Ухвала суду № 22050988, 25.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2012 р.Справа № 2а-4742/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2011р. по справі№2а-4742/11/2070

за позовом ТОВ "ІВК Техніка"

до ДПІ у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року адміністративний позов ТОВ фірми "ІВК ТЕХНІКА" задоволено. Скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова № 0004542302/0 від 23.11.2010 р., № 0004542302/1 від 30.12.2010р. з податку на прибуток підприємств. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова № 0004552302/0 від 23.11.2010р., № 0004552302/1 від 30.12.2010р. з податку на додану вартість. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ фірми "ІВК ТЕХНІКА" витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

ДПІ у Київському районі м. Харкова, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що полягає в неповному з'ясуванні судом обставин справи, не відповідності висновків суду дійсним обставинам справи та просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного від 10.09.2011р. , прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

ТОВ фірма "ІВК ТЕХНІКА" заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та просить суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова, суд першої інстанції виходив з того , що висновок ДПІ у Київському районі м. Харкова про порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п.п.7.2.6,п.7.2, п.п. 7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” суперечить обставинам справи,тому оскаржувані податкові повідомлення рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 13.09.2010р. по 08.10.2010р. фахівцями ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового , валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки № 5989/235/14062944 від 15.10.2010 року

Перевіркою встановлено порушення позивачем ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ фірма “ІВК Техніка”з ТОВ “ТПК Гранд-С”у квітні, травні та червні 2010 року; п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2 ст.5, з урахуванням пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого донараховано податку на прибуток всього у сумі 59 677 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року у сумі 59 677 грн.; п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість", в результаті чого донараховано податку на додану вартість всього у сумі 48168 грн., у тому числі у червні 2010 року на 48168 грн.

На підставі акту № 5989/235/14062944 від 15.10.2010 року Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова були прийняті податкові повідомлення рішення:

- №0004552302/0 від 23.11.2010 року (а.с.33), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 72252,10 грн., в тому числі: за основним платежем 48168 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 24084,00 грн.;

- №0004542302/0 від 23.11.2010 року (а.с. 32), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток всього в розмірі 71612,00 грн., в тому числі: за основним платежем 59677,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями 11935,00 грн.

За результатами оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку до ДПІ у Київському районі міста Харкова, Державної податкової адміністрації у Харківській області, Державної податкової адміністрації України були прийняті рішення за результатами розгляду скарг ТОВ Ф “ІВК Техніка”, якими скарги залишені без задоволення та винесені податкові повідомлення-рішення №0004552302/1 від 30.12.2010 року (а.с.34), №0004552302/1 від 30.12.2010 року (а.с.35) Остаточне рішення ДПА України прийняте 08.04.2011 року, через що строк звернення до суду позивачем додержаний.

Підставою для зазначеного висновку податкового органу слугувало те, що за результатами опрацювання відділом перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб відхилень, встановлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, встановлено, що контрагент позивача ТОВ “ТПК Гранд-С” не задекларувавши податкові зобов'язання з податку на додану : за квітень, травень та червень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ фірма «ІВК (не відображено податкові зобов'язання у сумі 47 741,20 грн.), та не задекларувавши податкові зобов'язання з податку на прибуток за 1 півріччя 2010 року (не відображено валові доходи у сумі 238 706 грн.), ухиляється від виконання обов'язків по їх сплаті. Таким чином, ДПІ вважає , що правочини вчинені у перевіряємому періоді ТОВ фірма “ІВК Техніка”з ТОВ “ТПК Гранд-С” є нікчемним, суперечать моральним засадам суспільства, вочевидь є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» до витрат, не пов'язаним з веденням господарської діяльності віднесений вичерпний перелік витрат, а саме витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Так, положеннями п.5.3. - 5.7. зазначеного вище Закону встановлено певні обмеження або пряму заборону щодо включення деяких витрат до складу валових витрат.

Заборони щодо включення до складу валових витрат, пов'язаних з придбанням товару, оренди приміщення, заробітної плати, амортизації, комісії банку законодавцем не встановлено.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 наведеного Закону не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи наведені норми законодавець поставив в залежність право платника податку включити до складу валових витрат звітного періоду, лише ті витрати, які пов'язані з виробничою діяльністю та підтверджені відповідними документальними доказами.

