Ухвала суду № 22050081, 07.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2012 р.Справа № 2а-8742/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бондара В.О.

Суддів: Кононенко З.О. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засіданняПопової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від29.08.2011р. по справі№2а-8742/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Репролайн"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка"

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

08.07.2011 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Репролайн" ( далі позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Червонозаводському районі м. Харкова ( далі відповідач) 3-я особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка" в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000812330 від 07.07.2011 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 року адміністративний Товариства з обмеженою відповідальністю "Репролайн" до Державної податкової інспекції в Червонозаводському районі м. Харкова; 3-я особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка" про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Червонозаводському районі м. Харкова № 0000812330 від 07.07.2011 р.

Стягнено з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Репролайн" (61010, м. Харків, вул. Гордієнківська, 10, код ЄДРПОУ 34392587) судовий збір в розмірі 3,40 грн. (три гривні 40 коп.).

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду 29.08.2011 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що вважає постанову суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою у зв”язку з неповним з”ясуванням судом, обставин, що мали значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи. Окрім того, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права. Також , судом першої інстанції не враховано, вимоги ст. 215, ст.204, ст..228 ЦК України, що на думку відповідача і призвело до не правильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення відповідача, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення рішення дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а отже є таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Репролайн" є обґрунтованим та законним .

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було проведено перевірку позивача, за результатами якої було складено акт від 22.06.2011 за № 2698/233/35587063 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Репролайн» з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за квітень 2010 року - січень 2011 року.

В акті перевірки зазначається, що позивач перебуває на обліку в ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, є зареєстрованим платником ПДВ, декларував податкові зобов'язання внаслідок здійснення ним операцій з виготовлення фотоформ, які позивач реалізує на митній території України (стор. 1,2,5 акту перевірки).

Від ТОВ «Побутелектротехніка» (третя особа по справі) за період, охоплений перевіркою, були придбані товарно-матеріальні цінності для подальшого використання у власній господарській діяльності, виготовлення фотоформ та їх реалізації (стор. 5 акту), за рахунок чого, на підставі отриманих від третьої особи податкових накладних, позивач сформував податковий кредит в загальній сумі 87605,68 грн, що відповідає даним Автоматизованої системи співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту (стор. 6-7 акту).

Також в акті перевірки фахівці відповідача посилаються на те, що ДПІ у Київському районі м. Харкова було проведено невиїзну документальну позапланову перевірку третьої особи з питань визначення податку на прибуток та податку на додану вартість за період 01.04.10 -31.01.11, про що складено акт від 08.03.2011 за № 717/23-5/24136939. Актом перевірки ДПІ у Київському районі було констатовано неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій третьою особою та нікчемність всіх укладених нею угод як таких, що порушують публічний порядок.

Внаслідок цього, а також з урахуванням надання позивачем на письмовий запит №9367/10 від 17.05.2011 лише видаткових та податкових накладних та договору, які, на думку авторів акту, не є документами, що підтверджують право на податковий кредит, в акті зроблено висновок про безпідставне завищення позивачем податкового кредиту в загальній сумі 87606 грн.

За наслідками перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000812330 від 07.07.11, яким позивачу визначено зобов'язання з ПДВ в сумі 87 606,00 грн. та штраф в сумі 18 452,75 грн.

Також, встановлено, що позивач і третя особа є належним чином зареєстрованими платниками ПДВ, мають відповідні свідоцтва.

Відповідно до п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Із аналіз п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України,вбачається, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, норми п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.201.1, п.201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлюють, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Приписами п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України забороняється включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених належним чином оформленими податковими накладними.

З матеріалів справи вбачається, що факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження та спростовується податковими накладними № 0105020 від 15.04.10, № 0125011 від 05.05.10, № 0155009 від 04.06.10, № 0187026 від 06.07.10, № 0214016 від 02.08.10, № 0246017 від 03.09.10, № 0277020 від 04.10.10, № 0305027 від 01.11.10, № 0335021 від 01.12.10, які відповідають вимогам п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», договором поставки № 31 від 04.01.11, укладеним між позивачем (покупцем) та третьою особою (постачальником); податковою накладною № 1010015 від 10.01.11, яка відповідає вимогам ст. 201 Податкового кодексу України; видатковими накладними № 3624-10157156 від 15.04.10, № 3624-01257055 від 05.05.10, № 3624-01557044 від 04.06.10, № 3624-01877062 від 06.07.10, № 3624-02147026 від 02.08.10, № 3624-02467032 від 03.09.10, № 3624-02777044 від № 3624-03057015 від 01.11.10, № 3624-03357013 від 01.12.10, № 3624-10107102 від довіреностями позивача на отримання матеріалів (були надані третьою особою); платіжними дорученнями, які свідчать про сплату позивачем контрагенту коштів третій особі; відомостями про подальше використання отриманих матеріалів в процесі основної діяльності виготовлення фотоформ.

Також колегія суддів, зазначає, що з урахуванням малогабаритності товарів, відсутня потреба у їх перевезеннях вантажним транспортом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними третьою особою, у зв'язку з придбанням позивачем матеріалів, які були в подальшому використані ним в оподатковуваних операціях.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно нікчемності укладених між позивачем та контрагентом угод , колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обгрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між нашим підприємством та нашими контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентами, визнані судом недійсними.

Відповідно до ч.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В ході судового розгляду встановлено, що правові наслідки, обумовлені цим правочином, реально настали для обох сторін .

Сторонами за договорами погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів, зазначає, що на час розгляду судом справи умови договору виконані з боку сторін.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає, що договори, мали реальний характер, а висновки податкової інспекції про їх недійсність є помилковими.

Враховуючи вищевикладене, фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч. 1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням правових позицій, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними») як ознаки нікчемного правочину не вбачається.

Також, як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки для доведення нікчемності укладених угод використовувалася виключно інформація, отримана у встановленому законом порядку від ДПІ у Київському районі м. Харкова, а саме акт перевірки третьої особи від 08.03.2011 за № 717/23-5/24136939. Інших обставин, які б додатково свідчили б про наявність делікту (безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, спрямування цих операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди, протиправний характер діяльності позивача та третьої особи, що полягав у спрямованості їх дій на ухилення від оподаткування, тощо) під час перевірки, яку проводили представники відповідача, встановлено не було.

Зазначений акт ДПІ у Київському районі м. Харкова перевірки третьої особи суд не бере до уваги, адже викладені в ньому обставини про неможливість здійснення третьою особою господарських операцій у зв'язку з відсутністю персоналу, складських приміщень та транспортних засобів, тощо спростовуються наявними у справі письмовими доказами, а сама перевірка третьої особи носила протиправний характер, як те було встановлено у постанові Харківського окружного адміністративного суду у справі № 2а-3961/11/2070 від 17.05.11, яка набрала законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що в акті перевірки субєктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та контрагентів позивача, про несумість предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень .

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні й такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими з урахуванням вище викладеного та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, , 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011р. по справі№2а-8742/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяБондар В.О.

Судді Кононенко З.О. Донець Л.О. Повний текст ухвали виготовлений 13.02.2012 р