Постанова № 22052447, 16.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2012 р. Справа № 2а-1670/7510/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Яс-Полтава" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.10.2011р. по справі№2а-1670/7510/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Яс-Полтава"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Яс-Полтава", звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.05.2011 року № 0004291502 та № 0004301502.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.10.2011 р. в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Яс-Полтава" до Державної податкової інспекції в м. Полтаві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1.7. ст. 1, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2., п. 198.6 ст. 198, п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також заперечення на апеляційну скаргу, в яких він заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та просить постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Яс-Полтава" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Полтавської міської ради 23.12.1996 року. На даний час позивач перебуває на податковому обліку відповідача.

З 11.04.2011 року по 15.04.2011 року відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку з питань правильності визначення, повноти нарахування ПДВ по взаємовідносинам з ПП "Нафта-Капітал" за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, результати якої оформлено Актом від 22.04.2011 року № 3606/15-2/24563541.

Висновками вказаного Акту перевірки встановлено порушення ТОВ "Яс-Полтава" п.п. 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4.ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1., п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим ТОВ "Яс-Полтава" завищено податковий кредит та занижено ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в сумі 21124, 00 грн. за операціями, що проведені на підставі нікчемних правочинів, у тому числі в податковій декларації за грудень 2010 року в сумі 13 200, 00 грн. та податковій декларації за січень 2011 року в сумі 7924, 00 грн.

На підставі зазначеного Акту відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 13.05.2011 року № 0004301502, яким ТОВ "Яс-Полтава" збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 7925, 00 грн., у тому числі 7924, 00 грн. - за основним платежем, 1, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 13.05.2011 року № 0004291502, яким ТОВ "Яс-Полтава" збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 16500, 00 грн., у тому числі 13200, 00 грн. - за основним платежем, 3300 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги - без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем до суду первинні бухгалтерські документи не підтверджують фактичне отримання товару від ПП "Нафта-Капітал", що в свою чергу свідчить про завищення ТОВ "Яс-Полтава" податкового кредиту та, відповідно, заниження суми ПДВ, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету в розмірі, зазначеному в Акті перевірки.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Вказані вище норми Закону України “Про податок на додану вартість” кореспондуються з нормами чинного Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що між позивачем (покупець) та ПП “Нафта-Капітал” (постачальник) був укладений договір поставки № 291110 від 29.11.2010 р.

У відповідності до умов вказаного договору постачальник зобов'язується передати товар у власність покупцю на умовах та у строки, встановлені в Замовленнях на поставку, а покупець в порядку та строки, встановлені договором, зобов'язується прийняти товар та оплатити його. Якість товару повинна відповідати встановленим в Україні та задекларованим виробником стандартам. Спеціальні облікові документи, що фіксують переміщення, продаж, повернення товару, повинні бути заповнені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та надані в момент передачі товару. Якщо немає іншої домовленості сторін постачальник поставляє покупцю товар власним транспортом та бере на себе всі витрати по перевезенню товару.

На підтвердження реального виконання договору позивачем було надано:

- копію договору поставки № 291110 від 29.11.2010 р.;

-копії рахунків-фактур № СФ-101201 від 01.12.2010р., № СФ-101203 від 03.12.2010р., № СФ-101208 від 08.12.2010р., № СФ-101210 від 10.12.2010р., № СФ-101213 від 13.12.2010р., № СФ-101215 від 14.12.2010р.,№ СФ-101214 від 14.12.2010р., № СФ-101216 від 16.12.2010р., № СФ-101220 від 20.12.2010р., № СФ-101222 від 22.12.2010р., № СФ-101223 від 23.12.2010р., № СФ-101224 від 24.12.2010р.;

- копії податкових накладних № 273 від 01.12.2010р., № 277 від 03.12.2010р., № 285 від 08.12.2010р., № 668 від 10.12.2010р., № 669 від 13.12.2010р., № 670 від 14.12.2010р., № 689 від 14.12.2010р., № 671 від 16.12.2010р., № 692 від 20.12.2010р., № 726 від 22.12.2010р., № 727 від 23.12.2010р., № 770 від 24.12.2010р.

