Ухвала суду № 22052876, 15.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2012 р.Справа № 2а-1870/6620/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2011р. по справі№2а-1870/6620/11

за позовом ФОП ОСОБА_1

до ДПІ в м. Суми треті особи Охтирської МДПІСумської області, Товариство з обмеженою відповідальнястю " Ніа-Плюс", Товариство з обмеженою відповідальністю " Ніа-Плюс Лтд"

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 до ДПІ в м.Суми, треті особи Охтирська ОДПІ Сумської області, ТОВ "Ніа-Плюс", ТОВ "Ніа-Плюс ЛТД", про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми № 0000501701/0/29231 від 13.04.2011 р. про збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 175 103, 75 грн. та № 0000511701/0/29229 від 13.04.2011 р. про збільшення суми грошового зобовязання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 101 447, 85 грн.

ДПІ в м.Суми, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що полягає в неповному з'ясуванні судом обставин справи, не відповідності висновків суду дійсним обставинам справи та просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного від 20.10.2011р. , прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи рішення ДПІ в м.Суми, суд першої інстанції виходив з того , що висновок про порушення позивачем ст. 13 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян", п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб в розмірі 101447, 85 грн. та порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суперечить обставинам справи, тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 25.02.2011року по 12.03.2011р. фахівцями ДПІ в м.Суми проведено документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 25.03.2011 р. НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. 13 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян", п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб в розмірі 101447, 85 грн. та порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого донараховано податку на додану вартість в розмірі 140083, 00 грн.

На підставі акту перевірки керівником 13 квітня 2011 року ДПІ в м. Суми прийняті податкове повідомлення-рішення № 0000501701/0/29231 , яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 175103, 75 грн., з яких: 140083, 00 грн. основний платіж, 35020, 75 грн. штрафні (фінансові) санкції; та податкове повідомлення рішення № 0000511701/0/29229, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання по податку на доходи фізичних осіб, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 126809, 81 грн., з яких: 101447, 85 грн. основний платіж, 25361, 96 грн. штрафні (фінансові) санкції.

За наслідками апеляційного оскарження податкових повідомлень-рішень, податкове повідомлення-рішення від 13.04.2011 р. № 0000511701/0/29229 про визначення суми грошового зобовязання по податку на доходи фізичних осіб, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в частині штрафної (фінансової) санкції в сумі 25361, 96 грн. скасовано в частині визначення основного платежу в розмірі 101447, 85 грн. залишено без змін та залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0000501701/0/29231 про визначення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 175103, 75 грн.

Підставою для зазначеного висновку податкового органу слугувало те, що збільшення вказаних податкових зобовязань по податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість, ДПІ в м. Суми визначила відображення позивачем в податковому обліку господарських операцій з купівлі щебеню та піску у ТОВ "Ніа-Плюс" та ТОВ "Ніа-Плюс ЛТД", які, на переконання відповідача, є нікчемними, безтоварними та здійснені виключно з метою надання податкової вигоди позивачу у вигляді незаконного формування валових витрат та податкового кредиту. Вказаних висновків ДПІ в м. Суми дійшла через те, що під час проведення перевірки, ФОП ОСОБА_1 не були надані товарно-транспортні накладні чи будь-які інші документи, що підтверджують перевезення товару від продавців. Крім того, згідно інформаційних баз даних ДПА України у ТОВ "Ніа-Плюс" і ТОВ "Ніа-Плюс ЛТД" в додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток відсутні значення в рядках 4.10 "Витрати на поліпшення основних фондів" та 07 "Сума амортизаційних відрахувань", що свідчить про відсутність основних виробничих фондів. Також вказаними підприємствами не подавались розрахунки податку з власників транспортних засобів і розрахунки збору за забруднення навколишнього природного середовища, що свідчить про відсутність транспортних засобів. Тобто, на думку відповідача, контрагенти позивача не мали можливості здійснити господарські операції з продажу щбеню та піску та доставити проданий товар на адресу покупця.

Відповідно до частин 2, 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» до витрат, не пов'язаним з веденням господарської діяльності віднесений вичерпний перелік витрат, а саме витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Так, положеннями п.5.3. - 5.7. зазначеного вище Закону встановлено певні обмеження або пряму заборону щодо включення деяких витрат до складу валових витрат.

Заборони щодо включення до складу валових витрат, пов'язаних з придбанням товару, оренди приміщення, заробітної плати, амортизації, комісії банку законодавцем не встановлено.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 наведеного Закону не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи наведені норми законодавець поставив в залежність право платника податку включити до складу валових витрат звітного періоду, лише ті витрати, які пов'язані з виробничою діяльністю та підтверджені відповідними документальними доказами.

Відсутність однієї із зазначених умов ( пов'язаності з виробничою діяльністю та наявність документального підтвердження) не дає платникові податків включати суми витрат до валових витрат бази оподаткування податку на прибуток.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Законом України “Про податок на додану вартість”.

Пунктом 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також, згідно з п.7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону.

Відповідно до п.7.5. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 ВР (далі Закон № 168/97 ВР) встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону та видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено пп 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

Згідно вимог підпункту 7.2.4 п.7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обовязковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті передбачено, що про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Пунктом 9.2 ст.9 Закону № 168/97 ВР визначено, що будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Відповідно до н.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом підпункту 7.7.1 пункту 7.7 названої статті Закону у тій самій редакції суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальником таких товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 7.7.3 цієї є норми Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обовязковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ"Ніа-Плюс" укладено договір купівлі-продажу товару від 12.01.2009 № 12-01/09 (далі - договір № 12- 31/09).