Відсутність однієї із зазначених умов ( пов'язаності з виробничою діяльністю та наявність документального підтвердження) не дає платникові податків включати суми витрат до валових витрат бази оподаткування податку на прибуток.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Законом України “Про податок на додану вартість”.

Пунктом 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також, згідно з п.7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону.

Відповідно до п.7.5. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 ВР (далі Закон № 168/97 ВР) встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону та видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено пп 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

Згідно вимог підпункту 7.2.4 п.7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обовязковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті передбачено, що про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Пунктом 9.2 ст.9 Закону № 168/97 ВР визначено, що будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Відповідно до н.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що між ТОВ Ф “ІВК Техніка”та ТОВ “ТПК Гранд-С” укладено усну угоду.

На виконання зазначеної усної угоди постачальником, ТОВ “ТПК Гранд-С”, видані отримувачу, ТОВ фірма “ІВК Техніка”, рахунки-фактури №419 від 01.04.2010 року, №444 від 06.04.2010 року, №488 від 16.04.2010 року, № 486 від 16.04.2010 року, №490 від 19.04.2010 року, № 457 від 26.04.2010 року, №527 від 27.04.2010 року, №561 від 05.05.2010 року, №598 від 13.05.2010 року, № 607 від 17.05.2010 року, № 617 від 19.05.2010 року, №711 від 03.06.2010 року, №790 від 21.06.2010 року, №804 від 23.06.2010 року (т. 1 а.с.123-136) на оплату товару стрічок пакувальних ПЕТ визначених розмірів.

На виконання зазначеного договору продавцем ТОВ “ТПК Гранд-С”були виписані видаткові накладні №419 від 01.04.2010 року, №444 від 06.04.2010 року, №488 від 16.04.2010 року, № 486 від 16.04.2010 року, №490 від 19.04.2010 року, № 457 від 26.04.2010 року, №527 від 27.04.2010 року, №561 від 05.05.2010 року, №598 від 13.05.2010 року, № 607 від 17.05.2010 року, № 617 від 19.05.2010 року, №711 від 03.06.2010 року, №790 від 21.06.2010 року, №804 від 23.06.2010 року (т.1 а.с.137-150) та податкові накладні №419 від 01.04.2010 року, №444 від 06.04.2010 року, №488 від 16.04.2010 року, № 486 від 16.04.2010 року, №490 від 19.04.2010 року, № 457 від 26.04.2010 року, №527 від 27.04.2010 року, №561 від 05.05.2010 року, №598 від 13.05.2010 року, № 607 від 17.05.2010 року, № 617 від 19.05.2010 року, №711 від 03.06.2010 року, №790 від 21.06.2010 року, №804 від 23.06.2010 року (т.1 а.с.151-164) на продаж товару ТОВ фірмі “ІВК Техніка”стрічок пакувальних ПЕТ визначених розмірів. Отримані податкові накладні внесені позивачем до реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за квітень-червень 2010 року, копії яких долучені до матеріалів справи (т.1 а.с. 82-122)

Податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України “Про ПДВ”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, що підтверджено податковим органом.

Тобто, будь-яких порушень порядку виписки та заповнення податкових накладних в акті перевірки та під час їх дослідження в судовому засіданні, не встановлено, що не заперечувалося представниками відповідача під час судового розгляду справи.

В матеріалах справи містяться копії виписки банку по рахунку позивача (т.1 а.с.165-175), що підтверджує сплату грошових коштів в повному обсязі на адресу ТОВ “ТПК Гранд-С”за поставлений товар за усною угодою.

Зазначені копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи.

Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання ТОВ “ТПК Гранд-С”(що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

На підтвердження здійснення фактичної доставки товару позивачем до суду надані копії договорів - заявок на транспортно-експедиційні послуги з ФО-П ОСОБА_3 та ФО-П ОСОБА_4, товарно-транспортних накладних та актів виконаних робіт (т.2 а.с.7-14).

