Ухвала суду № 22051391, 31.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2012 р.Справа № 2а-10430/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.

Представник позивача - Носов К.В.

Представник відповідача - Кальний О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2011р. по справі№2а-10430/11/2070

за позовом Приватного підприємства "Старпласт"

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Старпласт", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова, в якому просив суд: скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 28.07.11 № 00000932330 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 891240,0 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 28.07.11 № 0000922330 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств у сумі 290461,25 грн. (у т.ч. за основним платежем - 245 291,0 грн., за штрафними санкціями - 45 170,25 грн.)

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі пославшись на обставини, викладені у письмових запереченнях на позовну заяву, просив залишити позов без задоволення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 року адміністративний позов Приватного підприємства "Старпласт" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 17.01.2012 року, представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 14.06.2011 року по 05.07.2011 року фахівцями відповідача проведено планову виїзну перевірку приватного підприємства «Стартпласт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами перевірки складено акт від 12.07.2011 року № 1385/23-30/32563542, яким встановлено порушення п. 5.1, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п. 5.5.1 п.5.5 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі за текстом Закон № 334)

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для прийняття податкових повідомлень рішень від 28.07.11 № 00000932330 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 891 240,0 грн.; від 28.07.11 № 0000922330 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств у сумі 290 461,25 грн. (у т.ч. за основним платежем - 245291,0 грн., за штрафними санкціями - 45 170,25 грн.)

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що акт перевірки не містить жодних посилань на докази того, що кошти отримані за кредитним договором від 23.12.05 № 6/2-26-27, спрямовані на цілі, що не обумовлені угодою. Відповідачем по справі помилково ототожнено бухгалтерський та податковий облік, внаслідок чого зроблено необґрунтований висновок про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат, витрат по сплаті відсотків за кредитною угодою від 23.12.2005 року № 06/2-26-27. Крім того, в акті перевірки жодним чином не зазначено, який саме припис п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334 порушено позивачем. Матеріалами справи підтверджено, що кредитна угода від 23.12.2005 року № 06/2-26-27 укладена позивачем із неповязаною особою, а витрати по сплаті відсотків, понесені підприємством, підтверджені відповідними розрахунковими документами, копії яких наявні у матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 23.12.05 р. між ПП «СТАРПЛАСТ» та Акціонерним Комерційним регіональним банком «Регіон-банк» укладений договір кредиту № 06/2-26-27.

За договором Банк відкриває Позичальнику кредитну лінію на закупівлю матеріалів, сировини, поповнення обігових коштів та першочергових платежів з лімітом кредитування у сумі 150000,0 грн. з строком користування з 23.12.05 по 22.12.06 з нарахуванням 21 % річних (а.с.59-62). В подальшому до вказаного договору укладалися додаткові угоди, якими коригувався ліміт кредитування, строк користування, порядок виконання зобовязань тощо (а.с. 63-68).

На виконання зобовязань за договором кредиту та додаткових угод до нього, ПП "СТАРПЛАСТ» здійснювало платежі (оплату відсотків за кредитом) за використання коштів, отриманих у кредит (а.с. 69-133). Вказані витрати ПП «СТАРПЛАСТ» включило до складу валових витрат відповідного звітного періоду та відобразило у податкових деклараціях з податку на прибуток, а саме у рядку 04.13 (інші витрати крім визначених у 04.1-04.12), (а.с. 142-159).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсацій вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Передумовою віднесення до складу валових витрат, повязаних із виплатою процентів за договорами кредиту, є їх виплата або нарахування у звязку з веденням господарської діяльності платника податку. Згідно п. 1.1 договору кредиту від 23.12.05 № 6/2-26-27, кредит надавався на закупівлю матеріалів, сировини, поповнення обігових коштів

З акту перевірки колегія суддів вбачає, що він не містить жодних посилань на докази того, що кошти отримані за вказаним кредитним договором, спрямовані на цілі, що не обумовлені угодою.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи правову позицію тим, що підприємство не вірно відобразило у бухгалтерському обліку витрати по сплаті відсотків за кредитом. На думку фахівців податкової інспекції фінансові витрати повинні бути включені у собівартість кваліфікованих активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «фінансові витрати».

Колегія суддів зазначає, що Закон № 334, як закон прямої дії, чітко визначає перелік термінів, що використовуються при його застосуванні.

Крім того, п.1.43 Закону № 334 дозволяє використовувати норми стандартів лише в тих випадках, якщо це прямо визначено цим законом або іншими законами про оподаткування.

При цьому, колегія суддів зазначає, що статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які визначають склад валових доходів та витрат, не мають посилань на національні стандарти бухгалтерського обліку. Всі обмеження щодо включення підприємством витрат до складу валових витрат установлені п.5.3 Закону № 334.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що відповідачем по справі помилково ототожнено бухгалтерський та податковий облік, внаслідок чого зроблено необґрунтований висновок про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат, витрат по сплаті відсотків за кредитною угодою від 23.12.2005 року № 06/2-26-27.

Щодо порушень вимог п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334, встановлених актом перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст. 5 Закону N 334, не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Так, відповідно до п.5.3.9 наведеної статті, не відносяться до складу валових витрат: виплата винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час); суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам; будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Із дослідженого в судому засіданні акту перевірки вбачається, що в ньому жодним чином не зазначено, який саме припис п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334 порушено позивачем.

При цьому колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що кредитна угода від 23.12.2005 року № 06/2-26-27 укладена позивачем із неповязаною особою, а витрати по сплаті відсотків, понесені підприємством, підтверджені відповідними розрахунковими документами, копії яких наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ст.ст. 11, 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС правомірність своїх податкових повідомлень-рішень не довів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 року по справі№2а-10430/11/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2011р. по справі№2а-10430/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Калиновський В.А.

Судді(підпис)

(підпис)Бенедик А.П. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 06.02.2012 р.