Ухвала суду № 22052332, 13.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2012 р.Справа № 2а-1670/9241/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2011р. по справі№2а-1670/9241/11

за позовом Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області

до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області третя особа ОСОБА_1

про скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

04 листопада 2011 року Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (надалі Ценнтр, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області (надалі ВДВС ГУЮ в Полтавській області, відповідач), в якому просив суд скасувати постанову про арешт коштів боржника від 30.09.2011 р. ППВР ВДВС ГУЮ в Полтавській області як таку, що не відповідає чинному законодавству.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року по справі № 2а-1670/9241/11 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року по справі № 2а-1670/9241/11 у задоволенні адміністративного позову Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа - ОСОБА_1 про скасування постанови - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 року, прийняти нову постанову, якою скасувати постанову про арешт коштів боржника ППВР ВДВС ГУЮ в Полтавській області як таку, що не відповідає чинному законодавству.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначив, що постанова Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.09.2008 року, якою позивача зобов`язано виплатити на користь ОСОБА_1 18615,60 грн. недоплаченої одноразової компенсації, 1900 грн. недоплаченої щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік, 2455 грн. недоплаченої щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік., 3280,48 грн. невиплаченої щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік, 3360 грн. недоплаченої щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік, а всього 29610,54 грн., виконана Центром в частині виплати щорічної разової грошової допомоги. Зазначив, що списання виконавчого збору в сумі 2961,05 грн. та витрат на проведення виконавчих дій в сумі 35,81 грн., повинно проводитись з різних реєстраційних рахунків, в сумі, пропорційній стягнутим за постановою суду одноразової компенсації, щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, а не загальною сумою з одного реєстраційного рахунку. Вказує на те, що кошторис для здійснення виплат щорічної допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації при встановленні групи інвалідності у 2011 році Центру не затверджувався. Стверджує, що встановлення розміру та виділення додаткових коштів на виконання рішень судів за минулі роки не входить до функцій Центру, оскільки останній не є головним розпорядником бюджетних коштів. Видатків на забезпечення виконання судових рішень за програмами соціального захисту у Державному бюджеті на 2011 рік не передбачено, а Центр не наділений повноваженнями щодо внесення змін до Закону України про Державний бюджет.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 17.09.2008 року по справі № 2а-53/2008р. стягнуто з Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на користь ОСОБА_1 18615 грн. 60 коп. недоплаченої щорічної разової допомоги на оздоровлення за 2007 рік, 2455 грн. недоплаченої щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік, 3280 грн. 48 коп. невиплаченої щорічної разової допомоги до 5 травня за 2007 рік, 3360 грн. недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік, а всього: 29610 грн. 54 коп. (а.с.12-13).

03.07.2009 року для примусового виконання вказаного рішення Крюківським районним судом м. Кременчука видано виконавчий лист № 2а-53/2008 р. (а.с. 49-50).

Із пояснень представника відповідача судом першої інстанції встановлено, що на виконання судового рішення за виконавчим листом № 2а-53/2008 р. на користь ОСОБА_1 з позивача примусово стягнуто кошти в сумі 6640 грн. 48 коп. та виконавчий лист повернуто стягувачу згідно ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", що підтверджується відповідною відміткою на виконавчому листі (а.с. 50).

13.01.2011 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із повторною заявою про примусове виконання судового рішення за виконавчим листом № 2а-53/2008 р. із зазначенням реквізитів рахунку, на яких необхідно стягнути кошти (а.с. 48).

14.01.2011 року на підставі заяви стягувача постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області відкрито виконавче провадження ВП № 23637756 з примусового виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука та боржнику надано 7-денний строк для добровільного виконання рішення суду.

У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду у строк наданий для добровільного виконання, відповідачем 13.05.2011 року винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 2961 грн. 05 коп. (а.с. 61) та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 35 грн. 81 коп. (а.с. 59).

Дані постанови боржником (позивачем) не оскаржувалися та є чинними.