Як вбачається з договору оренди приміщення №27/10-08 від 27.10.2008 року, ЗАТ ТБ “Харківський експериментальний завод”надав позивачеві в тимчасове платне користування власне нежитлове приміщення терміном на 1 рік(т.2 а.с.15-16). Додатковою угодою №1 від 01.10.2009 року термін дії договору оренди приміщення №27/10-08 від 27.10.2008 року було продовжено ще на 1 рік(т.2 а.с.18). Факт отримання зазначеного приміщення в користування підтверджується актом приймання-передачі приміщення згідно договору оренди приміщення №27/10-08 від 27.10.2008 року(т.2 а.с. 17).

Відповідно до Довідки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ТОВ “ТПК Гранд-С”за перевіряємий період постійно знаходилось за юридичною адресою(т.2а.с.49-52). З інформаційної довідки ДПІ у Святошинському районі м. Києва щодо ТОВ “ТПК Гранд-С”від 23.02.2011 року (т.2, а.с. 23-26), наданої відповідачем, вбачається, що свідоцтво платника ПДВ анульоване 22.09.2010 року, відповідно, під час здійснення господарських відносин позивач ТОВ “ТПК Гранд-С”мало статус зареєстрованого платника ПДВ та мало право виписувати податкові накладні.

Тобто , з наведеного вбачається ,що всі господарські операції позивача та вказаних контрагентів проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання товару (продукції, послуг) та розрахунки з постачальником таких товарів (продукції, послуг), таким чином позивачем правомірно віднесено до валових витрат вартість придбаної продукції (послуг) у контрагентів, як такі, що безпосередньо повязані з власною господарською діяльність позивача , підтверджені належним чином оформленими первинними документами та сформовано податковий кредит по операціям з наведеними контрагентами.

Також , підставою для висновків відповідача про вчинення позивачем порушення вимог Закону України “Про податок на додану вартість” та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є висновок відповідача щодо ознак нікчемності правочинів, укладених між позивачем таТОВ “ТПК Гранд-С”як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За приписами ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 цього Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено обовязкову наявність такого реквізиту первинного облікового документу, як особистий підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 травня 1995 року № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Підпунктом 2.5. п. 2 цього Положення передбачено, що документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампа, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Підписи осіб, відповідальних за складення первинних документів на обчислюваних машинах та інших засобах організаційної техніки, виконуються у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу одночасно ідентифікувати особу, яка здійснила господарські операцію.

Порядком заповнення податкової накладної, що затверджений наказом Державної податкової адміністрації України 30 травня 1997 року № 165, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року № 233/203718, визначено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку продавця.

Колегія суддів зазначає, що відсутність суперечності мети правочинів, укладених між позивачем і вказаними контрагентами інтересам держави та суспільства, його дійсність у повному обсязі підтверджується первинними документами (угодами , податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями тощо), що надані відповідачу для перевірки та містяться в матеріалах адміністративної справи.

Матеріалами справи спростовується твердження відповідача про те, що при укладенні договорів сторони не мали наміру створювати правові наслідки, які ними обумовлювались.

Так, відповідач визнає і не оспорює, що саме за вказаними договорами позивач фактично сплатив своїм контрагентам безготівкові грошові суми, що і було одним з передбачених договорами наслідків (оплата послуг). Що ж до настання таких правових наслідків як виконання на користь позивача певних обсягів робіт, то дані обставини підтверджуються належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку позивача.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Тобто , з наведеного вбачається , що спірні господарські операції позивача та контрагентів проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання товарів (послуг) та розрахунки з постачальником таких товарів (послуг).

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку , що податковий кредит підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97 ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97 ВР).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Норми Закону України «Про податок на додану вартість» не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначеного податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з тим, що підприємства, з якими мав правові відносини контрагент такого платника податку, порушують вимоги податкового законодавства.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено, що на час здійснення господарських операцій позивачу мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент.

Крім того, сукупний аналіз вищезазначених норм Закону про ПДВ свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Тобто, факти порушення позивачем вимог чинного законодавства є недоведеними, оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова №0004542302/0 від 23.11.2010 р., № 0004542302/1 від 30.12.2010р. № 0004552302/0 від 23.11.2010р., № 0004552302/1 від 30.12.2010р. не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2011р. по справі№2а-4742/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Подобайло З.Г.

Судді(підпис)

(підпис)Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.