.

Ухвалою від 26.10.2011р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №37/287, сторони зобовязані надати документи та виконати певні дії (суддя Попков Д.О.)

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 22.11.2011р. у звязку із знаходженням судді Попкова Д.О. на лікарняному справу №37/287 передано на повторний автоматичний розподіл, за результатами якого головуючим суддею у справі обрано суддю Сич Ю.В.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 17.01.2012р. справу №37/287 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Сич Ю.В., судді Лейби М.О., судді Макарової Ю.В.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 21.02.2012р. склад судової колегії змінено: суддю Макарову Ю.В. замінено на суддю Гриник М.М.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором фінансового лізингу №89-01028 від 19.04.2006р., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 940065грн.66коп. та підстави для нарахування пені у розмірі 82300грн.06коп. та 3% річних у розмірі 34726грн.13коп.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору фінансового лізингу №89-01028 від 19.04.2006р., додатку №1 до договору фінансового лізингу №89-01028 від 19.04.2006р. (базові умови лізингу), додатку №2 до договору фінансового лізингу №89-01028 від 19.04.2006р. (графік платежів), додатку №1 до додаткової угоди від 20.08.2008р. до договору фінансового лізингу №89-01028 від 19.04.2006р. (графік платежів), додаткової угоди від 20.08.2008р. до договору фінансового лізингу №89-01028 від 19.04.2006р., додатку №3 до договору фінансового лізингу №89-01028 від 19.04.2006р. (акт про прийняття предмету лізингу), довіреності ЯЛЕ №441616 від 19.07.2006р. на отримання товарно-матеріальних цінностей, договору купівлі-продажу №UA 11-2006-0059 від 19.04.2006р. та додатку до нього,

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 16, 526, 530, 554, 610, 611, 612, 625, 692, 806 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 12, 13, 15, 54, 66-68 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про фінансовий лізинг».

21.11.2011р. відповідачем був наданий відзив на позовну заяву, за яким останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на: безпідставне визначення розміру заборгованості, виходячи із значення курсу Євро станом на 01.09.2011р., неврахування всіх здійснених лізингоодержувачем платежів, визначення розміру пені всупереч приписів ч.2 ст. 232 Господарського кодексу України, та наголосив на необґрунтованість і недоведеність вимог щодо необхідності вжиття запропонованих позивачем забезпечувальних заходів. До вказаного відзиву відповідач долучив копії платіжних доручень, банківських виписок, видаткової накладної №0000000014 від 21.07.2006р.

06.02.2012р. позивачем надано заяву про зменшення розміру позовних вимог в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, за яким останній просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 939010грн.94коп., пеню у розмірі 26294грн.03коп., 3% річних у розмірі 38937грн.88коп.

У звязку із вищенаведеним, суд в подальшому здійснює розгляд справи з урахуванням вищевказаної заяви.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Під час судового розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обовязками у відповідності із ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням та заслухавши представників сторін, суд встановив:

19.04.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сканія Кредіт Україна» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екотек» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №89-01028 (далі Договір), за яким за умови набуття чинності цим договором як передбачено пунктом 20.1. лізингодавець зобовязується за заявкою лізингоодержувача придбати у власність у продавця (постачальника) ТОВ «Сканія Україна», обраного лізингоодержувачем, транспортні засоби відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій (надалі предмет лізингу) та передати їх у користування лізингоодержувачу на строк і на умовах, викладених в цьому договорі, а лізингоодержувач зобовязується прийняти предмет лізингу, сплачувати лізингові платежі і виконувати інші зобовязання, передбачені цим договором (п.1.1. Договору фінансового лізингу).

За п.1.2. Договору фінансового лізингу кількість, ціна, загальна вартість, опис, комплектність, технічні специфікації, умови поставки Предмету лізингу зазначаються в «Базових умовах лізингу», які містяться в додатку №1 до цього договору і становлять його невідємну частину.

