Ухвала суду № 22052410, 13.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2012 р.Справа № 2а-1870/5431/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2011р. по справі№2а-1870/5431/11

за позовом ТОВ "Фавор"

до ДПІ в м. Суми

про скасування податкових повідомлень-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року адміністративний позов ТОВ "Фавор" до ДПІв м.Суми, третя особа Управління державного казначейства в м. Суми Головного управління Державного казначейства України в Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.05.2011 року № 0001032306/0/36649 та № 0001042306/0/36650 задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення - рішення від 10.05.2011 року № 0001032306/0/36649 про завищення ТОВ "Фавор" суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1683,33 грн. за основним платежем та 01,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Скасовано податкове повідомлення - рішення від 10.05.2011 року № 0001042306/0/36650 про зменшення розміру від'ємного значення ТОВ "Фавор" з податку на додану вартістьв сумі 1683, 33 грн.

ДПІ в м. Суми, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що полягає в неповному з'ясуванні судом обставин справи, не відповідності висновків суду дійсним обставинам справи та просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного від 20.10.2011р. , прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції , відповідно до вимог ч. 1 п. 2 ст. 197 КАС України, розглядає дану справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи рішення ДПІ в м. Суми, суд першої інстанції виходив з того , що висновок ДПІ в м. Суми про порушення позивачем п.п.7.4.1 пункту 7.4. ст.7 ,п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.10.2 ст. 10, Закону України „Про податок на додану вартість" та вимог п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.10р. суперечить обставинам справи,тому оскаржувані податкові повідомлення рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 05.04.2011р. по 11.04.2011р. фахівцями ДПІ в м. Суми проведено невиїзну документальну перевірку TOB „Фавор" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по деклараціям за січень 2011 p., , яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт № 2648 /23-620/30759962 від 18.04.2011 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1 пункту 7.4. ст.7, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.10.2 ст. 10, Закону України „Про податок на додану вартість" , а саме підприємством завищено відємне значення різниці поточного звітного періоду яке буде зараховано до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 22.2) податкової декларації по ПДВ за грудень 2010 р. на 1683, 33 грн. та на порушення п. п. 7.4.1. п.7.4., п.п. 7.7.1, п.7.7 ст.7, п.10.2 ст. 10 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997р. та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України підприємством завищено суму бюджетного відшкодування за січень 2011 року на суму 1683, 33 грн.

На підставі акту перевірки керівником ДПІ в м. Суми прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.05.2011 року № 0001032306/0/36649 про завищення ТОВ "Фавор" суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1683, 33 грн. за основним платежем та 01, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0001042306/0/36650 про зменшення розміру від'ємного значення ТОВ "Фавор" з податку на додану вартістьв сумі 1683, 33 грн..

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені в адміністративному порядку до ДПА в Сумській області. За результатами адміністративного оскарження, залишено без змін податкові повідомлення рішення від 10.05.2011 року № 0001032306/0/36649 та № 0001042306/0/36650.

Підставою для зазначеного висновку податкового органу слугувало те, що при перевірці дод.5 “Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів”до податкової декларації з ПДВ за грудень 2010р., співставленні дані з комп'ютерною “База автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкового зобов'язання”TOB “Фавор”встановлено, що TOB “НПО НТ “Будшляхмаш”, сума ПДВ 1683,33 грн., має стан “9”(направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням). Факт відсутності підприємства за місцезнаходженням унеможливлює перевірку даних податкових декларацій на відповідність документам бухгалтерського та податкового обліку, а відповідно органи державної податкової служби не мають можливість підтвердити бюджетне відшкодування через що підтверджується факт неможливості здійснення TOB “НПО НТ “Будшляхмаш” господарських операцій, зазначених в наданих на перевірку документах, в зв'язку з тим, що фактичне місцезнаходження посадових осіб підприємства не встановлено, відсутністю достатніх трудових ресурсів, транспортних засобів, а тому є підстави вважати, що операції між TOB „Фавор" та TOB “НПО НТ “Будшляхмаш”носять безтоварний характер. При перевірці правомірності заявленої позивачем до відшкодування суми ПДВ в розмірі 1683,33 грн. не було підтверджено фактичної сплати та надходження до бюджету даної суми контрагентом, в зв'язку з відсутністю даного контрагента (TOB “НПО “Будшляхмаш”) за юридичною адресою.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Законом України “Про податок на додану вартість”.

Пунктом 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також, згідно з п.7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону.

Відповідно до п.7.5. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 ВР (далі Закон № 168/97 ВР) встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону та видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено пп 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

Згідно вимог підпункту 7.2.4 п.7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обовязковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті передбачено, що про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Пунктом 9.2 ст.9 Закону № 168/97 ВР визначено, що будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Відповідно до н.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом підпункту 7.7.1 пункту 7.7 названої статті Закону у тій самій редакції суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальником таких товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 7.7.3 цієї є норми Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обовязковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що в перевіреному періоді між ТОВ “Фавор”(покупець) та TOB “НПО НТ “Будшляхмаш”(постачальник) 30.11.2010 р. укладено договір поставки № 34 .

