Ухвала суду № 22054044, 28.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2012 р.Справа № 2а-1670/7742/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. по справі№2а-1670/7742/11

за позовом Приватного підприємства "Браво"

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Браво", звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення- рішення №0003841502/2206 від 04.07.2011.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. по справі №2а-1670/7742/11 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 04.07.2011 №0003841502/2206.

Не погоджуючись з постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. по справі №2а-1670/7742/11 відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою його в позові відмовити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача колегія суддів встановила, що Кременчуцькою ОДПІ в період з 08.06.2011 по 10.06.2011 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Браво" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Діан" за період з 01.03.2011 по 31.03.2011.

За результатами перевірки податковим органом 10.06.2011 складено акт №3857/15- 322/31622748, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог статті 185, статті 187, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та відповідно занижена сума податку на додану вартість, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету в розмірі 23613,00 грн, а саме, за березень 2011 року на суму 23613,00 грн.

На підставі висновку даного акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ 04.07.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення №0003841502/2206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 23614,00 грн, в тому числі 23613,00 грн - за основним платежем та 1,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у березні 2011 року, в результаті фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Діан", віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у загальному розмірі 23613,00 грн.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що у ТОВ "Діан" відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення видів діяльності, визначених згідно довідки з ЄДР. Згідно акту обстеження №2298 від 15.04.2011 ТОВ "Діан" не знаходиться за юридичною адресою, у зв'язку з чим за ініціативою Кременчуцької ОДПІ 07.06.2011 йому було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.

По підприємству ТОВ "Діан" згідно акту №3054/15-322/37282522 від 18.05.2011 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року" встановлено порушення статей 203, 215, 228 ЦК України, статей 198, 206 Податкового кодексу України, в результаті чого по декларації за березень 2011 року зменшено суму податкових зобов'язань в розмірі 914222,20 грн та зменшено суму податкового кредиту в розмірі 909336,00 грн, та як наслідок зменшено податкове зобов'язання за березень 2011 року по контрагенту ПП "Браво" в розмірі 23613,40 грн.

Враховуючи викладене, податковий орган прийшов до висновку, що у суб'єкта господарювання відсутні об'єкти, які підпадають під визначення пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. Дані, наведені в декларації з податку на додану вартість про обсяги податкового кредиту - не є дійсними. Отже, для контрагентів ТОВ "Діан" такі операції несуть податкову вигоду, і саме вони в даному випадку є вигодонабувачами, тобто особами, на користь яких вчинюються правочини та які штучно формують податковий кредит.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками податкового органу, виходячи з наступного.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ "Діан" (продавець) укладено договір б/н, згідно якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує на умовах цього договору дизельне паливо. Загальна кількість поставленого продавцем товару складає: 16100 літрів. Загальна ціна одного літру товару складає - 8,80 грн, в тому числі ПДВ. Загальна сума договору складає 141680,00 грн, в тому числі ПДВ.

На виконання умов даного договору ТОВ "Діан" в березні 2011 року поставлено позивачу товар - дизельне пальне в кількості 16100 літрів, про що виписано податкову накладну №29 від 31.03.2011 на загальну суму 141680,00 грн, в тому числі ПДВ - 23613,00 грн та видаткову накладну №РН-0000020 від 31.03.2011 (копії вказаних документів наявні в матеріалах справи).

Колегія суддів зазначає, що зазначена податкова накладна відповідає вимогам ст. 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначений податковий документ недійсним.

На підставі отриманої податкової накладної ПП "Браво" сума податку на додану вартість у розмірі 23613,00 грн включена до складу податкового кредиту за березень 2011 року та відображена у податковій декларації з податку на додану вартість.

Оплата придбаного товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ТОВ "Діан", що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Як вбачається із матеріалів справи, придбаний позивачем товар поставлявся на його користь продавцем відповідно до пункту 2.2 договору б/н від 25.03.2011.