Відповідно до додатку №1 до Договору фінансового лізингу предмет лізингу сідловий тягач / truck Scania P114 НОМЕР_1 340 у кількості 2 одиниці та напівпричепів s/trailer Wielton body box s/tr НОМЕР_2 у кількості 2 одиниць загальною вартістю 224600,00Євро (еквівалентно 1389658,60грн. разом із ПДВ з курсом НБУ на момент укладення договору) передано строком на 48 місяців з моменту передачі предмету лізингу.

Умовами розділу 6 Договору фінансового лізингу сторони передбачили порядок здійснення розрахунків, а саме:

-за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує лізингові платежі в порядку та розмірах, передбачених цим договором та графіком платежів та включають в себе суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу; винагороду лізингодавцю; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням цього договору (п.п. 6.1., 6.2. Договору фінансового лізингу).

-лізингові платежі, а також будь-які інші платежі, що належать до сплати за цим договором, сплачуються виключно у гривнях. Сума кожного лізингового платежу, що підлягає сплаті, а також будь-якого іншого платежу, передбаченого цим договором, визначається шляхом перерахування відповідного еквіваленту такого платежу, вираженого в Євро, у гривні за курсом, встановленим НБУ на дату здійснення платежу (п.6.3. Договору фінансового лізингу).

-наступні за авансовим лізингові платежі сплачується щомісячно у сумах, встановлених графіком платежів. При цьому, якщо дата передачі предмету лізингу настає включно до 15 числа місяця, в якому здійснено передачу, то лізинговий платіж сплачується не пізніше останнього робочого дня такого місяця, а якщо дата передачі настає після 15 числа місяця передачі, то лізинговий платіж сплачується не пізніше останнього робочого дня наступного місяця (п.6.4.2. Договору фінансового лізингу).

-Датою виконання платежу вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок лізингодавця (п.6.6. Договору фінансового лізингу).

-у разі несвоєчасної або неповної сплати лізингового платежу, грошові вимоги лізингодавця погашаються за рахунок наступних платежів а такій послідовності: у першу чергу відшкодовуються витрати лізингодавця, повязані з одержанням платежу; у другу чергу сплачується неустойка та штрафи, передбачені цим договором; у третю чергу сплачується лізингова винагорода; в останню чергу сплачується вартість предмету лізингу (п.6.7. Договору фінансового лізингу).

-за прострочення оплати лізингових платежів або інших сум п.6.9. Договору фінансового лізингу встановлена відповідальність лізингоодержувача у вигляді пені за кожен день прострочення у розмірі 24% річних від суми несвоєчасно платежу.

Додатковою угодою від 20.08.2008р. до Договору фінансового лізингу сторони змінили графік лізингових платежів, строк договору збільшили на 60 місяців та змінили порядок розрахунків, встановивши, що другий і наступний лізингові платежі мають сплачуватися не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.

Як вбачається із остаточної редакції представлених графіків платежів грошові зобовязання лізингоодержувача відносно сплати частин лізингового платежу з відшкодування вартості предмету лізингу та лізингової винагороди визначені як в гривнях, так і євро в еквіваленті обмінного курсу станом на дату підписання таких графіків.

На виконання своїх зобовязань за Договором фінансового лізингу між позивачем (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Сканія України» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №UA 11-2006-0059 від 19.04.2006р. (договір купівлі-продажу), згідно умов розділу 1 якого набуваються покупцем у продавця для їх наступної передачі у фінансовий лізинг сідловий тягач / truck Scania P114 НОМЕР_1 340 у кількості 2 одиниці та напівпричепи s/trailer Wielton body box s/tr НОМЕР_2 у кількості 2 одиниць.

За умовами розділу 2 договору купівлі-продажу ціна продажу була визначена сторонами в сумі 224600,00 євро (за договором купівлі-продажу від 19.04.2006р. №UA 11-2006-0059), що по курсу НБУ на дату укладання становить 1389658,60 гривень, а оплата повної вартості транспортних засобів буде здійснюватись виключно в гривнях за курсом НБУ на день оплати протягом 30 днів з моменту передачі транспортних засобів та підписання приймально-здавального акту (додаток №2) між покупцем і продавцем (п.3.1. договору купівлі-продажу).