30.09.2011 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області винесено постанову про арешт коштів боржника за невиконання судового рішення, несплату виконавчого збору та витрат на проведення виконавчий дій, яким накладено арешт на кошти у межах суми 25967 грн. 46 коп., що містяться на рахунку № 35213009000688 в ГУДК України в Полтавській області та належать боржнику: Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, адреса: м. Полтава, вул. Ціолковського, 47, код ЄДРПОУ 02770127.

Не погодившись із вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності, оскільки постанова державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 30.09.2011 року про арешт рахунків боржника (позивача) винесена з дотриманням вимог "Про виконавче провадження" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, тому є законною та скасуванню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Слід відмітити, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку урегульовано нормами Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зміст дій, які повинен вчиняти державний виконавець з приводу примусового виконання судових рішень про звернення стягнення на кошти боржника, передбачений статтями 52, 65 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, відповідно до частини 2, 3, 4 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Згідно положень статті 65 Закону України "Про виконавче провадження" готівка в національній та іноземній валюті, що перебуває в касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складання відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника - юридичної особи.

Вилучена готівка зараховується на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби не пізніше наступного робочого дня з моменту вилучення.

Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в податкових органах, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (далі - державні органи), встановлений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (надалі - Порядок).

Пунктами 27-29 цього Порядку передбачено, що примусове виконання рішень про стягнення коштів з рахунків боржника здійснюється після закінчення строку, передбаченого для самостійного виконання таких рішень, у разі не подання боржником повідомлення, зазначеного у пункті 25 цього Порядку, або подання повідомлення, що містить недостовірну інформацію, або недостатнього обсягу коштів на рахунках боржника.

Державний виконавець накладає арешт на рахунки боржника, відкриті в органі Казначейства, які встановлюються у процесі проведення виконавчих дій.

Орган Казначейства приймає до виконання постанову державного виконавця про арешт рахунків боржника, оформлену в установленому порядку, із зазначенням найменування боржника, номерів його рахунків, відкритих в органі Казначейства, та суми коштів, яка пллягає арешту та стягненню.

Арешт накладається на реєстраційні і спеціальні реєстраційні рахунки боржника.

У разі накладення арешту на окремий рахунок боржника або за окремим кодом жономічної класифікації видатків бюджету рахунка боржника державний виконавець у постанові про арешт рахунків боржника може зазначити номер такого рахунка чи коду.

Орган Казначейства частково виконує або не приймає до виконання та повертає державному виконавцеві постанову про арешт рахунків боржника, якщо її оформлено з порушенням вимог, установлених абзацом другим пункту 27 цього Порядку, або рахунки, зазначені у такій постанові, чи кошти на таких рахунках не належать боржникові.

При цьому, відповідно до пункту 36 Порядку судові витрати, штрафи, виконавчий збір, інші витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, безспірно списуються за кодом економічної класифікації видатків бюджету "Інші видатки".

У разі коли у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів боржника зазначений код не передбачений або за таким кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша, ніж сума списання, або на дату надходження платіжної вимоги відсутні відкриті асигнування за даним кодом, безспірне списання судових витрат, штрафів, виконавчого збору, інших витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснюється стягнення коштів з рахунків боржника.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до ГУДК України у Полтавській області із письмовим запитом, за результатами розгляду якого ГУДК України у Полтавській області направило на адресу відповідача лист від 22.02.2010 року № 09.2-08/1562 "Щодо надання інформації" (а.с. 54-55), у якому повідомило орган виконавчої служби, що виплата щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації при зміні групи інвалідності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачено ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" здійснюються відповідно до паспорту бюджетної програми за КПКВ 2501250 "Компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю, та допомоги на оздоровлення, у разі звільнення з роботи громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Для проведення таких витрат Центром в Головному управлінні відкрито рахунок № 35213009000688. Видатки для проведення виплати щорічної разової допомоги ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань, відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", передбачений паспортом бюджетної програми "Щорічна грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" (КПКВ 2501150). На виконання зазначеної програми Центру в Головному управлінні відкрито рахунок № 35215007000688.

Із позовної заяви вбачається та не заперечується відповідачем, що постанова суду виконана в примусовому порядку в частині стягнення щорічної разової грошової допомоги, виплата якої проводиться з реєстраційного рахунку № 35215007000688 "Щорічна грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" (а.с. 3).