Також , між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ"Ніа-Плюс Лтд" укладено договору купівлі-продажу товару від 16.04.2010 № 16-04/10 (далі - договір № 16- 04/10) .

Згідно п. 1. договору № 12- 31/09 ТОВ "Ніа-Плюс" та договору № 16- 04/10 ТОВ "Ніа-Плюс Лтд" зобов'язуються поставити, а позивач прийняти та своєчасно оплатити гранітно-щебеневу продукцію.

На виконання умов зазначених договорів контрагентами позивача виписані податкові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит за перевіряємий період.

Виконання вимог договорів ФОП ОСОБА_1 з купівлі щебеню та піску у ТОВ "Ніа-Плюс" і ТОВ "Ніа-Плюс ЛТД" підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, а саме: договором купівлі-продажу № 12-01/09 від 12.01.2009 р., договором купівлі-продажу № 16-04/10 від 16.04.2010 р. , видатковими та податковими накладними , довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відсутність у позивача товарно-транспортних накладних чи будь-яких інших документів, що підтверджують перевезення товару зумовлена умовами договорів купівлі-продажу, згідно пункту 3.3. яких, доставка товару здійснювалась автомобільним транспортом продавця.

Наявність у контрагентів позивача ТОВ "Ніа-Плюс" та ТОВ "Ніа-Плюс ЛТД" фізичних, технічних та технологічних можливостей здійснити господарські операції з продажу щебеню і піску та доставити придбаний товар на адресу покупця, підтверджується матеріалами справи, зокрема: договорами оренди нежитлових приміщень № 3/1 від 04.05.2009 р., № 3 від 05.06.2008 р. та № 4 від 15.04.2010 р., договорами оренди транспортних засобів № 16/04-10 від 16.04.2010 р. та № 01/04-09 від 30.03.2009 р., наказами про прийняття на роботу водіїв, податковими розрахунками комунального податку та формами 1 ДФ.

Крім того, за результатами проведених Охтирською МДПІ зустрічних перевірок, встановлено відображення в податковому обліку ТОВ "Ніа-Плюс" та ТОВ "Ніа-Плюс ЛТД" господарських операцій з ФОП ОСОБА_1, будь-яких розбіжностей не виявлено, про що складені довідки № 59/2332/37061692 від 01.04.2011 р. та № 60/2332/35522226 від 04.04.2011 р.

Тобто, з матеріалів справи вбачається , що господарські операції з купівлі-продажу щебеню та піску між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Ніа-Плюс" і ТОВ "Ніа-Плюс ЛТД" є товарними, направлені на настання правових наслідків, які обумовлені ними та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність їх здійснення.

При цьому, сам податковий орган не заперечує підтвердження господарських операцій первинною фінінансово-господарською документацією.

Колегія суддів зазначає , що податкові накладні оформлені належним чином, крім того з акту перевірки вбачається, що порушень при її оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено.

На момент здійснення господарських операцій постачальники позивача були платником податку на додану вартість, зареєстрованим відповідно до ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість". Статус постачальника позивача підтверджується доданими до матеріалів справи доказами і не заперечувався відповідачем.

Тобто , з наведеного вбачається ,що всі господарські операції між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ"Ніа-Плюс" , ТОВ"Ніа-Плюс Лтд" проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання активів та розрахунки з постачальником таких активів, таким чином податковий кредит правомірно відображено в податковій декларації з ПДВ.

Колегія суддів зазначає, що відсутність суперечності мети правочинів, укладених між позивачем і вказаними контрагентми інтересам держави та суспільства, його дійсність у повному обсязі підтверджується первинними документами (додатковою угодою , актами виконаних послуг, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, платіжними дорученнями тощо), що надані відповідачу для перевірки та містяться в матеріалах адміністративної справи.

Матеріалами справи спростовується ствердження відповідача про те, що при укладенні договорів сторони не мали наміру створювати правові наслідки, які ними обумовлювались.

Так, відповідач визнає і не оспорює, що саме за вказаними договорами позивач фактично сплатив своєму контрагенту безготівкові грошові суми, що і було одним з передбачених договорами наслідків (оплата послуг). Що ж до настання таких правових наслідків як виконання на користь позивача певних обсягів робіт, то дані обставини підтверджуються належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентів з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Тобто , з наведеного вбачається , що спірні господарські операції позивача та його контрагентів проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання послуг та розрахунки з постачальником таких послуг.

Колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", які надають йому правові підстави для формування податкового кредиту , тому в його діях не має порушень ст. 13 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян", п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб в розмірі 101447, 85 грн. та порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку , що податковий кредит позивача підтверджений відповідними розрахунковими , платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97 ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97 ВР).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Норми Закону України «Про податок на додану вартість» не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначеного податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з тим, що підприємства, з якими мав правові відносини контрагент такого платника податку, порушують вимоги податкового законодавства.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено, що на час здійснення господарських операцій позивачу мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент.

Крім того, сукупний аналіз вищезазначених норм Закону про ПДВ свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Тобто, факти порушення позивачем вимог чинного законодавства є недоведеними, оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ в м.Суми від 13.04.2011 р. № 0000501701/0/29231 та № 0000511701/0/29229 не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ в м. Суми залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2011р. по справі№2а-1870/6620/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Подобайло З.Г.

Судді(підпис)

(підпис)Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.