На підтвердження реальності транспортування придбаного ПП "Браво" товару позивачем надано належним чином завірену копію товарно-транспортної накладної від 31.03.2011 №31/09-2.

На підставі наданого позивачем витягу з журналу реєстрації видачі довіреностей встановлено, що придбаний позивачем товар отримувався директором ПП "Браво" ОСОБА_1 на підставі довіреності №10 від 31.03.2011, підпис якого мається також у видатковій накладній.

Крім того, в ході господарської операції з придбання у ТОВ "Діан" дизельного палива, позивачу було також надано сертифікат відповідності на вказаний товар, що також свідчить про реальність та товарність даної операції.

Колегія суддів зазначає, що придбаний у ТОВ "Діан" товар було перелито у напівпричіп-цистерну, яка знаходилась на території господарського двору для стоянки автотранспорту ПП "Браво" за адресою: м. Кременчук, вул. Свіштовська, 9. Факт зберігання товару за даною адресою підтверджується договором оренди нежилого приміщення №1 від 03.01.2011, доповненням до вказаного договору від 05.01.2011, відповідно до якого КП "Будівельна фірма "ВІК" (орендодавець) надано ПП "Браво" (орендатор) в користування господарський двір для стоянки вантажного транспорту орендаря, його заправки паливно-мастильними матеріалами, виконання ремонтно- профілактичних робіт, утримання господарського приладдя.

Крім того, до матеріалів справи позивачем долучений договір позички транспортних засобів від 03.04.2006, відповідно до якого ОСОБА_1 (позикодавець) передає ПП "Браво" (користувач) у безоплатне користування транспортні засоби - сідловий тягач-Е КРАЗ, 1995 року виписку, д.н.з. 13240СК, напівпричіп-цистерну-Е ПЦ, 1989 року випуску, д.н.з 17114 СК, в якій в подальшому і зберігався придбаний товар. Вказаний вище договір позички транспортних засобів засвідчений нотаріально.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців видами діяльності позивача є: виробництво цукру; оптова торгівля паливом; інші види оптової торгівлі; вирощування зернових та технічних культур; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Колегія суддів зазначає, що придбане позивачем дизельне пальне було використане в повному обсязі для потреб ПП "Браво", а саме, для заправки автомобілів, які здійснювали вантажні перевезення в межах здійснення позивачем власної господарської діяльності, що підтверджується відповідними документами, наданими позивачем.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно на підставі належним чином оформленої податкової накладної та інших первинних документів включено до складу податкового кредиту за березень 2011 року суму податку на додану вартість в розмірі 23613,00 грн.

При цьому, колегія суддів не приймає доводи відповідача з посиланням та той факт, що рішенням №117 від 07.06.2011 ТОВ "Діан" було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість по причині відсутності юридичної особи за її місцезнаходженням, як на обставину, що позбавляє позивача права на віднесення відповідної суми до складу податкового кредиту березня 2011 року, оскільки анулювання свідоцтва відбулося пізніше, ніж здійснювалися господарські операції між позивачем та ТОВ "Діан" (березень 2010 року).

Також, колегія суддів не приймає доводи відповідача з посиланням на порушення ТОВ "Діан" цивільного та податкового законодавства, які відображені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року №3054/15-322/37282522 від 18.05.2011, як на підставу, що позбавляє позивача права на віднесення відповідної суми до складу податкового кредиту березня 2011 року, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 16 цього Кодексу платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Колегія суддів зазначає, що чинний Податковий кодекс України не ставить в залежність право платника податку (покупця) на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім цього колегія судів вважає за необхідне зазначити наступне.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у звязку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обовязки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обовязків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обовязок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобовязань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Таким чином порушення з боку партнерів позивача по господарським операціям не можуть бути підставою покладення відповідальності на позивача

Відповідно до положень ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність висновків, правильність та законність прийнятого податкового повідомлення рішення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. по справі№2а-1670/7742/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддяФілатов Ю.М.

Судді Водолажська Н.С. Тацій Л.В.