Зобовязання продавця з передачі майна у власність покупця згідно умов п.5.3. договорів купівлі-продажу були виконані, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі.

Виконання грошових зобовязань лізингоодержувача за вказаним Договором фінансового лізингу відображено в наданою позивачем банківською довідкою від 18.10.2011р., з якою вбачається, що останній платіж з боку відповідача був здійснений 22.09.2010р.

Посилаючись на неналежне виконання грошових зобовязань лізингоодержувачем за період з 01.05.2009р. по 01.07.2011р. за Договором фінансового лізингу позивач звернувся до суду з вказаним позовом, за якими також просив стягнути з відповідача нарахованої пені та 3% річних, розрахувавши розмір всіх складових стягуваних коштів в Євро із застосуванням еквіваленту в гривнях за курсом НБУ станом на 01.09.2011р.

Як вбачається зі складених позивачем актів звіряння розрахунків та акту, складеного відповідачем, між сторонами існують розбіжності при визначенні розміру грошових зобовязань лізингоодержувача в гривнях саме через застосування різних підходів в конвертації курсів валют.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання прострочених грошових зобовязань перед позивачем та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені та 3% річних.

З змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України застосування судом певного способу судового захисту вимагає наявності (доведеності належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами) сукупності наступних умов: наявність у позивача певного субєктивного права/інтересу; порушення цього права/інтересу з боку відповідача; адекватність (з точки зору визначеності законом та відповідності суті порушення і спроможності його усунути) обраного способу судового захисту, і відсутність (недоведеність) хоча б одного із вказаних елементів унеможливлює задоволення позову.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюють насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України «Про фінансовий лізинг» та умовами укладених між ними договорів фінансового лізингу.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст. 1, п.2 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» (далі Закон), ч.1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір фінансового лізингу є належною підставою виникнення у останнього обовязку здійснювати платежі за встановленими умовами.

Таким чином, захищуваним субєктивним правом позивача в розглядуваному випадку є право на нарахування і отримання заявлених до стягнення сум лізингових платежів за договором, а порушення такого права з боку відповідача слід вважати нездійснення платежів в означеному розмірі, що призвело до додаткового обовязку сплачувати 3% річних та пеню за час прострочення оплати.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умови, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Як було встановлено судом, положення п.п.6.3., 6.6. укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу закріплено порядок визначення суми лізингового платежу в гривнях виходячи із значення курсу Євро за відомостями НБУ саме на дату фактичного здійснення такого платежу лізингоодержувачем (зарахування суми на рахунок лізингодавця).

При цьому, самі платежі мають здійснюватися лізингоодержувачем в останній робочий день кожного місяця, а положення останнього абзацу п.6.3. Договору фінансового лізингу закріплюють порядок сплати різниці між сумами в Євро еквівалентних гривням на дату належного здійснення платежу за умовами договору та на дату зарахування коштів на рахунок лізингодавця. Таким чином, укладений між сторонами Договір фінансового лізингу запровадив механізм визначення остаточного (порівняно із первісними сумами в гривнях за графіком платежів) розміру грошових зобовязань за кожний лізинговий період в залежності від значення курсу НБУ Євро до гривні на дату, встановлювану лише за наявністю платежів з боку лізингоодержувача.

Однак, оскільки таких платежів відносно розглядуваного періоду здійснено не було, і умови Договору фінансового лізингу не передбачають можливості проведення конвертації для визначення обсягу грошових вимог на будь-яку довільно визначену позивачем дату (в тому числі на дату підготовки позовних заяв як у розглядуваному випадку), остільки покладений в основу позовних вимог розрахунок фактично опосередковує безпідставно здійснену лізингодавцем односторонню зміну умов договору щодо розрахунків та не відповідає визначеним грошовим обовязкам відповідача, а отже не може бути визнаний судом правомірним.