Згідно з п. 1.1. якого постачальник зобовязався поставити та передати у власність покупцю обладнання плужне на МТЗ.

Відповідно до п. 2.1. сума договору становить 10100,00 грн.

Пунктом 3.1. договору сторонами передбачена у повному обсязі попередня оплата товару.

Умови поставки товару EXW склад постачальника в м. Києві.

TOB “НПО НТ “Будшляхмаш” на адресу ТОВ “Фавор” направлено рахунок-фактуру № СчФ-001188 на 10100, 00 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 1683, 33 грн. та позивачу видано податкову накладну №1146 від 06.12.2010 р. на суму ПДВ 1683, 33 грн.

Попередню оплату за товар здійснено позивачем 06.12.2010 р., що підтверджується копією платіжного доручення № 3185 від 06.12.2010 р.

Поставка товару позивачу підтверджується також копією видаткової накладної № РН-0000934 від 15.12.2010р.

Отримання товару підтверджується копією виписки із електронного журналу довіреностей позивача та копією довіреності № ХФД00000552 від 15.12.2010 р.

Перевезення товару здійснювалося позивачем власним автомобілем марки DAF моделі 95XF380 реєстраційний № НОМЕР_1, який належить позивачу на праві власності, що підтверджується копіями технічних паспортів на вищезазначений автомобіль та на причіп-фургон-Е та копією подорожнього листа вантажного автомобіля в міжнародному сполученні серії 12ААА № 108398 від 15.11.2010 р. водієм експедитором ОСОБА_3, якого було переведено директором ТОВ “Фавор”на цю посаду з посади електрогазозварника, що підтверджується копіями наказів №10 від 01.03.2002 р. та № 38 від 01.04.2003 р.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується поясненнями позивача , що придбаний товар ковш на трактор МТЗ-80, придбавався позивачем для свого ж трактора, який обліковується у позивача в основних засобах (копії інвентарних карток основних засобів).

Сума ПДВ по здійсненню цієї операції в розмірі 1683, 33 грн. включено позивачем до податкового кредиту грудня місяця 2010 року, що підтверджується копією податкової декларації з ПДВ за грудень 2010 року та копією додатку №5 до податкової декларації з ПДВ за грудень 2010 року.

Згідно з поданою позивачем податковою декларацією з податку на додану вартість за січень 2011 року та додатків до неї сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню складає 1831850, 00 грн., до якої увійшла й сума ПДВ в розмірі 1683, 33 грн. по операції з придбання позивачем товару у TOB “НПО НТ “Будшляхмаш” у грудні 2010 р.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР, статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ, в редакціях чинних на день виникнення спірних правовідносин, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Тобто , з наведеного вбачається , що спірні господарські операції позивача та його контрагентів проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання послуг та розрахунки з постачальником таких послуг.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку , що податковий кредит позивача підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Щодо посилань податкового органу , як на підставу неправомірності формування позивачем податкового кредиту , не визнання в якості податкової звітності податкових декларацій з ПДВ контрагентів позивача , колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається , що контрагент позивача знаходяться на обліку в податкових та зареєстровані в якості платників податку на додану вартість, про що видані відповідні свідоцтва платників ПДВ.

Зазначені контрагенти подавали податкову звітність до податкових інспекцій за перевіряє мий період, але вона не визнана як податкова звітність.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97 ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97 ВР).

Тобто , така відповідальність покладена на контрагентів позивача, на позивача по справі не може бути покладена відповідальність за неподання податковому органу звітності його контрагентом.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, неподання податкової звітності або невизнання звітності інспекцією як податковою при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Норми Закону України «Про податок на додану вартість» не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначеного податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з тим, що підприємства, з якими мав правові відносини контрагент такого платника податку, порушують вимоги податкового законодавства.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при неподанні податкової звітності продавцем або невизнанні його звітності інспекцією як податковою, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань.

Крім того, сукупний аналіз вищезазначених норм Закону про ПДВ свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Тобто, колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Законом №168/97-ВР, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту та в його діях не має порушень пп. 7.4.4 пункту 7.4. ст.7 п.п. 7.5.1 пункту 7.5. , п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.10.2 ст. 10, Закону України „Про податок на додану вартість" .

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України № 2756-VІ від 02.12.10 р. cума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При відємному значені суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові періоди) (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду.

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України № 2756-VІ від 02.12.10р. якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має відємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частка такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт наявності порушення п.п. 7.4.1 пункту 7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7, п.10.2 ст. 10, Закону України „Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями та вимог п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.10р.

Колегія суддів зазначає, що відповідач правомірність винесених податкових повідомлень - рішень належним чином ні у суді першої інстанції ні у суді апеляційної інстанції не довів.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Суми від 10.05.2011р. № 0001032306/0/36649 та № 0001042306/0/36650 правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, а заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ в м. Суми залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2011р. по справі№2а-1870/5431/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Подобайло З.Г.

Судді(підпис)

(підпис)Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.