Ухвала суду № 22050667, 31.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2012 р.Справа № 2а-7743/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2011р. по справі№2а-7743/11/2070

за позовом Публічного акціонерного товариство "Страхова компанія "Мега-Гарант"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мега-Гарант" (далі по тексту - позивач, ПАТ "СК "Мега-Гарант"), звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0000272200 від 15.04.2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2011р. зазначений адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0000272200 від 15.04.2011 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариство "Страхова компанія "Мега-Гарант" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3.40 грн.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2011р. по справі № 2а-7743/11/2070 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ "СК "Мега-Гарант".

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: п.7.2, п.7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", приписів Закону України "Про акціонерні товариства", Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік".

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з Акту перевірки №1132/22-0/30035289 від 31.03.2011 року, предметом перевірки крім іншого, було також дотримання ПАТ "СК "Мега-Гарант" законодавства в частині обчислення та своєчасності сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів за 2009 рік та встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.8.2 п.7.8 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому, під час проведення перевірки перевіряючими, крім первинних документів бухгалтерського і податкового обліку, господарських договорів, були також досліджені статутні документи ПАТ "СК "Мега-Гарант" та витяг з протоколу №41 загальних зборів акціонерів позивача.

Відповідно до протоколу №41 від 12.05.2010 року загальних зборів акціонерів ЗАТ "СК "Мега-Гарант", наявного в матеріалах справи, по пятому питанню порядку денного "Про розподіл прибутку ЗАТ "СК "Мега-Гарант" за 2009 рік" було вирішено 100% голосів - прибуток ЗАТ "СК "Мега-Гарант" за 2009 рік не розподіляти.

Згідно положень ст.41 Закону України "Про господарські товариства" та ч.1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.

Пунктом "д" ч.5 ст.41 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що до компетенції загальних зборів належить затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №514-VI до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечать цьому Закону.

Нормами Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року №2154-VI, а саме на пп.10, 11 розділу VII «Прикінцеві положення», якими були внесені зміни до ст.15, п. "д" ст.41 Закону України "Про господарські товариства" та ч.1 ст.30 Закону України "Про акціонерні товариства", Закон України "Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році" від 3 грудня 2010 року №2774-VI, зазначено, що прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати обов'язкової суми дивідендів, залишається у розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів, визначає напрями його використання.

Проте, Рішенням Конституційного Суду від 30 листопада 2010 року по справі №1-47/2010 положення статей 14, 24, 64, пунктів 7-13 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними).

Статтею 152 Конституції України визначено, що Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Також колегія суддів звертає увагу, що відносини, пов'язані з виплатою дивідендів, регулюються Господарським та Цивільним кодексами України, Закон України "Про господарські товариства" та Закон України "Про акціонерні товариства" .

Відповідно положень п.1.9 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) та визначення порядку покриття збитків належить до виключної компетенції загальних зборів, а отже, не може бути передане іншим органам товариства. Крім того, Законом України "Про господарські товариства" Законом України "Про акціонерні товариства" не передбачено право вказувати загальним зборам щодо розподілу прибутків, отриманих товариством.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про господарські товариства", учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що виплата дивідендів це право, а не обов'язок учасника. Обов'язки учасників перелічені в ст.11 цього Закону і серед них відсутній обов'язок направляти частину прибутку на виплату дивідендів.

Згідно вимог п.п.7.8.2 п.7.8 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Із системного аналізу вказаних вище норм, колегія суддів вважає хибними висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п.7.8.2 п.7.8 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та несплаті позивачем авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів за 2009 рік, так як вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам законодавства на час спірних правовідносин.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних рішень.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2011р. по справі№2а-7743/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Жигилій С.П.

Судді(підпис)

(підпис)Дюкарєва С.В. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.