Дійсно, виходячи із встановлених ч.1 ст. 19 Основного закону і ч.2 ст. 14 Цивільного кодексу України лізингоодержувач не може бути примушений, в тому числі і в судовому порядку, до виконання на користь лізингодавця грошових зобовязань, самостійно визначених останнім, оскільки такий порядок довільного одностороннього визначення обсягу платежів не є обовязковим ані за законом, ані за договором.

Таким чином, суд наголошує на недоведеності з боку позивача всупереч приписів ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України існування у нього права на отримання лізингових платежів саме у стягуваному розмірі, а встановлена сторонами методологія здійснення конвертації унеможливлює самостійний перерахунок з боку суду. В свою чергу, в межах розглядуваних справ позивачем не висувались вимоги про стягнення лізингових платежів в гривнях у сумах, безпосередньо визначених в національній валюті за підписаними між сторонами графіками, а за змістом ст. 22 та п.2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійної зміни позовних вимог у відповідності до умов договору.

Поряд із цим, судом також враховується, що у відповідності із ч.2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» та положень п.6.2. Договору фінансового лізингу, а також графіків сплати лізингових платежів заявлена до стягнення сума заборгованості за лізинговими платежами включає в себе лише відшкодування частини вартості предмету лізингу та лізингову винагороду. Закладена в договорі методологія конвертації означених складових елементів лізингового платежу, виражених в Євро, в гривню валюту платежу зумовлює зміну обсягу таких складових в гривневому еквіваленті в перебігу правовідносин за договором лізингу у відповідності до курсових коливань.

Між тим, із змісту представлених позивачем право установчих документів на спірне майно (договору купівлі-продажу і доказів його виконання) вбачається, що вартість предметів лізингу для позивача остаточно було визначено сумою 1389658,60 гривень і зобовязання сторін за договором купівлі-продажу від 19.04.2006р. №UA 11-2006-0059 припинені в порядку ст. 599 Цивільного кодексу України належним виконанням. В свою чергу, ч.3 ст. 632 цього Кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що дозволяє суду констатувати незмінюваність впродовж всього розглядуваного періоду формування стягуваної заборгованості вартості предмету лізингу для лізингодавця.

Таким чином, суд не вважає доведеним з боку позивача наявності субєктивного права вимагати у складі стягуваних лізингових платежів сплати відшкодування частини вартості предмету лізингу, збільшеної порівняно із фактичними витратами лізингодавця на їх придбання внаслідок курсових коливань, адже це призводить до отримання додаткової, необумовленої ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» винагороди, жодною мірою не повязаної із виконанням договору лізингу.

Беручи до уваги, що за змістом ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України заявлені вимоги про стягнення 3% річних та пені є похідними за своїм розрахунком від обсягу заборгованості, що виступає базою їх нарахування, недоведеність розміру заборгованості унеможливлює і стягнення решти означених вимог.

Враховуючи викладене, господарський суд відмовляє у задоволенні заявлених вимог через їх доказову необґрунтованість та юридичну неспроможність.

Крім того, позивачем було заявлено про забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на поточний рахунок відповідача - №26006200285069 в АКБ «Сіті банк» (Україна), МФО 335775 та інші банківські рахунки в межах ціни позову, а саме 1057091,18грн.

З огляду на вищевикладене, враховуючи п.1.1. Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики забезпечення позову» від 12.12.2006р. №01-8/2776, також відмовляє у задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову, як з огляду на висновок про необґрунтованість самих позовних вимог, що у будь-якому разі унеможливлює ймовірність утруднення виконання рішення, так і через недоведеність позивачем всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначених ст. 66 цього Кодексу підстав для застосування забезпечувальних заходів взагалі.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають покладенню на позивача у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сканія Кредит Україна», смт.Калинівка до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотек», м.Донецьк про стягнення основного боргу в сумі 939010грн.94коп., пені в сумі 26294грн.03коп., 3% річних у розмірі 38937грн.88коп.

У судовому засіданні 21.02.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 27.02.2012р.

Головуючий суддя Сич Ю.В.

Суддя Лейба М.О.

Суддя Гриник М.М.