При цьому, фактичне отримання придбаного позивачем у ПП «Нафта-Капітал» товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних: № РН-101201 від 01.12.2010р., № РН-101203 від 03.12.2010р„ № РН-101208 від 08.12.2010р., № РН-101210 від 10.12.2010р., № РН-101213 від 13.12.2010р., № РН-101214 від 14.12.2010р., № РН-101215 від 14.12.2010р., № РН-101216 від 16.12.2010р., № РН-101220 від 20.12.2010р., № РН-101222 від 22.12.2010р., № РН-101223 від 23.12.2010р., № РН- 101224 від 24.12.2010р. та копією реєстру доручень ТОВ «Яс-Полтава».

Крім того, ТОВ «Яс-Полтава» у повному обсязі (126 743,52 грн.) розрахувалось з ПП «Нафта-Капітал» за придбаний товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з особового рахунку від 17.12.2010р., від 23.12.2010р., від 24.12.2010р., від 29.12.2010р., від 12.01.2011р.

На думку відповідача, надані позивачем первинні бухгалтерські документи не підтверджують фактичне отримання товару від ПП "Нафта-Капітал", що в свою чергу свідчить про завищення ТОВ "Яс-Полтава" податкового кредиту та, відповідно, заниження суми ПДВ, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначеного договору за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначає про те, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Яс-Полтава". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Яс-Полтава" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ПП "Нафта-Капітал", взаємопов'язаності позивача та ПП "Нафта-Капітал", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Стосовно перевезення придбаного товару слід зазначити, що ТОВ «Яс-Полтава» у відповідності до укладеного договору поставки № 291110 від 29.11.2010р. не було замовником та отримувачем транспортних послуг, а вартість товару включала його доставку на склад покупця.

На підтвердження транспортування придбаного у ПП "Нафта-Капітал" взуття позивачем до суду апеляційної інстанції були надані товарно-транспортні накладні, які не були надані до суду першої інстанції, оскільки позивач, відповідно до наданих ТТН, не є ані вантажовідправником, ані замовником, ані вантажоодержувачем, а тому дані ТТН при поставці товару ПП "Нафта-Капітал" позивачу не надавались.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на відсутність економічної доцільності придбання товару через посередника - ПП "Нафта-Капітал", а не у виробника - СТОВ "Террі-Па".

Такого висновку суд першої інстанції дійшов з дослідження договору від 01.10.2009 р., укладеного між позивачем та СТОВ "Террі-Па", наданого на його вимогу.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду та зазначає про те, що цей договір взагалі не був предметом перевірки податкового органу, перевірка підприємства позивача проводилася з питань правильності визначення, повноти нарахування ПДВ по взаємовідносинам з ПП "Нафта-Капітал".

Крім того, позивачем до суду апеляційної інстанції подано розрахунок економічної доцільності придбання взуття незначними партіями через посередника, з якого вбачається, що взуття у ПП "Нафта-Капітал" придбано за ціною значно меншою, ніж у СТОВ "Террі-Па". Дана обставина вплинула на отримання позивачем значно більшого прибутку від реалізації взуття, придбаного у ПП "Нафта-Капітал", порівняно з отриманим прибутком від реалізації взуття, придбаного у СТОВ "Террі-Па".

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України "Про податок на додану вартість" та Податковим кодексом України, які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку, не вбачається.

З приводу викладеного в Акті перевірки твердження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ПП "Нафта-Капітал" мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП "Нафта-Капітал" і правомірність нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що правові підстави для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ПП "Нафта-Капітал", відсутні.

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ПП "Нафта-Капітал" з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що чинне законодавство не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відсутність трудових ресурсів у контрагента, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями договорів, актів виконаних робіт і послуг, податкових накладних, платіжних доручень тощо.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в Акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п. 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4.ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1., п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про те, що податкові повідомлення-рішення № 0004291502 та № 000 4301502 від 13.05.2011 року прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, а тому дана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Яс-Полтава" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.10.2011 року по справі № 1670/7510/11 скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 13.05.2011 року № 0004291502 та від 13.05.2011 року № 0004301502.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Гуцал М.І.

Судді(підпис)

(підпис)Зеленський В.В. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В. Повний текст постанови виготовлений 21.02.2012 р.