Ухвала суду № 22051697, 31.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2012 р.Справа № 2а-3435/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.

Представник позивача - Дудка О.В.

Представник відповідача - Бондаренко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2011р. по справі№2а-3435/11/2070

за позовом Приватного підприємства "Вавілон Плюс"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Вавілон Плюс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення рішення відповідача № 0000731800/0 від 23 листопада 2010 р. та № 0000731800/1 від 21 грудня 2010 р. про визначення податкового зобовязання позивача з податку на додану вартість в сумі 17812, 50 грн., в тому числі за основним платежем 11875 грн. та 5937,50 грн. за штрафними санкціями.

В обгрунтування позову зазначив, що за результатами проведеної в листопаді 2010 року перевірки позивачу донараховано суми податку та штрафних санкцій згідно податкового повідомлення рішення № 0000731800/0 від 23 листопада 2010 р., яке оскаржується в даній справі. Позивач вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує його права та законні інтереси. Позивач оскаржив дане рішення в адміністративному порядку та за результатами розгляду його скарг, які залишено без задоволення, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000731800/1 від 21 грудня 2010 р., яке позивач також просить скасувати як незаконне.

Представник відповідача проти позову заперечував та пояснив, що проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.10 п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень, липень, серпень, вересень, листопад, грудень 2009 р., січень, березень 2010 р. в загальному розмірі 11875 грн. За таких обставин вважав оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення відповідача цілком обґрунтованими та законними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 року адміністративний позов Приватного підприємства "Вавілон Плюс" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення податкової декларації, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. № 233/2037, ст.ст. 215, 216, 228 ЦК України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями ДПІ у Київському районі м. Харкова в листопаді 2010 року було проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «С.Дж.Р.груп» за період з 01 червня 2009р. по 31 березня 2010 р.

За результатами перевірки складено акт № 6585/18-010/35972693 від 10 листопада 2010 р., згідно якого зроблено висновок про порушення позивачем п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.10 п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 11875 грн. за період з 01 червня 2009 р. по 31 березня 2010 р., в тому числі за червень 2009 р. 3267 грн., липень 2009 р. 1507,60 грн., серпень 2009 р. 400 грн., вересень 2009 р. 1938,64 грн., листопад 2009 р. 708, 33 грн., грудень 2009 р. 1927,46 грн., січень 2009 р. 1330 грн., березень 2009 р. 796, 20 грн.

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000731800/0 від 23 листопада 2010 р., яке оскаржується в даній справі про визначення позивачу податкового зобовязання та штрафних санкцій. В подальшому, за результатами адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення рішення за скаргою позивача, прийнято податкове повідомлення-рішення 0000731800/1 від 21 грудня 2010 р. про визначення податкового зобовязання та штрафних санкцій у первісному розмірі.

Позивач, не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями рішеннями, звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем було додержано встановлений порядок формування податкового кредиту за спірною господарською операцією. Доводи відповідача про відсутність реального характеру відповідних операцій суду не доведено та не підтверджується матеріалами справи. Натомість позивачем до суду надано докази на підтвердження реальності виконання угод між ним та ТОВ “С.Дж.Р.груп”, які іншими матеріалами справи не спростовано. Крім того, відповідачем в даній справі суду не надано переконливих доказів правомірності свого рішення, в звязку з чим висновок відповідача про наявність порушень вимог Закону України “Про податок на додану вартість” суд першої інстанції вважав необґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, при встановлені порушень з боку позивача, відповідач взяв до уваги, висновки перевірки, якими встановлено наявність господарських відносин між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.груп», які мали місце в червні, липні, серпні, вересні, листопаді, грудні 2009 року та січні, березні 2010 року.

На запит податкового органу позивачем було надано пояснення та документальне підтвердження взаємовідносин з ТОВ «С.Дж.Р.груп», а саме договір від 12 травня 2009 р. № 512/6, акти виконаних робіт, платіжні доручення, податкові накладні. Згідно зазначеного договору позивач (замовник) доручив ТОВ «С.Дж.Р.груп (підрядник) виконання монтажних робіт інформаційних систем на обєктах позивача.

Також в ході перевірки встановлено, що договір, акти виконаних робіт, податкові накладні підписано від імені ТОВ «С.Дж.Р.груп» ОСОБА_3, проте ДПА у Харківській області листами від 30 серпня 2010 р. № 14940/7/18-209, від 04 жовтня 2010 р. № 17236/7/18-209 та від 13 жовтня 2010 р. № 17927/7/18-209 надано інформацію про непричетність посадових осіб та засновників ТОВ «С.Дж.Р.груп» до господарської діяльності цього підприємства, а директором та засновником ТОВ «С.Дж.Р.груп» ОСОБА_3 надані пояснення, що він не був причетний до фінансово-господарської діяльності зазначеного підприємства.

Відповідно до бази автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів засновником, директором та головним бухгалтером є ОСОБА_3, який надав слідчому з ОВС СВ ПМ ДПА у Житомирській області пояснення про те, що лише надав згоди бути номінальним директором ТОВ «С.Дж.Р.груп» без фактичного виконання будь-яких фінансово-господарських функцій. Жодного відношення до господарської діяльності даного підприємства він не має, договорів від його імені не укладав та не підписував, хто фактично здійснював фінансово-господарську діяльність не знає.

