Ухвала суду № 22049512, 30.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2012 р.Справа № 2а-9756/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Шевцової Н.В.,

суддів - Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

представника позивача Коломєйцевої О.П.

представника відповідача Онищенка А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харків на постанову Харківського окружного адміністративного суду від31.08.2011р. по справі№2а-9756/11/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства завод "Південкабель"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харків

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Завод «Південкабель» (далі за текстом-позивач), звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харків, в якому просив скасувати податкові повідомлення рішення відповідача від 22.07.2011р. №0000980840/0 та №0000990840.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від31.08.2011р. адміністративний позов задоволено. Скасовано в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові №0000980840 від 22.07.2011р., №0000990840 від 22.07.2011р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, саме: п.п.198.3 ст.198, пп.200.3-200.4 ст. 200, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, ч.5 ст.203, 228 ЦК України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в місті Харкові було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача за результатами якої було складено акт від 19.07.2011р. №1718/40-028/00214534.

На підставі зазначеного акту прийнято спірні податкові повідомлення рішення відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції з великими платниками податків в місті Харкові №0000980840/0 від 22.07.2011р. про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2011р. у розмірі 19.008,00грн. та застосування штрафу в розмірі 1,00грн., №0000990840 від 22.07.2011р. про зменшення відємного значення суми ПДВ за квітень 2011р. у розмірі 10.707,00 грн. та застосування штрафу в розмірі 1,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з неправомірності прийняття відповідачем податкових повідомлень рішень про зменшення позивачу відємного значення суми податку на додану вартість та суми бюджетного відшкодування через завищення сум податкового кредиту у березні 2011 року .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до п.п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав договірні правовідносини з наступними контрагентами, а саме: ПП «Росексім-трейд», ТОВ «1-ша Компанія», ТОВ «Технопром.Буд», ТОВ «ТехЕнергоПромКомплект», ТОВ «Радуга».

На підтвердження виконання умов укладених договорів позивачем надані первинні документи (рахунки фактури, прибуткові ордери, видаткові накладні), які свідчать про отримання придбаного товару. Сплату за товари позивачем проведено в безготівковій формі про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних документів.

На адресу позивача його контрагентами виписані податкові накладні. Транспортування товару підтверджено копіями товарно-транспортних накладних.

Таким чином, позивачем підтверджено реальність здійснення господарських операцій з його контрагентами та використання придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Отже, позивач повністю виконав свої зобовязання по зазначеним договорам та відповідно до п.п.198.3 ст.198, п.п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України на підставі зазначених вище первинних бухгалтерських документів правомірно, відніс суми сплачені зазначеним постачальникам до складу податкового кредиту .

Відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а згідно з ч.1 цієї ж статті кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду щодо недоведеності відповідачем нікчемності зазначених угод, оскільки позивачем виконані всі умови укладених договорів.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення позивачу сум податку на додану вартість, віднесених до складу податкового кредиту через недекларування відповідних сум податкових зобовязань його контрагентами та незнаходження їх за місцезнаходження, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обовязки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обовязків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обовязок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобовязань його контрагентами.

Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено відсутності реального виконання договорів, укладених позивачем з контрагентами та правомірність прийнятих ним податкових повідомлень рішень від 22.07.2011р. №0000980840/0 та №0000990840.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харків - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від31.08.2011р. по справі№2а-9756/11/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяШевцова Н.В.

Судді Мінаєва О.М. Макаренко Я.М. Повний текст ухвали виготовлений 06.02.2012 р.