Разом з тим, постанова суду в частині стягнення коштів, виплата якої проводиться з реєстраційного рахунку № 35213009000688 "Компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю, та допомоги на оздоровлення, у разі звільнення з роботи громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачем не виконана.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Згідно частини 1 статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Постанови від 13.05.2011 року про стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій позивачем не оскаржені та на момент винесення оскаржуваної постанови є чинними.

Таким чином, безспірне списання виконавчого збору повинно було проводитися з рахунку Центру № 35215007000688 "Щорічна грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань", з якого у примусовому порядку стягнуто кошти у розмірі 6640 грн. 48 коп., та в іншій частині судового рішення - з рахунку Центру № 35213009000688 "Компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю, та допомоги на оздоровлення, у разі звільнення з роботи громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Щодо стягнення витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 35 грн. 81 коп., то розрахунок витрат наведено у акті державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій від 13.05.2011 року на виконання судового рішення вцілому (а.с. 58), відтак, розмежувати зазначені витрати неможливо.

Відтак, кошти в сумі 664 грн. 05 коп. (виконавчий збір - 10% від суми 6640 грн. 48 коп.) із загального розміру боргу підлягають стягненню з рахунку № 35215007000688 "Щорічна грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань", з якого відбувалось списання у примусовому порядку коштів у розмірі 6640 грн. 48 коп., а не з рахунку № 35213009000688 "Компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю, та допомоги на оздоровлення, у разі звільнення з роботи громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як зазначено в оскаржуваній постанові про арешт коштів.

Разом з тим, оскаржувана постанова у порядку здійснення контролю за законністю виконавчого провадження, визначеному статтею 83 Закону України "Про виконавче провадження", частково скасована постановою начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 30.11.2011 року в частині накладення арешту на кошти позивача на рахунку № 35213009000688 в ГУДК України у Полтавській області в сумі 664 грн. 05 коп., які повинні стягуватися з іншого рахунку позивача: № 35215007000688 "Щорічна грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" (а.с.92).

Враховуючи викладене, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова про арешт коштів боржника в частині, не скасованій постановою від 30.11.2011 року, ґрунтується на вимогах Закону України "Про виконавче провадження", Порядку № 845 та прийнята з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності коштів та законодавчого механізму виконання судових рішень про здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відсутність відповідного фінансування не може бути визнано поважною причиною невиконання судового рішення з огляду на те, що за своїм характером є або бездіяльністю, або юридично неспроможною дією і не вказує на належне ставлення боржника до процесу організації виконання судового рішення.

Необхідно зауважити, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства, незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Таким чином, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі “Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошував, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Також, в своєму рішенні "Кечко проти України” Суд констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні "Войтенко проти України" Суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Проте, затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана. Суд допускає, що асигнування на виплату державних боргів може спричинити певні затримки у виконанні рішень з бюджету Уряду. Тим не менше, Суд вирішує, що не передбачивши таких асигнувань протягом трьох років підряд, держава-відповідач не виконала своїх зобов'язань за статтею 6 параграфу 1 Конвенції.

У рішенні по справі "Жовнер проти України" Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які, у країні яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, рішення у справі "Бурдов проти Росії", від 7 травня 2002 року; рішення у справі "Ясіун'єне проти Литви" від 6 березня 2003; та рішення по справі "Руйану проти Румунії" від 17 червня 2003 року).

При цьому Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях звертає увагу на те, що держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої ДІЇ.

Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (справи "Бурдов проти Росії", "Кечко проти України").

Беручи до уваги вищенаведену судову практику Європейського Суду з прав людини, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не звільняє боржника від виконання рішення суду та не є перешкодою для відкриття виконавчого провадження та вчинення певних дій по виконанню такого рішення.

Таким чином, позовні вимоги УПФУ Київського району в м. Полтаві про скасування вищевказаної постанови про накладення штрафу є документально та нормативно не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 02 листопада 2011 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2011р. по справі№2а-1670/9241/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддяПерцова Т. С.

Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.