Податковим органом також було встановлено, що ТОВ «С.Дж.Р.груп» перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Печерському районі м. Києва із станом платника «10»(запит на встановлення місцезнаходження), згідно розрахунку комунального податку за ІІ-IV квартали 2009 року чисельність працюючих 9 осіб, декларації з податку на прибуток у 2009 2010 р. р. не надавались, з травня 2010 р. звітність до податкових органів не надавалась, що, на думку відповідача, свідчить про неможливість реального виконання укладених ТОВ «С.Дж.Р.груп» угод та ведення ним господарської діяльності відповідно до приписів чинного законодавства.

Враховуючи встановлені обставини, відповідач дійшов висновку, що договір, укладений між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.груп» є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства та є нікчемним, податкові накладні, акти виконаних робіт, підписані від імені ТОВ «С.Дж.Р.груп» ОСОБА_3, складені з порушенням вимог ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та чинного порядку ведення бухгалтерського обліку та звітності підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для бухгалтерського і податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток та податку на додану вартість. При цьому податкові накладні, виписані ТОВ «С.Дж.Р.груп» позивачу, як вважав відповідач, є такими, що оформлені та видані з порушенням вимог п. 6,18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрований в Мінюсті України 23.06.1997 р. за № 233/2037), пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та не можуть вважатися звітними податковими та одночасно розрахунковими документами та бути підставою для формування податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що зазначені висновки відповідача є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Позивач має Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100131466 від 31 липня 2008 р.

Податковий кредит позивачем в даній справі сформовано в звязку з господарським договором № 12 травня 2009 р. № 512/6, згідно якого ТОВ «С.Дж.Р.груп» виконав на замовлення позивача роботи з монтажу інформаційних систем на обєктах позивача (монтаж та пусконаладка систем спостереження, контролю доступу, ремонт зовнішньої системи охоронного спостереження).

На виконання зазначеного договору складено акти виконаних робіт, наявність яких відображена податковим органом в акті перевірки та сторонами у справі не заперечується. На підставі зазначених актів позивачем в подальшому сформовано податковий кредит з податку на додану вартість. Матеріали справи містять копії податкових накладних, виданих ТОВ «С.Дж.Р.груп» та належним чином оформлених, які є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та наявність яких сторонами у справі також не заперечується.

Також судом встановлено, що зазначені документи від імені ТОВ «С.Дж.Р.груп» підписано ОСОБА_3, якого відповідач вважає такою особою, що не має відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «С.Дж.Р.груп».

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем у справі, як субєктом владних повноважень, не надано переконливих доказів про фіктивний характер діяльності ТОВ «С.Дж.Р.груп». Показання ОСОБА_3 даних висновків суду не спростовують, оскільки відповідачем не надано пітвердження того, що цьому доказу надано належну правову оцінку у вигляді вироку суду, яким встановлено ведення фіктивної підприємницької діяльності з боку ТОВ «С.Дж.Р.груп» чи його посадових осіб. Крім того, ОСОБА_3, як вказує відповідач, не заперечує, своєї обізнаності про те, що він обліковується як директор ТОВ «С.Дж.Р.груп», отже його показання про непричетність до фінансово-господарської діяльності цього підприємства не є безспірними. Так само не підтверджено відповідним рішенням (вироком) суду доводи відповідача про фіктивний характер діяльності ТОВ «С.Дж.Р.груп» через ненадання ним податкової звітності.

За таких обставин, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи відповідача про підписання фінансово-господарських документів та податкових накладних, по яких позивачем сформовано податковий кредит, особою, яка не має жодного відношення до діяльності ТОВ «С.Дж.Р.груп».

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, врахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.4. пп 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, нищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимоги щодо реального настання правових наслідків є підставою недійсності правочину.

Відповідно до ч. 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом - нікчемний правочин. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до пунктів 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, договір, укладений між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.груп» носив реальний характер, роботи за ним було фактично виконано, прийнято та оплачено, отже право на податковий кредит підтверджується податковими накладними, складеними з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Також судом встановлено, що розрахунки в звязку з укладеною угодою між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.груп» на виконання робіт проведено у повному обсязі, дебіторська (кредиторська) заборгованість відсутня.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні угоди взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням, знаходяться поза межами вимог п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів /послуг/, на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом встановлено, підтверджено представником позивача, не заперечувалося представником відповідача, що позивачем було отримано від ТОВ «С.Дж.Р.груп» належним чином оформлені податкові накладні на всі виконані роботи відповідно до укладеної угоди. Вказані роботи оплачено позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем було додержано встановлений порядок формування податкового кредиту за спірною господарською операцією. Позивач після одержання від постачальника належним чином оформленої податкової накладної відобразив у податковому обліку податковий кредит в сумі ПДВ, сплаченому продавцю у складі ціни придбання відповідно до вимог п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

При цьому колегія суддів зазначає, що Закон України «Про ПДВ» не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Відповідно до положень вказаного Закону, сума ПДВ, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець (замовник робіт, послуг) - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця (постачальника, виконавця).

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема Закон України «Про податок на додану вартість», не встановлює обов'язки покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що в даній справі доводи відповідача про відсутність реального характеру відповідних операцій суду не доведено та не підтверджується матеріалами справи. Натомість позивачем до суду надано докази на підтвердження реальності виконання угод між ним та ТОВ «С.Дж.Р.груп», які іншими матеріалами справи не спростовано.

Відповідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні відповідачем в даній справі суду не надано переконливих доказів правомірності свого рішення.

Отже, висновок відповідача про наявність порушень вимог Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 року по справі№2а-3435/11/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2011р. по справі№2а-3435/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Калиновський В.А.

Судді(підпис)

(підпис)Бенедик А.П. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 06.02.2012 р.